Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Я - класний керівник | [ Додати статтю ] |
Перша вчителька
Перша вчителька Учитель початкових класів - це особливий вчитель, кожна дитина мріє про добру, розумну, першу вчительку, про те, щоб школа приносила радість. Саме перший вчитель, вчитель початкових класів закладає в дітях моральні основи, налаштовує на правильне ставлення до навчання, школи, дружби. Саме таких вчителів люблять першокласники, а, ставши дорослими людьми, з вдячністю згадують все життя. Скільки праці й терпіння, потрібно, щоб з маленьких, непосидючих бешкетників виростити вдумливе, цілеспрямоване молоде покоління. Тому перший вчитель має бути людиною великої душі, якого люблять дітей, і є їх справжнім другом. *** Перший вчитель не просто друг, він і батьки , і родичі, і захисник, і порадник, і супутник, і затійник... Будь ближче до життя дитини; будь поруч в часи радощів і тривог; будь людиною, яка не просто слухає, а чує; не просто дивиться, а приймає активну участь у справах учнів; покажи дитині своїми вчинками любов до неї і ти справжній вчитель. Здається, зовсім просто, але ж ні - це досить складно!!! Та все ж ми, ВЧИТЕЛІ, вміємо це робити. Чи не так? *** Я знаю: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям. Знаю це напевно, бо виросла в сім’ї, в якій мама все життя пропрацювала в дитячому садочку. Я не просто продо-вжила сімейну традицію, а серцем відчула, що моє покликання – учити дітей по-праведному жити, любити свою землю, не бути манкуртами, плекати в душі добро й людяність. Моя мама – вихователь, і мені якось непомітно передалися всі її національні світоглядні позиції, її щирі вболівання за долю нашої рідної мови й за майбутнє України. Хіба могла я обрати іншу професію? Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те, що і я буду чимось корисна для України. Часто почуваюся щасливою. Коли в дитини загоряються цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли дитя з радістю поспішає вранці до школи, - я щаслива. Увесь час пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому. І тому оволоділа комп’ютером, тому постійно тримаю руку на пульсі сучасності. Звичайно, це нелегко. Та завжди допомагає приклад моєї матері - педагога і моя власна сім’я – чоловік , троє синів-соколят та донечка - сонечко. Постійно відчуваю підтримку й взаєморозуміння свого батька. Він хоч і не педагог, але розуміє мої вчительські проблеми. А це так важливо! *** Я не люблю слово «педагог», тому що у мене одразу виникає асоціація – кандидат наук, людина, яка працює тільки з теорією. І з гордістю можу сказати: я – вчителька. І пишаюся цим. Кожен, хто любить свою професію, вважає її найцікавішою, найпривабливішою, найкращою, найшляхетнішою у всьому світі. Чимало є професій на землі, і всі вони – потрібні. Необхідно варити сталь, вирощувати врожай, лагодити взуття, лікувати хворих. І цілком імовірно, що всі вони (і лікар, і кухар, і вихователь, і водій, і токар, і журналіст....) вважають, що їх професія не тільки найкраща, а й найскладніша, найвідповідальніша. А я переконана: немає у світі професії найважливішої і найвиснажливішої, найрадіснішої і найнеобхіднішої людям, ніж наша вчительська. Адже бути вчителем – це природна якість. Недаремно, кажуть: вчителем не стають, а народжуються. Що дає мені натхнення щодня з радістю йти на роботу, до школи? Що дає сили не опускати руки у випадку професійних невдач, а вірити, сподіватися і любити обраний шлях? Мабуть, це все ж таки підтримка і спілкування – з нашими маленькими учнями (які нас постійно вчать), з колегами. Учителя впізнаєш одразу. Напевне, ви і самі неодноразово в цьому пересвідчувалися, коли випадкові попутники безпомилково «вгадували» нашу професійну приналежність. Безперечно, щось є «таке» в поставі, рухах, голосі.... проте найсуттєвіше і найвиразніше проявляється згодом. На мою думку, учитель вирізняється не лише особливим сприйняттям професійних і життєвих ситуацій як навчальних, готовністю вчитися будь – коли і будь – де, а й щасливим умінням отримувати радість учнівства (задоволення від процесу навчання). І, мабуть, справжнє виховання полягає у тому, щоб поділитися цією радістю з учнями, об’єднавши зусилля у спільній праці – пізнанні. | |
| Переглядів: 2275 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |