Тема. Квіти України.
(виховний захід)
Автор. Гребенюк Лідія Олександрівна.
Учитель початкових класів.
Загальноосвітньої школи 1-111ст. №2 м. Жашків. Черкаської області.
Мета. Розширити знання про квіти, які поширені на Україні, ознайомити учнів з творами народної творчості, показати на практиці використання квітів у традиціях, звичаях, обрядах, виховувати любов до прекрасного, бажання творити красу, необхідність оберігати природу.
Обладнання. Клас святково прикрашений. На столі, застеленому вишитим рушником, стоїть ваза з квітами. На дошці дитячі малюнки, вишивки, вироби, виставка книжок, віршів, загадок, збірок пісень про квіти.
Хід уроку.
Учитель. Україно! Краю милий, краю золотавий.
Поля твої широкії,
Сади твої пишноцвіті,
Квіти величаві.
Струмок серед гаю, к стрічечка,
Метелик на квітці, як свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля.
Добридень тобі, Україно моя!
Квіти України! Квіти і пісні сплітаються у вінки. Квіти біля маминої хати - чорнобривці, мальви, рута-м’ята. (Звучить пісня « Хата моя, біла хата». Муз. О.Пашкевича.)
Учитель. Ось в такій українській хатині-білявці жила проста трудівниця, талановита художниця Катерина Білокур.(Зачитується спогад Катерини Білокур).
«… мо, ви не задоволені моєю працею, що я малюю лише квіти? То як же їх не малювати, як вони такі ж красиві? Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин, та одна від другої чудовіші, та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші, та все ж квіти! Оце вам таке . А як прийде весна, зазеленіють трави, а потім квіти зацвітуть… Ой, Боже, ж мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж схиляється до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти. Ой не гнівайтесь на мене, мої близькі і далекі друзі, що малюю квіти бо із квітів картини красиві. (Демонстрація картин.)
Учитель. Ось вони прекрасні картини. Дивлячись на них, ми відчуваємо запах щойно спеченого хліба, звідуємо смак соковитого яблука, червоного кавуна, а кожен листочок, квіточка, гілочка дихає, мов жива. І лине ніжність від змальованих квітів. Вони ніби промовляють:
(Виходить дівчинка-Мальва).
Мальва. Я скромна Мальва, квітка селянських квітників та городів, невибаглива, проста, але для багатьох улюблена, а людям відома здавна. Ще греки і римляни цінували і розводили мене. Тільки я була для них не тільки квіткою, а й лікарською рослиною. Вони мене й назвали Мальвою. І ось що з мою трапилось в давнину. (Мальва сідає, круг неї діти, вона розповідає бувальщину).
Мальва. Давно те діялось. Важко жилось на Україні, бо всі вороги зазіхали на багаті землі. Полювали також за нашими дівчатами-красунями і продавали їх у своїх краях. Одного разу вдерлися у наше село. Всі жителі стали на його захист. І жив у селі хвацький козак сотник Грицько Кандиба. Ото ж Кандибу обступили татари вже цілою хмарою коло його хати. Довго він відбивався так і сили забракло. Накинули на нього аркана й порубали його тіло вороги. Забігли в хату, пограбували й накинули аркан і Грицевій дружині Домці й потягли за собою. А була ще в нього донька Меланією звали, а в народі Мальва. Дуже гарна була Мальва, а розумна ще більше. Шанували її люди на селі, за те, що зналася в усякому зіллі, вміла готувати ліки проти всяких хвороб. От вона й допомагала людям, як могла. Гарна була знахарка, якби не та біда. Як побачила Мальва, що маму на аркані повели, вибігла із своєї схованки – аж тут і батько поранений лежить. З відчаю вхопила залізні вила і вбила одного нападника, а сама втекла в ліс. Вороги шукали її там, а отаман пообіцяв в нагороду п’ять корів тому, хто викаже Мальву . Не раз з’являлася Мальва у своєму селі, і ті, хто бачив її розказували, що її довга коса геть чисто вся сива стала, а сама дівчина постаріла. Вороги, як чули слово Мальва тремтіли, бо не один уже мав смерть від її руки.
