Каталог статей

21.12.2017
Вчитель початкової школи ЗНВК №41 м.Запоріжжя  Машира М.О.

 
Суть головного права дитини - право на повноцінне прожите дитинство,в якому поєднується емоціональний комфорт дитини
та його повноцінного психічного розвитку.
Спільне навчання дітей з різними потребами - це реальний спосіб виховання у сучасних школярів толерантності, формування в них моральних цінностей та знань, яку посильну участь они можуть прийняти у житті та судьбі тих дітей, яким, по силі їх можливостей, важче жити, навчатись, спілкуватись, ніж іншим.
Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом.

Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі. Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, ровесників.

Основні принципи інклюзивної школи:
всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;
школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;
забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами;
діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.

Інклюзивна система освіти є корисною із суспільної точки зору, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти і толерантно ставитися до людських відмінностей. Загалом, результати наукових досліджень засвідчили, що:
учням з особливими освітніми потребами інклюзивна освіта:
− дає змогу покращувати навчальні результати;
− забезпечує відповідні їхній віковій категорії рольові моделі в особі однолітків;
− створює можливості для навчання в реалістичному/природному середовищі;
− допомагає формувати комунікативні, соціальні й академічні навички;
− забезпечує рівний доступ до навчання;
− дає змогу підвищувати самооцінку й відчувати себе частиною цілого; − розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків.

Учням з типовим розвитком інклюзивна освіта:
− допомагає підвищувати чи підтримувати рівень успішності;
− створює відповідне середовище для виховання поваги до відмінностей і розмаїття;
− розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків;
− надає стимули до співпраці;
− допомагає розвинути в собі такі риси, як творчість і винахідливість;
− дає змогу набувати лідерських навичок;
− забезпечує можливість навчатися на основі ширшого набору форм і
методів роботи.

Педагогічному персоналу інклюзивна освіта:
− допомагає налагодити співпрацю й застосовувати командний підхід до
вирішення проблем і шляхи подолання труднощів;
− забезпечує можливості для професійного розвитку;
− допомагає усвідомити важливість розроблення програм навчання для дітей із різноманітними потребами;
− дає змогу збагатити власну палітру методів і прийомів викладання та навчальних стратегій.

Адміністрації навчального закладу інклюзивна освіта:
− допомагає виробити спільні переконання й цінності щодо інклюзії дітей з особливими освітніми потребами;
− забезпечує можливість користуватися широким набором ресурсів і видів підтримки та обирати оптимальні їх варіанти;
− допомагає сформувати позитивне ставлення до розмаїття, тобто усвідомити, що кожна особистість своїми унікальними рисами та здібностями сприяє збагаченню людської спільноти;
− надає стимули, що надихають до здійснення перетворень, посилює здатність змінювати ситуацію на краще;
− допомагає зміцнити відчуття громади.

Батькам інклюзивна освіта:
− надає можливості для співпраці й активнішого залучення до життя шкільної громади;
− забезпечує можливість вибору в їхньому прагненні забезпечити якісну освіту своїй дитині;
− допомагає краще усвідомити розмаїття шкільної та загальної громади;
− надає стимули й заохочує до спілкування з іншими батьками для отримання підтримки й інформації;допомагає сформулювати чітку мету й створити реальне майбутнє для своєї дитини.

Для громади / суспільства інклюзивна освіта:
− дає змогу зрозуміти потреби й здібності всіх учнів;
− забезпечує відображення школою істинного розмаїття громади;
− демонструє соціальну цінність рівності;
− сприяє утвердженню громадянських прав усіх людей.

Теоретичні аспекти застосування здоров’язбережувальних технологій на уроках .

1.1 З історії здоров’язберігаючих технологій

Час не стоїть на місці. Людство завжди перебуває у пошуках нових ідей і цей процес розпочинається саме зі шкільної парти. Час змінює стандарти, стереотипи, потреби, і сьогодні школа теж потребує реформування. А це довгий, клопіткий процес. Людина тим і відрізняється від комахи та бджоли, що будує не за існуючими, природніми інстинктами, а за народженими творчістю проектами у баченні прекрасного та гармонійного.

Колись метою школи було навчити якомога більше людей читати та писати. Зараз - це рівень початкової школи. А загальні цілі – зовсім інші. У школі викладається безліч предметів, але інформаційний простір сьогодні майже безмежний (телебачення, радіо, Інтернет), тому вчитель перестає бути єдиним джерелом знань. А метою сучасної школи є підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження сучасної школи полягає у формуванні здорової особистості. Здорової як фізично, так і духовно. Тому кожна школа сьогодні шукає свій шлях змін у просторі покращення якості освіти та виховання.

Чому ми звертаємось сьогодні до теми здоров‘язбереження у школі?

Тому що здоров’я дітей - одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя батьків, вчителів, суспільства в цілому. Для України головною проблемою, яка пов’язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої, а також відсутність мотивації до збереження та зміцнення здоров‘я.

Вступаючи до школи, 85% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру, зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання.

За даними медичної статистики, вже наприкінці дошкільного віку в 17 – 21% дітей реєструються хронічні захворювання. Патологічні відхилення в роботі опорно–рухового апарату мають 30 – 32% дітей, носоглотки – 21 – 25%, нервової системи – 27 – 30%, органів травлення – 27 – 30%, алергічні прояви реєструють у 25% дітей.

