Каталог статей

Загальновизнано, що школа – це модель суспільства. Саме від якості шкільного навчання і виховання залежить збагачення культурних цінностей. Стрімкий розвиток усіх сфер суспільного виробництва зумовлює збільшення обсягу та підвищення складності навчального матеріалу практично з усіх шкільних дисциплін. Тому реформування загальної освіти супроводжується введенням нових спеціальних форм організації пізнавальної діяльності, які мають конкретну мету – створити такі умови навчання, за яких би кожен учень успішно навчався, розвивав свій інтелект і був готовим до творчої самореалізації. Бо ж у формуванні особистості дитини, на мою думку, чи не найбільшу роль грають саме форми організації навчального процесу, який відображає характер взаємозв’язків його учасників. За визначенням О.Я. Савченко, „форма організації навчання” означає певну взаємодію вчителя та учнів, що регулюється встановленим режимом та умовами роботи.
Мені здається, саме форми і методи організації навчання учнів, зокрема в початковій школі, і є головним аспектом досягнення найкращих результатів у навчанні, вихованні і розвитку дитини. Крім цього, великою майстерністю вчителя є вміння працювати на уроці з усіма дітьми. І інтерактивні методи навчання якнайбільше сприятимуть цьому.
Сьогодні у Державному стандарті початкової загальної освіти зазначено, що поряд із функціональною підготовкою за роки початкової освіти діти мають набути достатнього особистого досвіду культури спілкування та співпраці в різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань. Реалізація поставленої мети неможлива без використання особистісно зорієнтованих сучасних освітніх технологій, які передбачають демократизацію, гуманізацію освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня.
Отже, необхідним є введення в навчальний процес таких моделей навчання, які органічно поєднуються із традиційними формами та методами, легко застосовуються на різних етапах уроку. Ще за радянських часів в Україні з метою поліпшення результативності навчального процесу значна увага приділялась розробці нових типів уроків, удосконаленню їх структури та основних елементів такої структури.
Ще з початку розвитку освіти в світі велися, хоч і не так активно, пошуки вдосконалення уроку, пов’язані з формами організації навчальної діяльності учнів, яких у сучасній дидактиці виділяють чотири:
- парна (взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем);
- групова (вчитель одночасно навчає весь клас);
- кооперативна (колективна – всі учні активні і навчають один одного);
- індивідуальна (самостійна) робота учня.
Залежно від участі учнів у навчальній діяльності, Я. Голант в 60-х рр.. ХХ ст. поділив навчання на пасивне і активне.
Розглянемо пасивну і активну моделі навчання (за О. Пометун та Л. Пироженко):

1. Пасивна модель навчання

За цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який подає йому вчитель: відеофільми, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).
Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі.
Позитивні:
1. Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.
2. Одночасно сприймають матеріал усі слухачі.
3. Витрачається мало часу на розповідь або пояснення.
Негативні:
1. Учні пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з учителем.
2. Не виконують ніяких завдань.
3. Вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу.
4. Відсутній контроль за знаннями.
5. Як правило, невисокий рівень засвоєння знань.
Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати „Монолог”.

2. Активна модель навчання.

В цьому випадку вчитель і учень перебувають у постійному взаємозв’язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем окремо. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Визначимо позитивні і негативні сторони цієї моделі.

Позитивні.
1. Високий рівень інформації (проблемний метод).
2. Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприйняти інформацію.
3. Рівень засвоєння досить високий.
4. Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.
5. Учитель може проконтролювати надані учням знання.
Негативні.
1. Учні спілкуються тільки з учителем.
2. Як правило, на уроці така модель використовується тільки для опитування.
3. Учень перебуває у постійній напрузі – „спитає – не спитає”.
4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.
Навчання за такою моделлю – активне. Таку модель можна назвати „Діалог”.
На початку ХХІ ст. виникає нове дидактичне поняття – інтерактивне навчання. Це – співнавчання, взаємо навчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де вчитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб’єктами.
Слово „інтерактив” прийшло до нас з англійської мови від слова „inter” – взаємний, „асt” – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.