Каталог статей
| Головна » Статті » Готуємо уроки разом з дитиною! » Читання | [ Додати статтю ] |
Калина Матеріал для самостійного опрацювання Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас - верба і калина. Правду каже прислів'я: без верби і калини нема України. З давніх-давен наш народ оспівував калину в піснях. Хто не знає відомої козацької пісні „Червона калина" часів Богдана Хмельницького! У цій пісні калина символізує дух боротьби за волю і щастя України. Гей, у лузі червона калина, Чи ж не тому так дбайливо охороняли й доглядали в народі калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не ламали цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки. В. Скуратівський Ягідки-блискітки Зимова калина * * * Зацвіла у лузі Калина цвіте пізно Жила собі дівчинка Марійка. На цю осінь вже в 3-й клас перейшла. Після уроків, пообідавши, біжить вона на город, а потім у сад. Тут Марійка господиня: нарве травички для кролів, опалі яблука позбирає, вичистить гарбузи, а їхнє насіння покладе сушитися на підвіконня. А мама з татом цілий день на роботі, у полі. Сюди-туди походжає дівчинка стежкою. Між похиленими чорнобривцями. То листя підмете, а то розжене молодих півників, що почали бійку. Якось покликала її бабуся Марина, що поралась на сусідньому городі. - Чуєш онучко! Я на своїй калині вже кетяги обламала. Час і тобі пообламувати, бо незабаром дощі почнуться! - Зараз, бабусю! Дякую, що нагадали! - відгукнулася дівчинка. Марійка розшукала кошика, а тоді ще трохи посиділа на траві біля калини. Затишно під цим розлоги кущем. У ньому й заховатись можна, коли на когось образишся. І книжку почитати. Пообламувала дівчинка червоні кетяги, поставила кошик з ягодами поряд із верандою і взялася пучечки в'язати. Аж коли це заходить у двір тітка Ольга. Марійка хутенько принесла стільця: - Сідайте, тьотю! - Та ніколи мені. На автобус треба встигнути. Оце ж їду в місто до дочки. Вона просить, щоб і на цілу зиму зоставалася. Щось я хворію часто і зараз кашляю, а в неї квартира тепла, простора... Заходила до вас попрощатися, - так мамі і перекажи. Ось вам пиріжків із яблуками та сливами принесла. Бувай здорова! Провела Марійка свою гостю та й сіла пиріжки їсти. Налила в склянку молока, стала пити. Як же смачно! І враз дівчинці зробилося соромно-соромно. Згадала, що тьотя Оля все покашлювала, а вона, Марійка, не дала їй ані жменьки калини. Ну, це ж треба так - зовсім забула. Стояв біля порога повний кошик гілочок, а вона й не поділилася. Калина від простуди чи не найкращі ліки. І Марійці мама давала пити чай з калиною, коли вона застудилася. Ухопила дівчинка у фартушок пов'язані пучечки і вибігла на вулицю. Та тільки й побачила, як від'їхав автобус від зупинки і зник за лісом. Швидко проминула зима. Ось і весна прийшла з теплими дощами. Біля тітчиної хати порожньо. Ніхто туди не заходить і не виходить. Облетіли з вишень білі пелюстки, а там і яблуні перецвіли. Лише калина і досі чорніє. Жодного листочка на всьому кущі. А коли ж вона цвістиме? Жаліється Марійка бабусі Марині: - Така гарна у мене калина, та от жаль - здається, примерзла. Може, ще відійде? Бабуся їй заперечує: -Ох, то не від морозу вона всихає. Бруньки на ній уже назубились, а розкриватися не хочуть. То якась інша причина... Марійка допитується: - Яка ж то причина може бути? - Бачиш, онучко, недарма калина завжди цвіте пізно. Наче прислухається, вагається. Усі дерева й трави дуже чутливі до зла і добра до людського слова. А калина - так особливо! Тобі видніше, за що вона могли на тебе нагніватись. Щось, мабуть сталося, що цього року цвісти не хоче. - Я починаю здогадуватись... От якби тітка Ольга додому вернулася. Я для неї три пучки ягід приберегла. А минулої осені, коли вона заходила до нас, якось не здогадалася з нею поділитися, - виправдовується дівчинка. - Більше нічого поганого і не пригадую. - Бачили Ольгу в місті, весною вона знову розхворілася. Ти її не дочекаєшся. А коли надумаєш сама їхати до неї, то у мене адреса є - ось візьми. Ходила Марійка замислена цілий день, а день той довгий-предовгий, бо вже були літні канікули. Надвечір вернулася мама із поля. - Мамочко, ти в цю неділю збиралася їхати до Києва, еге ж? Візьми і мене з собою! - пригорнулася до неї дочка. - Мені дуже-дуже треба. Ми там знайдемо тьотю Олю, у мене її адреса є. Я перед нею так