Каталог статей

Гостини

Сашко, Валя і Наталя жили в одному будинку. Дружили між собою вони, дружили і їхні батьки. Кожного ранку діти зустрічалися біля під’їзду і разом прямували до школи.

Якось увечері, коли родина зібралася за столом, мама сказала:

— Синку, у неділю тобі виповнюється 9 років. Ми вирішили відсвяткувати цю подію. Можеш запросити своїх друзів. Сподіваюсь, о 15 ⁰⁰ я буду готова накрити стіл.

Сашко зрадів. От добре, що можна запросити гостей додому.

Він вийшов на вулицю і зустрів Андрія, який був на цілий рік старший, і його побоювалися у дворі. Сашку не терпілося похвалитися новиною.

— А в мене у неділю день народження. Мені дозволили запросити друзів!

Андрій, не чекаючи запрошення, сказав:

— Чудово, я прийду зі своїми друзями, а ти запроси своїх. Тільки умова— ніяких дівчат. Терпіти їх не можу.

Сашко розгубився. А як же Валя і Наталя? Та заперечити не посмів.

У неділю рівно о 14 ⁰⁰ хлопці прийшли в гості. Мама розгубилась, бо ще не встигла допекти тістечка і пиріжки.

Хлопці розступилися і Сашко помітив, що Андрій щось тримає під полою куртки. Розстебнувши ґудзики, він витягнув красиву кішечку з червоним ошийником і урочисто промовив:

— Ось тобі подарунок!

Сашко глянув на сіреньку красуню, потім на маму, і тихо сказав:

— Дякую, але в нас уже є котик.

Андрій почухав потилицю:

— Ну то й що! Вдвох їм буде веселіше!

Кицька забилась у куток дивана і злякано озиралась навколо.

Раптом один з хлопчиків побачив на письмовому столі ноутбук і кинувся до нього.

— Ух ти! Як класно! — і почав натискати на всі клавіші одночасно.

Сашко перелякано подивився на своїх гостей. Певно, тато буде незадоволений, бо саме він вечорами працює з ноутбуком.

Тим часом мама швиденько виносила на стіл солодощі.

— Хлопчики, прошу до столу!

Двічі повторювати не довелось. З шумом гості вмощувались на стільцях. Тістечка зникали миттєво, гора обгорток від цукерок росла дуже швидко. Кожен з хлопців хапав пляшку лимонаду, щоб запити і врешті-решт перекинули її на стіл. Мокра, липка пляма поволі розповзалася по святковій скатертині. Сашко з сумом дивився на пляму і думав: «Це ж мамина улюблена скатертина!»

Потім хлопці сіли на диван і попросили ввімкнути музику. Сашкові мама і тато дуже любили музику і тому мали хорошу фонотеку. Сашко ввімкнув мамину улюблену касету, але через кілька хвилин Андрій незадоволено пробурчав:

— Хіба це музика? Хто зараз таке слухає?

Потицявши магнітофон ще кілька разів, він зауважив:

— Так, музон у тебе паршивий!

Потім хлопці згадали, що хотіли ще кудись іти й почали збиратися.

— На той рік ми знову прийдемо!

Коли вони пішли, мама прибрала зі столу, взяла на руки кішечку і запитала:

— Що ж будемо з нею робити?

Раптом хтось постукав у двері. Сашко кинувся відчиняти й оторопів. На порозі стояли Валя і Наталя. Сором червоною фарбою розповзся, здається, до самих п’ят. Виручила мама.

— Дівчатка, проходьте, будь-ласка!

Валя простягнула пакуночок, перев’язаний яскравою стрічкою. Там була пригодницька книжка. Потім дістала ще один пакуночок:

— А це від моєї сім’ї. Мама напекла твої улюблені тістечка.

Наталя виступила вперед і теж вручила подарунок. Розгорнувши папір, Сашко побачив чудову квітку у яскраво розмальованому горщику.

— Це я сама виростила. І горщик сама розмалювала! А мій тато тобі передав ось це!

Сашко мало не зойкнув. У коробці виблискували новенькі шахи.

— Сідайте, дівчатка, зараз будемо пити чай, правда тістечка вже закінчились.

Сашко радісно сказав:

— Мамо, не хвилюйся, Валина мама теж смачно готує. Вона нам передала гостинець!

Усі засміялися. До самого вечора веселились діти. А потім Сашко пішов провести дівчаток. Коли повертався, біля під’їзду стояла бабуся і клеїла на двері папірець. «Хто знайшов кішечку з червоним ошийником, віддайте! Винагороду гарантую!» — прочитав Сашко.

— Бабусю, я знайшов, зараз принесу!

Він швидко забіг у кімнату, схопив перелякану кішечку і побіг до спантеличеної бабусі.

— Ось, бабусю! Вона, мабуть, заблукала. А винагороди мені не треба. Як добре, що кицька знайшла свою хазяйку!

Бабуся притискала свою улюбленицю до грудей, цілувала її в рожевий носик і не переставала дякувати.

Коли Сашко зайшов у кімнату, мама вже встигла все прибрати. Йому було соромно, що так негарно вийшло, і він чекав, що мама буде докоряти. Але мама мовчала, і це було зовсім нестерпно.

Сашко підійшов до мами:

— Пробач мені, я не сподівався, що буде так!

— Нічого, синку! Але це для тебе урок: тепер ти знаєш, що таке добре, а що ні; тепер ти розумієш, хто справжній друг, а хто ні. Пам’ятай про це завжди

Л. Глазунова