На кінець навчання в середньому по Україні не більше 6-10% випускників загальноосвітніх шкіл можуть вважатися здоровими, тоді як 52% - мають морфофункціональні відхилення різного характеру, а 40% мають хронічні захворювання, а в школах нового типу відсоток практично здорових учнів є ще нижчим і сягає лише 2 – 3 %. Гігієнічна оцінка навантаження учнів у школах нового типу показала, що навчальне навантаження перевищує допустимі рівні на 1 – 3 години, зростає кількість обов’язкових предметів, робочий день збільшується та негативно впливає на школярів зниження рухової активності.

За даними експертів 75% хвороб у дорослих людей є наслідком умов життя в дитячі та молоді роки.

За даними статистики у 10–річному віці вдаються до паління близько 5% опитаних, у 14 років - 30%, у 17 – 48% опитаних. У 17 років паління є найпоширенішим чинником ризику серед групи молоді. В Україні офіційно зареєстровано 800 тисяч юних наркоманів та алкоголіків.

20 % - 40% школярів мають нервово – психічні хвороби; 25% - мають дефіцит маси тіла. 45% усіх захворювань дітей пов’язано зі стресами. Від 20 до 80% учнів шкіл мають патології одразу 2 – 4 систем організму. Від 20 до 40% дітей виховуються у неповних родинах. Такі діти страждають емоційними розладами, соціально дезадаптовані, вимагають спеціального ставлення до себе педагогів.

З кожним роком по Україні спостерігається погіршення стану здоров’я дітей: хворобливість, відхилення в роботі внутрішніх органів, 90% випускників - нездорові, мають ті чи інші відхилення в стані здоров’я.

Сучасний стан здоров’я та суспільної свідомості населення України свідчить, що існує реальна загроза вимирання нації. При цьому найбільше страждають незахищені верстви населення, які нині позбавлені можливості життєвого самовизначення та самореалізації, що призводить до їх соціальної дезадаптації.

У Законі України «Про загальну середню освіту» в ст. 5 зазначено, що завданнями загальної середньої освіти є: виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

А в ст. 22 говориться про те, що загальноосвітній навчальний заклад повинен забезпечувати безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формувати гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів (вихованців). І що відповідальність за організацію харчування учнів покладається на керівників цих навчальних закладів.

Учитель, володіючи сучасними педагогічними знаннями, у постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичними працівниками, шкільним психологом, класним керівником, повинен планувати та організовувати свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб’єктів педагогічного процесу.

Здоров’я дитини, її соціально – психологічна адаптація, нормальне зростання і розвиток багато в чому визначаються середовищем, у якому вона живе. Для дитини 6 – 17 років таким середовищем є школа, оскільки тут дитина проводить 70% часу.

Існують різні визначення здоров’я та підходи до його збереження та зміцнення в педагогіці. Згідно визначенню Всесвітньої організації охорони здоров’я: “Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або фізичних вад”.

,,Мати гарне здоров’я – це мати почуття найвищого блаженства, що дозволяє людині говорити із задоволенням: ,,Я почуваю себе чудово! Я живу чудово!” – писав творець однієї з популярних сьогодні систем оздоровлення Бречч. Відомо, що основна мета життя – щастя. Але до нього веде одна дорога - міцне здоров’я. Здорова людина любить життя. Вона рідко буває нещасливою.

Важко уявити собі у числі активних і повноцінних учасників навчально-виховного процесу дитину або вчителя, у яких постійно болить голова, які знаходяться у постійній нервовій напрузі, всього бояться.

Здоров’я – єдність соматичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоров‘я, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад.

Фізичне здоров’я складає організм людини як біологічну систему: органи і системи життєзабезпечення, їхні функції та здоровий стан, фізична діяльність і біохімічні процеси, гігієна тіла, рухова активність, здорове харчування, генетичне і репродуктивне здоров’я, профілактика хвороб, фізичний розвиток.

1.2. Інклюзія та інтеграція, інклюзивна освіта

Термін «інклюзія» є відмінним від терміну «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема в документі «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» вказується на те, що інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, аби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки. Поняття “інтеграції”, „інклюзії” розглядаються як антонімічне щодо “сегрегації” і позначають відповідний поступ у розвитку системи одержання
освіти особами з порушеннями.
Просте фізичне залучення дітей з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього закладу не є інклюзією, це, за словами В. Лубовського «вимушена інтеграція» Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоб враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні результати.

Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно-зорієнтовані методи навчання, в основі яких – індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей – здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та
форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей.

Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом.

Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі. Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, ровесників.

1.3. Діти з особливими освітніми потребами

Поняття “діти з особливими освітніми потребами”, широко охоплює всіх учнів, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з особливостями психофізичного розвитку, обдарованих дітей та дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків тощо). Загальноприйнятий термін «діти з особливими освітніми потребами» робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні особливості розвитку. Вочевидь, прийнятним є визначення, за яким до дітей з особливими потребами відносять дітей-інвалідів, дітей з незначними порушеннями здоров’я, соціальними проблемами та обдарованих дітей

Діти з особливими потребами

Логічно обґрунтованим видається визначення, яке дає знаний французький вчений G. Lefrancois: „Особливі потреби це термін, який використовується стосовно осіб, чия соціальна, фізична або емоційна особливість потребує спеціальної уваги та послуг, надається можливість розвинути свій потенціал”. До їх числа входять діти, які мають як виняткові здібності або талани, так і діти з фізичними, психічними, соціальними відмінностями. Найбільш поширене та прийнятне стандартне визначення „особливих потреб”, зокрема в країнах Європейської Спільноти, подано в Міжнародній класифікації стандартів освіти (International Standart Classification of Education): „Особливі освітні потреби мають особи, навчання яких потребуєдодаткових ресурсів. Додатковими ресурсами можуть бути: персонал (для надання допомоги у процесі навчання); матеріали (різноманітні засоби навчання, в тому числі допоміжні та корекційні); фінансові (бюджетні асигнування для одержання додаткових спеціальних послуг)” .

