Каталог статей

Продовження

3. Вибір та реалізація методів і засобів навчання, форм організації навчальної  діяльності учнів на уроці означає таке:

а) вибір та реалізація методів навчання як добір і реалізація вчителем раціонального комплексу методів навчання з урахуванням специфіки змісту, мети та завдань уроку, індивідуальних особливостей учнів, рівня їх навчальної підготовки; корекція вибору та реалізації методів навчання у процесі уроку; забезпечення зв’язків і залежностей між складовими методу: мета вчителя та учнів, діяльність вчителя та учнів, суб’єкт-суб’єкт (учитель-учень), що рухаються вперед у своєму вдосконаленні та розвитку в навчальній діяльності; вибір і використання на уроці методів контролю і корекції знань, умінь та навичок учнів; раціональний вибір та використання методів стимулювання навчальної діяльності учнів, розвитку інтересу до навчання, відповідальності за його результати; використання методів формування і розвитку загальнонавчальних і спеціальних умінь, навичок учнів; використання методів, що сприяють формуванню та розвитку умінь і навичок самостійної праці учнів;

б) вибір та реалізація на уроці засобів навчання означає врахування особливостей змісту, мети і завдань уроку; раціональний вибір сукупності вербальних і наочних засобів навчання (слово випереджує, слідує, супроводжує  наочність), ТЗН та засобів ІКТ; вибір і реалізацію засобів розвитку мислення (образного, логічного, абстрактного) та уяви учнів у процесі навчання; дотримання санітарно-гігієнічних вимог і норм витрат часу на використання аудіовізуальних засобів навчання на уроці; формування вмінь і навичок в учнів використання засобів навчання в навчальній діяльності;

в) вибір та реалізація форм організації навчальної діяльності учнів на уроці передбачає врахування специфіки змісту, мети і завдань навчання у виборі форм організації навчальної діяльності учнів; визначення раціональної сукупності колективних, групових та індивідуальних форм організації навчальної діяльності  учнів на уроці; вибір та реалізацію домінуючої форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці;  дидактичне забезпечення форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці; забезпечення педагогічного керування фронтальною, груповою та індивідуальною діяльністю учнів;  взаємозв’язок методів, засобів навчання і форм організації навчальної діяльності учнів на уроці.

III. Зміст психологічної  підсистеми уроку  включає такі компоненти: психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів, розвиток вищих психічних процесів учнів, розвиток емоційно-вольової сфери учнів, біологічний фундамент учнів.

Розглянемо зміст кожного з перерахованих вище компонентів.

Психологічні основи  навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці зумовлюють: постановку розвивальної мети, необхідність мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів (соціальні, освітні, прагматичні, навчальні, естетичні, власне пізнавальні та особисті мотиви): чіткість їх визначення та узгодження зі змістом навчального матеріалу;  визначення змісту  педагогічної діяльності вчителя (повідомлення, формулювання, формування, доведення, розкриття, розвиток) та учнів (усвідомлення, запам’ятовування, відтворення, практичне застосування тощо); забезпечення науковості, гуманістичного та гуманного спрямування навчання, поглиблене вивчення основного, істотного в навчальному матеріалі, диференціацію навчання з урахуванням психофізіологічних вікових та індивідуальних особливостей учнів; реалізацію у процесі навчання на уроці системи операцій, яка дає учням можливість розв’язувати навчальні завдання (операційна діяльність); добір відповідного змісту навчального матеріалу, методів та технологій навчання; спрямовування учнів на проектувальну навчально-пізнавальну діяльність (зокрема – і проведення „уроків-проектів"); орієнтацію учнів на вирізнення у способі дій трьох функціональних відмінностей – виконавчої, орієнтувальної, контрольної (виконавча забезпечує відображення об’єктів і явищ навколишнього середовища, орієнтувальна – виділення суттєвих якостей і властивостей об’єктів, контрольна включає оцінку учнем виконаної операції).

