| Зміст:
Вступ…………………………………………………………………………. …. 3
Розділ I.Теоретичні питання національного виховання молодшого
школяра………………………………………………………………… 6
1.1.Особливості національного виховання в початковій школі……. …. 6
1.2.Шляхи і засоби національного виховання в початковій школі…….. 9
1.3.Національне виховання молодшого школяра на уроках українського читання………………………………………………………………………….. 18
Розділ II.Практика національного виховання у початковій школі…………..24
2.1..Розробка уроків з українського читання спрямована на національне виховання………………………………………………………… 24
Висновки………………………………………………………………………. .33
Список використаних джерел………………………………………………. 35
Вступ
На сьогоднішній день особливо актуальною стає проблема розвитку читацької самостійності молодших школярів та потреби реорганізації позакласного читання в молодших класах, оскільки саме сформованість навичок самостійної роботи з книжкою є передумова інтелектуального та духовного світу. Як відомо, духовне відображення українського народу неможливо уявити без живодайного впливу художньої літератури на формування національної самостійності, бо саме література є одним із активних чинників суспільного виховання совісті, моралі, загальнолюдських цінностей інтелектуальності.
За нинішніх умов трансформації суспільства на нову парадигму виховання передусім визначають національні і загальнолюдські вартості, діалогічність культурних цінностей.У зв'язку з цим у педагогічній теорії і практиці яскраво виділяються дві тенденції: розвиток національної свідомості особистості й формування її планетарного світогляду. Конедлідуючим фактором цих тенденцій виступають національно-культурні традиції, високоморальний зміст яких не допускає асиміляції національного чи його відгородження. Тому національно-культурні традиції є реальними детермінантами навчально-виховної діяльності загальноосвітньої школи. Засвоєння традицій як повсякчасну трансляцію соціокультурного досвіду забезпечення виховання в школі, що потребує спеціального організованого, цілеспрямованого процесу. Без якого неможливо сформувати підростаюче покоління, яке покликане не лише правильно сприймати соціально-економічні перетворення в країні, а й стати соціально - активною силою.
Сьогодні вчителі початкової ланки освіти покликані відповісти на запитання, як підготувати молодшого школяра до життя в майбутньому постіндустріальному чи інформаційному суспільстві, при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей, що склалася в українського народу.
Тому виховання в традиціях вкрай актуальне комплексне завдання. Воно потребує науково обґрунтованого підходу, розвиток якого криється передусім у розбудові всього навчально-виховного процесу на національно-культурних традиціях українського народу. Досвід переконує,що без знання своєї історії, культури,свого родоводу, традицій народу і сім'ї неможливо виховувати підростаюче покоління країни.
Не випадково,що одним із пріоритетних напрямів реформування виховного процесу в державній національній програмі„Освіта („Україна XXI століття,, ) визначено „утвердження принципів загальнолюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, добра, краси, працелюбності, інших добро чинностей. Такі принципи завжди були притаманні українському народу, ними пронизана вся система його національно-культурних цінностей.
У національно-культурних традиціях вбачали загальнолюдські цінності, розглядаючи національні здобутки українського народу як складову золотого фонду вселюдської культури Б.Грінченко, М.Костомаров, П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, І.Франко, Т.Шевченко та інші прогресивні представники українського народу. Г.Ващенко, О.Духнович, А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський підкреслювали, що педагогічний вплив національно-культурних традицій на формування особистості дитини неперевершений.
На сучасному етапі розвитку педагогічної науки окремі аспекти виховання учнів загальноосвітніх шкіл на національних культурних традиціях українського народу розглядались у дослідженнях А.Бойко, Р.Дзвінки, О.Дубасенюк, П.Ігнатенко, В.Кузя, Ю.Руденко, М.Стельмаховича, В.Струманського, В.Попружного, Г.Шевченко. Однак педагогічний потенціал національно-культурних традицій у початковій школі остаточно не розкриті.
Зазначимо, що національно-культурні традиції є природним стимулюючим фактором шкільного навчально-виховного процесу. Можливості його важко переоцінити, якщо співвіднести із сучасними завданнями гармонійного розвитку молодших школярів в умовах гуманізації початкової освіти.
Актуальність і недостатній рівень визначеної проблеми в теорії та шкільній практиці зумовили вибір мною теми роботи.
Мета дослідження - проаналізувати особливості національного виховання на уроці українського читання.
Об’єкт дослідження – національне виховання молодшого школяра.
Предмет дослідження - національне виховання молодшого школяра на уроках українського читання.
Відповідно до об’єкта, предмета та мети дослідження можна визначити основні його завдання:
- розкрити особливості національного виховання в початковій школі;
- вивчити шляхи і засоби національного виховання в початковій школі;
- висвітлити особливості національного виховання на уроках українського читання;
- розробити уроки з українського читання, спрямовані на національне виховання молодшого школяра.
Розділ I. Теоретичні питання національного виховання молодшого школяра.
1.1.Особливості національного виховання в початковій школі.
Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти. В основу національного виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.
