Каталог статей

Презентація «Кореспондентський форум «Планети Сонячної системи».»

Слайд 2.

- Невеличкий скелястий безповітряний світ. Поцяткована кратерами. (Меркурій)

- Найбільша й наймасивніша планета Сонячної системи. Цей газовий гігант має 16 кілець. (Юпітер)

- Здається яскравою жовтою зорею. Це дивовижна планета із дивною системою кілець і великою родиною супутників. Друга за величиною (Сатурн)

- Цю планету називають «сестрою Землі». Її можна спостерігати напередодні сходу Сонця і відразу після його заходу. Яка її назва? (Венера)

- Саме червоний колір переважає в ландшафті цієї планети. (Марс)

Слайд 3.

Спочатку я розкажу трохи про себе. В Сонячній планетній сім’ї я найменший. Моя орбіта знаходиться найближче до Сонця, тому і тепла, і світла мені дістається в 6 раз більше, ніж Землі. Моя поверхня розігрівається до +420 градусів, так що можна пекти пироги і без духовки. З приходом ночі температура падає до -120 градусів. Це вдвічі холодніше, ніж в Арктиці або в Антарктиді. На моїй планеті  немає пір року, тому  не можна покататися на санчатах.  Ураганів і вітрів теж не буває.  До мене ніхто ще не прилітав у гості. Правда автоматичні розвідники людей пару раз сфотографували мене. На фото я виявився дуже схожим на Місяць, мене навіть назвали його двійником. Мої вулкани давно погасли.

Замість морів – великі западини, але там ніколи не було води. Ви звикли , що Сонце у вас піднімається на сході, а заходить на заході. А в мене немає ніяких правил. Піднімається то на заході, то на сході, то зупиняється на півшляху, і вертається назад. А може сходити двічі на день. Не дивуйтесь. Це все тому, що я кручусь навколо себе дуже повільно, а навколо Сонця бігаю дуже швидко. У мене ще багато таємниць.

Слайд 4.

Я - Венера, друга планета нашої Сонячної системи.

Як і інші планети я світитися не можу, адже я тільки відображаю сонячне світло, тому я здаюсь сріблясто - блискучою кулею. За це мене часто називають ранковою зорею.

Ми з планетою Земля в чомусь схожі. Обидві красиві – вона блакитна, я срібляста. Обидві закутані в  газові ковдри. Звичайно, товща вона в мене. Я може трохи лінива і неповоротка порівняно із Землею, тому що вона в 117 раз більше обертається навколо своєї осі. У мене як і в Меркурія: немає ні зими, ні осені, ні весни. Цілий рік жарке літо. Причому таке жарке, що олово, свинець можна було б відрами черпати. У мене немає води. На поверхні тягнуться кам’янисті рівнини, нічого не росте. Та і Сонця не видно, тому що моя атмосфера не пропускає сонячних променів, на планеті завжди похмуро. Але не думайте, що я така сумна. У мене є дуже багато таємниць і загадок.

Слайд 5.

Репортаж з Меркурія

Ми летимо на космічному кораблі. Цю планету дуже важко спостерігати, тому що вона знаходиться близько до Сонця. Те, що поверхня її, як і поверхня Місяця, вкрита кратерами, доповіли на Землю автоматичні міжпланетні станції. На дні кратерів видні гірки. Є кратери схожі на сонечка – від них у різні сторони тягнуться якісь промені. На цій планеті є дуже великий обрив, він тягнеться на тисячі кілометрів. Хмар на цій планеті ніколи немає, тому що на ній майже немає повітря. Екіпажу на цю планету не можна висаджуватися, тому що це дуже небезпечна планета. На ній немає повітря, немає води, і дуже жарко. Доба на Меркурії тягнеться 176 земних діб. За цей період Сонце встигає нагріти планету до температури 420 градусів. А ніч теж дуже довга, і планета встигає сильно охолонути, тому тут і жахливий холод. На зв’язку був …

Слайд 6.

Наступною ми побачили Венеру.

На ній бувають сильні грози, спалахують блискавки, бушують вітри. . Не вздумайте висаджуватися на цю  жахливу планету, тому що хоча повітря тут багато, але люди дихати ним не можуть, воно отруйне для нас.  Небо червонуватого кольору. Сонця крізь хмари майже не видно. Поверхня Венери чорна, наче притрушена сажею. На поверхні я бачу і гори, і кратери, і пустелі, і западини – це довгі глибокі тріщини, на дні яких світяться розпечені камені.

