Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Загальношкільні заходи | [ Додати статтю ] |
ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ЗАПОРІЗЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ»
«ЙШЛИ У ЯР, ЩОБ ПІДНЯТИСЯ В НЕБО……» (до 75-річчя трагедії Бабиного Яру)
РОЗРОБИЛИ Керівник гуртка «НОВА ПРЕМ'ЄРА», викладач української мови та літератури ГНАТЕНКО С.А., Бібліотекар КАБАНОК Т.М.
ЗАПОРІЖЖЯ - 2016
Урок-пам'ять Мета заходу: розкрити суть трагедії в Бабиному Яру, її вплив на долю людства; викрити людиноненависницьку політику нацизму; формувати розуміння того, що мир, життя і злагода людей – найвищі цінності на Землі. Використано: відеоматеріал, презентації, звукозаписи музичних творів В. Моцарта, Й. Баха та вірші Л. Костенко, О. Князько, М. Джаміль, А. Соколовського. Ні, цього я не забуду дня, Я не забуду ніколи, повік Я бачив: плакали, як діти, ріки І в ярості ридала мати-земля. Муса Джаміль Відео 1 Поему « Бабий Яр» читає Кабанок Т.М. Троллейбус мягко по асфальту катит, осенний день и нежен и красив, вокруг деревья в золотистых платьях танцуют вальс под радостный мотив. Прекрасно всё : и близкое и дали, в ответ улыбки украшают люд: мы, пассажиры, как в концертном зале, где главный номер — солнечный салют. Картины в окнах, изменяясь ловко, всех восхищают, как бесценный дар, но вот — очередная остановка, водитель объявляет: «Бабий Яр!» Мгновенно в мире стало вдруг неладно и музыка замолкла невпопад, а память наша зло и беспощадно из рая перебросила нас в ад. Послышались беды далекой звуки: проклятья, крики, пулеметов стук, из под земли к нам потянулись… руки, все двести тысяч вопиющих рук. И молча отшатнулись пассажиры, осознавая в этот миг едва, что нет войны, что все мы, к счастью, живы, что то не руки — буйная трава. Уже не с песней, – с яростью мужицкой, что, закипая, отомстить велит, троллейбус танком мчит Дорогожицкой – той самой, по которой их вели. Они,обнявшись, шли без лишних звуков, диск солнца был черней, чем антрацит, шли женщины, вели детей и внуков, чтоб встать пред пулеметом. Геноцид… За что их так? Чем заслужили это, чтоб так жестоко брали в оборот, гоня, как скот на бойню, без ответа когда-то, Богом избранный, народ?! Свою судьбу препоручая Богу, под общим, страшным, жертвенным венцом взошли сто тысяч на свою Голгофу, где их распяли огненным свинцом. Мадонн с детьями, безвинных и прекрасных, свинцом смертельным столько посекли, что получилось: вовсе не напрасно тот Яр когда-то Бабьим нарекли. Вбивали пули в руки, груди, лица, кося мадонн с младенцами в руках… Неужто это может повториться, пусть не сейчас, когда-нибудь, в веках?! Неужто пусть за дальними горами ударят пулеметы той поры, чтоб женскими и детскими телами равнять разнообразные яры?! «Не может быть!»? Но видно и незрячим, что есть над чем задуматься всерьёз: здесь до сих пор глаза иные прячут от злой ухмылки, – не стыдливых слёз. Чужое горе их злорадством греет, им невдомёк, как страшен тот урок, им кажется: он только для евреев, от них же он и их детей — далёк. Представьте, люди, в этом месте грустном, что так поступят с вашим малышом за то одно, что он родился русским, чеченцем, немцем, сербом, латышом. Чужое горе может крикнуть ближе, ударить даже, стоя вдалеке, ведь под одной небесной нашей крышей все наши судьбы — в общем узелке. Коль вырос не духовным ты калекой, пред Бабьим Яром склонишься, скорбя, ведь если ты родился человеком, чужая боль пронижет и тебя. Ведь в том Яру в ужасную годину безвинной крови столько пролилось, что через двадцать лет, прорвав плотину, святая кровь омыла нас насквозь, Омыла, как ужасная издёвка, так страшно, что припомнив этот ад, так на Сырец зло смотрит Куренёвка, что прожигает спины этот взгляд. Пусть Бабий Яр срывает с нас беспечность, пускай гремит набатом без конца, пускай на чистоту и человечность он проверяет лица и сердца. Он проверял и нынче проверяет, он говорит: «Все нации равны и лучше, хуже наций не бывает, как не бывает радостной войны. Несхожесть наций не плоха, – похвальна, она — букет редчайшей красоты, ведь каждая из наций — уникальна, неповторимы разные цветы. В любой из наций, тайны не открою,- из антиподов сложены концы: в одном конце — великие герои, в другом — жульё, бандиты, подлецы. Пусть Яр музеем станет поскорее: такой кошмар не может быть забыт, пусть помнят всё, что вынесли евреи: и страх и смерть и унижений стыд. «Фашизм повержен? Радуйтесь, евреи, в стране великой строя коммунизм!» Но радость меркнет, если рядом веет душок фашистский — антисемитизм. «В живых остались? Это очень мило! Без жёлтых звёзд даны вам все права!» Но тут же эти звёзды заменила всё та же злая пятая графа. Зиял обрыв, как грубое надгробье… «Над Бабьим Яром памятников нет!»- набата громче грянул средь злословья твой «Бабий Яр» , любимый наш поэт. Но спала совесть сталинских сыночков, хоть мир шумел, что это — стыд и срам! …Прошло каких-то тридцать пять годочков и памятник поставили… не там. Поставив, даже сделали больнее: кому поставлен? Ясно стало всем: кому угодно, только не евреям. Пускай — не там, но почему — не тем?! Тогда лишь изменилась вся картина, без лицемерья делая дела, когда, расправив плечи, Украина свою свободу, вправду, обрела. И лишь тогда, спустя уже полвека, здесь зазвучал пронзительный аккорд и над святыней, трепетной, как Мекка, склонились президенты и народ. И лишь тогда, смывая тень позора, под старый и трагический мотив взметнулась здесь еврейская минора, своим огнём то место освятив. Да, Бабий Яр от края и до края всем показал за свой недолгий век на что способна ненависть слепая, когда бесчеловечен человек. Об этих жертвах — детях и мадоннах не зря полвека бьют колокола: сто тысяч здесь — лишь часть шести миллионов, что в ту войну Европа погребла. Предсмертный криков страшные излишки, которыми здесь весь район томим, пусть перейдут к гигантской телевышке, как обелиск, взметнувшейся над ним. Пуская она и зло клеймит и косность, чтоб не вернулся ужас прежних дней, пусть, как стрела, нацеленная в Космос, грозит Вселенной памятью своей. (Аркадий Соколовский, бывший киевлянин, Вюрцбург, Германия)
Одні казали, що в цій місцевості колись правив воєвода Бабій – тому за його прізвищем назвали Яр, інші – що до 1917 року там стояв маєток поміщика на прізвиськ Баба, треті вважають, що яр одержав назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина ярів доходила до 300 метрів, а глибина до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 км. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів. Ведучий: 19 вересня 1941 року українська столиця після запеклих боїв здалася німецьким військам. Майже відразу стало зрозуміло «новий порядок», проголошений нацистами на берегах Дніпра запроваджуватиметься з перших же днів. А для цього треба позбутися «небажаних елементів». Ведучий: Першими жертвами зачищення території для «вищої» раси стали розстріляні тут 27 вересня 752 пацієнта психіатричної лікарні імені Івана Павлова, розташованої прямо коло яру. Та це був тільки початок. Наступними в могилу мали зійти всі громадяни єврейської національності, яких тоді в Києві налічувалося не один десяток тисяч. Їх тисячі лягли у Бабин Яр широкий І катували їх у тім яру кати, Топтали їх тіла, ридали хмари. Ведучий: Операція зі знищення євреїв стала верхом цинізму. Масштабний задум щодо зачищення міста від «юдиного племені» був детально продуманий у комендатурі Києва і ґрунтується на дезінформації. Для цього зондеркоманда захопила дев’ять поважних рабинів Києва і під страхом смертної кари поширила через них чутки, начебто нова влада збирається всіх євреїв як елітну націю переправити в безпечне місце для компактного проживання. Відео 2
Учень 1: Боже, ти створив людину, Дух вселив у темну глину – Для добра і святого чину Людству дав ти нагороду Власну мудрість, власну вроду Заповів братерство й згоду. Чим же ми, твої творіння Повні смертного терпіння В землю вбиті мов каміння. Ведучий: Доросле чоловіче населення було призване в армію, тому більшість тих, що прийшли становили жінки, діти й літні люди. Усіх їх, групами кількістю в 30 – 40 осіб по черзі відвозили на пропускний пункт, де відбирали речі й примушували роздягатися. Після цього заганяли у проходи, зроблені в насипу на краю яру, на протилежному боці якого перебував кулеметник. Кулеметні черги фашисти глушили гучною музикою і гуркотом літака, який постійно кружляв над місцем страти. Після того як рів заповнювався двома-трьома шарами трупів, зверху їх прикидали землею. Учень 2: Ми тут лежимо в піску та глині На всі сторони світу простерті Євреї, євреї, євреї! Діди, матері, немовлята Дай нам відпочити Від смерті