Національне виховання - це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, створена впродовж віків українським народом і покликана формувати світоглядні позиції та ціннісні орієнтири молоді, яка реалізується через комплекс відповідних заходів.
Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Національне виховання в українській школі орієнтується на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі — державотворення. Проте загальна мета виховання — залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загальнолюдської — залишається основоположною. Бо народ тільки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності (О. Вишневський).
Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:
— громадянське виховання: формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною;
— розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;
— моральне виховання: формування в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя, віри у творчі можливості людини), моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;
— трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;
— естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя красу, розвиток в учнів творчих здібностей;
— фізичне виховання: виховання здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.
Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання — створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.
Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:
— формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;
— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України;
— виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
— утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;
— формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
— виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською відповідальністю;
— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;
— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Структура виховного процесу:
• Цільовий;
• Змістовний;
• Операційно-діяльнісний;
• Аналітико-результативний.
Своєрідність національного виховання відзначав Дістервег: "Будь-яка людина належить певному народу і певному часу…А тому виховання повинно переймати свої правила і закони від властивостей народу і часу…"
1.2. Шляхи і засоби національного виховання в початковій школі.
Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння дітьми змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними шляхами, засобами:
1. Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і розвинутіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпена.
За ступенем поширення на планеті українська мова перебуває в другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов'янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу історичну роль.
2.Родовід. Засобами рідної мови діти найбільше усвідомлюють ідейно-моральні цінності родоводу, його основоположну роль у житті людини, нації, її культури і духовності. Від роду до народу, нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної свідомості і повноцінності, громадської зрілості. В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, тобто в процесі родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях. Сім'я, школа, громадськість виробляють потребу в кожній дитині знати свій родовід, вивчати своє генетичне коріння, родовідне дерево.
3.Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях, наукових знаннях історії Батьківщини - України. Її історія розкриває найцінніше духовне багатство - знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Вивчаючи історію України, вихованці глибоко засвоюють першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої Держави. У системі національного виховання і освіти знання історії рідного народу є базовим для вивчення історії всього світу. Вивчення історії рідного народу є особлива роль у виконанні національно свідомого громадянина. Огієнко висловлював думку про те, що «Кожен народ, пише він, глибоко шанує свою історію, бо вона - дума його, серце його. Історія - це основа нації» [8. с.118].
4.Краєзнавство. У формуванні «кореневої» системи духовності дитини провідна роль належить краєзнавству. Вітчизнознавство починається з краєзнавства - історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів, прадідів, їхнього подвижництва в ім'я вільного життя. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам'ятні міcця занедбувалися, національний герб - зневажався. Краєзнавча діяльність створює умови для глибокого засвоєння регіональних особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних, тощо) для формування їх як типових представників даної місцевості. Краєзнавча робота спрямовується на збереження неповторних національних ландшафтів, їх первозданності, біосфери рідного краю, охорону скіфських курганів і козацьких могил та інше.
5.Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення. Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Національна система виховання домагається глибокого усвідомлення того, що відображено в свідомості українця рідна природа (жива і нежива) є «корінням», «фундаментом» національної духовності, культури. Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості природі батьківського краю. Народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатства.
6.Національна міфологія. Українські легенди, притчі, міфи є найпоширенішими жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал. У міфології - витоки українського національного характеру, способу мислення, світогляду, філософського осмислення дійсності. Міфологія - один з найдавніших видів народної творчості. Буланов пише - «Космогонічні погляди українського народу про світотвір вказують на своєрідність сприйняття і світобачення українцем. Це добре видно при аналізі поглядів та вірування представлена українського етносу, з легенд про створення світу про перших людей на землі тощо» [9.с.13 - 14]. В давні часи наші предки вірували в те, що природа жива вона може чути та спілкуватися, розуміти їх. Людська віра одухотворю вала все навкруги. А традиційні народні свята стали її складовою частиною. Міфологія - чисте і незамулене пізнішими нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу. Міфологічні твори втілюють надбання народної мудрості, художньо-образного бачення світу, символічного відображення предметів і явищ життя, фантастичні уявлення предків, їхні пориви в майбутнє, виточені і високі почуття та оригінальні мислительні дії. Звернення до міфологічних джерел стимулює розвиток сучасної думки, надає життєвої сили, допомагає зберігати і зміцнювати «золоту нитку історії», розвивати національну самобутність.
7.Фольклор. у ньому відображено багатогранну і глибоку душу народу, його духовне багатство. У фольклорі - першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя.
У думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високо поетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. Український народ - один з найпісенніших у світі. Поринаючи в естетично принадне народнопісенне багатство, кожна дитина усвідомлює, що пісня - незмінний супутник українця. Фольклорне виховання пробуджує любов до життя, енергію національного творення, теплоту серця і ніжність душі. Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки, серцевиною національної системи виховання. Вся Українська творчість спонукає до любові, духовності, моральних цінностей. Національний фольклор передається з покоління і підтримує національний дух українських людей.
8.Народний календар. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначаються народом протягом року. Народний календар - енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління.
Щодо молоді, народний календар виконує найголовнішу роль природо відповідальної програми національного виховання. Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою життя і праці, добра і краси. Зміст народного календаря, його ідейно-моральна наснаженість мудро спрямовані на виховання в молоді добропорядності, добродійності, милосердя та багатьох інших чеснот.
Традиції, звичаї і обряди народного календаря комплексно діють на особистість, всебічно розвивають її.
10.Національна символіка. Наш народ виробив багатющу символіку, яка виникла та усталювалась протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності. Символіка містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст, спрямованість.
Українська символіка виконує історично-важливу функцію консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверену державу.
Національна символіка України - герб (тризуб), прапор (синьо-жовтого кольору), гімн «Ще не вмерла в Україні», в історичній пам'яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.
Важливими традиційними засобами патріотичного гуманістичного і громадянського виховання молоді є символи, пов'язані з козацтвом, Запорозькою Січчю, гетьманщиною. Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи вічно живих у пам'яті народній козаків-витязів Байди, Мамая, Тараса Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.
Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам'яті, калина, верба тощо)в свідомості кожного українця викликають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике значення в етнізації дітей, формування в них історичної пам'яті свідомості.
11.Народні прикмети, вірування. В них відображено зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функцію.
Народні прикмети та вірування одухотворяють природу, вчать дітей берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань - народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутньому. Особливе місце у вихованні гуманістичного громадянина мають місце релігійно - виховні традиції.
12.Релігійно виховні традиції. Не можна закривати очі на той історичний факт, що в процесі зародження та становлення української національної системи виховання і в наш час релігійні виховні традиції мали і мають значний вплив на молодь, в першу чергу у сім'ях віруючих, яких нині в Україні мільйони. Уряд навчальних закладів вивчають Закон Божий - факультативно, на добровільних заходах, розширюються мережа недільних шкіл.
Християнство, зокрема православна релігія, віра наших предків утверджує загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості, благородства, милосердя тощо. Релігійне мислення, духовність - це специфічна сфера ідеального життя, яка набуває національних ознак. Під впливом релігії, як правило, формуються гуманні погляди на людину, природу, суспільство. Такі люди не можуть зробити зла, шкоди іншим людям. Національна система виховання використовує кращі здобутки церкви, релігії у вихованні підростаючого покоління. Серед української діаспори і на материковій Україні відроджується РУН віра - рідна українська національна віра, в основі якої - віра наших пращурів - дайбожичів дохристиянської доби. Виховними традиціями дайбожицької культури, духовності, РУН-віри належать дедалі більше місця в національній системі виховання.
13.Родинно-побутова культура. Одне з найважливіших і невідкладних завдань - відродження багаточисленних традицій української родинно-побутової культури. Її основу складають глибока, всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до дітей, шанобливе ставлення до бабусі і дідуся, інших родичів, прив'язаність до отчого дому, специфічне, у відповідності з традиційним розумінням українцями краси і затишку, оформлення хати (кімнати, квартири), садиби, дбайливе ставлення до природи, людей інших національностей. Родинно-побутова культура -це збереження рідної мови, продовження заповітів батьків і дідів, вивчення свого родоводу, історії народу, розвиток рідного мистецтва, життя за нормами народної моралі, етикету та інше. Національна система виховання відкриває підростаючим поколінням витоки родинно-побутової культури, зміцнює сім'ю - «націю в мініатюрі». Родинно-побутова культура постійно збагачується і поглиблюється в результаті вдосконалення сімейних стосунків, пізнання духовної спадщини батьків, дідів, прадідів, а також здобутків сучасної науки, досвіду інших родин з питань виховання дітей.
14.Національні традиції, звичаї і обряди. В основі понять «народ», «нація» лежать стійкі віковічні традиції - трудові, моральні, етичні та інші. Традиції і звичаї бувають родинні, регіональні і загальнонаціональні. Традиції, звичаї і обряди об'єднують минуле і майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Традиції і звичай - це своєрідні віковічні духовні устої розвитку народу, нації, які втілюють в собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому і естетичному житті. Г.Ващенко писав: - Скільки з уст нашого народу можна почути легенд, переказів, скільки пісень, приказок, співаночок, - трагічних, смутних веселих і безжурних. Який же великий безсмертний скарб культури народу нашого.
Кожна людина є представником якогось конкретного народу. Народ має свою мову, свою національну культуру. Культура кожного народу має свою національну форму.
Традиції (від лат. Traditio - передача) - це досвід, звичаї, вироби, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються від покоління до покоління. У традиціях поєднується минуле, сучасне і майбутнє. «Традиція, - писав відомий композитор І.Ф. Стравінський, - поняття родове; вона не просто «передається» з покоління в покоління від батьків до дітей, вона проходить певний життєвий процес, народжується, росте, досягає зрілості, йде на спад і знову відроджується… Істинна традиція живе в суперечності».
У нерозривній єдності з традиціями перебувають народні звичаї. Звичаї - загальноприйнятий порядок, правила, дії, які здавна існують у громадському житті, побуті, діяльності певного народу, суспільної групи, колективу. Це те, що стало звичайним, засвоєним, загальноважливим, насущним.