У довідковій літературі обдарованість визначається комплексом задатків і здібностей, які потенційно за сприятливих умов дають змогу осягти значних успіхів у певному виді діяльності чи діяльностей. У шкільному віці обдарованих дітей нараховується близько 3-5 % від загальної дитячої популяції. Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами. Варто підкреслити, що в Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами загально прийнято вважати саме дітей з особливостями ( порушеннями) психофізичного розвитку.

Діти з особливостями психофізичного розвитку залежно від типу порушення виділяють такі категорії дітей:
з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);
з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);
порушеннями інтелекту (розумове відсталі, із затримкою психічного розвитку);
з мовленнєвими порушеннями;
з порушеннями опорно-рухового апарату;
зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);
емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом

Поділяють:
вроджені порушення, спричинені шкідливим впливом на плід генетичних факторів,інтоксикацій, інфекцій, травм, порушенням живлення, гормональним розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, впливом медичних препаратів, алкоголю наркотичних та отруйних речовин .
Набуті порушення зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та у наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.

Діти з особливостями психофізичного розвитку мають, як і всі інші діти, певні права, серед яких і право на отримання якісної світи. Так, діти з особливостями психофізичного розвитку мають юридичне право навчатися в
масових загальноосвітніх школах.

Одним із важливих завдань педагога, який працює індивідуально із дитиною з особливими освітніми потребами, є активне включення її в навчально- виховний процес, розкриття особливостей. Таким чином школярі наближаються до розуміння самих себе та вчаться використовувати набуті навички в житті.

1.4 Батьки та інклюзія
Вчителі давно усвідомлювали значення участі батьків у житті школи, однак родини й надалі мають визначальний вплив на дітей упродовж усього їхнього навчання. Отож, пошуки відповідних способів забезпечення участі та співпраці батьків зі школою залишаються у школах потрібним та непростимзавданням, яке набуває особливої ваги у школах інклюзивних. Важливість праці з батьками підкреслюється і в українському законодавстві. Зокрема, Закон України «Про загальну середню освіту» засвідчує, що «батьки є учасниками навчально-виховного процесу» і мають право:
- вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
- приймати рішення щодо участі в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
- обирати і бути обраним до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;
- звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
- захищати законні інтереси дітей .
У контексті існуючого законодавства очікується, що всі школи повинні:
- повідомляти батьків про успіхи дітей
- надавати інформацію про шкільну навчальну програму
- підключати батьків до керівництва
- проводити для всіх батьків щорічні збори
- залучати батьків до визначення особливих навчальних потреб.
Особливої ваги ці тези набувають стосовно батьків дітей з особливостями психофізичного розвитку. Адже освіта таких дітей є спільним завданням батьків і фахівців.
Позитивне ставлення до цього батьків безумовно сприяє інтеграційним процесам як у школі, так і у суспільстві в цілому.
Відтак, головними ініціаторами у впровадженні програм залучення в Україні, як і в цілому світі, є батьки. Це, найперше, відбувається тому, що батьки є природними носіями ідеї, духу залучення дітей з особливими потребами до загальної системи і, крім того, вони є замовниками і споживачами цього виду освітніх послуг.
Втім батьки, як і будь-яка ланка, дотична до інклюзії, потребують відповідної підтримки і допомоги, що безумовно, підвищить у цьому їхню роль. Обов’язковим є отримання батьками широкого спектру послуг аби надати їм можливість стати компетентними захисниками прав своїх дітей, для подальшого використання цих навичок у відстоюванні права дитини на рівний доступ до якісної освіти, забезпечення економічної та соціальної незалежності дітей у майбутньому. Варто батьків дітей з особливими потребами:
1. Навчити краще розуміти внутрішній стан дітей та стати компетентними захисниками їхніх прав та інтересів.

2. Оцінити потреби та забезпечити надання освітніх, соціальних та інших послуг сім’ям дітей з особливими потребами.

3. Забезпечити інформаційною підтримкою для задоволення їхнього професійного зростання у відстоюванні прав і інтересів дітей з особливими
потребами.

4. Спонукати до розвитку активної громадянської позиції, сприяти створенню батьківських організацій.
Інклюзія - це політика й процес, який передбачає отримання більших можливостей в навчанні та соціальному житті для всіх дітей
При інклюзивному навчанні необхідно виключати з роботи:
 Пояснення завдань в формі лекцій;
 Пасивність учнів;
 Занадту суворість в групі під час занять;
 Уникати багаторазового читання текстів з підручників;
 Пояснення матеріалу в великому об‘ємі в один прийом;
 Зайва концентрація на фактах та деталях;
 Поділ дітей на групи за здібностями;
 Виключати використання стимулюючих методик;
 Стандартизованого навчання.

