Неповна сім’я
Виховання дитини в неповній сім'ї має свої особливості. Які? Читайте далі.
Існують найсуперечніші думки про сім'ї, де вихованням дитини займається одна мати (батько не живе з сім’єю). Одні вважають, що це завжди погано, інші стверджують, що для дитини абсолютно байдуже, хто її виховує, треті доводять, що неповна сім'я має навіть певну перевагу перед повною сім'єю, і як приклад посилаються на безліч прекрасних людей, що виросли без батька. Кожна з цих взаємовиключних точок зору може бути і підтримана, і заперечена іншими прикладами, які дає нам життя, якби... Якби не ще одна категорія молодих жінок, яка з'явилася не так давно. Ми маємо на увазі жінок, які не так уже рідко зустрічаються, які абсолютно обдумано й свідомо йдуть на народження дитини, але при цьому не хочуть створювати сім'ю і жити все життя пліч-о-пліч з яким би то не було чоловіком.
Як розібратися у всіх цих суперечливих поглядах? Ну, по-перше, ніколи не потрібно на підставі одиничного випадку або досвіду однієї, окремо взятої сім'ї робити мало не глобальні узагальнення. По-друге, навіть ґрунтуючися на вдалому досвіді тієї або іншої вдалої неповної сім'ї, не слід перетворювати її на еталон і спрощено тлумачити можливості виховання.
Нагадаємо ще раз, що дитина — це не механічна іграшка, не примха і не чийсь каприз, а людина, що виникає з союзу двох людей (що люблять або не люблять — інша розмова, для нас зараз важливо підкреслити ту думку, що дитина зароджується тільки від союзу двох людей). Таким чином, вже на біологічному рівні дитина потребує як матір, так і батька.
Проте ми підемо проти істини, якщо скажемо, що будь-яка повна сім'я — ідеальне середовище для нормального розвитку і виховання дитини. Це потрібна, та не єдина умова. Повна сім'я сама по собі, зрозуміло, не гарантує щастя й успіху у вихованні дитини, вона лише створює передумови для успіху, а не забезпечує самий успіх. Не почнемо вводити в оману ні наших читачів, ні себе: від передумов до реальних успіхів у житті величезна відстань. Отже, ми можемо тепер зробити висновок: те, що дитину виховує одна тільки мати, ще не означає, що виховання її приречене на провал або що розвиток дитини піде по невірному шляху. Просто ми хочемо, щоб читачі правильно нас зрозуміли: виховання в умовах неповної сім'ї стає куди як складнішою справою і таїть у собі труднощі, з якими рано чи пізно доведеться зіткнутися кожній самотній мамі.
Ми не збираємося давати поради, як слід самотній матері виховувати свою дитину, що їй потрібно для цього робити, а чого, навпаки, робити не потрібно. Ми лише хочемо разом з нею спробувати усвідомити положення, у якому вона опинилася, подивитися на її дитину її ж очима, намітити разом шлях, по якому піде розвиток дитини, і одночасно попередити її про небезпеки, що підстерігають її саму та її дитину на цьому шляху. Дитині потрібна любов. Якщо дитина не отримує і не може чомусь дати любов, вона марніє. Ми не вважаємо, що в цьому сенсі дитина самотньої матері знаходиться в більш невигідному положенні, ніж дитина з повної сім'ї.
Трудність полягає лише в тому, що самотня мати може бути більше зайнята роботою, ніж мати з повної сім'ї, і тому її дитині дістанеться менше турботи й уваги, що складає перший круг психічних потреб дитини. Те ж стосується і задоволення другої психічної потреби дитини — потреби в навчанні. І в цьому відношенні положення самотньої матері нітрохи не гірше, оскільки вона так само учить свою дитину з перших днів її життя, як будь-яка інша мати. У неї, мабуть, є навіть деяка перевага в тому, що її виховний вплив на дитину не «дробиться» втручанням інших членів сім'ї. Трудність тут криється знову-таки в її сильній завантаженості роботою, що може перешкодити матері проводити достатньо часу з дитиною. Можливо, що дитина самотньої матері піде в ясла набагато раніше за своїх однолітків з повної сім'ї і проводитиме там значно більше часу. У цьому випадку положення самотньої матері особливо ускладнюється, оскільки, як ви розумієте, це не піде на користь дитині.
З раннього віку дитина, що виховується в повній сім'ї, знайомиться з роллю матері й батька, учиться спілкуватися і з чоловіками, і з жінками. Дитина самотньої матері опиниться тут в явно невигідному положенні, особливо якщо роль батька, якого дитина, можливо, і не знає, не виповнювалася ніяким іншим членом сім'ї (наприклад, дідусем — батьком матері).
Звичайно, одна справа — положення самотньої матері з дитиною в грудному віці і зовсім інше — матері, у якої дитина пішла в школу або вже минула перехідний вік і нащупує свій шлях у житті. У кожен період розвитку дитини і вона, і її мати потребують особливої уваги не тільки один до одного, але і з боку. До цього додається ще одна обставина, що ускладнює положення самотньої матери, — стать дитини. Одні складнощі виникають у неї з дочкою та зовсім інші — з сином. Син по-різному реагуватиме на відсутність батька в три роки і в десять років, як по-різному відноситиметься до матері дочка в день, коли мати відведе її вперше в школу, і в день, коли вона проводжатиме її на випускний бал. Досвід показує, що хлопчики реагують на відсутність отця хворобливіше і стають при цьому більш уразливі, ніж дівчатка. Дівчатка, на відміну від хлопчиків, легше адаптуються до обстановки, що змінюється, з ними зазвичай буває менше клопоту у вихованні, але і по їх поведінці можна відмітити, що їм не вистачає людини, по якій могли б скласти собі уявлення (позитивне або негативне — не має значення) про свого майбутнього партнера в житті.
Отже, існує небезпека, що хлопчики і дівчатка, які ростуть з однією тільки матір’ю, дуже довго залишатимуться емоційно незрілими, а отже, і у відносинах з протилежною статтю вони можуть легко впасти в одну з крайнощів: або йтимуть на встановлення зв'язків швидко, аніскільки не замислюючись про наслідки (хід думок у них буває приблизно такий: «А чому це я повинен (або винна) думати? Хай він (або вона) про себе думає», або наполегливо ухилятимуться від яких би то не було контактів.
Наступним важливим чинником, що впливає на розвиток внутрішніх відносин в неповній сім'ї, є умови, за яких був втрачений батько. У одному положенні знаходиться дитина, яка батька ніколи не знала, і зовсім в іншому — дитина, розлучена з ним в пізнішому віці. Причому як у першому, так і в другому випадку багато що залежить від того, за яких саме умова батько покинув сім'ю: чи в результаті розлучення після того, як батьки охолонули один до одного, чи опинився він у в'язниці (причому і тут важливу роль грає характер злочину, здійсненого отцем), чи знаходиться він в тривалому відрядженні або загинув в результаті нещасного випадку.
Кінець кінцем все залежить від того, як сама мати поводиться при цьому.
http://www.mama-tato.com.ua/
|
