Каталог статей

Методи стимулювання

Схвалення – найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу, довір'ям у вигляді доручення, схваленням перед класом, учителями, батьками. Довір'я, повага вселяють впевненість у своїх силах, почуття власної гідності. Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження тощо, які викликають і підтримують стійкі позитивні емоції, дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і наполегливу працю.

Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності:

• заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів;
• обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця; непомірна хвала спричиняє зазнайство;
• заохочення потребує особистого підходу; важливо своєчасно підтримати невпевненого, відстаючого;
• головним у сучасному шкільному вихованні є дотри мання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями.

Змагання – це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості. З-поміж важливих вимог і умов організації змагання виділимо такі:

1.     Продумана організація змагання. Необхідно визначити мету і завдання змагання, скласти програму, розробити критерії оцінок, створити умови для проведення змагання, підведення підсумків і нагороди переможців. Змагання повинно бути досить важким, захоплюючим; пункти змагання – конкретними, щоб результати їх виконання можна було оцінити і порівняти; критерії оцінок – простими і зрозумілими для всіх учасників.

2.     Необхідно встановити спрямованість і зміст змагання. Класичним видом змагань у навчальних школах було змагання за звання першого учня школи, класу, кращого знавця предмета. У наших школах протягом останніх десятиліть змагання за конкретним показником успішності не проводилося. Сьогодні з'явилися можливості відродити такі змагання між школярами. Звикати до активної боротьби за своє майбутнє людина повинна з дитинства і в реальних умовах. Усе, що є в житті, повинно бути в школі.

Ефективність змагання значно підвищується, якщо його цілі і завдання, умови проведення визначають самі учні. Вони ж підводять підсумки і визначають переможців. Педагог підтримує, спрямовує ініціативу вихованців, надає конкретну допомогу.

Метод покарання є найбільш відомим. У сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе і неоднозначне. Існують полярні погляди – від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни.

Покарання – це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.

З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання, виділяються такі:

1.     Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним.

2.     Не рекомендується застосовувати групові покарання.

3.     Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе.

4.     Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; формула «провина – покарання» повинна дотримуватися неухильно.

5.     Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання.

6.     Не можна перетворювати покарання у зброю помсти.

7.     Якщо педагог приймає особистісний підхід, то покарання, як і заохочення, диференціюються.

8.     Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами.

Вибір методів виховання

Методи виховання не бувають ні добрими, ні поганими без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихователь, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання.

Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визначають вибір методів виховання.

1.     Цілі і завдання виховання. Ціль не тільки виправдовує методи, а й визначає їх. Яка мета, такими повинні бути й методи її досягнення.

2.     Зміст виховання. Необхідно правильно пов'язати методи не із змістом взагалі, а з конкретним смислом.

3.     Виховні особливості дітей. Ті самі завдання вирішуються за допомогою різних методів залежно від віку вихованців.

4.     Індивідуальні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми є лише канвою виховної взаємодії. Необхідне їх індивідуальне й особистісне коректування.

5.     Умови виховання. До них, крім матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних, відносяться і відношення, які складаються в класі: клімат у колективі, стиль педагогічного керівництва тощо.

6.     Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, якщо виступають компонентами виховного процесу. Крім методів, існують й інші засоби виховання, з якими методи тісно пов'язані і застосовуються в єдності (наочні посібники, твори образотворчого мистецтва, засоби масової інформації, різні види діяльності, педагогічна техніка та ін.). Значення цих факторів непомітне доти, допоки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним.

7.     Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь обирає лише ті методи, якими він володіє.

8.     Очікувані наслідки. Обираючи метод, вихователь повинен бути впевненим в успіхові.

Для цього потрібно передбачити, до яких результатів призведе застосування методу.