Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Гурткова робота | [ Додати статтю ] |
Імен таємнича влада Засідання мовного гуртка «Юний філолог»
Мета: розповісти учням про значення імені в житті кожного з нас, історію виникнення і побутування імен, походження та зв’язок з історією народу; виховувати у гуртківців гордість за свій народ, почуття людської гідності.
Обладнання : виставка книжок з даної теми, вислови про значення імен
Нема нагороди більшої, ніж ім’я, Нема скарбу дорожчого над життя. Бережи це. Расул Гамзатов Хід засідання І. Оголошення теми, мети і завдання засідання. П. Сприймання і усвідомлення гуртківцями матеріалу. 1. Діалог з учнями: ♥ - У кожного з вас є ім’я. Його вам дали батьки. Чи подобається вам ваше ім’я? ♥ - Чи запитували ви, чому саме таке ім’я вам дали? Чому саме його ви отримали? (відповіді учнів). Слово вчителя: У безкінечному ряді живих істот людини наділена одним незвичайним правом: вона, і тільки вона, має привілей вибирати наймення – собі, дітям своїм, усьому навколишньому, містам, селам, річкам, звірам, рослинам… ♥ - А хто знає, як називається наука, яка вивчає систему особових імен? Повідомлення гуртківця - 1: Наука антропоніміка (від грецького антропос – що значить людина і оніма – ім‘я) – частина великої науки, яка вивчає лише особові імена (індивідуальні імена, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми тощо). Але антропонімія є частиною більшої науки про власні імена взагалі – ономастики, куди входять, крім антропонімії, географічні назви, найменування космічних об’єктів, назви літературних персонажів, клички тварин, марки машин тощо) Вчитель: Ім’я, яке дають нам при народженні, - нехай випадкове, нехай не дуже вдале, нехай навіть нелюбе – міцно приростає до нас на все життя, стає невіддільним, зливається з нами. Але імена, які ми маємо на сьогодні, виникли не відразу: вони пройшли довжелезний шлях становлення, розвитку, змін. Тож давайте пройдемо шляхом, яким прийшло до нас особове ім’я. Перша сторінка «Дохристиянські імена» Повідомлення гуртківця - 2: Сучасними дослідженнями встановлено, що вже в кам’яному віці люди мали імена. У процесі суворої трудової діяльності у людини виникла потреба сказати щось іншим людям, а значить і необхідно якось їх виокремити. Імена кожного роду за родового ладу були його власністю і не могли вживатися в інших родах того ж племені. Не могло бути також двох людей з однаковим ім’ям. Якщо імен не вистачало, їх можна було позичити в іншого роду. Після смерті людини, яка мала це позичене ім’я, його слід було повернути сусідам. Система найменувань ускладнювалась уже за родового ладу. З’явились таємні імена, а також імена для повсякденного вжитку, були ще й родові імена. До того ж протягом життя людина могла змінювати ім’я або додавати нові імена. Вважалося, що ім’я має велику магічну силу, тому навколо імен існувало безліч різних ритуалів. Учитель: ♥ - де ми зустрічаємося із такими назвами: Ждан, Неждан, Третяк, Білаш, Нечай, Одинець? Та це ж українські прізвища! А колись це були імена людей. Імена давалися не лише для того, щоб позначити чи виділити людину з-поміж інших, а й для того, щоб дати дитині охорону від злих, ворожих сил, які нібито могли загрожувати людині, та ще дати добрі побажання на все життя. Повідомлення гуртківця -3: Ім’я вважалося частиною людини, точніше найтаємничішого і найціннішого в людині – її душі. Тому його слід всіляко оберігати, ховати від злих сил, цінувати. Люди мислили, мабуть, так: оскільки ім’я людини можна відділити від неї, як можна відділити волосся чи нігті, значить, можна цю часточку також використати для того, щоб нашкодити їй. Постійний страх за себе, а особливо за свою новонароджену крихітку був таким великим тому, що в уяві тогочасних людей їх оточувала безліч різної нечисті, яка селилася в лісах, угорах, у річках та озерах, на болотах і навіть у житлах людей. До яких тільки хитрощів не вдавалися тогочасні батьки, аби захистити себе і свою дитину від усього злого! Найпростішим було – якомога рідше промовляти ім’я людини. Тому в день Нового року грузини намагалися не називати нікого іменами; у абхазців чоловік ніколи не називав дружину її справжнім ім’ям; у Китаї ніхто не смів промовити вголос ім’я імператора (тому в історію вони ввійшли під «несправжніми» іменами). У багатьох народів не можна було вимовляти імені мужчини, який пішов на полювання або на війну. З часом причини появи цих забобонів забулися, з’явилася традиція. Повідомлення гуртківця - 4: Поширеним було й таке міркування: нечиста сила хоче дошкулити людині, забираючи в неї найдорожче – її рідну дитину. А якщо дитина чужа? Хіба за чужу дитину так болітиме душа, як за свою? От і з’явилися імена Найден, Підкид у слов’ян. Російські колоністи на Анадирі новонародженого приймали у рибальську сітку і говорили при цьому, що його зловили цією сіткою. На Україні побутує жарт: «Скоро лелека принесе братика або сестричку…» може, і це не прояв сором’язливості батьків, а відгомін стародавнього прагнення переконати нечисту силу в тому, що дитина чужа, принесена, підкинута (звідси, мабуть, старі імена Політко, Перевезень, Ненаш). Повідомлення гуртківця -5: А ще можна було свою дитину начебто продати. Так на Прикарпатті існував давній звичай. Як у родині діти помирали маленькими, то батьки продавали – за одну крону – новонародженого чоловікові, діти якого були здорові і вже виросли. Існував цілий ритуал цієї купівлі-продажу: новий батько дитини стояв у дворі з хлібиною в руках; йому через вікно подавали дитину. Він брав дитину, промовляючи: «Ні батько, ні мати більше не будуть причетні до цієї дитини ні в цьому, ні на тому світі!» Після цього він вносив дитину в хату батьків, клав на стіл і казав дитині: «Рости, бо ти мій!», а батькам: «Виростіть його для мене!» Часом батьки вдавалися до крайніх заходів – оголошували дитину мертвою. Дослідники вважають залишками такого звичаю деякі імена, наприклад, в арабів мусульманське ім’я Ямуш означає «мертвий»; російське прізвище Мертвого утворилося, мабуть, від давньоруського язичницького імені Мертвий. Вчитель: Охоронними були й інші імена, які тоді давалися дітям: Мороз, Гроза, Буран – для того, щоб дитина не загинула від стихії. Вовк, Ведмідь – символи сили й довголіття. Давнє ім’я Вовк (Вульф) увійшло як складова частина до цілого ряду сучасних германських імен: Рудольф, Адольф, Вольфганг, Арнульф, Вульфіна. У Болгар є ім’я Вилко (Вовк), у сербів Вук (Вовк). Охоронними були імена назв тварин – Лисиця, Кріль, риб – Сом, Карась, рослин – Береза, Плющ, птахів – Орел, Сова, комах – Муха, Комар, різних предметів – Кислиця, Кисіль. Давали дітям ще й погані – грубі, образливі імена. Розрахунок був такий: що погано для людини, те погане й для нечистої сили. Звідси, мабуть, походять і ті – грубі і злі – імена, які зустрічаються в давньоруських пам’ятках: Некрас, Дубина, Нелюб, Нехороший, Дурак, Олух. Повідомлення гуртківця – 6: Як бачимо, великою в ті відділені від нас часи була сила імені, сила слова. Віра в можливість передати через слово, через ім’я якісь добрі чи погані якості, властивості породила імена-побратими в мовах багатьох народів. Називаючи дитину Добриня, Веселик, Добр, Храбр, Красава, батьки благали долю зробити їхніх дітей саме такими. Побажаннями за своїм змістом були й імена типу Добромисл, Ліплослав, Владислав. У дохристиянський період поряд з простими іменами вживалися й складні, двохосновні, з другою частиною –слав, -мир, -волод, -гост, -бор (цікаво, що в цих «поганських» іменах згадувався Бог: Богдан, Боголюб, Богумила, Ярослав, Болеслав, Богуслав, Станіслав, Святого, Станіслав. А ще поширені були найменування дітей за порядком їх народження. Первушка, Вторак, Третяк, П’ятунка, Шестуня, Семик, Семко, Осьмух, Дев’ятко. Повідомлення гуртківця - 7: Досить довго трималося й своєрідне табу на імена: люди вірили, що через ім’я можна передати дитині певні якості тієї людини, яку звуть цим ім’ям. Довгий час вірили, що коли дитині дати ім’я когось із відомих у місті чи селі людей – п’яниць, злодіїв, ледацюг – то й дитина виросте такою ж. Звідси – намагання дати дитині ім’я хорошої, достойної людини. Мабуть, так поступово вкорінювалась традиція, яка жива й сьогодні –називати дитину на чиюсь честь. Учитель: Та це ще не все. Була велика група імен, про які ми сьогодні сказали б, що вони давалися дитині за певними особливостями зовнішності: Мал, Чорниш, Білий, Чорній, Худаш, Рябий, Веприк, Несміян. Камінь – міцний, твердий, довговічний камінь здавався людям втіленням усього того, чого бажали дітям. Ми й сьогодні користуємось цим іменем, коли називаємо когось Петро (гр. петра – скеля, камінь). І все ж таки дивними були наші віддалені предки, коли називали власних дітей Трава, Осока, Пирій, Щавель. Ще важче уявити матір, яка б свою дитину назвала Кащей. Нехай не Безсмертний, але ж Кащей! Виявляється, колись це було звичайне ім’я, тільки запозичене від половців: кош-чі – це «слуга в обозі». Досі була мова переважно про чоловічі дохристиянські імена. А якими ж були імена жінок? Голуба, Добрава, Ждана, Любава, Малуша, Смиренка, Чорнявка, Милава, Людмила. Та ось приходить Х століття, а з ним – в роки правління Київського князя Володимира Святославовича – християнство. Друга сторінка «Календарні імена» «Імен чимало дзвенить по світу дзвоном золотим» (М.Рильський) Повідомлення гуртківця - 8: Із введенням християнства церква стала активно втручатися в усі прояви життя, поступово витісняючи з нього язичницькі обряди і звичаї. Велику увагу церковними приділяли наданню дитині при народженні християнського імені, вважаючи це способом прив’язати людину через ім’я до релігії. Усі ті імена, які жили серед населення до введення християнства, були оголошені «неправильними», язичницькими; «правильними» вважалися лише ті із них, що були записані в церковних Святцях (календарях). Нові імена, як і нова віра, були чужими, незрозумілими, приживалися вони з великими труднощами. Документи свідчать, що східні слов’яни звичайно мали по два імені – одне християнське, а друге – старе, дохристиянське. Наприклад, «Представился князь Михайло, зовимий Святополк» «Се князь великий Гаврилій, наречений Всеволод» «Ім’я йому хрещене Яков, а мирське Творимир». Учитель: Календарними, канонічними, християнськими називають імена, які прийшли на нашу землю разом із введенням християнства. Як відомо, в кінці Х століття Київський князь Володимир Святославович прийняв християнство і почав запроваджувати його в державі. З Візантії прибули священики, які привезли з собою не лише культові книги, а й готові списки канонічних імен, узаконених християнською церквою. У списках зазначалося, у який день і якого саме діяча церкви вшановували. Склад християнських імен за походженням був досить строкатий: основна частина їх – це давньогрецькі, латинські та давньоєврейські. Наші предки, як і інші народи, вірили, що душа людини тісно пов’язана з її ім’ям. Церква і це взяла собі на озброєння, твердячи, що в нехрещеній дитині немає душі, а охрещена дитина потрапляє під покровительство свого святого патрона. Спочатку вимагалося давати ім’я того святого, у день якого вона народилася. Пізніше можна було вибирати будь-яке ім’я від першого до восьмого дня народження дитини. Ще пізніше батьки мали право вибирати будь-яке ім’я, наявне в церковному календарі. До календарів увели навіть імена найвідоміших слов’янських князів – Олег, Ольга, Борис, Гліб, Володимир, Мстислав, В’ячеслав, Святослав, Всеволод, Людмила, Ростислав, Мечислав, Владислав). Але такі імена як Рогніда, Лада не ввійшли. Для того, щоб мати найбільшу кількість святих-оборонців, дітям могли давати декілька імен. Наприклад, Юлій