завинила! І перед калиною винна теж, то через мене вона сохне. Поливаю щодня, а жодна гілочка зеленіти не хоче. Тут розповіла Марійка мамі все, як було. Спохмурніла мама: - Недобре ти, доню, повелася. - А це правда, мамою що калина людську мову розуміє? - Та не тільки калина! Кожна рослина все чує і відчуває. - Та невже таки правда? - сумнівається дівчинка. - Так, так. Учені досліджували це спеціальними електронними приладами. Коли рослини чують ласкаві, добрі голоси, тоді вони спокійно дихають і ростуть, як із води. А як почують слова холодні та байдужі, то лякаються, задихаються і не можуть рости. А від сердитого різкого крику ніжні квіти просто в'януть. За якийсь тиждень приїхали мати з донькою до міста. Купивши, що треба, знайшли вони квартиру, в якій тепер жила тітка Ольга. Зраділа вона гостям, привітала, посадила у вітальні і стала розпитувати, які в рідному селі новини. Марійка мерщій і каже: - Та все добре, все як було, тільки моя калина після зими чомусь не оживає. Пам'ятаєте, я вам не вділила ягід восени, - то ось привезла. Візьміть, будь ласка! Тітка Ольга усміхнулася: - Та ну що ти! Такі дрібниці! Та й мені незручно було просити... Усе гаразд, не мучся тим. Сідаймо чай пити! Наступного дня увечері йшли Марійка з мамою рідною вулицею. Садиба у них відгороджена густим штахетом. Ще й брама є - висока, щільна, з дашком, - такі часто на Поліссі зустрінеш. От нічого дівчинці і не видно. Прислухається - а в їхньому садку соловейко щебече, аж луна котиться! Забігла вона у двір, глянула - калина за одну нічку і зазеленіла, і рясним цвітом вкрилася. Від вершечка до самого низу. Коли рипнула стало тихо-тихо. Марійка навшпиньках підійшла до куща калини. Обережно-обережно... І відтоді Марійчина калина цвіте щороку. Знає вже дівчинка, як її доглядати. Половину ягід вона людям роздає. А як дізнається, що хтось занедужав, то й останніми поділиться. Т. Майданович Кущ калини - добрий для цілої родини Сік сірої калини заврачовує рані і виразки, втихомирює в утробі жіночій будь-яку болу, - оповідає бабуся Секлета. - Пий по чверткі ложки натщесерце ранками і потрохи (ложку-дві) на ніч - і язви у череві пройдуть, у грудях болі. Чоловікові (людині) ця деревина величезну силу дає, недарма уособлює рід. Червона калина, а листя зелене, Зачекай, дівчино, три рочки на мене, - співає жовнір (солдат), прагнучи пошлюбуватися з юнкою. За легендою калиною зробилась по смерті моща (жінка, що приймала на світ нове дитя, бо колись діток народжували удома, аби тримався рідної хати їх дух, не було пологових будинків). Найпоряднішу у селі жінку кликали на це незміримо велике дійство, за нею не мало бути і тіні поганого, бо все передається на дитя. У честь родової мощі у дворі садили калину, „аби не переводився рід". Якщо жінка, що зустрічає дитятко при виході із материнської утроби, хотіла, аби успадкувала її справу онука чи дочка, її називали Калиною. Калиночка-дівчиночка най собі доходи (підростає), Буде людям помагати коло їх приплоди, - співали у такої на хрестинах. Калина взагалі уособлює рід. Кіко звізд на небі, кіко ангелів коло Бога, тіко і роду калинового коло мене стоїт, - на Теплого Олекси (30 березня) тато сіллю, а мати цукром (на мудрість і солодке життя) обсипали калиновий кущ - поминали покійників свого „предковічного усего роду на добру при Господі і на землі благодать". Скільки ягідок плоду на калині, то скільки вже і душечок у родині від Адамового і Євиного відліку життя, - твердить дідусь Прикутій, у цей день запалює одну свічку поминальну на всіх. А при вечері п'ють калиновий настій з плодів, записаних цукром, що відстоювався із осені по Олексову днину - на чуття родинної крові, очищення духу, житлі. Калиночка, калиночка у моїм вгороді, З родовою калини ніхто не рвав плодів, їх хіба що скльовували за зиму Божі душечки - пташки, що радують родину своїм співом і доносять до Господа своє праведне життя. Калина - помічниця породіль. Якщо жінка не могла розродитися - клали сухих прутиків позад голови і запалювали. Полум'я і язички диму винищували те все, що вагувало на нове життя, - оповідає бабуся Калина, яка від роду Гафіца, але відколи почали кликати до породіль-жінок - Калиною звеличали. - Попелом, що утворювався від того, змащували жінку під колінами, потуги росли. Калину прохати - родом передавати: трубити сигнал праведним душам роду молити Господа об нас. Так розтлумачують старенькі. Коли дівка зганьбила себе - їй могли у данци (при танцюванні) кинути під ноги кетяг червоної калини. Відзнака: посмітниця, спаскудила рід, а що із паскудного роду нащадкам прибуде? Як хтось щось недобре чув про жінку, то казав її чоловікові: „Мой, твоя калина гет зчорнилася", або міг тайком (щоб подати знак), розчахнути калину. То був великий встид. Задурно ніхто не вагувався того зробити, бо впаде гріх на рід, але і змовчати права не мав, би відвернути ближнього від гріха, його гріхом не си зганьбити. Бо зганьблена мати не мала права покласти на голівоньку своєї дитини шлюбного вінка, бо це би значило передати їй свою ганьбу цілковито, накликати на внуків та правнуків лиху долю. І про це застерігає співанка, оберігає від спокуси життя: Рано-вранці у Маринці музиченька грає, Старожили: „Коли дівчина віддається, а хлопець якийсь її дуже сподобив він міг принести на її весілля крянгу калини - знак, що не годне випустити її з душі. Давав їй оту крянгу в руки, а вона - боярам. Боярин в'язав до крижини (палиці) і кидав по через хату, приповідаючи: „Най та люба си потрощит так, як оця калина!" За крижиною ступала молода, відв'язувала що ще на ній вціліло, кидала собі під правий чобіт, розтолочувала навхрест: „Я вже си віддаю і чужої воглинди (дзеркала) мені не треба". Небога давав їй червонець (грошовий вимір) і прорікав: „Най буде тобі добре за твоїм ґаздою", а боярину витягував з-під окравки (широкого поясу) щипок (пляшку) горілки, кажучи: „На гаразди молодих, би Госпідь був коло них. На щисті, на здоровлі..." Цей ритуал відчіплення від чужого, новоспеченого уже роду, чужої душі був чи не на кожному весіллі. Бувало, приходило й по четверо з калиною, а то й до десяти, як дівка була показаною. „Би міль душу далі не їла, би си споганила йому у очах чужа молода як можлива колись любка, бо то гріх, що може скалічити його чи її дітей", - втовкмачують бабусі. А якщо дівка любила парубка, що сьогодні шлюбується, то вона ту калину приносила крадькома. Кидала десь на його обійсті, проказуючи: „Най буде на його перстень, би лихий око моє до нього більше не чіпляв", - та йшла собі, сарака, додому. Запалювала три січки коло лику Ісуса Христа, капала з них у свячену воду, як догоряли вже, спивала тої води, хлюпала собі нею в обличчя - би ніколи си не привижав, бо як буде чужого мужа приймати до своєї душі, то Бога ніколи не прийме у душу її дитя, а котра цегл собі хотіла, - оповідає бабуся Антинія. Зізнається тепер, на старості, що робила отак і сама. Дьордьови Анасуєному, який, по смерті покійного її Танаска, таки із нею си пошлю бував, бо жона його перша теж довгожителькою не була. І мали вони із Дьордієм ще трьох дітей, а четверо - від першого мужа. Зацвіла калина, коло неї - дуби, - Отак, любила одного, а йшла за другого та й мусила з другим в барвінчик си вбирати, та й його, як того, що вибрав саме її, шанувати, - змахує сльозу після співанки бабуся, і продовжує: - Як хлопець дівку чесною взяв, то на другий день по весіллю ніс їй на порту (ворота) барвінковий вінок, обтиканий калиною. Як хтось видів, що чиясь дівка недобре си поводи, то мав потребу мамку її сповістити: „Дивись Катрінько, бо дочка твоя може врвати на калині якийсь крачок..." „Дякувать вам", - казала мама і вже з дочкою опісля си розбирала. Зацвіла калина - кроки повсихали, Калина у лузі край води росла, що по комусь плакали. Калину коло гробу садили, якщо померло немовля (немовляті, що нехрещене, хреста не ставили. Була відзнака, що то - пляма роду: рід своїми гріхами загнав маля у гріб). Садили калину серед поля, якщо не могли дочекатися судженого, аби вітер пригнав - хоч зблизька, хоч іздалля. Бо тоді казали, що він „на кочелі (колесі) плохих вітрів". Калина у такому разі допомагала йому розв'язатися - протверезіти, із блудних доріг навернутися до судженої руки, до судженого двору. Плоди з такої калини їсти - борзо не лягти у гріб. Матір Божа такий кущ стереже, кладе на нього свою Покрову, - кажуть у народі. Ягід, кори на лікування, корення підкопували саме з таких кущів. Вершечок молодої калини зривали, кидали у крутий окріп, варили з десять хвилин і тим варивом чоловік клав собі примочки до правої ягідниці, як по комусь боліла душа, чи хтось капелюх здіймав з голови (образив), „аби серце від того