Каталог статей

Майбутнє української освіти: нотатки оптиміста
 

Що складає систему цінностей суспільства, чому потрібно вивчати досвід інших держав у реформуванні освіти, а також чому саме освіта повинна стати точкою консолідації всього суспільства заради майбутнього нації, розповідає журналіст Сергій Чумаченко для ZN, UA.

За десять днів мені вдалося відвідати три заходи, пов'язані з реформою освіти, і головною подією на них було обговорення скандинавського досвіду. Відразу застереження: я не експерт у галузі шведської школи. Професійно мені цікава культура північноєвропейських країн. Точніше, реалізована соціальна модель, в основі якої лежить певна матриця цінностей.

Систему цінностей скандинавського суспільства формують довіра, свобода, відповідальність, взаємодопомога й партнерство. Це великою мірою визначило ідеологію скандинавської освіти і традицію її формування. Вивчаючи досвід Північного союзу в освіті, я натрапив на поняття folkeoplysning і folkbuilding. Мої колеги зі Швеції описали це як стару традицію освіти. У буквальному перекладі це означає «народна просвіта» і «народна освіта».

Освіта — для народу, об'єднуючи зусилля всіх. У XIX столітті видатний данський філософ, педагог і священик Н.Ф.С.Грюнтвіг сформулював базову умову суспільного розвитку: доступна і загальна освіта. Відтоді якісна освіта для всіх стала пріоритетом №1 у внутрішній політиці північноєвропейських країн.

Це перший сигнал для нас. Саме освіта повинна стати точкою консолідації всього суспільства заради майбутнього нації. У період реформації сотні естонців, які навчалися за кордоном, повернулися на батьківщину і започаткували процес перепідготовки в школах і на різних курсах.

Що в нас?

Винники. VI Міжнародна освітня конференція «Освітні паралельні світи». Шість років поспіль у містечку біля Львова з 13-тисячним населенням на базі школи-інтернату санаторного типу його директор Лілія Свистович збирає колег для обміну досвідом. Цього разу були представники з Нідерландів, Польщі, Словаччини, Австрії. Взяли участь близько 200 представників з різних регіонів України.

Очевидно, що конференції в рамках двох днів уже затісно. Міжнародні зв'язки Лілії Свистович дають змогу істотно розширити лінійку спікерів. Напрошуються нові форми, які дозволяють зробити учасників не тільки споживачами контенту, а й співавторами рішень.

Кілька загальних вражень:

Ціннісно-орієнтована школа — це загальноєвропейський тренд. Європейське освітнє співтовариство веде мову про майбутнє освіти в постмодерністській термінології. Про що це для нас? Про те саме, про що шведська школа. Завдання — не навчити «бути успішним», а дати картину світу, як ґрунтується на цінностях, здатних зробити суспільство комфортним і безпечним для людини навіть в умовах зростання невизначеності.
Управлінські надбудови системи освіти в країні стали не просто вузьким горлом, а трупом, що повиснув на плечах тих, хто лише намагається плисти. Першим кроком на шляху змін має стати повна й беззастережна автономія шкіл. У цьому випадку відпаде необхідність у всіляких облВНО та інших ВНО, оскільки творчий, природний педагогічний процес відбувається не там.
Більшість рішень, які нам необхідні, вже існують.
Українська академічна наука дуже відстає від потреб часу і не витримує конкуренції в дискусії з молоддю.
У країні багато директорів і вчителів, які вже взяли на себе відповідальність за зміни.
Зміни назріли, на них великий запит.
Організація конференції проста й функціональна. У першій половині дня багато цікавих концептуальних виступів.

У другій — практичні інструменти, зрозумілі й доступні для застосування в навчальному процесі. Основну метафору конференції організатори заклали в назву «Освітні паралельні світи».

Підсилив метафору у своєму блискучому виступі Віктор Громовий. Його досвід і масштаб мислення дозволяв аргументовано показати ментальні відмінності, що існують на різних рівнях системи. Чудовий оратор точно й метафорично розклав паралелі української освітньої системи: «У нас скрізь паралельні світи. Міністерство — один, управління — інший. Інститути післядипломної освіти — ще один. А школа — зовсім окремий світ. І я навіть не знаю, що краще: щоб вони хоч іноді перетиналися — чи все ж таки ні. Бо від таких перетинів швидше буває солоно й погано». Діагноз майже безапеляційний: система мертва.

Іншим відкриттям став Генкс Бонкс (Нідерланди) — інспектор шкіл для дітей з особливими потребами. Його тема — «Реальна увага». Ключовий принцип голландської педагогіки — діти розвиваються тоді, коли почуваються у безпеці. Простий і точний критерій оцінювання освітнього процесу — наскільки він безпечний та екологічний для дитини…

Голландська педагогіка заснована на тих самих цінностях, що й скандинавська. Партнерство, повага особистості дитини й педагога. Гарною ілюстрацією системи став слайд, що показує рамку ставлення дитини до вчителя.

Що діти запитують у вчителів?

Чи можу вам вірити?
Чи для мене ви в класі?
Чи приймете ви мої можливості й виклики?
Чи можу я бути тим, ким я є, зі своїми навчальними можливостями й специфічними якостями?
Чи отримаю я від вас позитивний відгук, щоб зросла моя упевненість?
Чи допоможете ви мені налагодити контакт з іншими?
Чи потурбуєтеся ви про позитивну атмосферу в класі?
Звідси випливають вимоги до професійного профілю вчителя: емпатія і терплячість, поведінка вчителя має бути вимогливою і зрозумілою, але завжди з добрими намірами.

Принципи педагогічної ідеї Голландії

Адаптація до учнів; дозвольте їм працювати на своєму рівні й у власному темпі.
Гнучке ставлення до вимог Міносвіти.
Створення простору для учнівських талантів.
Якщо учні показують чудові знання з певних шкільних предметів, треба дозволити їм прискорюватися.
Бути креативним у впровадженні нових методів освіти.
Перейти від відмінної (excellent) до гнучко-відмінної (flexcellent) освіти.
Спробуємо сформулювати загальні принципи скандинавської і голландської освітніх систем. Обидві орієнтовані на високий рівень автономності вчителя й навчального закладу, що дає простір для педагогічної творчості. Великою мірою налаштовані на індивідуальний підхід. В обох системах поважання гідності дитини є ключовим принципом. Обидві системи насамперед орієнтовані на розвиток світогляду на основі демократичних цінностей.

Цікавий метод побудови відносин через ігри привезла Єва Нога (Польща). Петро Шуліста (Словаччина) познайомив із фантастичним досвідом роботи з дітьми із затримкою в розвитку та особливими потребами за допомогою танців і музики. У Винниках стало зрозуміло: загальноєвропейська тенденція в освіті набула постіндустріального характеру.

У риториці дедалі рідше озвучуються концепції про «успішність» і дедалі частіше — про «щастя», як процесуальну мету освіти.

Партнерство як цінність давно перестала бути виключно прерогативою північноєвропейської системи освіти, ставши надбанням усієї об'єднаної Європи.

I Міжнародний освітній форум. Харків-2017. Головними спікерами події були Арі Покка, президент Національної і Міжнародної асоціацій шкіл (Фінлядія), та Ене-Сильвія Сарв (Естонія), експерт Європейської асоціації досліджень освіти INNOVA, дослідник і викладач.

Фінляндія й Естонія багато в чому подібні. Обидві освітні системи мають схожі цінності й пріоритети. Обидві країни показують добрі результати в міжнародній системі оцінювання PISA.

Естонська реформа — свіжий приклад того, як можна за короткий час вийти з пастки патерналістського мислення й створити систему з одним з найкращих у світі результатів.

У буквальній хронології виступ Арі можна звести до такого.

1. Широка й повна автономія шкіл дає можливість учителеві творчо здійснювати процес.

2. При організації школи перше, на чому фокусується директор, — це створення команди. Тут треба розуміти, що для скандинавів слово «команда» наповнене дещо іншим змістом. Це не просто співтовариство людей, які відповідають професійним стандартам. Це справжня команда однодумців, яка об'єднана загальними цінностями, поділяє цілі й готова спільно працювати над процесами й результатами.

3. У процесі роботи існує єдиний формат лідерства — розподілене. Директор не одноособово ухвалює рішення, а обговорює все з колегами.

4. 25 років фінська система освіти практикує співробітництво. І надалі цьому збираються приділити ще більше уваги.

5. Інновації розуміють так, що школи утримуються від копіювання, кожна створює свій унікальний підхід до освітнього процесу.

Двічі натрапляв на коментарі з приводу того, що будь-яке зовнішнє оцінювання скандинавської освіти мало нагадуватиме самоосвіту. Перший раз мені про це написав Павло Шмаков — чудовий педагог, який однаково успішно реалізувався як у фінській, так і російській системах. Вдруге я про це прочитав у книжці Арі «Вищий клас. Шкільне управління по-фінськи».

Згоден з колегами. Щоб зрозуміти «мереживо відносин», що формуються у відкритій освітній системі, яка ґрунтується на цінностях довіри, відкритості й партнерства, треба бути всередині й повністю поділяти ці цінності.

Мої враження — це виключно особисте сприйняття через призму власних переконань і цінностей.

Ще один важливий посил від Арі Покка. Фінський учитель працює в атмосфері найвищої довіри. Ця довіра настільки висока, що з кінця ХХ століття держава відмовилася від функції контролю та інспекції навчальних закладів. У Фінляндії не люблять ранжувати школи.

«Фахівці фінської освіти одностайні у своєму переконанні, що школи не повинні конкурувати. …Найважливіша перевага ситуації, в якій школи не конкурують, — це можливість відкрито ділитися своїм досвідом з іншими школами й фахівцями в галузі освіти. …Саме це робить фінські школи нічним страхом для консультантів: обмін досвідом відбувається безплатно» (Арі Покка. «Вищий клас. Шкільне управління по-фінськи»).

Зверніть увагу: відкритий обмін досягненнями абсолютно в дусі скандинавської освітньої традиції (folkeoplysning і folkbuilding), коли всім миром створюють кращий освітній простір для всіх. Конкуренція виключена з педагогічної парадигми — усе засновано на співробітництві.