Слайд 7.

Місяць менше Землі і тому менше притягує . Всі предмети тут становляться легшими у 6 разів. Можна свого товариша підняти однією рукою.

Ми тут дуже легкі. Перестрибуємо широкі канави, одним стрибком заплигуємо на скали. Навіть падаєш не так. Начебто  занурюєшся у воду. На Місяці немає повітря, тому тут завжди повна тиша. Скільки не галасуй, тебе ніхто не почує. Переговорюватися можна тут тільки за допомогою радіо або роблячи певні знаки один одному.

Навколо ні дерев, ні кущів. Тільки кратери, пагорби.

Небо на Місяці не схоже на земне. Воно не блакитне, а чорне. Крім Сонця на небі можна побачити нашу Землю, вона блакитна, велика, і начебто вимазана чимось білим. Це наші хмари видні. Цікаво те, що Сонце рухається, а ось Земля стоїть непорушно. Сонце повзе по місячному небу дуже повільно. День тут триває цілих два тижні. За такий довгий час Сонце встигає так нагріти камені, що на них можна обід варити. Зате коли наступає ніч, яка також триває два тижні, всі скали швидко стигнуть. Через декілька днів температура опускається до 150 градусів нижче нуля. Незатишно на Місяці, страшно.

Слайд 8.

На Марсі нещодавно декілька суток бушувала пилова буря. Червоний пил піднятий у повітря поступово осідає на поверхню планети, тому через деякий час нам вдасться її роздивитися.  Ми бачимо великі пустелі, усипані каменями, велику гору, колись з неї виривалося полум’я, хмари попилу, вилітало каміння, а тепер це лише мертвий вулкан. Я бачу кратери, вони такі самі як на Місяці та на Меркурії. Але трохи особливі. Тому що на Меркурії, на Місяці немає вітрів, а на Марсі є. Ось вони і розруйнували деякі. На Марсі я бачу гірський хребет. А ось і знамениті полярні шапки Марса. Звичайно, вони не такі великі як на Землі, причому влітку вони становляться меншими. А це Велика Марсіанська Ущелина, до сих пір ніхто не знає що там на дні. Ще можна побачити схожі на висохлі русла рік. А ось і супутники Марса -Фобос і Деймос.

Слайд 9.

В сім’ї Юпітера, складаючої саму планету і багато супутників, зараз неспокійно. Юпітер зараз бушує. На деяких його супутниках також бушують вулкани. На цю планету взагалі приземлитися не можна, адже твердої поверхні поки ще ніхто не знайшов.

Ось він грізний Юпітер, але не тому що там грози, а тому що він весь начебто складається з віхрів. Дійсно на ньому щось твориться неймовірне. Здається, що планета складається з різнокольорових віхрів. А ось і Велика Червона Пляма. Її  вже астрономи спостерігають триста років. Тут бувають північні сяйва. Повітря для дихання не придатне.

Слайд 10.

У 1993 році ученими було зроблене відкриття: піраміди точно повторюють розташування зірок, що входять до складу пояса Оріона. Три піраміди розташовані навіть відповідно до розміру цих зірок. Окрім того, сукупність пірамід є точною картою зоряного неба над Єгиптом.

 Вважають, що сама форма піраміди нагадує якусь космічну обсерваторію, яка тисячоліттями передає невловимі сигнали у глибини космосу.

Слайд 11.

Стоунхендж у Великій Британії є не тільки місячним і сонячним календарями, а й являє собою точну модель Сонячної системи. Згідно з цією моделлю, давня Сонячна система складалася не з восьми, а з дванадцяти планет. Чотири «зайві» можна знайти між орбітами Юпітера і Марса (нині там знаходиться пояс астероїдів), та за орбітою Плутона (небесне тіло, про існування якої й донині ведуть суперечку астрономи і астрологи).

Слайд 12.

Метеоритний кратер можна побачити  Північній Аризоні (США), у Тунгуській тайзі (Росія). Суцільний метеорит – Гоба – було знайдено в 1930 році біля Грутфонтейна,  в Намібії, його вага 60 тонн, а розміри лише 5 м3. Другий за величиною  метеорит виявлено на мисі Йорк у Західній Гренландії, він багато років слугував для племені інуїтів джерелом заліза, поки американський дослідник Роберт 1 Пірі у 1897 році не відвіз його до Американського музею природничої статі у Нью-Йорку. Велика кількість метеоритів було знайдено в Антарктиді, припускаються, що вони до нас прилетіли з Місяця і Марса..