Одного разу ворожий отаман розбійник Хасак прогулювався біля свого шатра. Підкралася Мальва і кинула ножа. Не встиг він і ойкнути - впав мертвий. Та знайшовся один запроданець – виказав Мальву . Пізньої холодної осені прийшла Мальва у село до козака Омелька. Мокра вся хвора така. Отоді той запроданець побачив, побіг і розказав бусурманам. Наскочили вони, схопили Мальву і порубали на шматочки її тіло й розкидали усюди. Від того й розрослося скрізь оте чудове зілля, яке в народі зветься мальвою. Отака це рослина, діточки. Люди милуються моєю красою й пам’ятають дівчину Мальву, що вміла помститися ворогам за наругу. Мальву не дарують. Її висаджують в знак дружби і пам’яті. (Входить хлопчик-Барвінок.)
Барвінок. Благословенний і чарівний вважається той край де я, барвінок, росту, як символ надій, оновлення природи, щедрий дарунок весни. Коли скресли сніги, розливалися весняні води, дівчата на Україні, починали співати веснянки і серед пісень цієї пори чимало про барвінок:
(Діти виконують веснянку).
Ой весна, весна днем красна, що ти нам , весна принесла?
- Принесла я вам літечко, зеленеє житечко,
Хрещатий барвінок, запашненький васильок.
Барвінок. Барвінок – символ хлопця. Це завжди вродливий, статний парубок. У народі живе чудова легенда про походження рослини. Діялось це тоді, коли турки й татари напали на українську землю. Увійшли якось вороги в одне село і винищили там усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі. Але і їх знайшли бусурмани. Парубка зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові і виріс барвінок у лісі, а губами дівчини полилася чиста вода.
Барвінок оспівується у багатьох українських піснях .Барвінок супроводив наших з вами предків від колиски до могили. У барвінку купали немовлят, щоб вони росли гарними і здоровими. Барвінкові вінки носили дівчата. Адже він ріс біля кожної криниці, завжди був під рукою. Він має дивовижні властивості: протягом року, навіть під снігом, він залишається вічнозеленим, вкриваючи землю цим кольором. Барвінок садили на могилах на знак вічної пам’яті про померлих. Барвінок використовують і у весільних обрядах: вінчають голову нареченої барвінковим вінком, обвивають коровай співаючи:
Розбирайся, короваю,
Із зеленого розмаю,
З червоної калини,
Із зеленого барвінку
На чисту тарілку. (Входить чорнобривець).
Чорнобривець. – Я чорнобривець найпоширеніша квітка на Україні . Символ, що береже пам’ять людську, нагадуючи рідний край, домівку, материнські руки.
У народі існує така легенда.
Давно жила одинока мати з красенем сином. Він був високий, стрункий, чорнобривий, добрий і сміливий. Дуже любив він свою матусю, свій край. Одного разу напали на це село вороги, які вбивали жителів, палили хати. Став на захист рідного краю відважний син ,який поліг у бою. На місці де впав безстрашний воїн, виросла квіточка. Запашна, скромна, симпатична. Придивилась до неї мати і впізнала в ній свого чорнобрового сина. З того часу такі квіти стали називати чорнобривцями.
Чорнобривці – символ, що береже пам’ять людську, нагадуючи рідний край, домівку, материнські руки. (Звучить пісня сл. Н. Сингаївського, муз. В. Верменича « Чорнобривці»). (Виходить мак).
Мак. – Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли мак цвіте! Різні версії існують про походження цієї рослини. То мак виникає із крові убитої дівчини, то з крові дракона. Вважалося також, що квітка червоного маку – це символ поєдинку любові і ненависті. Червоні пелюстки - це любов, а чорна серцевина – ненависть. А разом ці елементи утворюють прекрасну квітку.
Радісна пора сіяння маку, оспівана в багатьох піснях. (Виконується хоровод-пісня «Соловеєчку сватку, сватку».)
-А скільки гарних загадок створено про цю рослину – ЇЇ будову, гарну квітку, повну маківку.
Хто з вас, діти, знає загадки про мак ? (Діти загадують загадки про мак).
1) Стоїть півень на току в червоному ковпаку.
2) Стоїть тичка, на тичці мазничка, а в мазничці сто зеренець, хто відгадає, той молодець!
3) Повна діжка жита п’ятачком накрита.
Учитель. Зерно маку вважалось своєрідним делікатесом . Українські селяни пекли: пампушки, коржики, коржі з маком, бублики, готували кутю з маком.
Діти, а ви вірите в чудеса? Закрийте оченята і прокажіть ось ці слова і здійсниться чудо:
(Діти проказують чарівні слова).
Гей, листочку, полети, через гори і мости, облети далекий край і додому повертай! Лиш торкнешся ти землиці. Все, що хочемо здійсниться. (Відкривають очі і перед дітьми бабуся Одарка).
Учитель. Знайомтесь, діти, у вас в гостях бабуся Одарка-знахарка.
Бабуся. Я бабуся Одаркою звуся, на рослинах розуміюся, людям допомагаю, лікарські трави збираю, корисні корінчики викопую, щоб діти зростали здоровими, щоб лихо наші сім’ї обходило, щоб ми горя не знали. Погляньте – це барвінок. Здавна вважалось, що рослина ця дарує дівчині вроду, дівчата на Україні колись умивались напаром з барвінку. А також він відомий і як приворотне зілля. А це ось васильки з чорнобривцями і маком їх у церкві під хрест кладуть, а вдома під образом зберігають, вважаючи, що помічне воно від недуг, особливо, коли голова болить.
Учитель. Ми вам розповіли про українські квіти. Вони супроводжують людину від народження і до останку.
Ось, як колись шанували в родині іменинників. (Виходить дівчинка-сестричка з мискою, розмальованою квітами.)
Дівчинка. Я дарую тобі миску . Це незвичайна річ і розмалювала я її квітами, які оберігають людей від усього злого. Дивись – це волошки, щоб не злякали тебе мавки, а ось чорнобривці, щоб ріс красенем і сином добрим, а ось вусики хмелю із шишечками, щоб волосся твоє пишним було, а розум гнучким. На краєчку житні колоски, щоб ти був добрим господарем і мав міцне здоров’я, як буде тобі колись сумно, постав перед собою цю миску, налий у неї водиці і скажи: «Я не сумний а радісний, то хмаринка сумна на небі блука, але квіточка діє – тугу розвіє.» Бережи її і вона заступатиме тобі лихо. (Друга дівчинка дарує вишиту хустинку і промовляє).
Дівчинка. Ось тобі хустинка в кишеню. Я її сама вишивала з правого боку в куточку насіння васильків та корінець любистку зашила.
Андрійко (іменинник) : мамо, мамочко! Чому ж ти не радієш? Поглянь, які гарні подарунки!
Мама. Це не просто подарунки – це святині. А я тобі вишила на білому полотні : зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки.
Андрійко. Що це таке?
Мама. Українська святкова сорочка для тебе.
Андрійко. Чому українська?
Мама. Бо вишивала такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти – маленький українець.
Андрійко. А ти, мамо?
Мама. І я Українка і тато й дідусь і бабуся. Ми українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти.
А Андрійку вишиванку білу подаруєм,
Синю стежечку від неба, в квітах намалюєм.
Мама. Пам’ятай ще бабусину заповідь, щоб цю вишиванку носив у понеділок, вівторок, четвер і обов’язково вдягав на чисте тіло промовляючи:
Сорочечку одягаю, тата й маму звеселяю,
Від хвороб її ношу, і здоров’я бережу.
(Мама вдягає вишиту сорочку синові і виконує пісню «Вишиванка».
Вишивала я вишивала я(2р.) щирим шовком сорочку,
Дарувала я, дарувала я, вишиванку синочку.
Та пішов же він (2р.) проти бур і грому.
Не знайшов же він, доріженьки додому.
І не знайде вже (2р.) ні доріжки, ні стежки.
А сльоза моя затуманює, шиті шовком мережки.
Мама. Підійди, синку, до столу (на столі – вишитий рушник, стакан з водою, свічка, вінок з барвінку). Дарую тобі свічечку – це символ життя. А ще барвінковий вінок, він подарує тобі здоров’я і благополуччя. А ось цей рушник, щоб ти мав щасливу долю і світлий життєвий шлях. Щоб твоє життя було таким барвистим, як оці квіти на рушнику.
Андрійко. Спасибі тобі, мамо, за добро, ласку, за дарунки.
Учитель. А ще, в дарунок для мами, ми вишиємо сорочку. Все те, що ви побачили, почули, ви можете намалювати на сорочках. (На шаблонах діти вишивають олівцями.)
(Співають пісню муз. В.Вірменича на сл. М. Сингаївського «Вишиванка»)
Учитель. І я хочу, щоб ваше життя було світлим і радісним, щоб цвіло воно, як золота нива, розливалось янтарним зерном, розквітало ніжними трояндами, стелилось зеленим барвінком. Щоб було у вас скільки ніжності, як волошок у полі, пахло м’ятою, любистком, чорнобривцями, чебрецем. Щоб були ви, завжди красивими і молодими, як червоний мак.
|
