Каталог статей

П’ять ігор для розвитку довіри в початковій школі
 

Це не просто забавки, а серйозні вправи на формування довіри між дітьми. Вони допомагають учневі зрозуміти психологічний стан іншої дитини, висловлювати почуття і створювати комфортний емоційний фон у класі. Координатор Міжнародної Інноваційної школи Happy Nest із соціально-психологічних питань Владислав Борцюх ділиться досвідом організації психологічних ігор для учнів 1-5-х класів.

Переправа

Попереднє пояснення
Важливо дослухатися до інших, діяти синхронно, щоб відчути, як команда стала єдиним організмом.

Проведення гри
Вчитель пояснює дітям, що в кімнаті є два острови (килими), але дістатися з одного на інший можна тільки через переправу. Переправа в нашому випадку — це «камінці», роль яких виконують стільчики (висота — не менше 30 см). Стільців має бути стільки, скільки дітей у групі. Ставити їх потрібно на відстані дитячого кроку. Але самостійно крокувати дітям страшно. Коли тебе підтримують з обох сторін, переступити зі стільця на стілець набагато легше. Тому діти формують групу, яка має дружно взятися за руки й дістатися з одного острівця на інший.

Спершу діти обирають учня, який їх вестиме. Вони вишиковуються в шеренгу і беруться за руки. Капітан команди піднімається на стілець і переступає на інший. У цей же час учень, який стоїть за ним, ступає на його місце.

Школярі проходять шлях, який потребує уваги один до одного та контакту. Гра закінчується, коли вся команда без падінь опиниться на іншому острівці. Якщо хтось падає, гра починається спочатку. Якщо капітан не дослухається до команди або немає ефективного спілкування, як правило, втрачається синхронізація і учні падають.

Про що це
Найголовніше — групова взаємодія. Діти розуміють, що поодинці перебратися на інший острів буде складно, але якщо робити це разом, буде цікаво й весело. Після завершення гри учні з вчителем обговорюють, за рахунок чого було легко, а де на переправі трапилися складнощі. Хто найкраще підтримував товаришів, а хто відволікався чи був неуважним.

Ми зможемо

Попереднє пояснення
Під час масажу потрібно максимально розслабитися. А що більше турботи учасники гри вкладуть у дотики під час масажу, то легше стане тіло дитини на килимку.

Проведення гри
Дитина лягає на підлогу на зручний килимок. Голову кладе набік на тоненьку подушку. Інші учні розташовуються навколо неї на колінах: п’ять — з одного боку та п’ять — з іншого. Ще один учасник сидить по лінії голови учня. Потім діти починають пальцями робити однокласнику легкий масаж спини, рук, ніг. Кульмінація вправи — кожен учень підсуває долоні під тіло учня, який лежить, і всі разом піднімають товариша вгору на відстань 30-40 см. При цьому вони сидять на п’ятах, формується центр опори. Оскільки тіло учня розслабляється, а його вага розподіляється між групою, людину можна підняти на пальцях. Це вражаючий ефект для дітей!

Про що це
Коли дитина лягає спиною до всіх і заплющує очі, може з’явитися відчуття незатишності. Адже ти ліг, усі на тебе дивляться, а ти нікого не бачиш. Суть у тому, щоб учні навчилися довіряти один одному. Набагато легше розслабитися буде тим, хто лягатиме на підлогу третім чи четвертим — діти вже знатимуть процес. Дуже важливо залучати до цієї гри дітей, які мають більшу вагу, ніж однолітки. За всю практику пан Владислав ще не зустрічав дитини, яку б групі було важко підняти. А дітям із зайвою вагою важливо відчути себе не гірше за інших, не соромитися тіла.

Дзвін

Попереднє пояснення
Учня, який виконує роль «серця» дзвоника, треба перекидати дуже обережно. Приймати і відпускати дбайливо. Поясніть дітям, що треба все робити плавно і не надто швидко. Активізуйте уяву. Можна сказати, що їхні руки — це пружини, які потрошку згинаються і приймають іншого, зупиняють і так само плавно відправляють далі.

Проведення гри
Уявіть дзвіночок. Він складається з напівсфери та рухливого язичка, який створює звук. Так і в грі всі діти розподіляються на каркас дзвоника та «язичок». Учні стають у коло. Відстань від учня, який виконує роль «серця» дзвіночка, до «оболонки» — трохи менше, ніж відстань витягнутої дитячої руки. Той, хто в центрі, заплющує очі, схрещує руки і кладе собі на плечі. Учень має стати «стовпчиком», дещо напружити тіло. А ті, хто стоять у колі, починають «перекидати» товариша один одному. При цьому його ноги залишаються нерухомими. Задіяний тільки тулуб, він буде весь час у русі й під нахилом.