Розвиток вищих психічних процесів учнів на уроці передбачає:

а) вибір змісту, методів і засобів розвитку в учнів відчуттів з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей; урахування у процесі навчання специфіки видів відчуттів та їх характеристик: а) зорові, слухові, смакові, нюхові; б) органічні відчуття, відчуття рівноваги і рухові відчуття; в) дотикові та больові відчуття; визначення для групи учнів (або – одного учня) окремого виду відчуття-домінанти і спрямування їхньої навчально-пізнавальної діяльності на його формування; реалізацію у процесі навчання закономірностей відчуття (абсолютний поріг відчуття, абсолютна чутливість, адаптація); вибір дидактичного матеріалу з метою задіяння різних аналізаторів учнів у процесі розвитку відчуттів; реалізацію різних способів інтеграції відчуттів різних видів;

б) розвиток сприйняття і спостережливості в учнів у процесі навчання передбачає раціональний вибір та реалізацію на уроці змісту, форм, методів і засобів розвитку в учнів сприйняття та спостережливості з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів; урахування у процесі навчання такої властивості сприйняття та  спостереження, як вибірковість (в центрі уваги істотне; решта – фон); розвиток сприйняття в учнів на основі знання його основних характеристик (константність, предметність, цілісність, узагальненість); формування в учнів цілеспрямованого сприйняття і спостереження, тобто умінь і навичок спостерігати предмети і явища, порівнювати їх і розрізняти; раціональний добір змісту навчального матеріалу, форм і методів формування в учнів допитливості та інтересу до навколишнього світу, навчального предмета, теми, що вивчається на уроці;

в) розвиток уваги в учнів у процесі навчання зумовлює таке: вибір і реалізацію змісту навчального матеріалу, методів і засобів розвитку уваги учнів з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей; урахування вчителем у процесі розвитку уваги учнів зовнішніх і внутрішніх факторів, що обумовлюють вибірковість уваги; раціональне використання способів і засобів тренування зовнішнього прояву уваги учнів; забезпечення раціонального поєднання  розвитку  довільної  і  недовільної  уваги учнів у процесі навчання; забезпечення цілеспрямованого формування в учнів основних властивостей уваги (зосередженість, стійкість, обсяг, розподіл, переключення); реалізацію сукупності факторів виховного характеру, що сприяють розвитку уваги (почуття обов’язку і відповідальності, організованість, дисциплінованість, самостійність тощо);

г)  розвиток в учнів пам’яті у процесі навчання передбачає: вибір та реалізацію змісту, методів і засобів розвитку пам’яті в учнів з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей; реалізацію прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, які сприяють запам’ятовуванню, збереженню в пам’яті вивченого матеріалу, відтворенню і розпізнаванню інформації; раціональне поєднання розвитку різновидів пам’яті з орієнтацією на розвиток оперативної та довготривалої; психолого-педагогічну установку в процесі навчання  на запам’ятовування учнями вивченого матеріалу; виділення у процесі навчання мети-домінанти в розвитку пам’яті учнів (переважне формування одного-двох видів); формування в учнів раціональних прийомів запам’ятовування та тренування пам’яті; врахування у процесі навчання об’єктивної властивості пам’яті людини – здатності забувати;

д)   розвиток в учнів мислення у процесі навчання потребує: вибору змісту, методів та засобів розвитку мислення учнів з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей; оптимальності поєднання слухових, зорових, рухових аналізаторів розвитку мислення учнів; раціональності вибору і використання способів формування в учнів мислительних операцій (порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування); забезпечення інтеграції основних форм мислення (поняття, судження, умовивід) у процесі його розвитку; добору і реалізації способів і засобів розвитку предметно-дієвого, наглядно-образного і абстрактного мислення в комплексі чи одного із них – домінуючого; розвитку усного та писемного мовлення учнів як засобу мислення і спілкування.

3. Розвиток в учнів емоційно-вольової сфери у процесі навчання означає раціональний добір змісту, методів і засобів розвитку в учнів емоцій, почуттів, волі; урахування вчителем у процесі навчання взаємодії позитивних і негативних емоцій, неможливості існування однієї без іншої; ознайомлення учнів з формами зовнішнього прояву емоцій у їх оптимальному варіанті; забезпечення умов для гарного настрою учнів у процесі навчання; вибір і використання (залежно від ситуації) способів попередження афекту і стресів в учнів на уроці; формування в учнів вищих почуттів (моральних, інтелектуальних, естетичних) у процесі навчання; формування в учнів навичок управляти своїми почуттями; формування в учнів волі і умінь переборювати труднощі, перешкоди тощо; формування в учнів таких якостей особистості як цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримка, мужність, сміливість, дисциплінованість.

