Каталог статей

Продовження

1-й козак. Ех, пісня ця рве душу...

Кобзар. То не пісня, а стогін ваш...

2-й козак. Та прийде час, розплати­мось!

3-й козак. Нам умирати? Годі! Сто­надцять куп чортів всім ворогам у зу­би!

4-й козак (напівроздягнений, кри­чить). Почекайте ж, бісові татари, дайте тільки справлю шаровари!

5-й козак (звертається до напівроз­дягнутого). Та цить ти! Скажи мені, будь ласка, небораче, а що ти там за спідницю шиєш?

4-й козак. Зшиваю посередині, щоб штани вийшли...

6-й козак. Ну й голова! От пройди­світ, паливода!

7-й козак. А свої де?

4-й козак. Свої? (Свистить). Про­пив!

5-й козак. Пропив штани?! Та скиньмось хоч по шагу та викупім у шинкарки штани лицареві.

(Всі козаки сміються).

4-й козак. Та подавіться ви, греч­косії, своїми штаньми! В мене і без вашої ласки вийшли штани, ще й ловкі. (Встає і показує). Он які!

Всі. Погляньте, братці! От мудра-гель! (Всі сміються).

Один з козаків кладе на бочку кала­мар, папір, гусячі пера і звертається до полкового дяка Гаврила, який зна­ходиться серед козаків. В руках у дя­ка великий хрест, а за поясом пістоль і шабля.

1-й козак. Сідай, дяче, писати бу­деш.

2-й козак (ставить відро горілки на бочку, дістає з широких штанів тара­ню і нюхає). Вип'ємо по одній та й почнемо. Добра тараня. Шкодагорілки  мало...  (зачерпнув кухлем з відра). Пий, дяче... „

Дяк (перехрестив кварту). Во здравіє Господа нашого. (Випив, по­нюхав тараню і зачерпнув з відра ще одну кварту). Во здравіє діви непо­рочної... (Випив, понюхав тараню і знову хоче зачерпнути, але козак відсо­вує відро).

2-й козак. Зачекай, дяче. Ти що ж, на весілля прийшов, чи що? Бачиш, горілки мало, а тарані багато.

Дяк. Грішник ти, козаче. Дай ви­пити во здравіє апостолів святих, бо в раю не дадуть мені й краплі горілки.

3-й козак. А хіба тебе в рай пус­тять?

Дяк. Мене, слугу Божого, до раю візьмуть, а вас, грішників, — у пекло. В раю ж горілки не дадуть, там тільки янголи співають.

4-й козак. От халепа.

Дяк. Ви ж підете спочатку в пекло і будете казани з смолою доглядати, дрова носити, дивитись, щоб кипіла добре смола і сірка в казанах. А в них варитись будуть єзуїти, шляхта... А щоб не вчаділи ви коло казанів у смороді, чорти горілку вам носити­муть... Так років сто коло казанів бу­дете. А потім Господь наш .милости­вий до раю вас візьме...

5-й козак. Років сто?

6-й козак. Ото вже поп'ємо горілки!

Дяк. Во здравіє апостолів святих! (Зачерпнув кварту).

6-й козак. І тих чортів, що носити­муть горілку.

Всі сміються, а козак п'є з відра.

Дяк. Амінь! (Бере відро і п 'є).

З-за куліс до гурту підходить декілька козаків.

7-й козак. Чолом вам, козаки! При­ймайте втікачів з неволі шляхетської.

1-й козак. Ану, покажіть руки.

Втікачі показують руки.

2-й козак. Наші!

Дяк. До унії не приставали? Віру християнську не зраджували?

Втікачі. Ні, пан отець.

Дяк. «Отче наш» знаєте?

Втікачі. Знаємо.

Дяк. Горшку п'єте?

Втікачі. П'ємо.

Дяк. Істино християнські душі. Ці­луйте хрест, раби Божі.

Втікачі хрестяться і цілують хрест. Один з козаків звертається до кремезного втікача.

3-й козак. Це що в руці у тебе?

Втікач. Це довбня, залізом кована. Не можу підібрати шаблі. Яку не візьму — залегка...

3-й козак. А скільки твоя довбня важить, синку?

Втікач. Пуд чи два...

4-й козак. Ану, махни нею...

Втікач змахнув довбнею, наче шаб­лею, всі відскакують.

