Каталог статей

Духовні дзвони линуть Придніпров´ям

(Проект для учнів 9-11 класів)

Мета: ознайомити учнів з історією рідного краю, села Деріївки, виховувати прагнення глибше познайомитися з історією Придніпров'я, формувати національну свідомість, шанувати духовні цінності свого народу.

Опис проекту

І етап.  Підготовчий

Вибір та обговорення проблеми. Визначення основних етапів та строків реалізації проекту.

Девіз: «Якщо учень не навчиться сам творити, то він завжди буде лише наслідувати, копіювати».

ІІ етап. Збір інформації

Джерела інформації: історичні матеріали, публікації з газет, спогади очевидців, додаткова література, вірші місцевих поетів.

ІІІ етап. Шляхи розв’язання проблеми

-       обговорення актуальності даного проекту,

-       аналіз зібраної інформації та створення інформаційної бази;

-       обговорення майбутнього проекту;

-       планування практичної реалізації проекту.

ІV етап. Практична реалізація та підготовка презентації проекту

-       розподіл виступів;

-       складання сценарію презентації;

-       естетичне оформлення зібраних матеріалів;

-       визначення чіткої послідовності виступів учасників;

-       визначення запитань для гостей.

V. Презентація проекту

VІ. Підсумок проекту

Обговорення проведення та захисту проекту

Презентація проекту

Вчитель. Доброго дня, діти! Я попрошу вас хвилинку постояти. Хай першими сядуть уважність і чуйність, другими – сердечність і щирість, а згодом – духовність і милосердя. Ви завагалися? Чому? Тому що ваші серця переповнені і одним, і другим, і третім. Ви на хвилинку задумалися над чистими джерелами своєї душі. З цим добрим настроєм ми розпочнемо наш перший урок, темою якого є «Духовні дзвони линуть Придніпров’ям».

Учениця.  Стоїть серед полів Кіровоградщини маленьке село. Влітку воно губиться серед зелені та у золотому морі пшениці, взимку – завмирає під сріблястим килимом. На мапі Кіровоградської області бачимо маленьку краплиночку, яка притулилася до самого Дніпра-Славути. А над нею назва – Деріївка.

Коли весни крилаті вісники

Летять з полів, небес, дібров.

Село, з красивим ім’ям – Деріївка

Дарує вам свою любов.

Придніпров’я… що є ріднішим для тих, хто тут народився, виріс, зробив перші кроки. І немає, здається, іншого куточка на землі, такого близького і рідного. Бо тут – корінь твого роду, що сягає сивої давнини, унікальні реліквії духовної культури наших предків – батькова хата, мамина пісня, дідусеві казки, бабусина вишиванка – все це родовідна пам’ять, наша історія. Історія, яку не вивітрити, яку треба зберегти від забуття і байдужості, яка є набутком народу.

Сльоза гірка, як полини квітневі.

І воля наша – від порога й трохи.

Чи ми ж колись прозріємо, збагнемо

Страшні уроки  нашої епохи.

Учениця. У книзі М.Явтушенка, О.Копійки, Т.Уткіної («По північному краю Дикого Поля») повідомляється, що на території району на початку XVIII століття було 26 поселень, з них 3 села (Деріївка, Платівка, Манзурова), інші – козацькі хутори.

На початку 2007 року в нашому районі налічується 29 населених пунктів. На пам’яті покоління моїх дідів і батьків з лиця землі зникло 11 сіл і хуторів. Це хутори – Червоний партизан, Берестки, Крутоярівка (Деріївської сільради), Гусівський (Онуфріївської сільради), Агрошлях (Попівської сільради);села: Набадівка, Горіхове (Мар'ївської сільради), Первомайське (Василівської сільради), Федорівка, Андріївка, Участки (Млинківської сільради). Запросимо до розмови живих свідків зниклих хуторів на території Деріївської сільської ради – Івана Петровича Превернихату, Єлизавету Іванівну Козар і Геннадія Петровича Пивовара, які розкажуть нам про життя на своїх малих батьківщинах. (Розповідь жителів зниклих сіл)

Учениця. Зникли села й хутори, висохли джерела й струмки, що живили річку Омельник. Замулена і сама річка. Забуті кладовища… Як пише краєзнавець з Онуфріївни Є.Терешко, «… є в нашому районі історичний музей, але в ньому немає жодного рядка про зниклі села й хутори. І подумалось мені, як же багато ми втрачаємо від того, що не шануємо пращурів своїх і пам’ять свою, не пошановуємо титанічну працю поколінь, що відійшли у вічність, а від того і ростемо такими і не знаємо, хто ми».

Учениця.  Принижені і забуті духовність, мораль. Це аж ніяк не природно для нас, українців. Сьогодні скрізь править бал долар. Але чи така вже це міцна опора? Звісно, без грошей не можна прожити, але коли гроші затуманюють очі, коли все підпорядковується тільки меті наживи, суспільство скочується у прірву бездуховності і не має майбутнього. І як тут не згадати слова Ліни Костенко: «Куди йдемо, який лишаєм слід, хто пам'ять змив, неначе акварельку? Все менше рук, що вміють сіяти хліб, все більше рук, що пхають все у пельку». У нашій школі проходить експеримент «Формування духовності особистості на засадах національних цінностей», який покликаний відроджувати історичну пам’ять, пошану до наших пращурів.

Учениця. Тож і виходить, що матеріально ніби піднімаємося вгору, а духовно – скочуємося вниз. Неправильне розуміння життя на землі призводить до очерствіння, скам’яніння серця. Погляньмо на себе, на оточуючих: ми здичавіли, позачинялися від усіх і всього, наші хати, колись відкриті для всіх,  які не знали ніколи замків, перетворилися на неприступні фортеці.

Ти стоїш, небагата і пишна

Виглядаючи з саду на луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх.

Відчинила ти лагідно двері

До нового життя і добра,

Друзів кликала до вечері

Рідна хато моя стара.

Учень. Дедалі більше віддаляється від нас в шаленому темпі інформаційної епохи біленька хатина у вишневому садку з колискою та мудрим усміхом  діда Миколи і прадіда Івана.

Все менше й менше біленьких, чепурненьких хат залишилось у нашому селі. Замість них з’явились нові, вкриті шифером і залізом, з великими вікнами і кам’яними парканами, а прадідівські хати «вмирають» тихо, бо залишились самі, без господарів.

Ще тихенько місяць сипле зорі в м'яти,

Ще на чорнобривцях перлами роса,

Та мов ніж у серце: «Продається хата».

Й не розчув відлуння: «Хата чи душа?».

І завмер на місці, нічого сказати.

Як же можна все перекреслить вмить?

Тут когось на світ цей народила мати,

Тільки чом же серце в «когось» не болить?

Зупиніться ж, прошу, ще не все прожито.

Ще до вас голосить із колін село,

Ще земля дарує вам пшеницю й жито,

Значить, ще не все в нас прахом попливло.

Значить, буде свято, значить святу бути.

Значить, буде пісня, мов вода з весла.

Лиш не дайте рідне ви село забути, –

Не прожити вам у місті, в світі без села!

Учениця. У Деріївці до цього часу чи не кожен пам’ятає Михайла Івановича Синипостола. І не тому, що він був головою сільської ради і є почесним громадянином нашого села, а за його людяність, порядність, працелюбність. Перебуваючи на пенсії, він не полишав громадської справи: допомагав вдовам рубати дрова, ремонтував ферму, брав участь у загальносільських заходах, відгукувався на запрошення школярів розповісти про трагічні воєнні роки і фашистське рабство. Де і сили бралися у нього – хвора дружина Олександра Несторівна, домашнє господарство, присадибна ділянка, діти та онуки. Любив він і свою хату, щороку фарбував ставні, двері, висаджував квіти попід вікнами. Коли приїздили з міста діти – Валентина та Іван, хата зустрічала теплом і батьківською ласкою. Вже немає в живих Олександри Несторівни, Михайла Івановича. Та на прохання продати хату син відповідає: «Не продам. Коли вийду на пенсію – переїду в рідне село, адже це моя родинна колиска, батьківська пам’ять».

Учениця. Якщо помирає батьківська хата, то зникає тепло сімейного гнізда, зникає наш духовний острів, який тримає зв’язки всіх поколінь. Коли б усі люди про це пам’ятали, то не «стогнали» б у наших селах «умираючі» хати.

Вчитель. Добігає до кінця наш перший урок, попереду нас чекають нові відкриття, нові знахідки і дослідження, зустрічі з цікавими людьми. Тож хай буде щасливою ваша життєва дорога.

Бути людиною –  не дуже просто.

Бути людиною – геройство в наші дні.

Стати і крикнути з трибуни, з помосту.

- О, люди! Залишайтеся людьми!

Живімо не тільки сьогоднішнім днем, а думаймо про майбутнє.

Не забуваймо минуле, вивчаймо його.

Не витрачаймо вільний час лише на розваги і перегляд телепередач.

Будемо знаходити час для читання книг, власного духовного зростання.

Л.Ф. Черньонкова, вчитель біології і хімії Деріївської ЗШ І-ІІІ ступенів Онуфріївської районної ради