4. Урахування індивідуально-типологічних особливостей особистості учня у процесі навчання передбачає диференційований вибір змісту та обсягу навчального матеріалу, форм, методів і засобів навчання з урахуванням типів темпераменту учнів; забезпечення оптимального темпо-ритму діяльності учнів на уроці з урахуванням особливостей типів темпераменту учнів; мотивацію і цільову установку в процесі навчання та підвищення продуктивності праці учнів, досягнення мети навчально-пізнавальної діяльності; виявлення природних задатків учнів і розвиток на цій основі їх здібностей; урахування у процесі навчання особливостей мислення учнів (конвергентне, дивергентне) та типів інтелекту (конкретний, символічний, абстрактно-семантичний, соціальний).

5. Стиль спілкування вчителя та учнів на уроці – це: орієнтація вчителя й учнів на формування спілкування вищого рівня (на основі спільної мети і діяльності, врахування індивідуальних можливостей кожного учасника процесу); забезпечення демократичного стилю спілкування вчителя та учнів на уроці як важливої передумови реалізації і самореалізації потенційних можливостей суб’єктів навчального процесу; взаємна позитивна установка вчителя та учнів на паритетність спілкування на уроці; формування в учнів умінь і навичок самооцінки стилю спілкування у системах: „учитель-учень", „учень-учень"; здійснення соціалізації особистості учня у процесі спілкування на уроці.

IV. Зміст  виховної  підсистеми  уроку  включає такі компоненти: постановку виховної мети, інтеграцію основних аспектів виховання, особистісно орієнтований підхід до виховання, виховання засобами змісту навчального матеріалу, принципи виховання; методи  і форми організації  виховання, самовиховання та самовдосконалення учнів;   контроль, самоконтроль і корекція виховного процесу на уроці.    

1. Педагогічна  доцільність постановки виховної мети уроку означає: мотивацію постановки виховних цілей та завдань (соціальних, психологічних, педагогічних, професійно-орієнтованих, етичних, естетичних та ін.); урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх вихованості під час постановки і реалізації виховних цілей і завдань; визначення виховної мети-домінанти, способів її досягнення на уроці; корекцію виховних цілей і завдань у ході уроку (за необхідністю); форсування в учнів умінь формування потреб у самовихованні; постановки мети самовиховання, визначення шляхів її досягнення; контрольно-аналітичну діяльність учителя та учнів щодо ефективності  постановку виховної мети уроку і способів  її досягнення.

2. Інтеграція основних компонентів системи виховання особистості передбачає знання соціально-педагогічної значущості основних складових системи виховання особистості та їх сутності (національне, моральне, розумове, трудове, фізичне, естетичне, економічне, екологічне, валеологічне виховання тощо); визначення педагогічно доцільного комплексу основних компонентів системи  виховання особистості  на основі  виявлення в них спільних елементів; вибір окремого компонента-домінанти на основі співвіднесення його з виховною метою та завданнями уроку, рівня вихованості учнів; забезпечення інтеграції цілей,  завдань і змісту навчання, виховання і розвитку особистості на уроці.

3. Особистісно орієнтований підхід до виховання учнів на уроці зумовлює перехід установки на виховання як зовнішніх впливів у внутрішню потребу учня; визначення перспективної траєкторії виховання, проектування та моделювання домінуючих на певному уроці напрямів виховання особистості учня; поєднання соціально значущих і особистісних мотивів виховання і самовиховання учнів у процесі навчання; прогнозування кінцевого результату виховання – соціально-психологічного, професійного, етичного статусу вихованої людини.

4. Виховання засобами  змісту навчального матеріалу потребує аналізу змісту теми уроку з метою з’ясування його виховних можливостей; визначення тих виховних елементів, які доцільно реалізувати на певному уроці  з урахуванням потреб, вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх вихованості; добору навчального матеріалу із додаткових джерел інформації з метою посилення виховного впливу змісту навчального матеріалу на учнів.

5. Вибір  принципів  виховання учнів на уроці  передбачає врахування специфіки змісту навчального матеріалу, поставлених цілей і завдань виховання, рівня вихованості учнів; виокремлення педагогічно доцільного комплексу принципів виховання учнів на певному уроці, зокрема – і принципу-домінанти, вибір раціональних способів їх реалізації; корекцію реалізації принципів виховання учнів у процесі навчання залежно від психолого-педагогічної ситуації, що склалася на уроці.

