Каталог статей

            Нечиста сила в українських міфах

За народними віруваннями, які йдуть з легенд про створення світу, нечисту силу було створено самим Сатаною, що створив у протиборстві з Богом свою армію нечисті. В нашому фольклорі відомі такі народні назви нечистої сили, як русявий, ангел з ріжками, Антихрист, бог з рогами, сатана, єретик тощо.

Українська фольклористика пропонує власний варіант створення нечистої сили, який, як на мене, заслуговує більш детального вивчення і ґрунтовного компаративного аналізу.  Легенда, дуже відома на Волині, розповідає про чорта, який був у своїх злих ділах сам-самісінький на весь білий світ. Ця самотність йому набридла, тому він попросив у Білобога сотворити йому побратима. Білобог "дозволив дідькові вмочити палець у живу воду і стріпнути за спину”. З краплі повинен був з’явитися вірний товариш. Жадібний чорт вмочив руку по лікоть. А коли струсив краплі, з’явилася сила-силенна демонів, яких разом із їхнім творцем скинули з неба. Нечисть летіла 40 діб, а щойно Білобог промовив «Амінь!», демони назавжди залишилися там, куди поховалися тієї миті: хто — у воді, хто — в лісі, хто — у горах, а хто — в людських оселях. Відповідно, український пантеон демонів чітко поділяється на види: демони природи (водяники, лісовики, русалки), демони родинного вогнища (домовики), людські химери (упирі, песиголовці, відьми, чорти), примари (злидні, мара, трясця та інші).

Широко відомими у слов'ян є вірування, що нечиста сила (диявол, біс) може вилупитися з півнячого яйця. Нечиста сила є усюдисущою, проте її власним простором є лише нечисті місця: нетрі, гущавина, трясовина, непрохідні болота; перехрестя доріг; мости, межі сіл, полів; печери, ями, всі види водоймищ, особливо водоверть, вири; колодязі, судини з водою; нечисті дерева – верба, горіх, груша; підпілля і горища, місце за і під піччю; банити, хлів тощо. Житло – одна з головних ознак номінації нечистої сили: лісовик, бір, моховик, польовик, щучник, межник, водяний, омутник, вировник, виринниця, веретник, травник, дворовий, домовик, овинник, банник, амбарник, гуменник, хлібник, запічник, польовик. І так перераховувати можна досить довго.                                

Український народ зберіг пам’ять про своїх богів і вмів зберегти їх культ у найрізноманітніших християнських обрядах. Давні поганські боги,  всі оті біси, дідьки, домовики, лісовики, болотяники, мавки, русалки, водяники і як вони там не звалися, всі вони не переставали не тільки жити в  народних  уявленнях, але й далі грали свою роль в житті людей.

Упирі – один з персонажів демоністичних вірувань, уособлення темних і ворожих сил природи; вони, звичайно, ще не були персоніфікованими вмістилищами соціального зла, від них ще дуже далеко, скажімо, до українського повір'я про злиднів – зловорожих духів, які уособлювали стражденну долю бідняка. Упирі – не просто духи, що можуть існувати поза тілом, а різновид перевертнів: упирі-духи перекидаються звірами, птицями тощо, можуть набирати й людського вигляду. Їх основне заняття – висмоктувати кров з людей, молоко у корів, а якщо упир – червономордий ворожбит, то й дудлити горілку. В упирів проявляються й риси духів-господарів, розпорядників різних сфер: вони не лише п’ють кров, але й крадуть дощ, насилають неврожай тощо. Коли упир помирає, на його "могилці буває дірочка або пора, кудою він вилазить мишею або ящіркою в глуху ніч, ходить по хатах і ссе кров з людей...”.

    Русалки, наприклад, – душі молодих утоплениць, самовбивць, мертвонароджених.

Служать їм хазяї, чоловіки або жінки; молодіж не бере в тім участі. Дівчата мусять особливо їх остерігатись. Охоронним зіллям вважається полин і любисток, їх треба мати із собою, щоб не попастись русалкам у руки. Пісні, що співаються на сім тижні, згадують спеціальні "проводи" русалок — обряди, призначені на те, щоб їх позбутись:

Проведу русалочок до бору,
Сама вернуся додому...

Проводили русалочок, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили" .

Вони виходять заміж за духів-водяників, під їхніми ногами трава не гнеться, бо вони – духи. Іноді русалки перекидаються кішками, жабами. Живуть вони у воді, їхнім сонцем є місяць, а якщо русалка десь загається, на ниві чи в лісі, і її коси з осоки обсохнуть, вона помирає. Вони мають вигляд дівчат з гарними лицями, довгими косами, іноді в плахтах, з червоним намистом. Русалки живуть не тільки тим, що пустують, вони мають добрий розум, люблять прясти, танцювати, відбілювати полотно тощо.

Відьми – напівміфічні істоти, що мають таємничу силу чаклунства. Зовні вони немов би й не відрізняються від інших людей, але можуть перекидатися різними звірами, літати на мітлі, красти місяць і зорі, викликати дощ або посуху тощо. Серед відьом трапляються природжені персонажі, чимало в чому доброзичливі, загалом не шкідливі, готові зняти пристріт чи інше наврочення; але здебільшого це ті, хто продав чортам свою душу й за те навчений ними зло вражому чаклунству. Вони морочать людей, тобто затьмарюють їм розум, наврочать різні нещастя, хвороби, висмоктують кров. Але чи не найбільш улюблене заняття відьом – доїти корів.

Чорт  (інші означення – дідько, сатана, диявол,  біс, нечистий, куций тощо) – це зловорожий дух, уособлення темних земних і небесних вод.  І  якщо серед русалок, природних відьом, навіть упирів можна зустріти нешкідливих, зичливих персонажів, то  чорти  – справжні виплодки зла. Чорти завдають людям різних прикрощів: заманюють, крадуть гроші, залякують тощо.