Продовження

В лісі поночіє. З гущавини вибігає Мавка. Біжить, мов утікаючи, волосся  її розвіялось, одежа розмаялась. На галявині вона спиняється, оглядаючись, притуляє руки до серця, далі притуляється до берізки.

Мавка:      Мавка щирая тобі, ніченько-чарівниченько.

                    Що закрила ти моє личенько!

                    І вам, стежечки, мов мережечки,

                    Що вели мене до березочки1

                    Ой сховай мене, ти сестриченько!

          ( Ховається під березу, обійнявши її стовбур )

Лукаш :     ( Підходить до берези, нишком )

                       Ти, Мавко?

Мавка :         ( Ще тихіше ) Я.

Лукаш :         Ти бігла ?

Мавка :         Як білиця.

Лукаш :         Втікала7

Мавка :         Так !

Лукаш :         Від кого ?

Мавка :     Від такого як сам вогонь.

Лукаш :     А де ж він ?

Мавка :     Цить! Бо знову прилетить.

                                          ( Мовчання )

Лукаш :     Як ти тремтиш! Я чую, як береза стинається і листок шелестить.

Мавка :     ( Відхиляється від берези )

                    Ой лихо ! Я боюся притулятися,

                    А так не встою.

Лукаш :     Притулись до мене.

                    Я дужий, здержу, ще й обороню.

( Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Лукаш все ближче притуляється до неї і раптом цілує.)

Мавка :      ( Скрикує з болем щастя )

                     Ох ! Зірка в серце впала!

Русалка :     Ха – ха - ха !

Лукаш :       Що це таке ?

Мавка :       Не бійся, то русалка.

                     Ми – подруги. Вона нас не зачепить.

                     Вона свавільна, любить глузувати,

                     Але мені дарма...мені дарма

                     Про все на світі.

Лукаш :       То й про мене?

Мавка :       Ні ти сам для мене світ, милішй , кращий,

                     Ніж той, що досі знала я, а й той

                     покращав, відколи ми поєднались.

Лукаш :       То ми вже поєднались ?

Мавка :       Ти не чуєш, як солов’ї весільним співом дзвонять?

Лукаш :       Я чую...Се вони вже не щебечуть,

                     Не тьохкають, як завжди, а співають:

                     " Цілуй! ", " Цілуй !”, " Цілуй !”

                     ( Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком )

                     Я зацілую тебе насмерть !

Мавка :       Ні, я не можу вмерти, а шкода...

Лукаш :       Що ти кажеш?    Я не хочу.

                     Навіщо я сказав?

Мавка :       Ні, се не так так добре – умерти, як летюча зірка...

Лукаш :       Годі!

                     ( Говорить пестячи )

                     Не хочу про таке! Не говори1

                     Не говори нічого!..Ні, кажи!

                     Чудна у тебе мова, але якось

                     Так добре слухати... що ти мовчиш?

                     Розгнівалась?

Мавка :       Я слухаю тебе... твого кохання...

Юнак :        Співуча муза великої української поетеси не раз наснажувала творців музики. В наш час композитор Михайло Скорульський написав балет на сюжет " Лісової пісні "

                     ( Звучить фінал з балету " Лісова пісня " , поступово музика стихає )

                     Могутньою стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки – наймужнішої поетеси в світі. Сяє непогасною зорею у славному сузір’ї великих майстрів українського слова.

Дівчина :     Ні! Я жива ! Я буду вічно жити!

                     Я в серці маю те, що не вмирає.

Юнак :        Ці слова здійснились. Могутньою стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки по всьому світі – вона втілюється у звуки музичних творів, наснажених її співочою музою, її безсмертним генієм.

Бережна Т. М., учитель української мови та літератури, Решетилівська школа Полтавської обл.

http://osvita.ua/