На жаль, мені не вдалося побувати на вечірній зустрічі з Арі. Читання його книжки принесло таке саме задоволення, як свого часу «Педагогічна поема». Книжка насичена прикладами і є хорошим посібником зі створення нової школи. Важливо інше.

Досвід А.Макаренка так і залишився «поемою» в сірій і затхлій системі індустріально-орієнтованої освіти. Скандинави змогли зробити «поему» повсякденною прозою північної школи.

Найбільш інформативним виступом харківського форуму була презентація одного з ідеологів і методологів естонської освітньої революції Ене-Сильвії Сарв. Щось мені підказує, що з підтримкою держави чи без доктор фізики і філософії ще не раз з'явиться на теренах України.

Цінність її досвіду помножена на якість рефлексії, що забезпечена системним мисленням і глибоким розумінням соціальних першооснов освіти. Не випадково п. Сарв стала автором курсу філософії освітніх наук у Талліннському університеті.

Я звернув увагу на кілька тез у виступі Ене-Сильвії.

Джерела доброякісності естонської освіти

Культурні традиції. Лютеранська країна, в якій завжди цінувалися знання. Перший університет для вчителів відкрито 1864 року.
Традиційно високий рівень письменності. 150 років тому в Естонії було 97% письменних. У 1987–1992 рр. було ухвалено рішення, куди рухатися в реформі, і від цього курсу не відхиляються донині.
Якісні програми підвищення кваліфікації. Сотні естонців, які навчалися і працювали за кордоном (Канада, США, Скандинавія), повернулися в країну і започаткували процес перепідготовки вчителів у школах і на різних курсах.
Реформа — це творчість. На момент старту реформи було дуже мало літератури естонською мовою. Багато чого довелося доходити самотужки.
Що використовували:

експертні семінари;
конгрес учителів - орієнтація на національну школу;
експертні організаційно-діяльнісні ігри;
модель школи 3+3+3+3;
конкурс сценаріїв реформи - 129 проектів, з них 30 — з Росії (група, об'єднана редакцією «Вчительської газети»);
естонські реформи — не згори. Вони були ініційовані з середнього й нижнього рівнів освітньої системи й підтримані згори.
Наголошу на кількох пунктах.

Естонці суворо дотримувалися обраного курсу протягом 20 років. Використовували той самий принцип самоорганізації в суспільстві (folkeoplysning і folkbuilding), за якого відбулося об'єднання всіх зацікавлених в успішній реформі школи. Найважливіша запорука успішності реформ — ініціація системи знизу.

Ще один важливий момент, на який варто звернути увагу: це вибір Естонією основного регуляторного документа — «Навчальний план» vs «Курикулум». На жаль, помітив, що синхроністи припускаються смислової неточності, перекладаючи термін curriculum як «навчальний план». Це не термінологічний вибір. Це смислотвірний вибір між стратегічними завданнями системи освіти. Вибір головного серед основних завдань освіти — людини з її переконаннями, світоглядом, цінностями, що формують картину світу або знання. І те й інше — важливо. Естонія вибрала curriculum, визначивши тим самим постмодерністську стратегію розвитку системи освіти й суспільства.

Естонці, як і скандинави, чудово розуміють, що майбутнє — за суспільством, заснованим на цінностях довіри, свободи, відповідальності й партнерства. До життя в такому суспільстві готує дітвору школа в північноєвропейських країнах. Не випадково в освітній сфері є термін «курикулярна реформа».

В естонській системі освіти курикулум став основоположним інструментом формування організаційної культури в школах. Кожна школа зобов'язана розробити свою «конституцію». І якщо в перші роки багато хто прагнув «переписати» документ, який надійшов «згори», то тепер це процес, до якого долучаються всі зацікавлені сторони: учителі, учні, батьки, громада.

Форум у Харкові ще раз позначив смислове відставання функціонерів від молоді, яка дедалі більше заявляє про своє право впливати на процес реформ.

Одним з найбільш яскравих і цікавих виступів стала презентація Олександром Гапаком проекту 15х4. Молоді вчені швидко й ефективно створили широку мережу івентів, що популяризують науку на принципах «відкритого коду». Увесь контент проекту є у відкритому доступі, без обмежень використання. Кожен може взяти участь у будь-якій ролі. Без статусів і конкуренції.

До кінця березня братиму участь у роботі ще кількох форумів. Щільність подій не залишає сумнівів — тема освіти сприйнята в суспільстві як найважливіший напрям у реформуванні суспільства.

Мені здається, настав час об'єднати зусилля всіх, хто зацікавлений у майбутньому України. Без конкуренції і статусів, формуючи центри освіти й навчання, підвищення кваліфікації, «фабрики осмислення» майбутніх реформ. І при цьому не випустити з уваги головного — у якому суспільстві ми хочемо жити. Зрештою, велика буква «В» у слові вчитель з'являється не з моменту отримання диплома і залежить не від кількості років, проведених в «освіті». Вона вивищується в той момент, коли ми починаємо сприймати дитину як рівноправного партнера у процесі освіти.

Сергій Чумаченко, gazeta.dt.ua.