Каталог статей

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ГУРТКОВОЇ РОБОТИ

Найважливішою формою і засобом реалізації принципу індивідуалізації в освіті є природовідповідність педагогічних впливів. Принцип природовідповідності навчання поглинає собою ідеї «індивідуалізації і диференціації навчання».

Індивідуалізація навчання – це організація навчально-виховного процесу, при якому вибір способів, прийомів, темпу навчання зумовлюються індивідуальними особливостями учнів.

Диференційований підхід у навчанні – це система дидактичних засобів, які дозволяють по-різному організувати процес навчання різних категорій учнів у відповідності з їхніми потенціальними можливостями, груповими та індивідуальними особливостями, з урахуванням змісту та мети навчання.

Індивідуалізація педагогічної взаємодії передбачає розуміння, прийняття і врахування можливих індивідуальних проявів, природних і особистісних особливостей (учня і вчителя). Ці особливості так чи інакше формуються в певні сполучення, що в свою чергу дозволяє реалізувати ідею диференційованого підходу. Таким чином, індивідуалізація лежить в основі диференціації.

Одним з основних завдань початкової загальної освіти є організація навчально-виховного процесу таким чином, щоб він сприяв розвитку особистості.

Діяльність педагога можна порівняти з працею садівника. Адже садівник, щоб виростити гарну квітку, вчасно поливає і підживлює її. Так і обов’язок учителя – створити всі умови для всебічного розвитку дитини, розкриття її таланту, здібностей та обдаровань.

Дар відкрити чарівну квітку обдарованості школяра дається тому, хто справді любить дітей і вміє прокласти стежки до їхнього розуму і серця. Розвинути обдарованість можна лише тоді, коли дитина працює під умілим керівництвом учителя, вихователя, психолога і батьків. Адже, хоч би якими були від природи задатки, ніякого таланту не буде, якщо їх не розвивати.

Тому надзвичайно важливо, щоб питанням розвитку особистості займалися  вчителі.

Як дім починається з фундаменту, так школа – з початкової ланки, яка приймає дитину такою, якою вона є, і допомагає їй розвиватися вільною, освіченою людиною.

Всі педагогічні працівники в нашій школі, які працюють з учнями початкових класів, свою діяльність базують на принципах демократизації, гуманізації, індивідуалізації, диференціації та інтеграції.

У вітчизняній дидактиці принцип диференціації розроблявся ще за часів К.Д. Ушинського. Думку про необхідність застосування диференційованого підходу як однієї з найефективніших форм індивідуалізації навчання в свій час висловлював В.О. Сухомлинський.

На сучасному етапі зазначену проблему визнають актуальною О.Я. Савченко, М.В. Богданович, С.П. Логачевська.

Працюючи з сучасними дітьми, помічаєш їхню яскраву індивідуальність. Практично кожна дитина є неповторною особистістю зі своїми мріями, прагненнями.

Саме при застосуванні диференційованого навчання ми, вчителі намагаємося врахувати задатки особистості, її нахили, можливості, прагнення до саморозвитку.

У повсякденній роботі можна помітити, що в школу приходять  діти, які впевнені у своїх здібностях, мають адекватну самооцінку, характеризуються внутрішньою свободою й високим самоконтролем, ініціативністю, успішно пристосовуються до умов свого соціального оточення. Це діти з високим рівнем інтелекту і високою креативністю їм треба більше довіряти. Вони помиляються, але адекватно реагують на зауваження і самі виправляють свої недоліки. Ці діти успішні у навчанні та спілкуванні з однолітками. Практично їм удається оволодіти всіма видами діяльності, до якої вони прагнуть.

Інша група дітей – з високим рівнем інтелекту та низькою креативністю. Вони прагнуть шкільних успіхів, тяжко переживають невдачі. Тому потрібно завжди пам’ятати особливості таких дітей і щиро допомагати долати труднощі. Вони не люблять публічно висловлювати своїх думок, уникають ризику, стримані і страждають без зовнішньої адекватної оцінки.