Цезар насправді був Гай Юлій Цезар Октавіан Август. Художник Пабло Пікассо офіційно звався Пабло Дієго Хозе Франциско де Паула Хуан Непомукено Кріспін Кріспіано де ла Сантісіма Трінідад Руїз і Пікассо. Богдан Зиновій Хмельницький. Учитель : ♥ - уявіть, що вам запропонували вибрати ім’я вашим новонародженим сестричці чи братику. Яке ім’я ви дали б їх з почутих на сьогоднішньому уроці дохристиянських імен і чому? ♥ - а яке сучасні імена ви дали б їм? Запишіть ці імена собі на листочку. Пізніше ми дізнаємось, що ви побажали маленьким діткам. ♥ - чи не хотіли б ви змінити власне ім’я? Чому? Якщо так, то яке ім’я вам подобається найбільше? Запишіть його на листочку. ♥ - а чи не зустрічались вам якісь незвичайні імена, не широко розповсюджені на території України? Згадайте їх. Звідки взялися ці імена? (Луіс, Мадіна, Ельвіра, Жанетта, Лала, Ричард, Альбіна, Лаура та інші. Часто у виборі панує ота всюдисуща мода і… - ніде правди діти! – примхи. Через те дехто із наших сучасників носить на диво химерні, а іноді й кур’йозні найменування, даровані їм батьками і модою. Повідомлення гуртківця – 9: Вже давно римляни й греки, йдучи за певним звичаєм, а, може, й хвилинною примхою, були понавигадували для свої спадкоємців велику кількість дивних наймень, скажімо: Васса, Аполлон, Цецілія, Ксантипа чи якийсь там Ардальйон. Наші «надінтелігентні» матусі й татусі часто дають ці імення сьогоднішнім малюкам, але їм, сердешним, і невтямки, що вони, вписавши такі наймення в документи, називають своїх спадкоємців іменами, значення яких українською відтворюються приблизно так: Васса – пустеля, Аполлон – губитель сонячним світлом, Цецілія – підсліпувата. Не всі, до речі, знають, що Клавдія означає кульгава. Адам — болото, глина; Роман — римлянин; Аркадій — пастух; Агнеса — вівця; Марія — має в єврейській мові понад 60 значень, серед яких горемика, запекла, настирлива, вперта тощо; Лія — телиця; Антон — вступаю в бій; Артур — ведмідь; Григорій — не сплю; Марко — молоток; Омелян — суперник; Онуфрій — маю віслюка; Панас — безсмертний; Пилип — любитель коней; Інна — плаваю; Нонна — дев’ята; Тамара — фігове дерево; Ксенія — чужоземка; Анастасія — ожилий мрець. Принаймі такі факти наводить автор статті «Символіка рідних імен». Як би там не було, але з часом ці чужі для слов’ян імена прижилися на відміну від рідних родових. Не менше таких смішних за значенням наймень мали всі народи Європи й інших континентів. Багаті на них були й наші предки. На жаль, забулися імена з красивим значенням та з мелодійною звуковою формою – Пульхерія – прекрасна, Євдокія – лагідна, доброї вдачі. Повідомлення гуртківця – 10 За інформацією прес-служби Міністерства юстиції, протягом 2008 року в Україні були популярними близько 20 імен. На цьому наголосив міністр юстиції Олександр Лавринович з посиланнями на дані органів реєстрації актів цивільного стану (рацс) Міністерства юстиції України за минулий рік. Повідомлення гуртківця – 11: Сьогодні ми спостерігаємо, як повертаються старі, давно забуті імена, які були в ходу в ХIХ - початку ХХ століття. З чим це пов'язано? Можливо, зі сплеском інтересу до історії країни в цілому і своєї сім'ї зокрема. Дітям часто дають не просто рідкісні, незвичайні імена, а називають їх на честь бабусь, дідусів, а частіше навіть прадідусів та прабабусь. Наприклад, за визнанням батьків, які реєстрували своїх дітей у 2008р., Влас, Савелій, Матвій, Захарій, Агата, Таїсія, Уляна були названі на честь прабабусь і прадідусів. Тепер все менше дивуєшся, спостерігаючи, як у пісочниці поруч з Настею, Сашкою (частіше дівчинкою, а не хлопчиком), Максимом сидять Антоніна та Платон, а навпроти у візках мирно сопе Тимофій і Прохор. Третя сторінка «Значення імен» Не звіть мене журавликом, щоб я не журився, А звіть мене веселиком, щоб я веселився.(А.М’ястківський) | |
| Переглядів: 3565 | Рейтинг: 4.5/4 |
| Всього коментарів: 0 | |