Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Допомога молодому вчителю | [ Додати статтю ] |
Істина школи у щирості стосунків з дітьми Роздуми на тему 1. Школа – берегиня національного духу і культури Сьогодні перед школою як соціальним інститутом стоїть складне і відповідальне завдання - сформувати в учнів комплекс громадянських якостей, глибоке розуміння ними належності до українського народу, до своєї Батьківщини, внутрішню потребу й готовність відстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати свій особистісний потенціал на благо зміцнення української держави. Громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу, його морально - етичних цінностях, виховній мудрості. Щоб діти стали народом, творцями своєї держави, необхідно, аби вони за час навчання, виховання в сім'ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко пройнялися його національним духом, способом мислення і буття. Ці якості потрібно виховувати у дітей тими засобами, методами, способами, традиціями, мораллю, що вироблені народом упродовж усього історико - культурного розвитку, при цьому органічно поєднуючи ці засоби та методи з новітніми надбаннями європейського та світового культурно - педагогічного досвіду. Початкова школа виконує роль фундаменту, на якому будується вся система громадянського виховання школярів, формування у них любові до рідного краю, України, історичної пам'яті, духовності, національного характеру. Все, що закладається учням у цей період навчання та виховання , визначає в подальшому успіх процесу формування особистості, її світогляду і загального розвитку. Набуті в початковій школі особистісні якості, а також знання , вміння і навички не лише забезпечують основу навчання і виховання підлітків, а й значною мірою визначають особливості практичної, громадянської та професійної діяльності дорослої людини. Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст якого відображає культурно - історичний досвід рідного народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них представників свого, а не іншого народу. Знайомство з українською національною символікою на уроках має велике значення. Українська національна символіка виконує історично важливі функції консолідації нації в етнографічну, культурно - історичну спільноту, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверенну державу. Національні символи України - герб, прапор, гімн - символізують державну, економічну, політичну, і національну незалежність України. Дитина повинна розумом сприйняти, що вона Рідна мова - найкращий виразник духовної культури українського народу. Дитина, оволодіваючи мовою своїх батьків, прилучається до рідної культури, засобами якої формується «корінь духовності". У своїй статті "Рідне слово" Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення рідної мови: "Мова народу - кращий, що ніколи не в'яне і вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина". С. Русова писала: "Все виховання - має бути національним, зростати на рідній землі, серед рідного слова". Тому важливою складовою змісту громадянського виховання є прищеплення любові і поваги до рідної української мови, розуміння необхідності бездоганного володіння державною мовою. Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості природі батьківського краю. Усім багатством культурно - історичного досвіду вона реалізує заповіт батьків і дідів ставитися до природи як до живого всеохоплюючого організму, що живе за власними законами і яких ніколи не можна порушувати. Важливим засобом громадянського виховання є вивчення символіки нашого народу. Знайомство з народними та державними символами відбувається в першому класі, яке постійно поглиблюється в ході проведення виховних годин та ранків ("Національні символи України", "Що для мене Україна?", "Наші обереги", "Український рушник у народознавчих звичаях і традиціях", "Червона калина", "Свято врожаю"). Підвалини патріотизму і почуття національної приналежності й свідомості закладаються у родині. При цьому важлива взаємодія виховних впливів родини і школи. Тому у своїй роботі ми намагаємось постійно підтримувати тісний зв'язок з батьками, залучаємо батьків до шкільного життя дітей. Творча співпраця батьків, дітей і вчителя позитивно впливає на формування класного колективу, виховання в учнів людяності, поваги до старших, доброзичливого відношення до товаришів. Мета цієї роботи полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови, літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців. Чим глибші і змістовніші будуть знання учнів про рідний край, про свою Вітчизну, про його видатних людей, тим більше буде можливості у формуванні благородного розумового почуття: прагнення краще пізнати свій край, глибока шана і повага до традицій земляків, а головне, - вони допоможуть іншим на своїх прикладах зрозуміти суть і всю повноту патріотизму і почуття відповідальності перед своїм народом, перед Батьківщиною. Таким чином, громадянське виховання у сучасному виховному процесі початкової школи має надзвичайно важливе значення. Повноцінне формування особистості молодшого школяра не може позитивно реалізовуватися без громадянської основи. Сьогодні як ніколи важливо спрямовувати дітей на вибір громадянсько - національних ідеалів та ціннісних орієнтацій у їхньому житті. Всебічне виховання підростаючої особистості в наш час не має сенсу без громадянського компонента. Ефективність виховання громадянськості, як і багатьох інших особистісних характеристик, значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, відповідно до якого в структурі особистості виникають і закріплюються передусім ті новоутворення, у "конструювання" яких дитина вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. 2. Школа як Храм гуманності Осмислення поглядів Григорія Сковороди Г. С. Сковорода ставив перед кожною людиною 4 вимоги: 1) Іти в ногу зі своїм життєвим призначенням, в ім’я якого людина й народжена; 2) Бути справедливим, тобто вважати, що не лише ти, а й інші заслуговують щастя; 3) Бути миролюбним; 4) Бути громадянином, включатися у вселюдські радощі та смутки. Лише при дотриманні всіх чотирьох вимог кожен із нас здатен вважати себе Людиною. Серце вчителя, віддане дітям (ідеї В. Сухомлинського сьогодні) Зв’язок поколінь... Вічна проблема суспільного розвитку – передача життєвого та історичного досвіду від одного покоління до іншого. Проблема не така проста, тому що передача ця може йти різними шляхами. Однією з таких форм є батьківські листи. Це один із давніх літературно – педагогічних жанрів, який був досить поширеним у різних народів світу. «Поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно Сократ цінніше від матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами національної культури, патріотичним духом любові до свого народу, любові до вищої якості людини – творчості!» О.А.Захаренко У школі учню має бути, як у батьківській хаті. До школи він має бігти, а не йти, знаючи, що в школі він пізнає радість відкриття своєї сутності в цьому мінливому світі. В школі його не образять, на нього не гримнуть, а порадять, підтримають, дадуть можливість розкрити себе, свою творчу обдарованість. Уроки – це лише частка нашої педагогічної праці. Щоб стати справжнім знавцем дитячих сердець, справжнім вихователем, справжнім авторитетом, не обмежуйтесь лише уроками. Якнайбільше бувайте з учнями, робіть їхнє поза навчальне життя цікавим і змістовним. Тоді прийде успіх, і ви дістанете справжню насолоду від педагогічної праці. Здоровий гумор стоїть не лише на сторожі нашого здоров’я, а й продовжує вік. Посмішка зближує людей всіх рас і націй. Найсвятіше почуття також починається з посмішки. Вона не потребує перекладу. Якщо людина сміється від душі – це щаслива людина. Та, що не сприймає гумор, - нещасна істота. Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його незайману красу і святість для прийдешніх поколінь, починайте це робити з себе. І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини. Виховання неможливе без щирої, самовідданої любові до дітей. Любов учителя до дітей і дітей до вчителя базується на взаємності, взаєморозумінні, безмежній вірі один одному, що діти розуміють того вчителя, який розуміє їх, який знаходить час для взаємного спілкування на побутові та наукові теми, що діти люблять педагогів-особистостей. Топчи свою власну стежку. Тільки вона правильна, бо вона – твоя. ( Не порівнюю учнів з іншими. Кожен – особистість і має свої здібності, потрібно їх розгледіти і допомогти розкрити.) «…наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.» А.