Співробітництво вчителя й учня під час навчання іноземної мови
«Однією з найсерйозніших хиб нашої шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель» — це думка В. Сухомлинського. Праця учня, який роками сидить мовчки за партою, слухає вчителя і намагається запам'ятати те, що йому говорять, не може забезпечити ні повноцінного формування особистості, ні найвищого щастя людини — радості від успіхів. Нова доба принесла нове ставлення до навчання і виховання. Зросли вимоги до людини, а надто до її творчих можливостей, і це з усією очевидністю довело неспроможність авторитарного стилю у навчанні.
Розвиток творчого потенціалу людини трактується як основне завдання школи. Для реалізації його потрібно насамперед розглядати учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну діяльну особистість. Учень — не об'єкт, а насамперед , творець свого власного «Я».
Крізь призму діяльності учня необхідно переосмислити саму структуру навчально-виховного процесу. Такий навчально-виховний процес передбачає певну переорієнтацію функцій учителя. Різко зменшується питома вага його виконавчої діяльності на уроці, а отже зростає функція організаційна.
Це, у свою чергу, вимагає глибокого оволодіння методичною технологією, вмінням прогнозувати в деталях діяльність кожного учня. Лише за цієї умови вчитель зможе повністю і повноцінно включати учня в діяльність і займати позицію «партнера». Учитель повинен стати творцем своєї діяльності й сам відповідати за її результати. Така форма роботи можлива в разі співпраці учителя й учнів.
Функції вчителя визначаються як зовнішні щодо системи «учень — предмет». Учитель є організатором і співучасником навчально-виховного процесу. Проте це не означає, що в системі навчально-виховного процесу роль учителя зменшується. Навпаки, чим більше вчитель виявить себе, тим вагомішим буде результат навчально-виховного процесу. Суть проблеми полягає в тому, куди вчитель спрямує свої зусилля — на чітку організацію діяльності учня чи на ту роботу, яку повинен виконати учень. Це принципове питання, тому функції учня і вчителя повинні бути чітко розмежовані. У кожного з них є своя діяльність - учень навчається, учитель керує його діяльністю.
Таким чином, у навчально-виховному процесі діють два суб'єкти, стосунки між якими мають переважно характер співробітництва. Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо. з одного боку, він зберігає за учителем функцію управління, а з іншого, — дає учневі можливість діяти самостійно, розвивати власну ініціативу.
Будь-які навчально-виховні заходи є продовженням формування особистості, а за умов співробітництва вчителя та учня не виключається прямий вплив першого на другого. Він здійснюється кількома шляхами:
а) оцінюванням результатів діяльності учня у формі виставлення оцінок або оціночного коментування;
б) заохоченням чи осудом у зв'язку з виконанням певного завдання;
в) різноманітними спонуканнями до дій у формі пропозицій, підказок, побажань, прохань тощо, які можуть виражатися як сло¬весно, так і з допомогою інтонацій, жестів, міміки;
г) постійним впливом на мотиваційну сферу учня.
Вибір предмета для навчально-виховної ситуації значною мірою обмежений вимогами програми та змістом підручника. Але у навчанні іноземної мови за вчителем лишається право вибору предмета розмови, теми для читання тощо.
Під час оцінювання і методичного препарування матеріалу вчитель домагається, щоб він забезпечував готовність учня чи учнів до взаємодії з ним, стимулював у них потребу навчальної діяльності, викликав особистісне зацікавлення. Крім того, предмет повинен відповідати загальній меті, тобто містити необхідну інформацію, забезпечувати формування відповідних умінь і навичок, оціночних суджень про факти, явища, сприяти розвиткові учня.
Учитель виступає як джерело потрібної інформації, як фактор підтримки і як сила, що скеровує діяльність учня. Саме тут знаходяться найбільш чутливі точки взаємовідносин учня і вчителя. Дуже важливо своєчасно надати учневі необхідну допомогу, зберігши при цьому максимум його самостійності.
Ця допомога не повинна бути нав'язливою, а лише спонукальною підказкою, вчитель повинен «непомітно» «підкинути» її, щоб учень Прийняв її як власне «відкриття». Майстерність учителя полягає в тому, щоб організувати і вести процес навчання і водночас «стояти осторонь», залишаючи учневі роль інтелектуального лідера.
Зусилля обох учасників різнонаправлені. Учень прагне до перетворення предмета, а через це і до змін у самому собі. Намагання вчителя спрямовані на забезпечення таких умов, за яких зусилля і діяльність учня стали б фактом. Кінцевий результат діяльності учня є показником правильної діяльності вчителя.
|