Від погляду ката. Ведучий: За два дні, 29 і 30 вересня 1941 року, було розстріляно 33771 людина – майже все єврейське населення Києва. Також Бабин Яр став могилою для ромів і п’яти циганських таборів. Ведучий: З Бабиного Яру вдалося врятуватися лише кільком десяткам людей. Ось свідчення про ті страшні події декого з них. Діна Пронічева згадує: «Ще наближаючись до Бабиного Яру, ми почули стрілянину і нелюдські крики. Я зрозуміла, що тут відбувається, але мамі нічого не сказала... Коли ми ввійшли в браму, нам сказали здати документи та цінні речі й роздягнутися. Один німець підійшов до мами і зірвав з її пальця золоту каблучку. Я бачила як група за групою роздягаються жінки, старі та діти. Усіх підводять до глибокої ями і розстрілюють. Потім підводять іншу групу... Я на власні очі бачила цей жах...» Своє бачення трагедії висвітлено учнем Загнєтьєвим Дмитром у вірші «29 сентября 41 года» (фото) Бабий Яр – это место, где фашисты убивали евреев. Мы об этом будем помнить всегда. Ведь сегодня - день скорби, Одних убивали, других расстреливали и складывали тела. Хоть пройдут века и года Это останится в наших сердцах навсегда….. Ведучий: Яків Екель: «Батько зіштовхнув мене в яму, і сам скотився за мною. Яром ми вибралися на кладовище, де дочекалися глибокої ночі, а потім пішли в село, на Батьківщину батька. Там, за кілька днів батька затримали гітлерівці й розстріляли, а я деякий час переховувався у знайомих...» Ведучий: Масові розстріли в Бабиному Яру та розташованому поруч з ним Сирецькому концтаборі здійснювалися й пізніше. Так, 10 січня 1942 року були страчені близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Грінської військової флотилії. Ведучий: 18 лютого 1943 року там знайшли свою смерть три футболісти київської команди «Динамо» Микола Трусевич, Іван Кузьменко та Олексій Клименко – цей факт ліг в основу відомої легенди про «матч смерті». Ведучий У 1941 – 1943 рр. у Бабиному Яру розстріляли 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком. Господи, за що нам ця спокута Куля гітлерівська гостра й люта! Згасла в небі наша мить остання, Та не згасли стогони й волання Наші скарги , голоси засмути – Доки світу й сонця буде чути! Ведучий: За різними підрахунками в Бабиному Яру загинуло від 70 до 200 тисяч осіб. А на Нюрберському процесі наводилась цифра в майже 100 тисяч осіб. Ведучий: У повоєнний період трагедія Бабиного Яру потрапила під суворе табу. Уже за рік на братську могилу сотень тисяч невинних людей кинули техніку і працівників. Яругу засипали, поверх неї проклали шосе. Гілку показали на вербі, Широко руками розвели Кажуть люди: десь тут у долині, Всі живцем засипані були. Тут земля, а в ній глибока рана Не чіпайте, боляче землі. "Я була маленька і стривожена" (Ліна Костенко) Ведучий: Майже 30 років чекав свого часу пам’ятник жертвам у Бабиному Яру. Навколо Бабиного Яру було створено чимало міфів, побудованих на напівправді чи неправді. І, тільки, із здобуттям Україною незалежності велика Київська трагедія стала відома широкому загалу. Відео 3 Ведучий: Для багатьох народів незалежна Україна стала Батьківщиною. Мир і злагода – це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам’ятаючи трагедію минулої війни, ми з надією дивимось в майбутнє і віримо в нашу державу. Ведучий: Мир тобі, рідна Україно, Вірю твоєму прозрінню Хочу не пасинком – сином Бути в нових поколіннях. (О. Князько) Використано джерела:
Джерело: https://drive.google.com/file/d/0B-xBD6X0I5TDd1dUOHZUYVdqWDA/view?usp=sharing | |
| Переглядів: 1295 | Рейтинг: 0.0/0 |
Ведучий: 75 років тому урочище Бабин Яр стало місцем страшної трагедії. Саме восени 1941 року на околиці Києва нацисти влаштували чи не наймасовішу в історії людства розправу над мирним населенням. Кулеметні черги в Яру лунали аж до осені 1943 року, коли Київ нарешті звільнили радянські війська. Загальна кількість жертв за цей час перевищила 100 тисяч людей. Злочини в Бабиному Яру перевищили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це уроки на майбутнє, як зберегти мир і зупинити насильство.
Ведучий: Євреям пропонувалось зібратись о 8 годині ранку на розі вулиць Мельникова і Дегтярівської. Спрацювало й те, що саме в цьому місці була залізнична станція «Лукянівська-Товарна», з якої, як вважали люди, їх і мають вивозити.
| Всього коментарів: 0 | |