Каталог статей

Метою початкової освіти є гармонійний розвиток дитини відповідно до її вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб, виховання загальнолюдських цінностей, підтримка життєвого оптимізму, розвиток самостійності, творчості та допитливості.

Прекрасна мета. Чи можливо досягти такої мети в реальності? Адже протягом навчання в початковій школі дитину все одно будуть оцінювати. І від оцінювання зовнішнього буде залежати й самооцінка, і, відповідно, психоемоційний стан. У «Проекті Державного стандарту початкової освіти» не показані майбутні критерії оцінювання, лише сказано:

«Проект Стандарту початкової освіти рекомендує впроваджувати формувальне оцінювання, яке допомагає відстежувати особистісний розвиток дитини та хід опановування навчального досвіду як основи компетентності, вибудовувати індивідуальну траєкторію особистості».

Спостереження та формувальне оцінювання, згідно із проектом Державного стандарту початкової освіти, має на меті:

• підтримати навчальний поступ учнів;

• формувати в дитини впевненість у собі, наголошуючи на її сильних сторонах, а не на помилках чи слабкостях,

• аналізувати хід реалізації навчальної програми й ухвалювати рішення щодо корегування програми й методів навчання відповідно до індивідуальних потреб учня/ учениці».

Тож розглянемо теперішні критерії оцінювання, адже саме вони будуть відправною точкою для розробки нових критеріїв та залишаться чинними для оцінювання робіт тих учнів, які зараз навчаються у початковій школі.

Оцінювання – процес встановлення рівня навчальних досягнень учня/учениці в оволодінні змістом предмета відповідно до вимог чинних навчальних програм. Його результатом є педагогічна оцінка, яка відображається в оцінювальних судженнях і висновках учителя/учительки вербально, або в балах.

Додаток до наказу МОН України від 19.08.2016 №1009 «Орієнтовні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи».

У першому класі дитина вчиться бути учнем. Надважливим є зберегти у малюка бажання вчитися, сформувати позитивне ставлення до школи та до навчання. Саме з цією метою запровадили вербальне оцінювання в першому класі.

Про вербальне оцінювання вперше заговорили у 2001 році. Але на практиці вербальне оцінювання існувало лише «на папері». Вчителі все одно ставили оцінки першокласникам. Потім почали позначати не цифрами, а рівнями – В.р., Д.р., С.р., П.р.. (високий, достатній, середній, початковий). У той же час почали замінювати оцінки різноманітними символами – зірочками, сонечками тощо. Всі символічні позначки так чи інакше були «прив’язані» до оцінки. Наприклад, якщо сонечко посміхається – високий рівень, сонечко сумне – достатній, сонечко за хмаринкою – середній, з хмаринки йде дощик – початковий.

Таке «вербальне оцінювання» не приносило користі. Адже психологічний тиск на дітей не зменшився. Батьки учнів та самі діти постійно «переводили» символічні зображення в звичні оцінки.

З того часу минуло більш ніж півтори десятки років. У першому класі учнів, як і раніше, оцінюють вербально. Існують публікації, рекомендації щодо вербального оцінювання. Але в школах все одно застосовують різноманітні символічні позначення оцінки, хоча МОН забороняє це робити: «Недопустимою є заміна оцінок іншими зовнішніми атрибутами (зірочками, квіточками, прапорцями тощо)».

Дані рекомендації врахували. На заміну «зовнішнім атрибутам» прийшли висловлювання. На жаль, і вони зорієнтовані перш за все на оцінку. На особистих сайтах вчителів початкової школи можна зустріти, наприклад, такі «вербальні оцінки»:

«Низький рівень (відтворення)

Старайся! Будь уважним! Говори чіткіше! Спробуй не поспішати!

Твоє письмо має бути кращим!

Ти можеш більше! Зосередься, зверни увагу на...

Ти здатний на краще! Відповідай конкретніше!

Ти вже більше працюєш над собою!

А ти як думаєш, що у тебе не так?

Не сумуй, у тебе все вийде!

Доклади більше старань!

У тебе все вийде, доопрацюй!

Я вірю в тебе!

Вірю, можеш краще!

Я рада, що ти зрозумів правильно!

Уже краще! Значно краще!

Середній (розуміння сприйнятого)

Досить добре! Щодня це тобі вдається краще!

Значно краще! Так тримати!

З успіхом тебе! Я пишаюся тобою!

Дуже добре! Твоя робота мене дуже потішила!

Досить вдало! Я щиро радію за тебе!