В процесі інклюзивного навчання необхідно:
 1. Використовувати активні методи навчання, включаючи дискусії та спілкування;
2. Акцентувати увагу на ключових поняттях;
3. Використовувати способи поетапного засвоєння нового матеріалу;
4. Значну частину часу приділяти читанню художньої літератури, обговоренню прочитаного, спираючись на наочні посібники;
5. Систематично давати учням зрозуміти, що вони відповідальні за виконання завдань;
6. Надавати свободу вибори, керовану вчителем, батьками;
7. Залучати до співпраці батьків (опікунів), різноманітні громадські організації;
8. Спиратись на прогрес у навчанні дитини;
9. Навчати за індивідуальним розкладом;
10. Складання індивідуалізованих планів, обговорення їх з батьками, психологом, логопедом, лікарем - реабілітологом , соціальним педагогом, адміністрацією школи після попереднього вивчення дитини.
Для успішного навчання дитини з особливими потребами вчитель повинен глибоко вивчити індивідуальні особливості психіки цієї дитини:
 структуру дефекту мовлення;
 індивідуальні особливості пізнавальних процесів (пам’ять, логічне та абстрактне мислення, зв’язне мовлення, увага, уява та ін.)
 темп діяльності;
 динаміку втомлюваності;
 особливості емоційної сфери.

Тому «Здоров’язберігаючі технології – інноваційний крок в освіті». Психічне здоров’я утворюють позитивні емоції і почуття, воля, самосвідомість, самовиховання, мотивація поведінки, стреси, психотравми, резерви психологічних можливостей людини, запобігання шкідливих звичок, формування гігієнічних навичок і позитивних звичок.

Духовне здоров’я – це здоров’я в системі загальнолюдських цінностей, ідеал здорової людини, традиції культури українського народу, розвиток позитивних духовних рис, духовні цінності й засоби розвитку духовності.

Соціальне здоров’я - соціальні потреби та інтереси, етика родинних зв’язків, наслідки антисоціального ставлення до довкілля, соціальне забезпечення життєво важливих потреб, соціальна адаптація, здоров’я нації, формування потреби вести здоровий спосіб життя.

Інтелектуальне здоров'я - це можливість відкрити наші уми для нових ідей та досвіду, які можуть допомогти в поліпшенні особистої, групової та суспільної взаємодії.
На шляху до інтелектуального здоров'я необхідно витрачати більше часу на навчання, наприклад читання книг, журналів і газет, для того щоб бути в курсі поточних питань та ідей.

Одним із складових здоров‘я є і творчість. Тому що саме творчий підхід до вирішення будь-яких життєвих проблем, завдань робить людину здоровою.

Ось чому тема створення у школі здоров‘язберігаючого середовища є такою актуальною. Ключовими компетентностями, що сприяють здоров’ю, якими повинні володіти учні для успішної соціалізації, є наступні:
- навички раціонального харчування;
- навички рухової активності та загартування;
- санітарно-гігієнічні навички;
- навички організації режиму праці та відпочинку;
- навички самоконтролю;
- навички мотивації успіху та тренування волі;
- навички управління стресами;
- навички ефективного спілкування;
- навички попередження конфліктів;
- навички співчуття (емпатії);
- навички поведінки в умовах тиску;
- навички співробітництва;
- навички самоусвідомлення та самооцінки;
- визначення життєвих цілей і програм;
- аналіз проблем прийняття рішень.
Що ж розуміють під поняттям «здоров‘язберіагаюча технологія»?
Слово «технологія» в перекладі з грецької мови означає вчення про мистецтво.

