Корекція агресивної поведінки у дітей
Народжуючись, дитина має лише два способи реагування - це задоволення і невдоволення.
Коли дитина не голодна, в неї нічого не болить, пелюшки сухі - тоді вона відчуває позитивні емоції, які проявляються у вигляді посмішки, спокійного й безтурботного сну.
Якщо ж дитина відчуває з якоїсь причини дискомфорт, то вона своє невдоволення виявляє плачем, криком, бриканням. З віком дитина починає проявляти свої протестні реакції у вигляді деструктивних дій, спрямованих на інших людей (кривдників) або цінні для них речі.
Агресія в тій чи іншій мірі властива кожній людині, тому що вона є інстинктивною формою поведінки, основною метою якої є самозахист і виживання у світі. Але людина, на відміну від тварин, з віком привчається трансформувати свої природні агресивні інстинкти в соціально прийнятні способи реагування, тобто у нормальних людей відбувається соціалізація агресії.
Ті ж люди, які не навчилися контролювати свої агресивні імпульси, зазнають труднощів при спілкуванні з людьми. У більш важких випадках, коли агресивна поведінка стає протиправною, такі люди піддаються кримінальному покаранню і ізолюються від суспільства в місця не настільки віддалені.
Тут важливо зробити акцент на тому, що дорослим ні в якому разі не можна придушувати агресію своїх дітей, тому що агресія - це необхідне і природне для людини почуття. Заборона або силове придушення агресивних імпульсів дитини дуже часто може призвести до аутоагресії (тобто шкода буде наноситися самому собі) або перейти в психосоматичний розлад.
Батькам важливо навчити дитину не придушувати, а контролювати свою агресію; відстоювати свої права та інтереси, а також захищати себе соціально прийнятним способом, не порушуючи при цьому інтересів інших людей і не завдаючи їм шкоди. Для цього необхідно, в першу чергу, розібратися з основними причинами агресивної поведінки.
Можна виділити три основних джерела деструктивного поведінки:
1. Почуття страху, недовіри до навколишнього світу, які загрожують безпеці дитини;
2. Зіткнення дитини з невиконанням її бажань, заборонами на задоволення визначених потреб;
3. Відстоювання своєї особистості, території, здобуття незалежності й самостійності.
На першому році життя у дитини формується або базове почуття довіри до навколишнього світу і людям, відчуття безпеки, або недовіри, страху і тривоги.
На формування ставлення до світу впливає багато причин.
У першу чергу, це душевний стан матері під час вагітності та після пологів. Уявімо простий приклад: дитина з'являється на світ у той момент, коли його мати переживає особисту драму, знаходиться в тривозі за своє, а, отже, і його майбутнє, відчуває розпач і тугу.
Малюк, для якого ще немає поділу на я і не-я, наповнюється тими самими почуттями, і його перший досвід взаємодії з навколишнім світом говорить йому про те, що тут не так вже і безпечно, тут багато болю і непередбачуваності, будь-хто може завдати шкоди.
У майбутньому це переростає у недовіру до всіх і до всього, для малюка тепер будь-який прояв ззовні може означати напад. Страх і тривога, які дитина відчуває при контакті з іншими, ведуть до того, що будь-який сигнал тлумачиться їм як здійснення його найгірших побоювань. Агресивні спалахи в таких дітей виглядають дуже несподіваними і незрозумілими.
Також на формування ставлення до світу впливає прояв батьками безумовної любові до своєї дитини, або відсутність такої. Якщо батьки виявляли щиру любов до свого малюка в будь-якій ситуації, якщо дитина розуміла, що, не дивлячись ні на що, її люблять, то у неї виникало почуття довіри до оточуючих.
Якщо ж дитина переконується в тому, що її не люблять, або навіть ненавидять, то вона вирішує, що гірше вже й бути не може і тому стає здатною на все. Їй не треба переживати, що вона може втратити об'єкт любові. Навіщо дитині той, хто її не любить? Вона може стати жорстокою і почати мстити. На цьому побудовано багато трилерів про маніяків-убивць, де, копаючись в його минулому, виявляють забиту, принижену дитину, яку зневажали.
Травмуючий вплив на психіку дітей чинять також сварки дорослих між собою. Коли тато і мама з дня на день сваряться, у малюка виникає відчуття наближення катастрофи. Незважаючи на те, що в сім'ї намагаються уникати відкритих скандалів, і сварки відбуваються "за закритими дверима", маленька людина все одно відчуває напружену атмосферу. І це не дивно, адже оточуючі малюка дорослі - це його світ, єдиний і неподільний, такий самий, яким був мамин затишний животик. Тому будь-яка конфліктна ситуація сприймається дитиною як загроза для неї самої.
Друга причина агресивності пов'язана з тим, що дорослі змушені в деяких ситуаціях забороняти дитині вести себе певним чином або з тим, що не завжди батьки можуть або хочуть задовольняти нескінченні бажання своїх дітей. Тут батькам важливо враховувати два моменти.
По-перше, вони повинні навчитися грамотно встановлювати заборони і, в разі необхідності, застосовувати покарання.
І, по-друге, важливо пам'ятати, що головною потребою будь-якої дитини є необхідність відчувати, що її люблять і цінують.
Якщо дитина починає відчувати сумніви з цього приводу, вона буде намагатися всіляко підкріпити своє почуття непотрібності. Тому постійне ниття дітей купити їм що-небудь часто є провокацією з їхнього боку. При цьому відмова в бажаному дитина відразу ж трактує так, що її ніхто не любить, і вона нікому не потрібна. При цьому вона, звичайно, страшно злиться. Адже дитина любить щиро і не бажає допускати, що її любов нерозділена.
З іншого боку, проблему не вирішує і виконання будь-якої примхи вашого чада, адже його сумніви можуть з'являтися знову і знову, наприклад, коли малюк зіткнеться з неувагою до його переживань. Щоб не допускати такої спотвореного взаємодії, варто щиро говорити дитині про те, що ви її любите.
Третя причина - це встановлення особистих меж. Дитина народжується повністю залежною від своїх батьків, і її основне завдання протягом усього життя - це здобуття незалежності (в першу чергу, від батьків) і самостійності.
Дуже часто цей процес відбувається дуже болісно для обох сторін і може мати сумні наслідки. Батькам важливо розуміти, що їхні діти - це не їхня приватна власність, і вони їм не належать. Дитина покликана стати рівноправною і рівноцінною людською істотою. Є найбільш важливі періоди, коли дитина вирішує це завдання: це 3 роки, початок шкільного життя і підлітковий період.
У ці періоди діти особливо гостро реагують на втручання в їхнє життя, що знаходить своє вираження у протестних реакціях. Мудрі батьки повинні це враховувати і надати дитині розумну свободу і незалежність.
Але в той же час діти не повинні відчувати себе покинутими, дитина повинна відчувати, що батьки готові завжди, у разі потреби, надати підтримку і допомогу.
Також бажано, щоб у дитини була своя кімната (або хоча б куточок). Вона має знати, що межі її території поважають і не порушують без її відома.
З основними причинами агресії у дітей розібралися.
Тепер потрібно сказати кілька слів про те, як потрібно поводитися батькам при проявах їхніми дітьми агресивної поведінки або щоб подібній небажаній поведінці запобігти. Про щось ми вже згадували вище, при описі причин.
1. По-перше, з боку батьків необхідний прояв безумовної любові до дитини в будь-якій ситуації. Не можна допускати висловлювань, на зразок таких: "якщо ти себе так поведеш ..., то мама з татом тебе більше любити не будуть!". Не можна ображати дитину, обзивати її. Виявляти невдоволення треба саме дією, вчинком, приймаючи особистість дитини в цілому.
Якщо дитина просить вас пограти з нею, приділити їй увагу, а ви в даний момент не можете цього зробити, то не відмахуйтеся від малюка, тим більше, не дратуйтеся на нього за настирливість. Краще покажіть йому, що ви розумієте його прохання і поясніть, чому в даний момент ви його виконати не можете: "Ти хочеш, щоб я тобі почитала книжку? Маля, мама тебе дуже сильно любить, але я так втомилася на роботі. Будь ласка, пограй сьогодні сам".
І ще один важливий момент - не треба відкуповуватися від дитини дорогими іграшками, подарунками і т.п. Для неї набагато важливіше і потрібніше ваша безпосередня увага.
2. Батьки, якщо не хочуть, щоб їхні діти були забіякам, самі повинні контролювати власні агресивні імпульси. Треба завжди пам'ятати, що діти навчаються прийомам соціальної взаємодії, перш за все, шляхом спостереження за поведінкою оточуючих людей (в першу чергу, батьків).
3. Як уже згадувалося на початку, ні в якому разі не можна придушувати прояви агресії дитиною, інакше пригнічені агресивні імпульси можуть завдати серйозної шкоди її здоров'ю. Навчіть її висловлювати свої ворожі почуття соціально прийнятним способом: словом або в малюнку, ліпленні або за допомогою іграшок, або дій, нешкідливих для оточуючих, у спорті.
Переклад почуттів дитини з дії в слова дозволить їй довідатися, що про них можна говорити, а не обов'язково відразу бити в око. Також дитина поступово освоїть мову своїх почуттів і їй простіше буде вам сказати, що вона ображена, засмучена, зла і т.д., а не намагатися привернути вашу увагу своєю "жахливим" поведінкою.
Єдине, чим при цьому не можна зловживати, так це упевненістю в тому, що доросла людина краще знає, що відчуває малюк. Дорослий може лише припускати, ґрунтуючись на своєму досвіді, на самоспостереженнях, на спостереженні за оточуючими, що означає поведінка дитини. Дитина повинна бути активним оповідачем про свій внутрішній світ, дорослий лише дає таку можливість і надає засоби.
4. Якщо дитина вередує, злиться, кричить, кидається на вас з кулаками - обійміть її, притисніть до себе. Поступово вона заспокоїться. З часом їй потрібно буде дедалі менше часу, щоб вгамуватися.