Достатній рівень (застосування знань)

Вітаю! Це те, що треба!

Я погоджуюся з тобою! Я знала, що ти можеш це зробити!

Ти вмієш правильно висловлюватися! Гарно зроблено!

Який ти дотепний! Мені приємно бачити твою роботу!

Ти багато вже вмієш! Як влучно!

Чудово! Молодець! Це твоя перемога!

Високий рівень (вияв творчих здібностей)

Ти можеш творити! Маєш рацію!

Задоволена твоєю роботою!

Ти маєш власну думку!

Блискуча відповідь! Пречудово!

Розумник (розумниця)! Відмінно! Прекрасно! Бездоганно!

Я б не зуміла зро­бити краще!

Ми пишаємося тобою! Ти нас порадував! Ти маєш своє "я"!

Ми гордимося твоїми досягненнями!

Надзвичайно! Довершено! Зразково!»

Ці вислови «поділяють» дітей на відмінників, невстигаючих тощо. Тож психологічні особливості дітей і в цьому випадку не враховуються.

За півтори десятки років у системі «вербального оцінювання» майже нічого не змінилося. Свідченням цього є цьогорічний Всеукраїнський інтернет-марафон «Досвід успішних реформ естонської й фінської освіти для України. Європейський контекст», а саме вебінар «Молодша школа — безоцінне оцінювання». На даному вебінарі спікер розказувала, як за останні роки в естонських школах розробили й використовують «безоцінне оцінювання». Українські ж вчителі в цей час активно «переймали досвід».

За останні п'ятнадцять років подібна система «безоцінного оцінювання» так і не була розвинена в Україні. Причина в тому, що з оцінкою легше, адже вона продовжує у «вербальній» формі виконувати свою карально-направляючу функцію. Завдяки їй шлях до мети, перш за все до знань, умінь, навичок, найкоротший. Причини такої залежності від оцінки різні, але результат один – психологічний дискомфорт, а то й дистрес (хронічний стрес, який може завдати шкоди здоров’ю).

Зараз йде розбудова Нової української школи. І про першокласників не забули – саме вони знову на передньому краї реформ. Вчителів знову вчать працювати по-новому. Але залишається просте питання щодо того, чому вербальне оцінювання в українській освіті за останні п'ятнадцять років так і не стало дійсно вербальним та психологічно комфортним.

Якщо з оцінюванням у першому класі все більш-менш зрозуміло, як бути з оцінюванням у другому класі?

Щоб дітям було комфортніше в першому класі (вміли читати, писати, мали обчислювальні навички), батьки відводять їх на підготовку до різноманітних закладів раннього розвитку або до приватних осіб. Як свідчить практика, більшість учителів надають перевагу саме таким підготовленим першокласникам, адже з ними можна опрацьовувати більше матеріалу на уроках. Але така підготовка входить у суперечність з програмою навчання у першому класі - протягом навчального року діти вчаться читати, писати, обчислювати й, відповідно, вони повинні мати обсяг знань не рівня першого класу, а базовий, що є основою для навчання у першому класі. Діти з надмірним рівнем підготовки протягом першого класу найчастіше мають високий рівень досягнень у навчанні, адже вони лише повторюють та закріплюють вивчене. Коли ж запас набутих до школи знань та навичок закінчується, у більшості таких учнів знижуються результати. Це викликає у дитини та її батьків негативні емоції, адже більшість дітей, як свідчить практика, має спрямованість на оцінку, а не набуття знань.

Але школа, вчителі не дають можливості «навчитись вчитися». З початку навчального року або з другої чверті у другому класі дуже часто вчителі починають «привчати» учнів до балів (неформально) – за письмові роботи виставляють оцінки достатнього і високого рівня. У багатьох школах зустрічається оцінювання рівня знань учнів другого класу в балах з другого семестру, хоча в «Додатку до наказу МОН України від 19.08.2016 №1009 «Орієнтовні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи»» зазначено : «За рішенням педагогічної ради навчального закладу може надаватися словесна характеристика знань, умінь і навичок учнів 2 класу».

Вчителі поспішають оцінювати в балах дітей, які не мають контрольно-оціночної самостійності, що потім негативно відбивається на ставленні до навчання й набутті знань. Контрольно-оціночна самостійність молодших школярів є основою навчальної самостійності й, відповідно, пізнавальної активності. Треба давати можливість їй розвинутися, починаючи з першого класу, але цього не відбувається. Так продовжується формування залежності від оцінки.