Макаренко 3. Посмішка Дитини – запорука життя і Всесвіті Дитина усміхається ще до народження, знаходячись в утробі матері. А коли народиться, засічіть час: в точно призначені рядки він посміхнеться, і це буде його Перша Усмішка, яку ми зможемо побачити, якщо не зводитимемо з нього око. Жертовна усмішка моєї мами стала опорою мого внутрішнього духовно-етичного світу. Раз Небо посилає дітей, значить, є Надія. З дитинства живе в мені Усмішка. Яка стала моїм добрим путівником, амулетом і вихователем. Без вчительської усмішки гасне в житті учнів світло радості пізнання, тане любов і устремління. Вчитель без усмішки - чужа людина серед учнів. Усміхаємося фальшиво, усміхаємося байдуже, усміхаємося глузливо, усміхаємося злорадно. Значить, шкодимо самим собі та іншим. «Усміхайтеся власному Я! Усміхайтеся кожному! Усміхайтеся дітям! Усміхайтеся тому, що Послав вас!» Можливо, тобі самому погано, але посміхнися іншому, щоб йому було краще. Це є жертовна усмішка. Людина з духовним станом усмішки - Це земне сонечко. Такі люди нас зігрівають, захищають, надихають. Вони сприймаються нами як привабливі. Добрі, чуйні, близькі. Кожний з нас теж сонечко, якщо в серці жевріє усмішка для інших. Я - вчитель, і тому мені потрібна усмішка не проста, скажімо. Добродушна або ввічлива. Мені потрібні особливі усмішки: і такі ж різні, як діти, і такі ж різні, як зміна настрою кожного. Мені треба усміхатися дитині усмішкою. Яка потрібна тільки йому і лише зараз. Усміхаємося Уроку усмішкою радості пізнання і просування. Вчитель мій, посміхнися мені зараз, поки я росту і потребую усмішках твоїх. І посміхнуся я тобі, коли стану дорослим. І ти потребуватимеш усмішках моїх. 4. Ми прагнемо до досконалості у нашому шануванні вчителя Слово вчителя – могутній інструмент упливу на дитину. Найперше, це має бути слово симпатії, поваги, допомоги, підтримки, радості за успіхи дитини навіть у найменших справах, навіть дуже незначні, але успіхи. Уплив мовлення вчителя на школяра залежить від його характеру. Якщо мовлення педагога сухе, невиразне, монотонне, то навряд чи воно схвилює дитину. Якщо ж педагог сповнений натхнення, то він неодмінно викличе інтерес у вихованця, передасть йому свій настрій. Не слід думати, що учні виявляють більше зацікавленості тим, про що йдеться, ніж сам педагог. Ще Горацій колись сказав: "Якщо хочеш примусити мене заплакати, то насамперед мусиш заплакати сам”. Досить часто перед педагогом постає таке питання: як найкраще провести початковий етап спілкування з учнями на уроці, адже саме він найчастіше є запорукою подальшого успіху в работі. Для цього потрібна спеціальна підготовка, котра передбачає вміння емоційно налаштовуватися на спілкування ще до початку уроку. Педагог не має права йти до класу з поганим настроєм, який миттєво передається учням. Не можна також "нести” дітям тягар власних проблем. Радимо педагогам настроювати себе перед кожним уроком, використовуючи цей алгоритм: "перегляньте” подумки структуру майбутнього уроку; відчуйте в собі бажання викласти матеріал; якщо бажання не з’являється, намагайтеся зацікавити себе окремими етапами уроку; уявіть дітей, з якими ви зараз зустрінетесь; як вони сприйматимуть навчальний матеріал; які питання учні можуть вам поставити; як ви входите до класу, починаєте говорити; чи відчуваєте ви, що захоплені діяльністю; якщо ні, все необхідно повторити спочатку. 5. Уроки Добра, Радості Шукаймо в людях доброти, Щоб розбудить мізерні душі. Добро відкриє нам світи І слово правди не порушить. Шукаймо в людях доброти, Мов зав’язі у кожнім цвіті. І менше стане гіркоти, І зменшиться тривог на світі. М. Сингаївський | |
| Переглядів: 1618 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |