Каталог статей
| Головна » Статті » Літній оздоровчий табір (пришкільний та ін.) » Барви сонячного літа | [ Додати статтю ] |
Казка про Солом’яного Бичка
Казка про Солом’яного Бичка (рольова казка) Дійові особи: Автор, Дід, Баба, Солом’яний Бичок, Заєць, Вовк, Ведмідь, Лисичка, Дітки, що зібрались послухати казку Приказка Дуже люблять наші дітки Казочки. Їх самі вони читають Залюбки. Ось тому я пропоную Зараз вам Оцю казку прочитати По ролям. Автор. Жили собі дід і баба, Убогі та бідні. Часто були без вечері, А то й без обіду. Як окраєць хліба мали, Щоб поснідать вранці, То могли і відпочити В хаті, на лежанці. Що зароблять, те й проїдять, — Знов нема нічого. І з молитвою звертались До Господа Бога. Щоб послав їм ситу старість, Щоб злидні минули, Щоб фортуна до їх хати Лице повернула. Якось каже баба діду: Бабо. Годі тобі спати! Бери в руки інструменти — Іди майструвати. Зроби мені із соломи Бичка, як картинку. Та щоб був він гарнесенький, Як мала дитинка. Осмоли його смолою, І вистругай ніжки, І прироби на голівку Симпатичні ріжки. Автор. Дід отетерів, знітився, Дід перелякався. Дід. Нащо тобі, — каже, — бабо, Отой Бичок здався? Автор. Ну а баба знов своєї Пісеньки заводить. Пробував одговорити — Ніяк не виходить. Бачить — нічого не вдієш. Змайстрував скотину, Осмолив Бичка смолою. Прив'язав до тину. Вранці баба діду каже: Бабо. Вже набридло прясти! Краще поведу до лісу Бичка свого пасти! Автор. Як сказала — так зробила. Жене Бичка пасти І бере з собою мичку, Дума перепрясти. От пряде кужіль бабуся, Мичку вибирає. І до Бичка, до третячка, Тихо промовляє: Баба. Пасись, пасись, Бичочку, Солом'яний Бочочку! Травичка соковита — Пасись, і будеш ситий! Автор. Коли з великого бору, Із темного лісу Принесли чорти Ведмедя — Задиру й гульвісу. Чіпляється до Бичка він (Більш нема до кого), Та у відповідь Бичок наш Слова не промовив. Ведмідь. Скажи мені, хто ти такий? — Він Бичка питає, — І віддай мені солому, Я бік залатаю. Бичок. Я цього робить не буду! — Каже Бичок сміло. — Іди звідсіля, Ведмедю! Іди, поки цілий! Ведмідь. Як ти смів мене повчати, Солом'яне Вухо! Я, відколи народився, Нікого не слухав! Ти, зухвалий сніп соломи! — Ведмідь розлютився, Ухватив Бичка за спину, Зубами вчепився. Як зав'язли його зуби У смолі — до носа! Сіпає Бичка щосили, По узліссі носить. Озирається бабуся: Баба. Де ж Бичок подівся? Може, пішов води попить І в річці втопився? Автор. Як побачила Ведмедя, Що Бичка тягає, — Зрозуміла, в чому справа, І діда гукає. Кричить діду: «Прокидайся! Біжи у комору! Ведмідь нашу худобину Потягнув до бору! Діставай мерщій сокиру, Покарай злодія, А зі шкури ведмежої Кожуха пошиєм!» Автор. Прибіг дід, віддер Ведмедя, У погріб закинув, А Бичкові підрихтував Пошкоджену спину. На другий день баба знову Веде Бичка пасти, А сама сіда під явір Свою кужіль прясти. І наказує Бичкові: Баба. Пасись, пасись, синку! Повертай до сонечка Просмолену спинку. Пасись, пасись, Бичочку, Солом'яний Бочочку! Травичка соковита — Пасись, і будеш ситий! Автор. Коли з великого бору, З лісу ненароком Вибігає Сірий Вовчик З обідраним боком. Здивувався, як побачив Бичка край дороги. Подививсь йому на спину, Поглянув на роги. Вовк. Ти хто такий? І звідкіля? Дай мені соломи! Загнали мене собаки, Падаю від втоми! Обідрали кляті псяки Мені бока зліва! Автор. І підходить до Бичка Зухвало й