Хочеться звернутися до принципів, на яких ґрунтується «Проект Стандарту початкової освіти». Так, у принципі 4 зазначено: «Розвиток особистості. Замість «навченої безпорадності» – плекання самостійності та незалежного мислення. Підтримка з боку вчителя/ вчительки розвиватиме у дітей самоповагу та впевненість у собі.» Чи можливо цього досягти за умов відсутності контрольно-оціночної самостійності?

Рівень навчальних досягнень учнів третього та четвертого класу оцінюється за 12-бальною системою. Велику роль в оцінювання відіграють психологічні механізми, властиві особистості. Вчитель може як завищувати оцінку, так і занижувати її, уникати ставити високі та низькі бали, ставити оцінки відповідно ставленню до того чи іншого учня. Важливим є і стиль роботи вчителя. До того ж у 3-4 класах зменшується роль учителя у спонуканні до навчальної діяльності. Це пояснюється і більшим ступенем самостійності учнів, і їх орієнтацією на думку однокласників. Але перш за все вчитель орієнтується на «Критерії оцінювання». Саме через їх негнучкість складаються конфліктні ситуації, у дітей може виникати дидактогенія (негативні психічні стани, пов’язані з порушенням педагогічного такту). У дітей виникають стресові розлади, пов’язані з виконанням робіт, обмежених часом, наприклад, контрольних. Особливо це стосується дітей, які відрізняються повільністю та підвищеним рівнем втомлюваності. Навіть читання віршів напам’ять для багатьох дітей є стресовою ситуацією. Хочеться, щоб принцип 6 «Проекту Стандарту початкової освіти»: «Безпека. Створення атмосфери довіри й взаємоповаги. Перетворення школи на безпечне місце, де немає насильства і цькування» у Новій українській школі став головним, основою, на якій ґрунтуються інші принципи.

Базовими потребами людини є фізіологічні, потім – потреба в безпеці. Неможливо досягти «радості пізнання» (принцип 3 «Проекту Стандарту початкової освіти»), якщо не почуваєшся безпечно. А безпечно діти під час навчального процесу не почуваються, адже існує оцінка. Стрес викликає не лише «двійка». Це може бути й 7, і 8, і 9 балів. Запобігти даним явищам може лише сформована у дітей контрольно-оціночна самостійність.

Отже, щоб забезпечити у початковій школі «гармонійний розвиток дитини відповідно до її вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб», необхідно взяти до уваги декілька важливих чинників:

1. У початковій школі треба навчити дітей контрольно-оціночній діяльності.

Найперше, слід забезпечити умови для формування адекватної самооцінки, адже контрольно-оціночна самостійність молодших школярів є основою навчальної самостійності й, відповідно, пізнавальної активності. Оцінювання навчальних досягнень учнів 1-2 класів здійснюється вербально. Тому в 1 класі варто ввести диференційоване самооцінювання за допомогою, наприклад, "чарівних лінієчок" (оцінних лінійок) і проводити його моніторинг. Самооцінка учня має передувати оцінюванню роботи вчителем. "Чарівні лінієчки" — вертикальні лінії, підписані вгорі — "П" (правильно), "К" (красиво), "С" (старанно), "Ц" (цікаво) тощо. Дві — три з них, на вибір учителя та учнів, креслять у кінці письмової роботи в зошиті (або на полях). Діти малюють сонечко вгорі лінійки, якщо вважають, що виконали роботу правильно (красиво, старанно або було чи не було цікаво), посередині — у випадку допущених помилок, недоліків, недостатнього зацікавлення, внизу — вважають, що робота виконана неправильно (неохайно, нестаранно тощо). Якщо дитина неадекватно оцінює свою роботу, слід індивідуально провести роз'яснення. На початку навчання "чарівні лінієчки" креслить учитель, пізніше учні креслять їх самостійно. Не слід постійно використовувати одні й ті самі "чарівні лінієчки", щоб уникнути можливості формування в учнів залежності від оцінки.

Отже, якщо на початку 1 класу більшість дітей має завищену самооцінку, дехто - занижену, то на кінець навчального року у більшості учнів повинна сформуватися адекватна самооцінка, що й простежується завдяки моніторингу.

У другому класі слід продовжити дану роботу. Варто оцінні лінійки ускладнити з II семестру — учні мають навчитися визначати рівень своїх досягнень, ознайомитися з критеріями оцінювання. Тепер лінійки поділені на чотири частини відповідно до рівнів навчальних досягнень — початкового, середнього, достатнього, високого. Вчитель, за необхідності, проводить роз'яснювальну роботу, допомагає дітям адекватно себе оцінити. Упродовж навчального року педагог проводить моніторинг самооцінки учнів.