на плоху роботу не його, душа спокійною ставала". Листячко, що у калини найближче до землі і ближче стовбура дівчата розм'якшували в долонях (розминали) і тулили до лиця на провідну неділю, „аби Бог беріг від плохого розуму і ганьби", таким чином відмежовуючись від гріхів роду. Всохлу калину якщо зрубати і кинути на сміття, на болота там не буде купчитися зла сила - „відганяє від всякого спожилого хламу зло". Якщо мають садити у дворі калину, то спочатку очищують під неї земельний квадрат, „аби горе, що є коло цього роду від чужого зла, падало в яму". Цвіт калини також від усього на лік, - кажуть бабусі. „Калино-сестричко, дай тепла", - зривали цвіт, сушили, а чи й сирим жували, би прибувала кров (бачу тепер: зникала анемія, налагоджувався кров'яний тиск, чистилися кров'яні артерії). Дівчата робили примочки з калинового цвіту на обличчя, „би не в'янула краса, би місяць силу не пив, не ловилися навроки чи чари". Сушеного калинового цвіту посипали у взуття, „би крижі не крутило" (не ломило кістки). Кора із-під верхівки калини прочищає ум, якщо відвар із неї потрошечки пити. Сира чи сушена - значення це не несе, - дізнаємось від стареньких. Калинова кора у поміч тільки молода, стара - руйнує серцевину, якщо тим часом трохи помагає. Калинова кора просушена, стерта в порошок - якщо її нюхати - прочищає кров. Нічого із калинової кори дітям давати не треба - буде у сечі кров: аж до подразнення стимулює сечовидні канали. Калинову кору п'ють потроху (чверть стакана, неміцного відвару) жінки, коли уміщалася бола у дітовивідний канал. Набагато міцніший, п'ють на ніч чоловіки, якщо болять, у стопах ноги. Бабкам напій з калинової кори (дуже легкий) налагоджує дихальну систему, додає сили. Хлопцям, якщо його п'ють - робить очищення духу, усмиряє плоть (це і проти прищавих висипів, що бувають в юні), виводить плоху кров. Коріння калини лиш на чари беруть, би всихала чиясь родина. Цього робити не треба, бо від такого навіки відвертається Господь і рід його від себе назавсігди відгортає, - повідує старий дідусь Ігнат. Хіба землі з-під кореня калини набирають, роблять із неї кульку, кидають у вогонь, аби зло, що налетіло з плохих сторін на рід, у тому вогні чистильному згоріло. Це роблять на Теплого Олекси, коли оновлюється земля. Хто бере кореня калини з якоюсь цілющою ціллю - гробить себе і когось, хоч може йому і здатися, що собі чи комусь поліпшує тим життя. „Калина тоді під себе тебе підгребе", - кажуть у народі. Підкопати щось під калину - теж веде до біди, і рід того, хто це зробив, має великі біди. - Гой, калино-калиночко, в зеленому лузі, Скажи мені, калиночко, чом я в чорній тузі? - Гой того ти, дівко, в тузі, того плачут очі, Що ті милий присягався, а брати не хоче, Що ті милий присягався з вечора до ранку. А як минав попри мене - урвав з мене крянгу... Бабуся Магдалина, що проспівала нам цю співанку, відклала кужіль і заходилася споряджати з калиною пиріжки. Прибиті морозом ягоди, запечені з цукром у тісті, виявились навдивовижки смачними. Зблиснуло: чи не тому про справжню молодицю мовилось: „Солодка, як калиночка..." Припечена морозом життя, а значить - мудра. А бабуся: Гой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася... Чи не єдине, що ми знали про калину, крім того, що вона гірка і просте, бо ця пісня стала дуже поширеною. Але звідки вона у серці цієї старенької бабусі? - Ще ваші діди свині пасли, як мій цю співанку співали, - підморгує весело у відповідь. І дізнаємось від бабусі Магдалини про українську хату-читальню, що відкрилась у нашому селі 1905 року при австріяках, братство „Січ". -Прадід її моцно співали (небоязко), діло - уже поза горником (що значить - поза піччю: крадькома), а відтак - призабуласи, аж тепер знов, - глянула проникливо, мов великий політик. - Калина - то Вкраїна наша, додаючи: Вкраїна наша - як калиновий цвіт, файна, як дівчина. Бо ж і за дівку си казало: файна, як калиновий цвіт. Або: червона, як калина. Що значить - з доброго роду, здорова, робуча... - Би твою калину вітер не вломив, - казали мати доньці у напуття, виряджаючи її до вінця. Аби нашу калину вітер не вломив, - хочеться сказати нам самим собі, - бо і честь, і гідність, і совість - те, що так цінували наші предки - завжди на вітру... Г. Маковій | |
| Переглядів: 4756 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |