Педикульоз - не соціальне захворювання
Про педикульоз ми говоримо пошепки або ж воліємо не говорити зовсім, намагаючись упоратися із проблемою самотужки. Так уже повелося, що в нашій свідомості міцно укоренилося переконання, що це соромно, бо воші є супутниками неохайних та занедбаних, а їхня поява в нас спричиняє шок і небажання, аби про це хтось дізнався. Проте нинішні реалії доводять хибність таких суджень — у всьому світі відзначається неухильне розповсюдження вошивості, причому вражає вона не тільки неблагополучних.
Точних статистичних даних щодо поширення захворювання немає. Зокрема в Україні реєструється близько 100 тисяч випадків на рік. У Львівські області протягом 2008 року за офіційною статистикою зареєстровано 1120 хворих. 877 з них - учні середніх шкіл, троє вихованців дитячих садків, 239 студентів та учнів інших навчальних закладів. Проте це ті випадки, що потрапили в поле зору медиків. Бо можливість "виловити” заражених у них є лише під час проведення оглядів та рейдів в організованих дитячих колективах, при оформленні в лікувальні установи, при профооглядах та на всіх етепах надання медичної допомоги, і завдяки цьому певним чином ситуація перебуває під контролем. Здебільшого ж люди до санепідемстанцій чи інших медустанов не звертаються, а купують в аптеках протипедикульозні препарати і лікуються самотужки — знову ж таки через небажання, аби хтось дізнався про проблему.
Вічний супутник
Коли з’явилися воші достеменно не відомо. Одні кажуть, що вони існують відтоді, як людина почала носити одяг, інші — що воші водилися вже на первісних людях, оброслих з голови до ніг. Історик Геродот майже за 500 років до нашої ери писав, що в єгипетських жерців та писарів завжди були ретельно вибриті голови, аби "жодна воша чи нечиста твар не могла причепится до них, коли вони служать богам”. Голили голови й підборіддя фараони, царі та вельможі в Стародавньому Єгипті, Вавилонії й Ассірії…
Як би там не було, ці паразити досаждали людям в усі часи, а епідемії педикульозу й досі спостерігаються в усьому світі, незалежно від рівня розвитку країни. Найбільш заражені вошами, майже на 65—100%, жителі бідних країн Африки й Азії. Водночас і економічно розвинені країни добре обізнані з цією проблемою. Педикульоз "окультурився”. Якщо раніше вважалося, що він може бути в соціально неблагополучних людей, то тепер він не обходить і заможних.
На тілі людини паразитують три види вошей: головні, платтяні та лобкові. Останні два зараз зустрічаються рідко, проте головні, навпаки, активізувалися. І саме педикульоз, спричинений ними, викликає занепокоєння спеціалістів. Нині вони розглядають його як справжню епідемію, що має свої піки. Вчені намагаються з’ясувати причину таких спалахів. Зокрема пояснюють їх адаптацією до протипедикульозних препаратів, скупченістю населення, недотриманням правил особистої гігієни, значними міграційними процесами. Є й версії про вплив на паразитів сонячної активності, про зв’язок із погіршенням епідеміологічної ситуації у світі, пом’якшенням клімату на землі. Здавалося б, чому стільки уваги маленьким паразитам. Та тому, що платтяні й головні воші є переносниками тифу, волинської гарячки та зворотного тифу — під час укусів вони можуть передавати збудників захворювання здоровим людям. Тож боротьба з педикульозом є профілактикою небезпечних інфекцій.
Малий, проте спритний
Воша — доволі стійкий паразит. Вона певний час витримує мінусову температуру, два дні може жити під водою, стільки ж — без „їжі”, дістається з-під шару піску завтовшки 30 см, переносить радіацію. Її розтрощити не так уже й просто — вона витримує тиск понад кілограм. За хвилину проповзає 30—35 см по землі й може швидко підніматися на 1 метр угору. Звісно, найкраще почувається у рідній стихії — на волосяній частині голови (переважно скронях, потилиці, тімені), де пересувається з неймовірною швидкістю і за 27—38 діб життя відкладає на волоссі до 160 яєць. Живиться кров’ю. Причому, як відзначають останнім часом спеціалісти, полюбляє чисті голови — так легше смоктати кров. Тож навіть цей факт свідчить про те, що педикульоз не обов’язково пов’язаний із відсутністю гігієни.
„Підхопити” ж його є вірогідність там, де збирається велика кількість людей: у школі, на роботі, в транспорті, лікарні, магазині, а також при користуванні спільними речами: одягом, білизною, головними уборами, гребінцями, щітками для волосся. Зараження часто від-бувається в готелях, потягах, на найманих квартирах. Досить миті, аби паразит перебрався з ”хворої” голови на „здорову”. А оскільки він не боїться води і чудово плаває, то небезпека зустрічі із ним чатує навіть у басейні, бані й у відкритих водоймах. Причому при виборі „жертви” воша керується власним "смаком” і чуттям, тому не всі люди піддаються її нападу.
Хто до смаку?
Від зараження педикульозом не застрахований ніхто.
Загалом же помічено, що найчастіше від головної воші страждають діти молодшого і середнього шкільного віку. Саме вони, вийшовши з-під ретельної опіки мам, полюбляють мінятися шапками, одягом, користуватися чужими гребінцями. Зокрема в Україні щорічно діти до 14-років складають 80—85% від усієї кількості уражених педикульозом. Виявляються вони, як правило, після літніх канікул і становлять до 30% від зареєстрованих протягом року.
Дівчатка з довгим волоссям також більше піддаються зараженню вошами.
За спостереженнями педіатрів, воші заводяться у знесилених дітей з анемією. А американські медики відзначають, що вони переважають у білих школярів.
Небезпека заразитися педикульозом є і в працівників пралень, громадських бань та перукарень.
Як розпізнати?
Зазвичай діагностувати педикульоз не важко. Насамперед він проявляється сильним свербінням голови, особливо за вухами й на скронях. Живу вошу помітити дуже складно — її розміри не перевищують 2 мм, до того ж вона дуже рухлива. Проте гниди вже точно побачите. Ці маленькі сіруваті крапельки міцно тримаються на волоссі, на відміну від лупи, що легко злітає.
Стригтися наголо не обов’язково
Якщо ви виявили зараження, не треба шукати дуст або ж вибриватися наголо. Слід придбати в аптеці протипедикульозний засіб. Благо, їх зараз широкий асортимент: Педикулін, Педицид, Ніттифор, Нітилон, Локодин, Лонцид, 20% водно-мильна суспензія бензилбензоату, 10% водно-мильно-гасова емульсія, 0,15% водна емульсія карбофосу. Нанесіть на волосся один із цих препаратів, зав’яжіть голову поліетиленовою хусткою і рушником, витримайте відповідний час згідно з інструкцією. Після цього промийте волоссяпроточною водою з милом або шампунем і нанесіть теплий 5—10% столовий оцет, зав’яжіть голову поліетиленовою хусткою та рушником, витримайте ще 30 хвилин, прополощіть у проточній воді, після чого вичешіть густим гребінцем загиблих вошей та гниди. Якщо не хочете мити голову хімічним шампунем, можна вивести паразитів за допомогою олії чайного дерева. Візьміть 200 мл нейтрального шампуню, додайте до нього 30 крапель олії чайного дерева. Перемішайте, добре збовтайте і мийте ним голову не рідше 3 разів на тиждень.
У боротьбі з вошами можна спробувати народні засоби: втирати в корені волосся сірчану або ртутну мазь, концентрований сік журавлини, товчене насіння петрушки, відвар черемхи, настоянку чемериці, риб’ячий жир, розім’ятий варений буряк, суміш скипидару й рослинної олії. При цьому слід загорнути голову поліетиленовим пакетом на 1—2 години, а потім вимити гарячою водою. За деякими даними, відлякують вошей у хаті пучки свіжої папороті, пижма, молочаю — паразити не люблять запах цих рослин.
Безвідмовний засіб — керосин. Технологія його застосування проста: волосся натирають рідиною і на 2—3 години обгортають голову ганчіркою. Дуже ефективна суміш із керосину, олії та мила, яку активно використовували в ті часи, коли не було вибору готових протипедикульозних засобів. І нині часом звертаються до цього "дідівського” методу, якщо аптечні препарати не допомагають. А таке останнім часом буває, і нерідко, швидше через те, що паразити адаптувалися до них.
Нормативними документами за відсутності протипедикульозних препаратів передбачено використання бутадіону. Його за схемою приймають внутрішньо, кров людини стає токсичною для вошей, і вони її не смокчуть.
Незвичайний спосіб боротьби із вошами винайшли вчені з Університету штату Юта — за допомогою звичайного фена, який убиває вошей висушуванням. Ідея використання гарячого повітря в боротьбі з паразитами не нова й уже випробувана на птахах, але щоб перевірити ефективність приладу для людей, ученим довелося провести експеримент за участю 169 дітей, які страждали на педикульоз. Як показало дослідження, фен за одну процедуру успішно справляється з 80% вошей і знищує понад 88% яєць. До того ж майже всі комахи, що залишилися, втратили здатність до репродукції.
Для профілактики педикульозу насамперед необхідне дотримання правил особистої гігієни. Причому навчати цього слід з раннього дитинства. Малюк повинен звикнути, що зубна щітка, рушник, білизна, гребінець у кожного мають бути свої.
Запобігання педикульозу — це щотижневе миття голови та тіла гарячою водою з милом (у бані, у ванні, під душем); щотижнева зміна постільної білизни; регулярна зміна натільної та її прання, а також постільної білизни з кип’ятінням та наступним прасуванням гарячою праскою.
Це і постійний контроль за станом голови. Удома треба ретельно оглядати волосся раз-двічі на тиждень. В організованих колективах кожні 10 днів медсестри повинні проводити огляди дітей.
І головне: усім треба усвідомити, що педикульоз — це таке саме захворювання, як і будь-яке інше, він не знає ні державних, ні соціальних кордонів. Це наша спільна проблема. І не слід перейматися фальшивим соромом, бо часто педикульоз „гуляє” поміж нами саме через те, що ми соромимося про це говорити.
http://zastupnik.at.ua/
|