сміливо. Бичок. Та бери вже! — Бичок каже. — Що поробиш з вами... Автор. І за бік Бичка Вовчисько Ухватив зубами. І цей таки не послухав І зав'яз по самі вуха! Аж тут баба угледіла, Що Бичка немає. Баба. Думаю, мабуть, додому Мій звір чеберяє. Автор. Коли дивиться — Вовчисько З обідраним боком Приклеївся до Бичочка І має мороку. Швидко діда покликала, Сірого віддерли, Притягнули на подвір'я І в погріб заперли. Бичку спинку підсмолили, Підправили личко — І на третій день зустрів він Під лісом Лисичку. Лисичка. Хто ж ти такий? — запитала У Бичка хитрунка. — Гнались капосні хортяки! Нема порятунку! Автор. Відповів Бичок Лисиці: Бичок. Звір я, із соломи. Цілий день пасусь під лісом, А живу удома. Я — просмолений смолою, Я користь приношу! Тільки ти мене не сіпай, Дуже тебе прошу! Автор. Тут Лисичка вирішила Смолою розжиться: Лисичка. Дай смолиці, голубчику, — Благає Лисиця. Я зроблю собі припарку, Прикладу до боку, А про твоє добре серце Розкажу сорокам! Хай сороки всім роздзвонять Про твою сердечність! Хай всі з тебе беруть приклад, Це буде доречним! Автор. Підійшла набрать смолиці Підступна Лисиця, — І зав'язли її зуби В розталій смолиці. І Лисицю упіймали, Посадили в погріб, А Бичок собі пасеться Обабіч дороги. Скоро й Заєць упіймався... Щось треба робити! Сів на призьбу дід, під льохом, — Ніж почав точити. Ведмідь почув, та й злякався, Нашорошив вуха. Ведмідь. Діду! Нащо ножа гостриш? Дід. Пошию кожуха! Ведмідь. Ой, не ріж мене, дідусю! Відпусти на волю! Що надибав твого Бичка — Кляну свою долю! Відпусти, дідусю, чуєш? В боржниках не буду! Вулик липового меду Тобі роздобуду! Дід. Ну, гляди, бо як обманеш, Скараю без жалю. Іди, хутчіш ладнай діло. Іди! Відпускаю. Автор. Відпустив наш дід Ведмедя, І знову — за справу. Хоче з вовчої шкурини Пару шапок справить. Розмірковує і знову Свого ножа гострить. Вовк у шпарку усе бачить, Жалісливо просить: Вовк. Ой, не ріж мене, дідусю! На тих шапок пару Краще прижену тобі я Овечок отару. Дід. Тобі вірю я на слово, Та не тягни лямку! Даю тобі на це діло Часу лиш до ранку.
Автор. Відпустив дід сіромаху, Точить ніж, зітхає, Виткнула Лисичка морду І в нього питає: Лисичка. Скажи мені, любий діду, Нащо ножа гостриш? Як відпустиш, зроблю тобі Усе, що попросиш. Ой, дідусю, любесенький! Не ріж мене, прошу! Ти — розумний чоловічок, Добрий і хороший! Шкірка в мене хоч і гарна, Проте — невеличка, Вистачить хіба на комір, — Влещує Лисичка. — А коли мене відпустиш І життя врятуєш, Повний двір гусей і квочок Тобі прижену я! Автор. Дід Лисичку відпускає — Заєць залишився. Як заплаче, заголосить, І давай проситься! Заєць. Всіх ти пожалів, дідусю, Звільнив усіх чисто, А якщо мене відпустиш — Принесу намисто! Подаруєш його бабі — Лаятись не буде! А я золоті сережки Іще роздобуду. Буде твоя баба рада, Припиняться чвари! Вік доживете спокійно, В злагоді, у парі! Автор. Відпустив дідок і Зайця — Нічого втрачати! Всі позходились уранці Під дідову хату. Поназносили і меду, І всякої птиці... В старих — очі розбіглися На все це дивиться! Баба одягла намисто, Приміря сережки, А щасливий дід пасе вже Овець коло стежки. Баба рада! І дід радий! Обоє раденькі! Випасли овець отару, Продали швиденько. Почали чумакувати, І волів купили, А Бичок — розтав на сонці, Бо стояв без діла! КІНЕЦЬ | |
| Переглядів: 5022 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |