НАВЧАЛЬНА МОТИВАЦІЯ – ПЕРШИЙ КРОК
ДО СТИМУЛЮВАННЯ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ
Навчальна мотивація – це загальна назва процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти, що залежить від рівня сформованості мотивації учіння школярів. Оскільки особистісно зорієнтоване навчання ґрунтується на положенні, що учень засвоює лише особистісно значущі поняття, то проблема формування мотивації учіння сьогодні є дуже актуальною. Успіх її розв’язання залежить від ступеня усвідомлення вчителем змісту понять навчальна мотивація, мотивація учіння та завдань виховання мотивації у певному дитячому віці, його вміння проектувати особистість в умовах навчально-виховного процесу.
Особливості формування позитивної мотивації як фактора успіху навчальної діяльності школярів необхідно враховувати кожному вчителеві, якщо він хоче працювати відповідно до нової філософії освіти, що розглядає учня як суб’єкт процесу навчання.
Сьогодні головна мета школи: формування конкурентоспроможної особистості. Перші кроки для досягнення цієї мети закладаються у молодшому шкільному віці, тому випускник 4-го класу повинен мати внутрішню спрямованість «Я можу вчитися» та внутрішню мотивацію «Я хочу вчитатися», це необхідні умови для продовження освіти у середній ланці.
Чим вищим є рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти.
Термін «мотивація» широко використовується у тих галузях психології, що досліджують причини та механізми цілеспрямованої поведінки людини у тісному зв’язку із здібностями, знаннями й навичками та їхню роль у забезпеченні успіху в діяльності, продуктивність якої визначається певною спрямованістю та змістом мотивів.
Мотив – це те, що спонукає людину до дії, заради чого вона її здійснює. Цим терміном позначають низку факторів, що збуджують активність індивіда через його інтерес, цільові настанови, емоції, потреби, серед яких слід визначити такі:
• потреба у пізнанні: бажання людини ставити питання та шукати на них відповіді;
• потреба у самовираженні, реалізація якої ґрунтується на знаннях, уміннях, навичках;
• потреба у самооцінюванні: порівняння себе з іншими та прагнення до самовдосконалення;
• потреба у соціальних зв’язках;
• потреба у безпеці: прагнення до стабільності й самозахисту;
• фізіологічні потреби.
Перші чотири види потреб – основа для планування вчителем пізнавальної діяльності суб’єктів навчання з обов’язковим урахуванням позитивної мотивації учнів.
Слід уточними поняття «учіння» в контексті досліджуваного питання. Учіння – це цілеспрямований процес, опанування певних навичок і вмінь на основі активної діяльності самого учня в єдності з поступовим набуттям теоретичного і практичного досвіду через навчальні дії, самоконтроль та адекватну мотивацію.
Мотивація учня – глибоко особистісне та індивідуальне поняття. Особливість цих мотивів полягає у тому, що вони безпосередньо пов’язані зі змістом та особистісною значущістю діяльності; якщо змінюється мотив, заради якого учень вчиться, то це принципово перебудовує і зміст його навчальної діяльності.
Найважливішим зовнішнім та внутрішнім мотивом навчально-пізнавальної діяльності є:
• пізнавальний інтерес до нового, невідомого;
• мотив «саморозвиток»: бажання якомога більше знати та вміти, розвивати вій розум, підвищувати культурний рівень;
• мотив «досягнення»: бажання отримати гарні результати своєї діяльності;
• мотив «професійно-життєве визначення»: прагнення досягти вершин у майбутній професії;
• комунікативний мотив: бажання спілкуватися, співпрацювати, взаємодіяти;
• емоційний мотив;
• зовнішній мотив, пов'язаний з отриманням винагороди, схвалення від інших людей;
• мотив «позиція»: громадянська відповідальність за справу, почуття обов’язку.
Отже, мотив – це реальне спонукання, що змушує людину діяти у певній життєвій ситуації і за певних умов.
Під поняттям навчальна мотивація розуміють сукупність:
• зазначених зовнішній та внутрішніх мотивів, що визначають ставлення учня до самого себе як до суб’єкта учіння та до оточення, яке організовує й реалізує цю діяльність;
• процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти.
Вивчення мотивації та її формування полягає у вихованні мотиваційної сфери особистості учня, виявленні її реального рівня і можливих перспектив. Цей процес є цілеспрямованим, якщо вчитель періодично порівнює отримані протягом певного часу результати роботи з певного напрямку з тим рівнем, що передував формуванню
Навчальна мотивація визначається такими специфічними для цієї діяльності факторами:
• самою освітньою системою; освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність;
• організацією освітнього процесу;
• суб’єктними особливостями школяра (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями);
• суб’єктними особливостями педагога, насамперед, системою його ставлення до учня;
• специфікою його навчального предмета.
Навчальна мотивація має п’ять рівнів:
перший: високий рівень шкільної мотивації та навчальної діяльності; у таких дітей добре (в окремих випадках навіть дуже добре) розвинений пізнавальний мотив, прагнення якнайуспішніше виконувати не тільки всі запропоновані завдання, а й шкільні вимоги та вказівки вчителя; це сумлінні й відповідальні діти, які сильно переживають свої невдачі, що іноді мають місце;
другий: достатня шкільна мотивація; учні задовільно можуть упоратися з навчальною діяльністю, мають пізнавальний інтерес; порівняно з дітьми першого рівня спокійніше ставляться до незадовільних оцінок, відзначаються нестабільною увагою, зниженням та підвищенням у налаштованості до навчання (від активної позиції до пасивної); цей рівень мотивації є середньою нормою;
третій: позитивне ставлення до школи, але школа приваблює таких дітей здебільшого поза навчальною діяльністю; вони досить добре почуваються у школі, із задоволенням спілкуються з друзями, з учителями; їм подобається бути учнями, мати гарний портфель, ручку, пенал, зошити; пізнавальні мотиви в них сформовані недостатньо, і тому навчальний процес їх приваблює незначною мірою;
четвертий: низька шкільна мотивація; такі діти відвідують школу неохоче, виявляють бажання пропускати заняття; на уроках часто займаються сторонніми справами, іграми; мають проблеми у навчальній діяльності, важко адаптуються до школи;
п’ятий: негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація; такі діти мають не тільки труднощі у навчанні, а й проблеми у спілкуванні з однокласниками, вчителями; школа нерідко сприймається ними як вороже середовище; в окремих випадках деякі з них можуть виявляти агресію, відмовлятися виконувати завдання, дотримуватися тих чи інших норм і правил; часто у таких дітей спостерігаються нервово-психічні порушення.
Мотивація навчання має багато аспектів, що змінюються та по-новому взаємодіють один з одним: суспільні ідеали, зміст навчання, його мотиви, мета, емоції, інтереси тощо. Тому становлення мотивації – це не просто збільшення позитивного чи негативного ставлення до навчання, а й ускладнення структури мотиваційної сфери та спонукань, що є частиною, встановлення нових, зріліших, іноді суперечливих, відносин між ними. Зазвичай аспекти мотиваційної сфери, як і складні діалектичні взаємини між ними, мають стати об’єктом керування вчителя.
Отже, в початковій школі треба так проводити мотивацію до навчання, щоб складалися умови для розвитку творчого мислення кожної дитини. Для цього вчителеві необхідно на кожному уроці застосовувати пізнавальні (творчі) завдання. Такі завдання мають складати систему, яка дасть змогу сформувати і розвинути всю різноманітність інтелектуальної і творчої діяльності учнів та забезпечити перехід від репродуктивних, формально-логічних дій до творчих. Кожному вчителеві треба пам’ятати, що творчі здібності забезпечують швидке набуття знань та умінь, закріплення й ефективне застосування їх на практиці. А це означає, що для розвитку творчих здібностей велике значення має розвиток психічних процесів – пам’яті, уваги, уяви тощо. Саме ці якості, за даними психологів, - основа для розвитку продуктивного мислення і творчих здібностей учнів.
Отже, на кожному уроці необхідно розвивати творчі здібності учня на основі спеціально розроблених логічно-пошукових задач, введення раціональних прийомів, спрямованих на організацію керованої (а не шляхом спроб і помилок) діяльності учнів.
Усі завдання розраховані на пошукову діяльність учнів, неординарний, нетрадиційний підхід та творче застосування набутих на уроках знань та вмінь. І, врешті-решт, систематичне використання запропонованих завдань у навчально-виховному процесі допоможе вчителю розвинути в кожного учня гнучкість мислення, навчити кожну дитину логічно розмірковувати, нестандартно підходити до розв’язання проблем, не зубрити, а думати, самостійно робити висновки, знаходити оригінальні рішення.
Роботу підготувала Пєлих Тетяна Леонідівна, вчитель початкових класів Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №94
|
