Каталог статей

"Ой роде наш красний, роде наш прекрасний…”

Виховний захід

Мета:  збагатити знання учнів про українські звичаї; ознайомити дітей з українськими обрядами; сприяти розвиткові творчих здібностей учнів і бажанню берегти свою національну культуру, примножувати родинні    традиції; розвивати творчу уяву, естетичні почуття, навички    артистизму і співу; виховувати глибокі почуття любові до української пісні,  дотепного слова, рідного краю, батьків, свого роду.

Обладнання: декорації селянської хати, костюми, вишиті рушники, музичне оформлення, коровай, хліб.

На сцені українська хата .

Хлопець і дівчина, одягнені в українські костюми, виходять на сцену.

Хлопець. Любі друзі! Хоч маленькі,

                 Ми вже добре про те знаєм,

                 Що зовемось українці

                 Й українських предків маєм.

Дівчина. Батько, мати, брат, сестричка

                І всі інші члени роду –

                Всі належать до одного

                Українського народу.

Хлопець. Бо родитись українцем –

                 Це велика честь і слава,

                 Рідний край свій полюбити –

                 Найважніша з усіх справа.

Дівчина. Але щоб цю землю свою

                Міцно, щиро покохати,

                Треба все її минуле

                Добре вивчити і знати.

Хлопець. Треба знати те, як предки

                 На землі цій колись жили,

                Як її грудьми своїми

                Заступали – боронили.

Дівчина. Хай не буде ні одної

               Української дитини,

               Що не вміла б розказати

               Про минуле України.

Хлопець. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, хліб на рушнику, сорочка, калина біля вікна, барвінок – все це ми пам’ятаємо з дитинства і проносимо крізь все життя.

Дівчина.  Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії.

Хлопець. Я люблю свою хату

                 І подвір я, й садок,

                 Де і сонця багато,

                 І в жару холодок.

Дівчина. Все для мене тут рідне:

                Стіни – білі, як сніг,

                І віконце привітне,

                І дубовий поріг.

Хлопець. Тихо й затишно квіти

                 Коло хати цвітуть.

                 І невтомно все літо

                 Бджоли в цвіті гудуть.

Дівчина. Хата моя, біла хата,

                Рідна моя сторона.

                Пахне любисток і м’ята,

                Мальви цвітуть край вікна.

Хлопець. Хата моя, біла хата,

                 Казко тепла й доброти.

                 Стежка від тебе хрещата

                 В’ється в далекі світи.

Дівчина. Хата моя , біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна...

Згадайте українські прислів’я про рідну хату!

Учні по черзі називають прислів’я;

Постав хату з лободи, а в чужу не веди.

Збудуй хатку з маковини та для любої дівчини.

Дорога моя хатка, де родила мене матка.

Люди добрі, хата тепла.

Чим хата багата, тим і рада.

Своя хата – своя правда, своя стріха - своя втіха.

Де будь, там будь, а свою хату не гудь.

Де хата не метена, там дівка не плетена.

Хлопець.  Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

Дівчина.  Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна памятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

Хлопець.  Садок вишневий коло хати

                  Хрущі над вишнями гудуть,

                  Співають ідучи дівчата,

                   А матері вечерять ждуть.

Група учнів виконує пісню А.Демиденка "Душі криниця”.

( Можна використовувати аудіозапис як фонограму).

Висиха душі криниця

І життя як не було,

 Якщо раз чи два на місяць   

Не поїду у село                        двічі

                                 Приспів:

                         Як побачу рідну хату,

                         Заяснію, наче цвіт.

                          Здрастуй , мама, здрастуй, тату, 

                         І мого дитинства слід.                         двічі

Сяду з вами на порозі,

Поклонюся я землі,

 Стану справжнім, як природа, 

Як вечеря на столі.                        двічі

Приспів.

 І хоч так мені привітно,                                                                           Та щемить душа сама,

 Я ще літо, я ще літо,                                                                                                               А в батьків уже зима,     двічі

Виходять ведучі, в їхніх руках хліб на рушнику

Дівчина. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

               Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

Хлопець. Для людей відкрита хата наша біла,

                 Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Дівчина. Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

               Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

Хлопець. Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм.

                Хай в світі буде більше в нас братів,

                Хай в кожній хаті будуть короваї,

                Щоб люд ніколи хліба не просив.

Дівчина.  Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу.

Хлопець.  Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її.

Дівчина.  Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час. Хлібом- сіллю сьогодні ми зустрічаємо наших гостей.

                         Вручають хліб-сіль групі учнів.

Учень (приймає хліб-сіль, вклоняється ). Дякуємо вам за вашу гостинність!За це ми віддячимо променистим танцем!

                        Група учнів виконують український танець.

Хлопець.  Випікання хліба в українській родині було не буденною справою, а священним дійством. Його тонкощі передавалися із покоління в покоління. Розділення першої хлібини було давнім звичаєм.