Каталог статей

Психологія молодшого школяра

У молодшому шкільному віці відбувається рівномірний фізичний розвиток дитини, аж до підліткового віку. Продовжується зростання і дозрівання кісток скелету, хоча швидкість цих процесів не однакова в різних дітей. М'язи стають міцнішими і сильнішими, відповідно збільшуються фізична сила і витривалість як хлопчиків, так і дівчаток.

Більш ефективно функціонують лобові частки головного мозку, що керують процесами мислення та інших психічних функцій. Ці зміни дозволяють дитині включатися в усе більш складну діяльність, що вимагає високої координації рухів. Рухова діяльність у цей період інтенсивно розвивається. Важливим фактором фізичного розвитку дитини є стан здоров'я, який дозволяє дітям більш активно займатися як фізичною, так і розумовою працею.

Більшість дітей психологічно підготовлені до школи, і вони йдуть до школи з радістю. Ця внутрішня позиція дитини допомагає йому швидко прийняти вимоги вчителя, що відносяться до правил поведінки в класі, норм відносин з товаришами, розпорядку дня. Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчання, що істотно змінює мотиви його поведінки, що відкриває нові джерела розвитку його пізнавальних інтересів і моральних сил. Він поступово включається в трудову діяльність. Гра, хоча і продовжує займати важливе місце, тим не менше, втрачає свою чільну роль у розвитку його особистості. У процесі навчальної діяльності відбуваються зміни учня перш за все на рівнях загального та розумового розвитку: в знаннях, навичках, уміннях, здатності навчатися, у сформованості окремих сторін навчальної діяльності, в характері розумових операцій, особливості особистості - він стає учнем, школярем. Атмосфера новизни і святковості перших днів перебування в школі визначає позитивне ставлення дітей до навчання і створює сприятливі умови для початку навчання. Але молодший школяр переважно живе сьогоднішнім днем. У зв'язку з цим велике значення в навчальному процесі приділяється постановці ближніх і далеких цілей. Тим більше що спочатку мотиви обов'язку і відповідальності першокласником не усвідомлюються, хоча всі вимоги і завдання вчителя, як правило, виконуються. Педагогу необхідно формувати відповідальне ставлення школяра до навчання, яке повинно виявлятися в його умінні свідомо підпорядковувати свої дії більш важливим цілям і завданням.

Праця молодшого школяра набуває характеру розгорнутої діяльності, що складається з ряду дій. Виділення праці в самостійну, відповідальну діяльність змінює її характер і зміст. У міру включення дитини молодшого шкільного віку в навчальну, трудову та громадську діяльність відбувається подальший розвиток її психіки, формуються основні психологічні новоутворення: абстрактне мислення, довільність і керованість психічних процесів, рефлексія, самоконтроль, самооцінка.

Першокласник ще не може керувати своєю увагою і часто опиняється у владі зовнішніх вражень. Хоча довільність уваги і сприйняття формується вже в дошкільному віці, молодший школяр не вміє управляти цими процесами, він поки що не здатний самостійно аналізувати той чи інший предмет. У нього переважає мимовільна увага. Це призводить до того, що учень всю свою увагу зазвичай звертає на окремі істотні предмети, їх ознаки. Часто учень не може зосередити свою увагу на чому-небудь через недостатній розвиток мислення. Тому розвиток мислення і пізнавальних інтересів сприяє розвитку уваги молодшого школяра, а згодом формування уважності як важливій якості особистості. Великі зміни відбуваються в психічних процесах, пов'язаних з пам'яттю. Молодші школярі починають виділяти й усвідомлювати мнемічну задачу, користуватися розумової операцією відтворення при заучуванні напам'ять (в основному з опорою на текст). До пригадування вдаються рідше, оскільки воно пов'язане з особливим розумовим напруженням.

Згодом діти при відтворенні навчального матеріалу освоюють такі логічні операції, як систематизація, узагальнення, що призводить до більш вільного і зв'язного викладу думок. Конкретно-образний характер пам'яті молодших школярів найбільш яскраво проявляється в роботі з текстом. В даний час вважається встановленим і визнаним фактом те, що розумові можливості кожного школяра ширше, ніж уявлялося раніше: при спеціальній методичної організації навчання вони можуть засвоювати абстрактні побудови, теоретичні положення (зрозуміло, в адаптованому варіанті). У сучасній початковій школі велика увага приділяється формуванню в учнів наукових понять.

Основний напрямок у розвитку уяви молодшого школяра - це перехід до все більш адекватного і повного відображення дійсності на основі відповідних знань.

До 2 класу дитяча уява стає більш реалістичною, що зумовлює розвиток критичного мислення. Змінюється загальний характер емоційно-чуттєвих переживань молодшого школяра в умовах навчальної, трудової, ігрової діяльності. Доброзичливий стиль спілкування, підтримуваний вчителем у навчально-виховному процесі, передається і учню. Якщо раніше спостерігалися імпульсивність, нестриманість почуттів, підвищена емоційність, то тепер вони поступаються місцем усвідомленості в прояві емоцій і почуттів, стійкості емоційних станів.

З вступом до школи змінюється і спосіб життя дитини в цілому, змінюється режим, складаються нові відносини з оточуючими людьми, перш за все з учителем. На початку навчання взаємини багато в чому визначаються педагогом, йдуть через нього, через організацію навчально-виховної роботи дітей. Учитель оцінює успіхи, невдачі в навчанні школяра, його моральні якості в різних життєвих ситуаціях, а однолітки сприймають усе це як основну характеристику особистісних якостей товаришів. Емоційні зв'язки і відносин починають підкріплюватися моральними оцінками поведінки кожної дитини. У деяких дітей виникає бажання наслідувати хорошу поведінку товаришів і засуджувати погану.

У 3-4 класах роль вчителя в плані особистісного впливу стає менш значущою, а контакти з однокласниками набувають більш тісного характеру. Особисті взаємини є основою створення угруповань (малих груп). Кількість учнів у таких угрупованнях поступово збільшується: від 2-3 в перших класах до 5-6 в четвертих. І якщо спочатку зовнішні фактори (сидять поруч) служили причиною об'єднання дітей, то пізніше - спільність інтересів, моральних якостей.

Навчальна, громадська діяльність формує колектив, згуртовує його загальними цілями, інтересами. Положення ж учня в групі, його статус може бути різним: сприятливим і несприятливим. У першому випадку школяр з бажанням іде до школи, він активний у навчальній та громадській роботі і позитивний по відношенню до колективу. У другому - виникає незадоволення учня своїм становищем з усіма наслідками, що випливають звідси, іноді вельми негативними в плані етичного розвитку.

Дуже важливо знати, що статус учня в системі міжособистісних відносин класу складається в перші два роки навчання в школі і є дуже стійким, впливаючи і на його соціальний розвиток, і на його ставлення до товаришів, до класного колективу і школи в цілому.