Каталог статей

Як покататися на конику

Навесні, як тільки потеплішало, Дмитрика відвезли в село до дідуся та бабусі. Дмитрик і каже:

— Дідусю, покатаєш мене верхи на коникові?

— А чи ти зумієш? — запитав дідусь.

— Це дуже просто! Я вже катався! — відповів Дмитрик. — У нас у місті біля цирку конячок напрокат дають. Мама заплатила гроші — і мене покатали.

Дідусь усміхнувся і сказав:

— У місті, бач, за гроші, а у нас за інше катають…

— А за що у вас катають, дідусю? — запитав Дмитрик.

— А от завтра зраночку і дізнаєшся…

Уранці дідусь повів Дмитрика на конюшню. Там стояв кінь на кличку Чижик.

— Ну, дідусю, сади мене швидше на Чижика! — застрибав від радості Дмитрик.

— Почекай, почекай! — стримав Дмитрика дідусь. — Ти поснідав?

— Та поснідав, поснідав! — нетерпляче відповів Дмитрик.

— А Чижик ще не снідав, — зауважив дідусь і скоса подивився на Дмитрика.

Хлопчик розгублено глянув на коня.

— Давай спочатку нагодуємо його, — сказав дідусь.

У ясла — годівничку для коня — дідусь і Дмитрик поклали по оберемку пахучого сіна, і Чижик довго їв його, смакуючи, як солодощі. Дідусь пішов у хату, а Дмитрик усе стояв і дивився, як Чижик снідає. Нарешті Дмитрик прибіг у хату і гукнув з порога:

— Дідусю, дідусю, він уже поснідав!

— Добре, — відізвався з хати дід. — А ти після сніданку цукерку з’їв?

— Так. Бабуся пригостила. Аж дві дала — ось друга, в кишеньці.

— І Чижик цукерку хоче, — посміхнувся дідусь.

Дмитрик подивився на дідуся здивовано:

— Хіба коні їдять цукерки?

— Аякже! І цукерки, і шоколадки, і цукор…

— Тоді я йому свою другу цукерку віддам!

Дмитрик побіг на конюшню, розгорнув цукерку і простягнув Чижикові. Кінь обережно підібрав губами цукерку з долоні Дмитрика і схрумав її, з вдячністю дивлячись на хлопчика.

— Ну, поїхали, чи що? — повернувся Дмитрик до дідуся.

— А ти вмився?

— Звичайно, вмився!

— А Чижик також любить митися. Спав він на підлозі — он скільки бруду на нього налипло.

Приніс дідусь відро води і щітку, стали вони з онуком коня мити — чистити. А потім ще й чуб з гривою гребінцем розчесали.

— Він зовсім як людина, чи що? — запитував Дмитрик, сидячи у дідуся на руках і причісуючи коню чуба.

— А ти як думав?

Одягнув дідусь на Чижика вуздечку, всадив на нього Дмитрика — коник і пішов крокувати. Покатався Дмитрик — задоволений, до бабусі в хату побіг — про катання розповідати.

А дідусь:

— Зачекай, зачекай! Тебе бабуся по голівці гладила?

— Гладила! А що, і Чижика треба погладити?

— Звичайно. Йому також приємно буде. Ось він уже й голову до тебе повернув — нахилив.

Провів Дмитрик долонею по чубові Чижика і засміявся від задоволення.

— Поговори з ним, поговори! — усе наставляв дідусь. — Він це також любить.

— Чижику, Чижику, — став говорити з конем хлопець, — ми тебе ще обідом нагодуємо і вечерею. І водичкою напоїмо. А на ніч м’якої соломки на підлогу постелимо…

— От і добре, — сказав дідусь. — От і послужили один одному. Воно ж як: ти коневі послужиш, кінь тобі…

Чижик слухав, ворушив гострими стоячими вушками і ствердно кивав головою.

Л. Нечаєв

Як дідусь дав зрозуміти онуку, що для того, щоб отримати задоволення треба докласти певних зусиль?

Відшукайте та прочитайте вдома разом з батьками повністю казку Антонія Погорєльського «Чорна курка, або Підземні мешканці» про десятирічного хлопчика, який зрозумів, як це погано жити бездумно і бажати отримати все задарма.