6. Вибір і реалізація методів, форм і засобів виховання учнів у процесі навчання означає таке: доцільність вибору та реалізації форм, методів і засобів виховання учнів відповідно до змісту навчального матеріалу, виховної мети і завдань; використання диференційованого підходу до вибору методів і засобів виховного впливу на учнів з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей; раціональне поєднання фронтальних форм виховної роботи з учнями на уроці; озброєння учнів методами і прийомами самовиховання;  корекцію (в разі необхідності) в ході уроку використання форм, методів і засобів виховання.

7. Психолого-педагогічне управління процесом виховання, самовиховання та самовдосконалення учнів на уроці передбачає розкриття особистісної та соціальної значущості вихованості людини; створення на уроці таких ситуацій, які б спонукали учнів до самовиховання, до формування тих рис характеру, які стали їхньою потребою; використання різних засобів стимулювання прагнень учнів до самовдосконалення; створення на уроці оптимального психомікроклімату, становлення демократичних відносин у процесі навчання на засадах довіри, взаємоповаги, взаєморозуміння.

8. Контроль, самоконтроль і корекція виховного процесу на уроці потребує аналізу досягнення виховної мети; перевірку повноти реалізації виховного потенціалу навчального матеріалу; зосередження уваги на тих чи інших виховних елементах і сприйнятті їх учнями; внесення коректив у ході заняття щодо постановки мети і завдань виховання учнів, добору змісту навчального матеріалу з об’єктивно можливими виховними елементами; спонукання учнів до  самооцінки власних дій, вчинків, висловлювань.

V. Зміст санітарно-гігієнічної  підсистеми  уроку включає такі компоненти: забезпечення санітарії та гігієни навчальних приміщень, фізіолого-педагогічні передумови організації навчання, гігієнічне навчання і виховання учнів на уроці.

1. Забезпечення гігієни навчальних приміщень, праці вчителя та учнів на уроці передбачає гігієну обладнання, навчально-матеріального і технічного оснащення уроку відповідно до санітарно-гігієнічних норм; дотримання  норм оптимального температурного режиму в класі; раціональне використання природного і штучного освітлення класної кімнати, навчального кабінету; забезпечення гігієни робочих місць учителя та учнів; наукову організацію праці вчителя та учнів з точки зору ергономіки (зручності та швидкодії); створення на уроці позитивної психофізіологічної атмосфери, взаємної поваги і довіри.

2. Реалізація фізіолого-гігієнічних передумов організації навчання на уроці означає таке: забезпечення оптимального рівня працездатності учнів на уроці на основі знання і врахування їхніх вікових психофізіологічних особливостей; врахування у процесі навчання закономірностей динаміки працездатності учнів протягом уроку, робочого дня, тижня; дотримання норм навантаження учнів на уроці;  використання оптимальних засобів підтримки працездатності учнів на уроці (зміна видів діяльності, змістові та часові фізичні, музичні паузи тощо); гуманні стосунки  у  підсистемах: „учитель-учень", „учень-учень"; прагнення до максимально об’єктивної оцінки навчальної праці учнів та її результативності, стимулювання  їхньої  ініціативи,  активності, творчості.

3. Гігієнічне навчання і виховання учнів на уроці зумовлює дотримання нормативних документів, положень науки і практики у цій галузі, досвіду роботи вчителів щодо змісту санітарно-гігієнічної освіти та виховання учнів; реалізація педагогічно доцільних форм організації гігієнічного навчання учнів (виявлення знань гігієни у змісті навчального предмета, проведення „уроків здоров’я", проведення   факультативів,  практичних  занять, гігієнічних тренінгів тощо); дотримання принципів гігієнічного навчання учнів ( подолання „бар’єру тривіальності", спонукання учнів до критичного перегляду своїх санітарно-гігієнічних знань, стимулювання   пізнавальної  активності  учнів,  раціональне   використання   наочності); використання  на уроці продуктивних методів гігієнічного навчання та виховання учнів; реалізацію оптимальних методів і засобів попередження неврозів, психопатії, акцентуації особистості – ознак розладу нервової системи учнів; суворе дотримання норм тривалості безперервного застосування на уроках різних технічних засобів навчання, зокрема  і комп’ютера; забезпечення умов дотримання гігієнічних норм добової рухової активності учнів.