Крім того, такі обійми виконують декілька важливих функцій: для дитини це означає, що ви здатні витримати її агресію, а, отже, її агресія може бути стримана і вона не зруйнує те, що любить; дитина поступово засвоює стримуючу здатність і може зробити її внутрішньою і таким чином контролювати свою агресію самостійно.
Пізніше, коли малюк заспокоїться, ви можете поговорити з ним про його почуття. Але ні в якому разі не варто читати моралі в такій розмові, просто дайте зрозуміти, що готові його вислухати, коли йому погано.
5. Поважайте особистість у вашій дитині, зважайте на його думки, сприймайте серйозно його почуття. Надайте дитині достатньо свободи і незалежності, за яку дитина буде сама нести відповідальність. У той же час покажіть їй, що у разі потреби, якщо вона сама попросить, ви готові дати пораду або надати допомогу. У дитини повинна бути своя територія, своя якась сторона життя, вхід на яку дорослим дозволений тільки з її згоди.
Помилковою вважається думка деяких батьків, що "у їхніх дітей від них не повинно бути жодних секретів". Не допустимо ритися в її речах, читати листи, підслуховувати телефонні розмови, шпигуни! Якщо дитина вам довіряє, бачить у вас старшого друга і товариша, вона сама вам про все розповість, попросить поради, якщо вважатиме за необхідне.
6. Покажіть дитині кінцеву неефективність агресивної поведінки. Поясніть їй, що навіть якщо на початку вона і отримає для себе вигоди, наприклад, візьме в іншої дитини вподобану іграшку, то згодом з нею ніхто не захоче грати, і вона залишиться в гордій самотності. Навряд чи малюка порадує така перспектива. Розкажіть також про такі негативні наслідки агресивної поведінки як невідворотність покарання, повернення зла тощо.
Якщо ви бачите, як ваша дитина, ще не почавши ходити до школи, ударила іншу, спочатку підійдіть до його жертви. Підніміть скривджену дитину і скажіть: "Максим не хотів образити тебе". Потім обійміть її, поцілуйте і проводіть з кімнати.
Таким чином, ви позбавляєте уваги свою дитину, переносячи її на товариша по іграх. Раптово ваша дитина зауважує, що веселощі скінчилися, і вона залишилася на самоті. Звичайно потрібно повторити це 2-3 рази - і забіяка зрозуміє, що агресивність не в його інтересах.
7. Необхідно встановлювати соціальні правила поведінки в доступній для дитини формі. Наприклад, "ми нікого не б'ємо, і нас ніхто не б'є". Для дітей у віці чотирьох років і старше вимоги можуть бути більш докладними. Можете заявити: "У нашому будинку існує правило: якщо тобі потрібна іграшка, а нею грає інша дитина і не дає її тобі, почекай".
8. Не забувайте хвалити дитину за старанність. Коли діти реагують належним чином, зробіть все, щоб закріпити ці зусилля. Скажіть їм: "Мені подобається, як ти зробив". Діти краще реагують на похвалу, коли бачать, що батьки дійсно задоволені ними.
Не варто говорити: "Гарний хлопчик" або: "Хороша дівчинка". Діти часто не звертають на це уваги. Краще сказати: "Ти приніс мені величезне задоволення, коли поділився зі своїм молодшим братом, замість того щоб битися з ним. Тепер я знаю, що можу довірити тобі догляд за ним". Така похвала має велике значення для дітей. Вона дозволяє їм відчути, що вони можуть справити хороше враження.
9. Розмовляти з дитиною про її вчинки треба без свідків (класу, родичів, інших дітей та ін.). У бесіді намагайтеся використовувати менше емоційних слів (соромно та ін.).
10. Треба унеможливити ситуації, що провокують негативну поведінку дитини.
11. У боротьбі з агресією можна вдатися до допомоги казкотерапії. Коли маленька дитина починає виявляти ознаки агресивності, складіть разом з нею оповідання, в якому ця дитина буде головним героєм. Використовуючи малюнки, вирізані з журналів, або фотографії самої дитини, створіть ситуації, в яких дитина поводиться гідно і заслуговує на похвалу. Поговоріть з малюком у той момент, коли він спокійний, не нервує. Коли у дитини емоційна криза, заспокоїти її нелегко.
12. Треба надавати можливість дитині отримати емоційну розрядку в грі, спорті і т.д. Можна завести спеціальну "сердиту подушку" для зняття стресу. Якщо дитина відчуває роздратування, вона може побити цю подушку.
На закінчення відзначимо, що батькам важливо пам'ятати наступне: агресія - це не тільки деструктивна поведінка, що заподіює шкоду оточуючим, приводячи до руйнівних і негативних наслідків, але також це ще й величезна сила, яка може служити джерелом енергії для більш конструктивних цілей, якщо вміти нею управляти. І завдання батьків - навчити дитину контролювати свою агресію і використовувати її в мирних цілях.
За матеріалами mamochka.kz
|