На даному етапі розвитку української загальної середньої освіти у 3-4 класах оцінювання здійснюється за 12-бальною шкалою. Доцільно початок оцінювання в балах перенести до середньої ланки загальноосвітньої школи. А натомість продовжити розвиток контрольно-оціночної діяльності учнів. Вона буде більш ефективною, якщо учень навчиться вибирати завдання тієї складності, яка відповідає його рівню знань та умінь.

2. Педагогізація і трансформація стереотипів батьків учнів .

Однією з проблем є низький рівень психологічної культури у суспільстві. Так, батьки майбутніх учнів мают можливість ознайомитись з «Проектом Стандарту початкової освіти». Але навіть більшість з тих, хто ознайомився, відводить дітей на заняття з підготовки до школи, аргументуючи тим, що «вчителі у школах залишаються ті самі». До цього додається острах відносно 12-річного навчання та реформ. Є батьки, які готові відвести цього (2017) року на навчання дітей, яким не виповнилось 6 років. Причиною є те, що вони не хочуть, щоб їх діти навчались у школі 12 років і «втрачали» один рік. Психологічно й фізично п’ятирічні діти до навчання в школі не готові, відповідно, й не уникнути психологічних проблем широкого спектра від нетривалих стресів до психосоматичних розладів.

Щоб запобігти даним негативним явищам, потрібно підвищувати рівень психологічної та педагогічної культури у суспільстві шляхом активної роз’яснювальної роботи. Дана робота повинна бути системною, різнорівневою. Це можуть бути виступи психологів, педагогів як на телебаченні, так і в соціальних мережах. Роз’яснювальна робота повинна проводитись не лише в школах, а перш за все в дошкільних закладах. Психологи шкіл та дошкільних закладів можуть вести «Батьківські клуби» тощо. Доцільно залучати соціальні служби, адже вони працюють з сім’ями, діти з яких не завжди відвідують дошкільні заклади. Штатні психологи соціальної служби міста, району можуть проводити роз’яснювальну роботу щодо психологічних особливостей навчання у першому класі серед батьків майбутніх учнів. Не повинна залишатись осторонь і громадськість. Через громаду, КСН (комітети самоорганізації населення) міські департаменти освіти можуть розповсюджувати інформацію про Нову українську школу. Слід передбачити й роздаткові інформаційні матеріали – листівки, буклети тощо, в яких стисло викладені основні положення «Проекту Державного стандарту початкової загальної освіти» та психологічні рекомендації щодо навчання у першому класі.

3. Підвищення рівня педагогічної культури вчителів.

Процес навчання не повинен бути чинником, який викликає у дітей дистрес (хронічний стрес), дидактогенію (негативні психічні стани, пов’язані з порушенням педагогічного такту), психосоматичні захворювання. Підвищити рівень педагогічної культури вчителів можна шляхом набуття ними необхідних знань та практичних умінь на тренінгах з педагогічного спілкування. Доцільно попередньо організувати на базі міських департаментів освіти навчальні тренінги тренерів. На них можна підготувати тренерів для шкіл. Таким чином, набуті практичні навички стануть чинником підвищення рівня педагогічної культури вчителів.

4. У школі повинен бути психолог, який працює лише в початкових класах.

Саме він допоможе педагогам визначити психологічні особливості дітей, щоб кожна дитина змогла розвинутись як особистість та розкрити всі свої здібності. Буде не «на папері», а повсякденно протягом навчального року слідкувати за психоемоційним станом дітей, надавати психологічну підтримку педагогам, займатися корекційною роботою. Такі заходи будуть запобігати явищам дезадаптації у дітей, сприяти покращенню взаємодії у системах «учень – учень», «вчитель – учень», «вчитель – батьки».

5. Оновити «Орієнтовні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи».

Критерії оцінювання повинні відповідати особливостям розвитку дітей. Часовий проміжок, виділений на написання перевірної роботи, не повинен бути фіксованим, адже діти з різним типом темпераменту, особливостями розвитку не можуть працювати в одному темпі. Не вводити оцінювання в балах, доки у дітей не буде сформована контрольно-оціночна діяльність. Це зможе запобігти формуванню орієнтації на оцінку та буде сприяти розвитку орієнтації на набуття знань.

Олена Єфименко, вчитель початкових класів, психолог, м. Маріуполь