Здоров'язберігаюча технологія – це побудова послідовності факторів, що попереджують руйнування здоров'я при одночасному створенні системисприятливих для здоров'я умов.
Поняття «здоров’язберігаючі технології» об’єднує у собі всі напрямки діяльності загальноосвітнього навчального закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я.
Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:
- сприятливі умови навчання дитини у школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
- оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
- повноцінний та раціонально організований руховий режим.
Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.
Здоров'язберігаючі технології дозволяють:
- сформувати соціальну зрілість дитини;
- забезпечити можливість учням реалізувати свій потенціал;
- зберегти і підтримати фізіологічне здоров'я учнів.
Здоров’я дітей - одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя батьків, учителів, суспільства в цілому. Для України головною проблемою, яка пов’язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої.
Тому головним завданням у діяльності педагогічних колективів навчальних закладів на сучасному етапі повинно бути збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у вчителів, учнів та їхніх батьків.
Мета сучасної школи - підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язберігаючої педагогіки.
Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя вимагає активного залучення учнів до здоров’язберігаючого навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров’я. Аналіз здоров’язберігаючої діяльності загальноосвітніх закладів України дозволив виділити складові моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:
- корекцію порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;
- різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням їх психологічного та фізіологічного впливу на учнів;
- контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу; нормування навчального навантаження та профілактику перевтоми учнів;
- медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку учнів;
- розробку та реалізацію навчальних програм із формування в учнів навичок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;
- діяльність служби психологічної допомоги вчителям та учням у подоланні стресів, стану тривоги; сприяння гуманному ставленню до кожного учня; формування доброзичливих взаємовідносин у колективі вчителів;
- організацію та контроль за дотриманням збалансованого харчування всіх учнів школи;
- заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоров'я вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку.
Звичайно, вирішення проблеми збереження здоров'я дітей потребує пильної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Однак особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна й має всі можливості длятого, щоб зробити освітній процес здоров’язберігаючим, і в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров'я сучасних школярів, а про майбутнє України.
Основна роль у здоров’язберігаючій діяльності будь-якого освітнього закладу відводиться грамотній організації навчального процесу та виховній роботі. Кожен педпрацівник повинен працювати за моделлю здоров’язберігаючого середовища, найбільш значимими компонентами якої є:
- створення комфортних умов навчання (розклад уроків, перерв, режимні моменти);
- використання оздоровчих методик, які регулюють рухову активність, і прийомів реабілітації розумової і фізичної працездатності.
Модель екологічно комфортного освітнього середовища з використанням технології реабілітації працездатності школярів реалізується шляхом оптимізації і гуманізації навчального процесу, які можливі через:
- застосування різнорівневого навчання;
- глибоку диференціацію та індивідуалізацію навчання;
- широке використання сучасних педтехнологій;
- інтерактивне навчання;
- створення фізичного, фізіологічного, психічного комфорту для учнів;
- настанови вчительського колективу на створення відносин "учитель-учень" за формулою "суб’єкт-суб’єкт". Забезпечення позитивної мотивації навчання шляхом створення можливості успіху для кожного учня;
- розумне зменшення обсягу домашніх завдань із метою запобігання перевантаження учнів.
Важливою умовою проведення уроків є застосування на заняттях здоров'язберігаючих технологій, що вимагає:
- урахування періодів працездатності учнів на уроках;
- урахування вікових і фізіологічних особливостей дітей на уроках;- наявність емоційних розрядок на уроках та під час проведення виховних заходів
- чергування пози з урахуванням видів діяльності;
- використання оздоровчо-фізкультурних пауз на уроках та виховних заходах.
Види оздоровчої діяльності на уроках та у виховній роботі інклюзивного навчання.
Дихальна гімнастика та фізкультхвилинка
Оздоровчі хвилинки під час уроків та виховних заходів повинні комбінувати в собі фізичні вправи для осанки, вправи для очей, рук, шиї, ніг. Фізичні вправи краще проводити під музичний супровід. Цей прийом допомагає зняти втомленість, відновити рівновагу учнів. Такі вправи можна досить успішно надавати проводити самим учням або поєднувати з елементами ігор. Наприклад: зараз похиляться вперед ті, у кого день народження взимку та весною, теж саме зроблять всі, хто народився влітку та восени. А тепер піднімуться ті, хто сьогодні прийшов до школи.
Пальчикова гімнастика
Ще у ІІ тисячолітті до нашої ери китайські мудреці знали, що існує взаємозв'язок між рухами пальців, кисті та розвитком мислення. Це підтверджують дослідження фізіологів. У роботах В.М. Бехтерева є висновки про те, що маніпуляції рук впливають на функціонування центральної нервової системи, розвиток мовлення. Прості рухи кистей допомагають зняти загальну напругу, а також власне з рук, розслаблюють губи, що сприяє покращенню вимови звуків, розвитку мовлення дитини. Дослідження М.М. Кольцової свідчать, що кожен із пальців руки має своє представництво у корі великих півкуль головного мозку.
Таким чином, мовлення перебуває у прямій залежності від розвитку дрібної моторики руки

Звукова гімнастика

Звуковою гімнастикою називають проголошення різних звуків, строго певним способом. Такі вправи дуже корисні для всіх дітей. При вимові цих самих спеціальних звуків, голосові зв’язки починають вібрувати і ця вібрація спочатку передається на дихальні шляхи і легені, а від них уже на грудну клітку.

За допомогою такої вібрації відбувається розслаблення спазмованих бронхів і бронхіоли, особливо корисна звукова гімнастика при захворюваннях дихальних шляхів, які супроводжуються спазмами, це такі недуги, як бронхіальна астма та астматичний бронхіт.
Чим сильніше сила повітряного струменя, яка виникає , при вимові різних звуків, тим сильніше сила вібрації.
Звукова гімнастика повинна робитися за суворо визначеними правилами, в залежності від мети, поставленої перед нею. При різних захворюваннях дихальних шляхів і звуки треба вимовляти по-різному, наприклад, при астматичному бронхіті та бронхіальній астмі — дзижчать, шиплячі і гарчали звуки вимовляються голосно і енергійно, а при хронічному бронхіті — все ті ж звуки, але їх звучання повинне стати м’яким, тихим (можна вимовляти їх навіть пошепки), заспокійливим.Дихальні вправи у поєднанні з вимовлянням звуків підвищують емоційний тонус усього організму дитини.

Психогімнастика
Завданням "психогімнастики” є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості. Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. У таких іграх діти тренують свою увагу, пам’ять, спостережливість, витримку, а також вчаться розуміти людські емоції та контролювати їх. Такі вправи можуть проводитися у вигляді ігор, де потрібно зобразити певні емоції, або продемонструвати певній емоційний стан (пантоміма).
Одним із напрямків роботи ціннісного ставлення до свого фізичного "Я" — є вміння мати високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного навантаження та емоційного навантаження. Особливої уваги в цьому напрямку заслуговує робота Пола І. Деннісона і Гейл Деннісона "Гімнастика мозку". Гімнастика мозку являє собою прості рухи і вправи, що приносять задоволення, вони допомагають вихованцям будь-якого віку розкривати ті можливості, які закладені в нашому тілі. Кілька хвилин (5-7 хвилин) занять дають високу розумову енергію. Дуже ефективною є вправа «Гаки» (Додаток 1), яка допоможе навчитися учням заспокоюватися після нервового збудження.