Діти беруть свого однокласника за плечі, обирають товариша, якому передаватимуть його і обережно штовхають легким пружним рухом. Далі — маленька пауза і передання учня в іншу сторону. Рухи повільні та пружні. Якщо у вузькому колі вправа дається легко, то його можна розширити. Це потребуватиме від учня, який по центру, більше довіри.

Про що це
Людина, якщо її рухають зі сторони в сторону, не знає, як поводитиметься той, хто приймає її під час напівпадіння, і має повністю довіритися. На інших учнях лежить відповідальність за стан свого однокласника — його тіло в прямому й переносному значенні тільки в їхніх руках.

Падіння в прірву

Попереднє пояснення
Гра потребує ретельної підготовки. За два-три тижні слід почати працювати над довірою в колективі, виконуючи легші вправи. Діти мають усвідомити, що на тих, хто ловить інших учнів, — величезна відповідальність. Якщо одну дитину підхоплює десять осіб, вага тіла розподіляється, тому це легко й нескладно у фізичному плані. Усі мають бути сконцентровані. Якщо двоє-троє втратять увагу саме в ту секунду, коли дитина падатиме, біди не станеться, але її вага рівномірно розподілиться на тих, хто був зосередженим, і їм буде важче. Хто відчуває, що не до кінця готовий концентруватися, — краще хай постоїть у стороні.


Проведення гри
Одна дитина стає на підвищення (1 м 60 см — ідеально) спиною до решти учасників гри. Інші діти розосереджуються позаду. Принциповий момент: дитина має падати рівно, відчути себе «стрункою». Тільки так не увімкнуться захисні реакції тіла і саме така поза демонструє довіру в чистому вигляді.

Якщо дитина падає правильно, то основні зусилля для того, щоб її ловити, треба прикласти на рівні плечей та спини. Вчитель має стояти в групі дітей так, щоб ловити учня на рівні лопаток. Це точка найбільшого навантаження в момент падіння. Якщо дитина не до кінця «вимкнула» захисні механізми свого тіла, бо не зовсім готова довіритися на всі 100%, то може «сісти» назад. Тоді вкрай важливо, щоб ті, хто стоять біля ніг, змогли зловити того, хто падає. Тож зона ловців тут має бути сильною — не менше трьох хлопців. В ідеалі там має стояти ще один вчитель.

Про що це
Після гри настає «вау-ефект», який запам’ятовується надовго. Діти починають щиро обіймати один одного. Емоції зашкалюють, адже кожен зміг подолати свій страх. Дитина, яка «падатиме в прірву», стоїть перед принциповим психологічним вибором. Інстинкт самозбереження, а разом з ним і фізіологія спрацьовують таким чином: щоб впасти спиною назад за власною волею, треба зробити зусилля. Тіло під час падіння намагатиметься згрупуватися. Завдання вчителя — налаштувати кожного учня на довіру до інших. І пояснити: «Це неприродньо, але зусиллям волі ти можеш це собі дозволити».

Гірські вершини

Попереднє пояснення
Не варто сприймати цю вправу як гру на спритність. Адже учні показуватимуть, що вони й без підтримки товариша можуть на іншу гірку перейти. Але діти мають підтримувати один одного. І коли дитина «іде в гості», то має тримати за руку того, від кого вона йде, і дати руку тому, до кого вона йде.

Проведення гри
Стільці розташуйте по колу, на відстані дитячого кроку. Діти стають на стільчики. Вчитель просить учнів уявити, що вони — птахи (або інші тварини, які їм до вподоби), які живуть на самісіньких вершинах гір. Але постійно бути вдома нудно, тому завдання — побувати в гостях у кожного сусіда. Для цього дитина має переходити, рухаючись по колу, і таким чином повернуся потім до своєї гори. Переступивши до сусіда, треба з ним постояти кілька секунд, поговорити, обійнятися, а потім переходити, тримаючи баланс, до мешканця іншої гори. Виходить, що та людина, яка йде в гості, весь час буде з кимось у парі.

Про що це
Для того щоб перейти на іншу «вершину», дитині потрібна допомога іншої дитини, яка її «ловитиме» й утримуватиме за потреби. А оскільки певний час двоє дітей стоятимуть на одному стільчику й балансуватимуть на ньому, потрібно довіряти партнеру по грі й бути розслабленим у його компанії. Коли стоїш удвох, обійнявшись, може почати похитувати. Тут виникає важливий момент єдності. Страшнувато впасти, але дітлахи з азартом сприймають виклик. Це сильна точка об’єднання.