Педагогічне значення народних традицій полягає у тому, що вони є результатом виховних зусиль багатьох поколінь і виступають важливим засобом виховання. Через систему традицій і звичаїв український народ відтворює себе, свою духовну народну культуру, свій характер і національну психологію у своїх дітях.
До народної культури, народного мистецтва, народних традицій належить декоративна творчість українського народу. Це різьба по дереву, вишиванки, вибійки, вироби з шкіри, металу, кераміки, килимарство, лозоплетіння, ткацтво, писанкарство.
15.Національна творчість. Зміст, принципи, форми і методи української національної системи виховання готують юнаків, дівчат до народної творчості, виробляють у них творче ставлення до життя. Оволодіння кожним вихованцем національним світоглядом, характером, свідомістю, способом мислення забезпечує те, що він починає творити саме по-українськи, в традиційному національному дусі. Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал.
Національна система виховання широко використовує традиції і звичаї з метою формування в молоді етнічної самобутності, творчого ставлення до дійсності. Вихована в творчому національному дусі, молодь покликана розвивати традиції і звичаї батьків і дідів у нових конкретно-історичних обставинах, поглиблюючи самобутній колорит суверенної України.
Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися нахили, здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал. Національна система виховання є складовою і невід'ємною частиною життєдіяльності, життєтворчості рідного народу. Тому система компонентів народної духовності, шляхи і засоби їх формування мають визначати сутність і зміст національної системи виховання.
1.3.Національне виховання молодшого школяра на уроках українського читання.
Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах.
На уроках українського читання варто звернути увагу на формування національної свідомості через казки Василя Сухомлинського, адже саме з казки і починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. Великий педагог визначав провідну роль роботи дітей над казкою, він створив свій світ казок. „Я ставив за мету: закарбувати в свідомості дітей яскраві картини дійсності, добивався того, щоб процеси мислення відбувалися на основі живих, образних уявлень, щоб діти спостерігали навколишній світ, установлювали причини і наслідки явищ, порівнювали якості і ознаки речей”.
Результатом кропіткої роботи над створенням казок і було відкриття в Павлиській середній школі „Кімнати казки”. Про значення цієї кімнати у долі школярів Василь Олександрович згадує так: „Навіть освітлення в „Кімнаті казки” відігравало дуже велику роль. Коли діти розповідали казку про Царівну-Жабу, в лісових хащах засвічувалися маленькі лампочки, в кімнаті панував зелений сутінок, що добре передавав обстановку, в якій розгортаються події”. Така атмосфера сприяла глибшому проникненню у країну казки, діти співпереживали разом з героями, отже вони були не пасивними спостерігачами, а активними учасниками цього дійства.
Казка для учнів В. Сухомлинського стала не просто розповіддю про фантастичні події; а цілим світом, у якому дитина живе, бореться, протиставляє злу свою добру волю. У дитини з'являється бажання не тільки слухати казку, а й самій розповідати її, хочеться не тільки слухати пісню, а й самій співати, не тільки спостерігати за грою, а й самій брати в ній участь.
Кожна казка невіддільна від краси, вона сприяє розвиткові естетичних почуттів, без неї неможливе благородство, щира чуйність до людського нещастя і страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. Образи казки благотворно формують і національну свідомість молодших школярів.
В. Сухомлинський вважав створення казок „важливим засобом розумового розвитку. Якщо ви бажаєте, щоб діти творили, створювали художні образи, перенесіть з вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини”. Як бачимо, творча натура класовода - головна фігура у формуванні національної свідомості молодшого школяра засобами казки.
Великий Учитель був Педагогом від Бога. Все своє життя він присвятив дітям -він вважав їх творцями нової історії, будівниками нової держави, справжніми людьми, які на терен України покладуть свої знання, силу, розум і совість. І не помилився. Важко сьогодні назвати автора, у якого так багато творів на морально-етичні теми. Він написав 1200 казок і оповідань. Частина з них побачила світ у книжках „Гаряча квітка” (1978), „Куди поспішали Мурашки” (1981), „Пшеничний колосок”(1985), „Чиста криниця” (1993), решта - у журнально-газетних публікаціях та повному зібранні творів, у яких Сухомлинський проповідує культ Людини, Розуму, Совісті, Щастя, Справедливості, що їх вважав основними постулатами національної свідомості нашого народу.
„Казка, - любив наголошувати Великий Учитель, - це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена в яскравих образах. Казка - благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту. Створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу”.
„Павлиські казки” писали й діти. „Через казкові образи у свідомість дітей входить слово з найтоншими відтінками, воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлювання думок і почуттів - живою реальністю мислення”.
Чарівні казки В.Сухомлинського пережили свого автора і, мабуть, довго захоплюватимуть читача музичністю слова, мальовничістю образу, своїми простими, непретензійними, але такими живими, яскравими, близькими й зрозумілими нам героями. Цінність їх у тому, що письменник-педагог зумів правильно співвіднести в казці вимисел та життєву правду. Тому його казки такі неповторні і оригінальні, яскраві та самобутні.
Звідки захоплення В. Сухомлинського казками? Відповідь проста: з дитинства, коли з уст бабусі Марії звучала казка про Солом'яного Бичка. „Немовби чую й досі, немовби ось тільки-що прозвучали слова темний ліс і чисте поле, чорна хмара й бита дорога, ясний обрій і сива далечінь. Вони не просто зрозумілі мені, ці слова. Вони дорогі мені. Казка відкрила в слові поетичну грань - і ця грань сяятиме мені до останнього подиху мого” .
У 4 класі вивчаються такі казки як „Віл і Садівник”, „Деркач і Кріт”, „Соловей і Жук”. Які ж основні проблеми піднімає в них В. Сухомлинський? У казці „Віл і Садівник” розповідається про важку працю Вола і мудрого Садівника, в уста якого автор вкладає такі слова: „Якби людина бачила тільки те, що є, вона б не була Людиною”, тобто властивість людини прозирати в майбутнє, домагатися певної мети, вільно працювати. Влучно сказав про це І.Франко: ”Пісня і праця - великі дві сили, я їм до скону бажаю служить”. Працелюбність і велика духовність - ось одна з ознак національної свідомості українців.
У казці „Деркач і Кріт” піднімається проблема любові до рідної землі, до Батьківщини. Деркач щорічно прилітає з теплих країв, щоб вивести на рідній землі своїх пташенят. У діалозі Крота, який запитує, чому Деркач не залишився на африканській землі, останній відповів коротко: тут його Батьківщина. Одне слово, а яке вагоме воно для Деркача, воно, як євшан-зілля змушує щорічно повертатися у рідні краї, бо йому тут все миле: і запах трав, і голубінь неба, і променисте сонце, і повноводні струмки, і рідне гніздечко. Без цього Деркач не мислить свого життя. Так і Людина, де б не була, а подумки лине у рідні краї. Народ це втілив у прислів'я: „В гостях добре, а дома краще”. Гармонія взаємозв'язку в природі простежується у казці „Соловей і Жук”. За словами Солов'я, його пісню люблять люди, а Жука - ні. І тільки мудра дівчинка сказала:” Хай собі будуть і Соловей, і Жук”.
Багато у Василя Олександровича пізнавальних казок, які вчитель може використовувати на уроках позакласного читання. У них гуманістичні почуття любові до людей, прагнення бути потрібним людям, повна самовіддача в праці, житті. Саме ці риси національної свідомості і роблять людину добрішою, відвертішою і чеснішою. Про це - казка ” Горбатенька дівчинка”. У ній автор піднімає проблему добра і зла. Адже тільки любов народжує любов, а горбатенька дівчинка поспівчувала дівчаткам-красуням, які не зрозуміли її любові до Мерехтливої Зірочки, яка відповіла взаємністю.
Шанобливе ставлення до батька і матері віддзеркалено в казках, наприклад, у таких, як „Для чого бути людиною” та „Казка про Гуску”. У першій казці розповідь про чоловіка, що доглядає за могилою Батька. Цвіркун не може цього зрозуміти, питає - навіщо? Тоді чоловік відповів: „Для цього треба бути Людиною”. Тут порушена проблема стосунків між дітьми і батьками, повага до старих і пам'ять про них, яку так важливо сформувати у молодших школярів.
Любов материнська не знає меж „Казка про Гуску” цьому яскраве підтвердження. Коли гусенят застає дощ і град, вони ховаються під материнське крило, а після грози - знову граються і тільки найслабше гусеня спитало, чому у мами поранені крила. Любов матері до своїх дітей завжди безкорисна. Це ми бачимо і в казках „Лисиця й Миша”, „Сьома дочка”, „Кому ж іти за дровами” та ін.
Бережливе ставлення до природи, взаємозв'язки людини і природи знайдемо у казках „Камінь”, „Дуб під вікном”, ”Флейта і Вітер”, „Весняний вітер” та ін.
У листах до сина В.Сухомлинський наголошував на значенні книги в житті людини: „Книжки - океан, і серед цього океану хороші книжки - як маленькі, відділені один від одного острівці, зумій побувати на кожному з них... Як вогню бійся низькопробного чтива”.
Сьогодні, як ніколи раніше, школярі черпають інформацію з телеекрану, але ніщо не може замінити книжку. Вдумливе її читання - естетична і моральна насолода. Недарма великий педагог читання назвав „самостійним плаванням у морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб кожен вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став віч-на-віч із безмежним морем людської мудрості” .
Звертаючись до вчителів-словесників, Василь Олександрович писав: „У наших руках, дорогий друже, доля народу. Наша висока, свята місія - навчити молоде покоління шанувати все, створене поколіннями, кожне з яких вкладало свою краплину в той океан, що починається нині від шкільної парти. Ми стоїмо на березі цього океану, за партами сидять майбутні плавці. Пам'ятаймо, друже, що океан цей починається з тієї Невмирущої Криниці... Бережіть Невмирущу Криницю - тільки тоді океан буде вічно повен” .
Своєю творчістю В. Сухомлинський виховував молоде покоління національно свідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, саме і можуть виховати Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо „без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини - ніщо”. Світлий, теплий, мистецький талант В. Сухомлинського дарує нам вічні цінності - загальнолюдського й національного - у найвищих злетах думки й слова, душі й серця.
Можемо тільки порадіти, що творчість його на належному рівні поцінована і введена до програми початкової школи, але й пошкодувати, що середня школа поки не має можливості в повній мірі доторкнутися душею і серцем до прекрасних високохудожніх творів педагога-новатора В.Сухомлинського. Віримо, що прийде час і творчість Великого Вчителя посяде чільне місце в кожній середній та вищій школі.
Розділ II.Практика національного виховання у початковій школі.
2.1. Розробка уроків з українського читання спрямована на національне виховання.
У початкових класах, як правило учителі використовують типові методики проведення уроку українського читання. Для прикладу можна розглянути урок присвячений темі «Хліб, як сонечко ясне»:
Тема. Хліб, як сонечко ясне.
Мета. Сприяти розширенню знань дітей про хліб, удоско-
наленню навички читання вголос і мовчки. Формувати
вміння виділяти головне. Збагачувати мовлення бага-
тозначними словами, порівняннями. Виховувати пова-
гу до праці хлібороба, бережне ставлення до хліба.
Матеріал до уроку. П. Тичина «Де не глянь – колоски», Т. Коломієць
«Хліб», ілюстрації про професії, вироби із хліба, карт-
ки.
Тип уроку. Комбінований урок.
Хід уроку.
І .Етап орієнтації.
Учитель:
- Урок розпочався!
Учні:
- До праці мерщій!
Усі перешкоди здолати зумій.
Працюй наполегливо, швидко, старанно,
Щоб кожна хвилинка не втратилась марно.
- Подивилися на мене,
Посміхнулися усі.
Чи готові до роботи?
Молодці!
- Хай першими сядуть дівчатка – наша краса, а потім хлопчики – наша сила.
Щоб урок наш був цікавим і повчальним, як ви будете працювати?
Девіз уроку
Слухати уважно!
Читати виразно!
Працювати старанно!
- Я також очікую від вас плідної праці. Сподіваюсь, що ви будете активними, кмітливими, розумними, уважними, організованими. А щоб ви хотіли робити на уроці?
ІІ. Етап визначення мети і проектування.
- Сьогодні план нашого уроку знаходиться в маленьких зернятках, з яких ми складемо колосок. Виконаємо всі завдання – чекайте в кінці уроку сюрпризу.
План уроку
1. Мовна розминка.
2. Перевірка домашнього завдання.
3. Зустріч з групою « літераторів».
4. Робота над віршем.
5. Фізкультхвилинка.
6. Робота над текстом.
7. Підсумок уроку. Сюрприз.
8. Завдання додому.
ІІІ. Етап організації виконання плану діяльності.
1. Мовна розминка.
1) Робота з папками для читання
• за таблицею №3 (вправа «Дощик»);
• за таблицею №2 проспівують склади.
2) Гра «Впіймай м’яч»
Вчитель називає прямі склади, а учень, який впіймає м’яч, називає обернений склад.
На – ан мо – ом зи – из
Ля – ял си – ис те – ет
Лу – ул ша – аш ко – ок
3) Повторення вивчених скоромовок
• У долині жив удав.
Удавав, що він все знав.
Удавав, що все умів.
У траві хвостом вертів.
• Бором брів бобер до брата,
Борошна собі набрати.
Бо бобриха й бобренята
Будуть бублі випікати.
• Біля тину − калина,
Біля ставу − верба.
Це моя Україна,
Земля рідна моя.
• На печі, на печі
Смачні гарячі калачі.
Хочеш їсти калачі,
Не лежи на печі.
• Біля озера щодня
Бавить жабка жабеня:
Обіймає лапкою,
Називає жабкою.
• А дідусь Опанас
Нам купив ананас.
Тож приходьте до нас
Почастуємо вас.
4) Гра «Слово розсипалось»
Ілхб, ликбуб, байником, соколок.
5) Мовно-логічне завдання
• золотий ланцюжок;
• золоте колосся;
• золоті руки.
- Які словосполучення вжиті у прямому значенні? А які − в переносному?
2. Перевірка домашнього завдання. Робота над віршем.
1) Читання вірша у групах. Взаємоперевірка школярів.
- Кому сподобалось як читали ваші товариші?
2) Читання вірша вголос.
- Яке місто є містом каштанів?
- А в нашому місті є каштани?
- Для чого їх садять?
3. Вивчення нового матеріалу.
1) Актуалізація опорних знань школярів.
- Яку тему ми вивчаємо?
- Про що дізналися?
- А сьогодні ми продовжимо вивчати тему «Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини».
2) Оголошення теми і мети уроку. Мотивація знань.
- А тема нашого уроку…
Виходить хлопчик-Хлібчик і загадує загадку.
Хата мною багата.
Людям брат я і друг.
І коли вже я в хаті,
Буде й пісня навкруг.
- Отже, тема нашого уроку «Хліб, як сонечко ясне». А розкривається ця тема у вірші «Де не глянь – колоски» та в оповіданні «Хліб». На уроці у вас будуть всі умови, щоб ви навчились свідомо і виразно читати, визначати головне, берегти і шанувати хліб. Бажаю вам успіху. І щоб ваші сподівання збулися!
- Де ви використаєте отримані знання?
3) Робота над віршем.
- Цей вірш написав Павло Тичина. Який його вірш ми читали? («Осінь така мила»).
Хорове читання вірша «Осінь така мила».
Перше читання вірша «Де не глянь − колоски» ученицею.
- Що ви уявили?
Словникова робота
Любо-мило – дуже добре.
Злоті-сріблі – жовтого кольору, повні.
Простяглись, ніби дим – ліски дуже далеко.
Читання пошепки школярами.
Читання ланцюжком.
- Що хотів автор сказати «Гей, простори які!»
Читання в групах.
- Що знаходиться в колоску?
4) Фізкультхвилинка
А ми зерно сіяли, сіяли
У земельку чорную, свіжую.
І з’явились перші листочки,
А з них повні, тугі колосочки. (руки вгору)
До сонечка повернулись. (повернулись до вікна)
І сонечку усміхнулись.
Вітер колоски гойдає,
До землі їх нахиляє.
Вони з нею розмовляють,
А діти тихенько за парти сідають.
5) Робота над оповіданням «Хліб»
- Оповідання «Хліб» написала Тамара Коломієць.
Виступ групи літераторів
1. Тамара Опанасівна Коломієць народилася у 1935 році у місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині.
2. Ще до війни дівчинка вміла читати. Улюбленою книжкою її був «Кобзар» Тараса Шевченка та пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала дуже багато.
3. Тамара Коломієць закінчила Київський університет. Ще студенткою стала відомою поетесою. Перша книжечка віршів називалась «Пролісок». Вона написала багато віршів, казок, лічилок, загадок для дітей.
Передбачування змісту оповідання за словами
Посіяли, зібрали, змололи, спекли.
- Перевірте передбачене, прослухавши оповідання.
Читання вчителем тексту.
- Чи справдились ваші передбачення?
Тестування
1. Принесли на столі і поклали …
а) зошит;
б) хліб.
2. Шкоринка була …
а) золотава;
б) хрустка.
3. За хлібом доглядали …
а) золоті руки;
б) мамині руки.
4. Лежить хліб ясний, як …
а) золото;
б) сонечко.
ВІДПОВІДІ:
1.б 3. а
2.а 4. б
Словникова робота
Золоте зерно – велике, гарне, доспіле.
Золоте проміння – сонячне, яскраве.
Золоті руки – роботящі руки.
Золотава шкоринка – добре випечена.
Позолоченій стеблині – жовтій.
Позолота від вогню – запечена шкоринка.
Золотий колос – важкий, повний.
Читання ланцюжком (1 і 2 абзац)
Читання естафетою (в парі) «Ми друзі» (3 абзац)
Читання учнями-помічниками до кінця
Вибіркове читання
- Прочитати опис спеченого хліба.
- Від чого у хліба позолота?
- Що побажав вам хліб?
Диференційована робота над текстом
1 група.
- Знайти в оповіданні зачин, основну частину і кінцівку. Прочитати виразно зачин та кінцівку.
2 група.
- Прочитати, що робили роботящі руки?
Перевірка виконаних завдань
Хвилинка відпочинку
- Покладіть голівки на парти і послухайте, відпочиваючи хвилинку. А чи знаєте ви, як пахне хліб життя? Давайте прислухаємося до цього запаху… Це пахне хліб. Неповторний запах робить хліб живим, частинкою душі кожного з нас. А початок хліба – маленька зернинка. Зернятко нагадує дитину в колисці. Це іскринка життя.
Завдання у групах
1 група.
Скласти вірш із розсипаних слів.
Хліб –, як, люди, мати, батько, каже, кажуть, завжди, буде, сонце.
2 група.
Скласти прислів’я.
Хліб, їда, − вода, і, козацька.
3 група.
Скласти прислів’я.
Є, є, й, життя, хліб.
4 група.
Скласти міркування.
Хліб треба берегти тому, що…
5 група.
Добрати слова-родичі до слова хліб.
6 група.
Відповісти на запитання: - У яких казках згадується хліб?
ІV. Етап контрольно-оцінювальний.
Виходить хлопчик-Хлібчик.
- Я був на уроці, я слухав уважно і працював разом із вами. І хочу провести з вами гру «У чому сила хліба?»
- Де починається хліб?
- У тісті.
- Де починається тісто?
- У борошні.
- Де починається борошно?
- У зерні.
- Де починається зерно?
- У землі.
- Де починається земля?
- У рученьках роботящих.
V. Підсумок уроку.
- А що ж таке хліб?
- Хто працював, щоб виростити хліб?
- Діти, ви добре працювали. Ми склали колосок. А виріс він на цьому пшеничному полі. А з поля потрапив до людей різними хлібними виробами. Тож шануйте хліб, бережіть і їжте на здоров’я. А хлопчик-Хлібчик пригощає вас виробами.
VІ. Домашнє завдання.
1 група.
Навчитись виразно читати і переказувати оповідання Т. Коломієць «Хліб», вивчити загадку про хліб напам’ять.
2 група.
Навчитись виразно читати оповідання «Хліб» та вірш «Де не глянь – колоски», намалювати малюнок до прочитаного.
Висновки.
Проведене дослідження показало,що початкова школа повинна виховувати майбутніх громадян України на основі культурно-історичного досвіду нашого народу, його багатовікової мудрості та духовності. Ефективним засобом цієї роботи виступають національні традиції, які мають потужні виховні можливості.
Національні та загальнолюдські цінності реалізується такими основними шляхами і засобами, як рідна мова, родовід,рідна історія,краєзнавство,природа рідного краю, національна міфологія, фольклор,народний календар,національна символіка,народні прикмети, вірування;релігійно виховні традиції,родинно-побутова культура,національні традиції, звичаї і обряди ,національна творчість. Національна система виховання є складовою і невід'ємною частиною життєдіяльності, життєтворчості рідного народу. Тому система компонентів народної духовності, шляхи і засоби їх формування визначатють сутність і зміст національної системи виховання.
На уроках українського читання формується національна свідомість через казки Василя Сухомлинського, адже саме з казки і починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. Багато у Василя Олександровича пізнавальних казок, які вчитель може використовувати на уроках читання. У них гуманістичні почуття любові до людей, прагнення бути потрібним людям, повна самовіддача в праці, житті. Саме ці риси національної свідомості і роблять людину добрішою, відвертішою і чеснішою.
У початкових класах, як правило учителі використовують типові методики проведення уроку українського читання. Для прикладу я розглянула урок присвячений темі «Хліб, як сонечко ясне»,мета якого виховати повагу до праці хлібороба, бережне ставлення до хліба. Така розробка уроків з українського читання спрямована на національне виховання формує у молодшого школяра повагу один до одного,бережне ставлення до всього,шо нас оточує,любов до Батьківщини;також формує знання про історію,про традиції,звичаї,обряди,символіку своеї країни.
Список використаних джерел:
1. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації - К., 1996. -230 с.
2. Вишневський Омелян. Сучасне українське виховання. - Львів, 1996.
3. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. - К.: Оберіг, 1991. -Т.І. - 456 с.
4. Гуменникова Т..Р. Українські національні традиції як засіб формування першооснов моральної культури // Початкова школа. -1996. -ІІ.-С.38-40.
5. Занков Л.В. Развитие школьников в процессе обучения. - М., 1977-304 с.
6. Ігнатенко П.Р., Косарева Ні, Поплужний В.Л. Громадянське виховання учнів в умовах українського державотворення // Рідна школа. -1996. -№3.-С.ЗІ-50.
7. Кириченко Г. М. Українське народознавство у початкових класах // Поч. шк. -1991.-№10. -С.52-55.
8. Ковальчук В.І. Спогади про В. Сухомлинського. - К.: Рад. школа. 1990.
9. Кравченко І. Культура як національна мета // Віче. - 1995. -№2 -С.131-143.
10. Кубинський М.В. Роль усної народної творчості у розвитку школярів // Початкова школа. 1993. - №1. - С.8-13.
11. Кузь В.Г. Материнська школа: виховання в родині // Педагогіка і психологія. - 1995. - №4. - С.27-34.
12. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Губко ОТ. Українська козацька педагогіка і духовність. - Умань, 1995 -103 с.
13. Культура і побут населення України. - К.: Либідь. 1993 -241 с.
14. Культура і побут населення України. - К.: Либідь. 1993 -241 с.
15. Кучерова О. Давні традиції виховання дівчини // Шкільний світ. -1997-№5.-С.6.
16. Лебідь Н.П. Народознавча основа вивчення рідної мови // Слово в аспекті функціонування: Збірник наук. Праць ПДШ ім. В. Г. Короленка. -Полтава, 1996 - с34-41.
17. Мазуркевич О.Р. Рідне слово в концепції національної освіти // Рідна школа. - 1993 - №9. - С.4-5.
18. Мартинюк І.В. Національне виховання: теорія і методологія. - К., 1995-158 с.
19. Мельникова І.М. Традиції народного виховання та позашкільні заклади України // Нові технології виховання: 36. наук, статей. - К., 1995. -С.83-86.
20. Мірчук Н. Світогляд українського народу. -Прага, 1942. -241 с.
21. Наш орієнтир - народна педагогіка: Метод, рекомендації для студентів спеціальності 03.08 "Дошкільне виховання" / Укл. М.Г.Стельмахо-вич -К.:1СДО, 1993.-44 с.
22. Неймарк. Приемы воспитания. М.: Педагогика, 1986. -158 с.
23. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. - К.: Рад. школа. 1976-1977.
24. Сухомлинський В.О. Джерела невмирущої криниці // Українська мова і література в школі. - 1989. - № 7. - с. 5.
25. Сценарії виховних заходів, уроків, свят// Початкова школа.-2005.№ 5.-С.21-30.
|