Арт- техніка

В основі арт-техніки лежить творча діяльність, у першу чергу малювання. Творчий розвиток є не тільки головним терапевтичним механізмом, саме він допомагає виховувати здорову особистість. За допомогою арт-техніки дитина має можливість виразити свої переживання, почуття, відношення. Крім того, творча діяльність допомагає зняти напруження, сприяє підвищенню дитячої самооцінки, впевненості у власних силах, та взагалі розвиває творчі здібності. Основна задача таких технік не в тому, щоб навчити дітей малювати. Головна мета – це духовний розвиток, самопізнання людини через творчість та покращення адаптації школярів. Творчі здібності вчитель розвиває на уроках праці та малювання, але сьогодні викладання цих предметів повинно бути основане саме на таких методиках арт-техніки. Що стосується видів арт-педагогічних технік, що їх можна запропонувати школярам, то тут можливості вчителя необмежені – від малювання, аплікації чи ліплення до колажування, виготовлення ляльок (рукавичок, маріонеток, оберегів), інсценізацій (драматизацій) та інсталяцій . Тож у розпорядження вчителя поступають як традиційні матеріали для дитячої творчості (альбоми, олівці, фломастери, кольорова крейда, фарби, пластилін), так і старі листівки, рекламні буклети та журнали, подарунковий папір, картон, фольга, клей, скотч, ножиці, нитки, мотузки, клаптики тканини. Також для проведення заняття можуть знадобитися пензлі різних розмірів, палітра, баночки з водою, губка (для зафарбовування великих площ), серветки та ганчірки, скатертини, фартушки та нарукавники (для зниження тривожності, пов’язаної із страхом забруднитися) тощо .
Арт-педагогіка, як особистісно орієнтована технологія життєтворчості, вимагає від вчителя відповідних методів та прийомів організації навчально-виховної взаємодії вчителя та учнів, зокрема:
– недопустимі команди, накази, вимоги та примуси;
– дитина сама може вибирати для себе ті види та зміст роботи, зображувальні матеріали та власний темп, які їй підходять;
– учень може відмовитися від виконання деяких завдань, вербалізації своїх почуттів та переживань, колективного обговорення тощо (способи включення учнів у роботу багато в чому залежать від педагогічного такту та майстерності вчителя);
– дитина може лише спостерігати за роботою товариша або займатися чим-небудь за бажанням, якщо це не суперечить соціальним та груповим нормам;
– заборонена оцінка суджень, критика та покарання
В структурі кожного арт-педагогічного заняття повинні чітко прослідковуватися дві складові частини. Перша – невербальна, творча, неструктурована, де основним видом діяльності є сам процес творчості. Друга частина – вербальна інтерпретація створених зображень, асоціацій, емоцій та почуттів, що виникали в процесі роботи. Таким чином, структура арт-педагогічного заняття орієнтовно складається з наступних етапів:
1. Налаштування на роботу (вступна частина).
2. Активізація різних чуттєвих сфер (зорової, слухової, смакової, нюхової, тактильної, кінетичної) та актуалізація візуальних, аудіальних і кінестетичних образів (як варіант – застосування елементів медитації у поєднанні із музичним супроводом).
3. Індивідуальна творча робота.
4. Етап вербалізації.
5. Заключний етап – рефлексивний аналіз.
Окремої уваги заслуговує питання організації арт-педагогічного простору в умовах загальноосвітнього навчального закладу. Будь-які тренінгові заняття психологи радять проводити в групі до 15 чоловік. Це є доцільним, якщо такі заняття проводитиме практичний психолог чи соціальний педагог із групою учнів, об’єднаних за певною проблематикою (зокрема – зібраних із різних класів). Якщо ж заняття з елементами арт-педагогіки проводитиме класний керівник з метою більш глибокого вивчення внутрішнього світу своїх вихованців та формування міцного, дружнього дитячого колективу в результаті спільної художньо-творчої діяльності, то цінність роботи буде зумовлена саме у роботі з усім колективом, що викликає, у свою чергу, ряд труднощів.
Цінність залучення арт-педагогіки до навчально-виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу полягає не лише у символізмі продуктів дитячої творчості, що допоможе вчителю дослідити істинні почуття та потреби дитини, а й у її творчо-розвивальному, психокорекційному та виховному потенціалі. Це допоможе школярам пізнати складний світ емоцій та почуттів, оволодіти навичками рефлексії та емпатії, що, в свою чергу, сприятиме оволодінню ефективними формами соціальної взаємодії та налагодженню дружніх, емоційно-стійких стосунків в колективі на основі взаєморозуміння, взаємоприйняття та взаємоповаги; а нам – вчителям та психологам – допоможе зреалізувати концептуальні ідеї педагогіки життєтворчості, а саме – розвиток і саморозвиток особистості, здатної до самотворення, тобто до свідомої, цілеспрямованої діяльності щодо визначення життєвих цілей, планів та способів самореалізації, формування своїх життєвих принципів та пріоритетів .
Кольоротерапія
Із самого народження кожного з нас оточують кольори, що виявляють вплив на організм, нервову систему та психіку людини, налаштовуючи його в унісон з оточуючим світом. Колір значно впливає на нас: притягує нас і до нас, змушує робити покупки та викликає різноманітні емоції. Зумовлює раптові почуття і навіть фізіологічні реакції, від припливу крові до почуття холоду.