Є діти з низьким рівнем інтелекту, але високим рівнем креативності. Часто займають позиці, «знехтуваних». Вони важко пристосовуються до шкільних вимог, але поза школою, у вільній обстановці, можуть проявити свої здібності. Такі діти страждають від зневіри в собі, комплексу неповноцінності, не можуть зосередитись, без задоволення виконують рутинні завдання. Для таких дітей слід підбирати цікаві вправи, пошукові завдання, загадки, лабіринти. Тоді з ними можна працювати і вони не втомлюються. Важливо, застосовувати методику асоціативного запам’ятовування. Наприклад вивчити таблицю множення можна, здійснюючи подорож з героями улюблених казок чи мультфільмів.

Таким чином, вчитель може допомогти дитині навчитися мислити, а далі вона буде самостійно здійснювати потрібні операції.

Діти з низьким інтелектом і творчими здібностями, можливо, не стануть математиками чи фізиками, але вони добре адаптуються, тримаються в «середняках», мають хороші соціальні здібності. Вони можуть організовувати навколо себе колектив. Наприклад, вивчити нову гру і навчити інших.

Отже, працюючи з усіма дітьми, учитель розвиває пам’ять, мислення дітей, їхні здібності.

Мислення – складний психо-фізіологічний процес. Відповідно мислення будується на операціях аналізу, порівняння, абстрагування, узагальнення.

В залежності від того, які безпосередньо операції здійснює дитина, різні вчені визначають декілька типів мислення.

Працюючи з дітьми, проводячи діагностику їх розумових здібностей, ми користувались класифікацією типів мислення, запропоновану Гарднером. Згідно цієї класифікації для дітей характерні такі типи мислення:

1.    Вербально-лінгвістичний – здатність маніпулювати словами усно або письмово;

2.    Логічно-математичний – здатність маніпулювати математичними формулами та логічними поняттями;

3.    Просторовий – здатність бачити графічні об’єкти й маніпулювати їхніми складовими;

4.    Здатність сприймати ритм і гармонію мелодій, ідентифікувати різні звуки і маніпулювати ними;

5.    Тілесно-кінестетичний – здатність використовувати рух тіла, наприклад, у танці, спорті;

6.    Внутрішньо особистісний – спроможність розуміти свої відчуття та розмірковувати на філософські теми;

7.    Комунікативний – вміння розуміти інших людей, їхні почуття та думки.

У людини переважає один тип мислення , інколи два. Необхідно вчасно дослідити тип мислення та допомогти дитині зорієнтуватися у розвитку своїх здібностей, щоб не втратити інтересу до навчання, до творчого процесу.

Слід сказати, що механізм творчості, обдарованості притаманний кожній здоровій дитині. Він полягає в єдності мислення, почуттів, уяви, психомоторики та енергопотенціалу і починає працювати, коли всі складові розвинено.

Пам’ятаючи про це, учитель на уроці, а  потім на гуртках розвиває ці складові механізму творчості. З перших днів зустрічі з дітьми виявляє їхні можливості на будь-якому уроці та в позаурочний час. Адже навчально-виховний процес – це доброзичлива творча взаємодія вчителя та учня, діалог двох партнерів, де відсутній страх і є радість спілкування.

Учителі та учні працюють в єдності і потрібно пам’ятати, що, виряджаючи дитину до школи, батьки вірять у те, що педагоги побачать у їхній дитині щось таке, чого не бачать вони, і будуть розвивати помічені здібності.

Педагогічні працівники початкової ланки намагаються створити таке поле добра та любові, щоб кожна дитина довірливо ставилася до них і полюбила їх. Лише за таких умов приходить справжня зацікавленість навчанням, осягається «щастя шкільного життя», відбувається реалізація природних нахилів і здібностей учнів, виявляється обдарованість.

Учитель працює з обдарованою дитиною на уроці, а потім на гуртку, пам’ятає, що навчання – це процес дотримання наступності у розвитку учня.

Розвитку обдарованості сприяють нестандартні форми роботи. Оскільки молодший шкільний вік – це період, найсприятливіший для активізації мовлення дитини, її творчості, фантазії та уяви, то поетичні здібності дитини варто формувати в початкових класах

Наявність або відсутність поетичних здібностей визначає ступінь успішності формування вмінь повноцінно сприймати поетичний твір. Саме тому у сфері систематичного навчання важливо шукати такі методичні прийоми, створювати ситуації, умови, які б сприяли розвитку поетичних здібностей.

Розвиток поетичних здібностей визначається як процес формування здібності до безпосереднього сприймання поетичних творів, складних умінь свідомо аналізувати та оцінювати прочитане, керуючись при цьому естетичними критеріями та художнім смаком, виробленими в школі при засвоєнні курсу літератури та в широкому позашкільному спілкуванні з мистецтвом.

Повноцінному сприйманню поетичних творів у початкових класах сприяє розуміння молодшими школярами таких складових твору, як тема, ідея, композиція, мова твору, автор та інші. Ці літературознавчі поняття розглядаються в початковій школі тією мірою, якою вони допомагають дитині повноцінно осмислити поетичний твір, відтворити систему художніх образів.

Звичайно, сприймання і розуміння поетичного твору не може зводитись лише до засвоєння літературних знань. Важливо, щоб аналіз поетичного твору не був нав’язаний учням, а став їхньою творчою, колективно-пошуковою діяльністю.

У міру того, як школярі починають систематично творити залежно від своїх індивідуальних особливостей, формуються компоненти поетичних здібностей (поетичне сприймання, творча уява, образне мислення тощо).

В. Левін визначив етапи формування поетичних здібностей молодших школярів.

Перший етап: включення в ігрову творчість і спілкування в дитячій групі. Цей етап потрібний для того, щоб компенсувати недоліки в розвитку уяви, спілкування і мотивації учня, які виникають ще в дошкільному віці.

Другий етап: засвоєння елементів поетичної форми у грі. Його завдання: розвинути в учнів практичні вміння ігрового оволодіння художніми засобами: римою, розміром, звукописом, інтонацією, тропами (епітетами, порівняннями, метафорами, гіперболами); розвинути самооцінку — сформувати готовність і вміння оцінювати свою роботу з літературним матеріалом.

Третій етап є кульмінаційним, на якому школяр усвідомлює комунікативні можливості художніх засобів (які на другому етапі були засобами гри); починає бачити у собі поета, здатного впливати на інших людей, їхній настрій, світогляд.

Четвертий етап: формування комунікативно-оціночного ставлення до мистецтва. На цьому етапі відбувається перенесення художньо-комунікативної позиції з власної творчості дітей на твори майстрів. Критерієм результативності поетичної творчості, яка сформувалася у власній навчально-поетичній діяльності, є усвідомлення учнями власних досягнень.

Основні напрями роботи з розвитку поетичної творчості

-         Читацький досвід;

-         Розвиток уяви, фантазії;

-         Адекватне сприймання поезії;

-         Розуміння жанрових особливостей, грамотний аналіз поетичних творів;

-         Віршування (складання віршів);

-         Виразне читання.

Варто зазначити, що розвиток поетичної творчості — це інтегрований безперервний процес, який триває не лише на уроках поетичної творчості, а й у позанавчальний час.

Коли навчально-виховний процес наповнюється творчістю, то він стає цікавим. «Може маленька дитина повторює те, що було вже зроблено, створено іншими людьми, але якщо це діяння – плід її власних розумових зусиль, – вона творець, її розумова діяльність – творчість», – зазначав В. Сухомлинський.

Я помітила, що деякі діти прагнули складати вірші. І щоб підтримати ці літературні починання я на уроках застосовувала різні спеціальні віршувальні вправи, призначені для формування поетичних здібностей. Систематичне і поетапне їх використання стало результатом роботи над проблемою розвитку творчих здібностей молодших школярів .

Розвиваючи поетичні здібності на гуртку «Юні поети» діти навчаються слухати поезію, аналізувати поетичні твори, виразно читати вірші та складати їх самостійно. Всі власноруч написані твори ми записуємо в спеціальний альбом «Поетичну скарбничку». Як сказала Ліна Костенко: «Поезія – це завжди неповторність,якийсь безсмертний дотик до душі ». Наш

гурток працює під девізом : «Ми розумні та завзяті навчимось вірші писати

Отже, вчителі організовуючи гуртки , виявляють обдарованих дітей та допомагають їм розвиватися.