4-й козак. Чекай, чекай. Віднині довбнею ти будеш прозиватись, так і запишемо тебе до куреня. (Зверта­ється до інших). Оце козак! А ви що вмієте робити? Невже тільки горілку пити? Ану, покажіть свою козацьку майстерність!

Грають музики, козаки забавля­ються.

ПРОПОНУЄМО ДЕКІЛЬКА КОЗАЦЬКИХ ЗАБАВ:

- група або декілька козаків май­стерно б'ються на шаблях;

- хто влучніший — двоє козаків тримають на витягнутій руці шаблю, інші повинні з кроків 7-Ю шапкою влучити у шаблю або потрібно заки­нути шапку на шаблю;

- хто сильніший — на бочці змага­ються на руках або хто більше разів підніме бочку;

- хто спритніший — змагаються дві команди: двоє шароварів, в кожну штанину влазить по двоє козаків і біжать естафету;

- хто кого перетягне — змагаються дві команди: двоє стають один до од­ного лицем, беруться за руки, інші чіпляються за ними і хто кого пере­тягне;

- один тримає на витягнутій руці (на висоті пояса) шаблю, а інші ска­чуть через шаблю. Хто не переско­чить, з того сміються.

На сцену до козаків виходить Бог­дан Хмельницький.

Хмельницький. Козачеству,

преславному лицарству

Україна б'є до землі чолом!

(Низько вклоняється).

Вона тепер, немов підбита чайка,

До матері на лоно припада...

1-й козак. Хмель-батько тут!

2-й козак. Здоровий був, Богдане!

Хмельницький.    Козачество!   До­звольте річ держать!

Всі. Держи! Держи! Ми слухать те­бе раді!

Хмельницький.

Вже десять літ в неволі ми цілком,

І маслів Став похоронив права нам.

З того часу нас ворог опряга

Й затягує ярмо на нашій шиї, —

А от тепер таке в нас завелось,

Якого з роду ви єсте не чули:

Потоптані останнії права,   

Зганеблена святая наша віра.    

Всі. За віру — смерть!

Хмельницький. Так! Єзуїт розвів Там унію до ґвалту, до розбою: Грабують скрізь у благочесних все; Межує лях громадські наші землі; Суда нема; скасовано закон; Ґвалтує пан, паскудить наші сім'ї... Всі. До бою всі!

3-й козак. Хай нас веде на ворога Богдан!

4-й козак. Він, як орел, на шуляків ударить!

Всі (кидають шапки вгору). Богдан Хмельницький! Гетьман наш! Хвала!

5-й козак. О, затремтить тепер

вся чорна кривда,

Охреститься земля в її крові!

Хмельницький. Спасибі вам, брати,

За шану цю (кланяється).

Росте і кріпне наша сила!

Й підніму бунчук за рідний люд, —

І все живе повстане скрізь за мною, —

Підніметься, як хвиля навісна, —

І ворогів-напасників потопить.

Всі. За віру! За наш край!

Виконується хореографічна компо­зиція «Козацька переможна». Козаки покидають сцену.

Кобзар. І лежало те поле після кри­вавої січі почорнілою пусткою, ніким не оране, ніким не засіяне...

(Грає на бандурі і співає, або зву­чить сумна мелодія, на фоні якої читається текст).

«Ой чого ти почорніло,

Зеленеє поле?»

«Почорніло я од крові

За вольную волю

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили,

Та ще мене гайворони

Укрили з півночі...

Клюють очі козацькії,

А трупу не хочуть.

Почорніло я, зелене.

Та за вашу волю...

Я знов буду зеленіти,

А ви вже ніколи.

Не вернетеся на волю.

Будете орати

Мене стиха та, орючи,

Долю проклинати».

Під час виконання кобзарем думи світло на сцені напівтемне. З різних сторін куліс на сцену з запаленими свічками виходять козаки. Вони ста­ють в декілька рядів і присідають на одне коліно. В одній ручі свічка, друга тримає спущену до низу шаблю, на якій висять козацькі шапки.

Кобзар. Все згадаймо, спомянімо

Хоч добрим словечком

На могилах, на курганах,

Що під Берестечком...

Виконується пісня «Боже великий, єдиний», або звучить фонограма цієї пісні. З глибини сцени в українському вбранні, в чорній хустині з іконою в ру­ках, повільно йде між середнім рядом до авансцени Мати-Україна. За нею, по боках, 12 козаків несуть 12 малень­ких   ангелочків-дівчаток   в   білому вбранні, білих віночках, білих накидках.