Колір може навіть лікувати. Наприклад, біль знімають відтінки блакитного. А сил надає помаранчевий. Зелений заспокоює. Недарма ми так намагаємось хоча б не на довго вирватись із міста - ближче до природи і її зеленого кольору.
Також колір може передавати риси характеру та стан:
- темно-синій - концентрація на внутрішніх проблемах, потреба в спокої, самоаналіз;
- зелений – рівновага, незалежність, впертість, прагнення до безпеки;
- червоний – сила волі, ексцентричність, направленість у зовнішній світ, агресія (якщо красного забагато), підвищена збудженість, активність;
- жовтий – добрі емоції, безпосередність, цікавість, оптимізм;
- фіолетовий – фантазія, інтуїція, емоційна та інтелектуальна зрілість;- коричневий – відчуття, фізичний дискомфорт, незручність, часто неприємні емоції;
- чорний – пригніченість, протест, справжня потреба в змінах;
- сірий – відсутність кольору, апатія, бажання піти, не помічати нічого, що тривожить.
Тому завданням у діяльності педагогів навчального закладу на сучасному етапі є збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у вчителів, учнів та їхніх батьків.
Казкотерапія
Одним з видів проведення виховної роботи з впровадження здоровязбережувальних технологій є казкатерапія, головна спрямованість якої збереження психічної, духовної та соціальної складових здоров’я, маючи на меті формування Я-концепції особистості, усвідомлення нею своєї значимості та відчуття гармонії із навколишнім світом, що позитивно впливає на загальний розвиток дитини.
Казкотерапія — це лікування казками. Знання з давніх-давен передавалися через історії, казки, легенди, міфи. Через ці твори ми пізнаємо себе, вивчаємо навколишній світ, і вони, безперечно, лікують. І саме сьогодні, на початку нового тисячоліття, до них інтуїтивно тягнуться люди. Перечитують та інтерпретують , шукають прихований смисл у казках, легендах. А може, ще й для того, щоб наново відкрити знання, що у глибині душі відомі? Ось чому, коли ми говоримо про те, що казкотерапія — це лікування казками, ми маємо на увазі спільне відкриття тих знань, які живуть у душі, і є в даний час психотерапевтичними.
Казкотерапія — це:
-процес пошуку смислу, розшифровки знань про світ і про систему взаємовідносин у ньому;
-процес з'ясування зв'язку між казковими подіями та поведінкою в реальному житті;
-процес активізації ресурсів, потенціалу особистості;
- процес екологічної освіти і виховання дитини;
- процес оновлення внутрішньої природи людини і світу навколо.
Казкотерапія — це ще і терапія середовищем, особливими казковими обставинами, в яких можуть проявитися потенційні риси особистості, щось нереалізоване, може матеріалізуватися мрія, а головне — у ній формуються почуття.
«Казкотерапія» — це процес розшифровки зв'язку між казковими подіями та поведінкою у реальному житті,це спільне відкриття тих знань, які живуть в душі і є вданий час психотерапевтичними. Групова діяльність на уроках «Казкотерапії» сприяє підвищенню успішності учнів класу, вирішує багато виховних і розвивальних задач. Кооперативно-групова робота використовується на годинах спілкування або уроках літератури з елементами казкотерапії, під час складання плану оповідання чи казки, презентації до тексту. В ході казкотерапевтичного заняття необхідно дотримуватись відповідної структури заняття, яке, хоча й має бути індивідуальним, повинно будуватися за наступними структурними компонентами:
1) Ритуал входження в казку.
2) Повторення.
3) Розширення.
4) Закріплення.
5) Інтеграція.
6) Резюмування.
7) Ритуал виходу з казки.
З наведеної структури казкотерапевтичного заняття, необхідно пам’ятати, що саме в ході вербалізації своїх почуттів у дітей формуються нові види поведінки, діти позбавляються страхів, знаходять друзів та багато іншого.
Дійсно, такі уроки та заходи допомагають подолати почуття страху темряви, боротися з проблемами хвастощів, відчуження, забіяцтва. Під час діалогічного обговорення виникає ситуація, коли учні, опираючись, на власний досвід, створюють усні роздуми над проблемами персонажів і ситуацій, іде активний процес розвитку зв'язного мовлення. Для кожного віку існують свої казки, а тому цей вид діяльності має майже необмежені можливості. Для казкотерапії казки підбираються різні: народні, авторські, сучасні, психокорекційні, притчі, міфи, легенди, філософські казки та багато інших. Можливий варіант – придумати казку самостійно, або колективно разом із дітьми. Загальна ідея цього прийому полягає в тому, що дитина бачить себе на місці головного героя, живе разом із ним, вчиться на його помилках. Тобто людина з раннього віку за допомогою казок навчається приміряти на себе різні ролі: поганих та добрих героїв, творців та знищувачів, бідняків та багачів .
Особливої уваги заслуговують терапевтичні казки О.В. Хухлаєвої «Лабіринт душі». У книзі представлені терапевтичні казки, призначені для психологічної допомоги дітям від 3 до 15 років. (Додаток) Терапевтичні казкові історії, написані для дітей і орієнтовані на конкретні проблеми, - це розмова з дитиною про психологічні труднощі на його власній мові.Такі історії допомагають дітям знаходити вихід зі складних життєвих ситуацій, витримувати будь-які удари долі; з їх допомогою класний керівник може краще зрозуміти дитину, стати йому ближче.

ВИСНОВКИ
Сучасний освітній процес характеризується широким впровадженням здоров’язберігаючих технологій. І це є об’єктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини,дитини з особими потребами.Інклюзивне навчання.
Впровадження здоров'язберігаючих технологій в інклюзивному навчанні потребує від учителя , по-перше, не допускати перевантаження учнів, визначаючи оптимальний обсяг навчальної інформації й способи її надання, враховувати інтелектуальні та фізіологічні особливості учнів, індивідуальні мовні особливості кожного учня. Намагатися планувати такі види роботи, які сприяють зниженню втоми. Здоров'язберігаючі технології передбачають : зміну видів діяльності, чергування інтелектуальної , емоційної, рухової видів діяльності; групової й парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності , вчать вмінню поважати думки інших, висловлювати власні думки, правилам спілкування; проведення ігор та ігрових ситуацій, нестандартних уроків, інтегрованих уроків. Учитель повинен працювати так, щоб навчання та виховання дітей в школі не завдавало збитку їх здоров'ю, не знижувало рівня мотивації навчання.

Питання орієнтації на впровадження здоров’язберігаючих технологій, організації навчально-виховного процесу щодо підтримання здоров’я – це цілий пласт для серйозної методичної роботи , який спонукає на подальшу творчу працю.

Додаток 1
Вправа «Гаки»
Для виконання вправи «Гаки» спочатку схрестіть щиколотки, як вам це зручно. Потім схрестіть руки, з'єднайте пальці рук в «замок» і виверніть їх. Для цього витягніть руки вперед, тильними сторонами долонь один до одного і великими пальцями вниз.Тепер перенесіть одну руку через іншу, з'єднайте долоні і візьміть пальці в замок. Потім опустіть руки вниз і виверніть їх всередину на рівні грудей так, щоб лікті були спрямовані вниз.Це складний перехресний призводить до свідомої "і збалансованої активізації моторних і сенсорних центрів кожної півкулі мозку.Перебуваючи в цьому положенні, притисніть язик до твердого піднебіння за верхніми зубами. Ця дія збуджує середній мозок, який знаходиться прямо над твердим піднебінням, а також допомагає позбутися від напруги в мові викликаною незбалансованою позою.Поза «Гаків» сприяє об'єднанню емоцій лімбічної системи з процесами мислення в лобових долях мозку, приводячи до інтегрованого стану, який допомагає найбільш ефективному навчанню та реагування на події.Вчителі часто звертаються вправи, коли відчувають стрес, хочуть заспокоїти або переключити увагу учнів після перерви або сніданку.

Додаток 2
Хухлаєва О.В. «Лабіринт душі»
65. Казка про Дрюпу Дрюпкіна
Вік : 10-15 років
Спрямованість: Недостатність самоконтролю та довільності. Неорганізованість. Недостатня рефлексія та усвідомлення своєї поведінки. Загальний розвиток.
Ключова фраза: «А мені все одно!»
У далекій-далекій Сонячній системі, на далекій-далекій планеті Земля в одному далекому і великому місті жив Дрюпа Дрюпкін. Як жив? Та по-різному. Але вважав він себе не дуже щасливим, бо надто часто з ним щось погане само собою траплялося. То в їдальні його улюблений суп з цвітної капусти розіллється, то на улюбленому уроці географії улюблена вчителька «три» поставить, то улюблений друг Пустель Пупкін з ним посвариться. А якось сидів Дрюпа на стільці у своїй кімнаті, просто сидів - і впав на підлогу, та так боляче, що іскри з очей посипалися. Тільки відкрив Дрюпа очі, як чийсь голосок почув:
- І не набридло тобі, Дрюпон, так жити?
- Ти хто? - злякався Дрюпа.
- Я - твоя гуля, - пропищав голосок.
Підскочив Дрюпа до дзеркала: синець під оком, подряпина на шиї й такий шишак на потилиці, - але дійсно очима підморгує.
- Тобі треба змінитися, Дрюпич!
- Так, я вже змінився, куди більше, побачиш у темряві - злякаєшся, - зітхнув Дрюпа.
- Ні, Дрюпа, не так. Тобі потрібно частіше виконувати Уроки Життя.
- Так у мене й так життя немає від шкільних уроків.
- Слухай мене, Дрюпкін. Слухай і дякуй. Тобі треба вчитися у неприємних, важких ситуаціях. Тоді відразу порозумнішаєш, а інакше скоро з Дрюпи тебе перейменують у Великого Шишака. Дрюпа від такого нахабства власної гулі дар мови втратив, а коли знайшов - гулі вже не було. І синця під оком і подряпини на шиї.
Але з'явився жвавий молодший брат Купер-персик. І не просто з'явився, а миттю Дрюпкіну ручку зламав. Хотів Дрюпа його стукнути, але зупинився. Можливо на Купер-персіку життю повчитися? Посидів і подумав: «А можливо, пожаліти Персика для різноманітності?». Тут мама прийшла з работи - і як завжди з претензіями: «Собаку не вигуляв. Купера кривдив ». Хотів Дрюпа як завжди образитися, а потім подумав: «Можливо,сприйняти життєвий урок та спробувати зрозуміти маму?»
Не хочеться довго розповідати про Дрюпу - ти ж і так усе зрозумів. Сподобалося Дрюпі виконувати Уроки Жититя, сподобалося йому змінювати себе. Ну і життя його, звичайно змінилася на краще. Якою воно стало? Це ти теж краще за мене знаєш, яким має бути життя у п'ятикласника, щоб він відчував себе щасливим. А яким став Дрюпа, коли виріс, коли школу закінчив - це ти мені зараз і розкажеш.
Питання для АНАЛІЗУ:
1. Яким став Дрюпа, коли виріс? Чому?
2. Що таке Уроки Життя?
3. Чому можна навчитися у неприємних і важких ситуацій?
4. Приведи приклад зі свого життя? Чому в них навчився Дрюпа?