Каталог статей

"Чорнобиль не має минулого часу"

Книжкова виставка "Мужність і біль Чорнобиля". На плакаті звернення до Чорнобиля:

Ти відомий сьогодні кожному –

 Не ім'ям своїм, а бідою.

 Тою вулицею порожньою

 Понад прип'ятською водою...

 Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

 У якому ти жив сторіччі!

 Запеклись перестиглі ягоди,

 Наче кров, на твоїм обличчі.

(Білий І. "Ти відомий сьогодні кожному")

Вступне слово вчителя: 26 квітня 1986 року почався відлік Чорно­бильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей стра­шним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.    .

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними міс­цями відпочинку, багатими лісами славилася чорнобильська земля, та тіль­ки до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатися зоною. Зона - це скалічена, непридатна до життя місцевість.

1-й учень: Журбо моя! Зажуре!

                   Ти сива, сиза, біла. ти чорний біль!

                  Чорнобиль! Ти у моїй крові.

2-й учень: Над Чорнобилем літо сплива,

    Спрагло пахне хлібом і ріллею.

    То чому так стогне земля?

    То чому ж невесело над нею?

    Вже курличуть вгорі журавлі,

    Вже збираються вдалеч гуси.

    То чому на отій ріллі

    Не стогують снопів стовусих?

    А тому, що змертвіла земля,

    Скам'яніла од болю і горя,

    І веселий клич журавля

    Вже сюди не долине ніколи!

3-й учень: Чорнобиль - невеличке українське містечко, що потопає в зелені вишень та яблунь. До трагедії - це спокійний, неквапливий, добро­зичливий світ. Здавалося, тут у цілковитій гармонії краса поліської приро­ди і сховані у бетон чотири блоки АЕС.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені. Та хіба тільки в ній? Вона роз­чинилася в людях.

4-й учень: Вона, ця трагедія, ввійде в історію, в усі хроніки людства

як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

5-й учень: Чи буде квітень, як завжди.

                   Дарунком весняної здоби,

                           Чи власним іменем біди

                  Ми назвемо його "Чорнобиль"?

                  Чи, може, викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

 Сумлінна мисль не має меж, її спинити годі.

 І ти, Чорнобилю, ти теж

 Не маєш меж сьогодні.

6-й учень: Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою. 1 не віщувала біди. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідні, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Незабаром Пер шотравневе свято, можна виїхати до Чорнобиля.

7-й учень: Це районне містечко Київської області одержало назву від різновидності гіркого полину - чорнобилки. Спочатку так іменувалося стародавнє поселення, потім місто, а за ним і сучасна електростанція

Саме в ту ніч, із 25 на 26 квітня, час став уже далеко не мирним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О першій годині 23 хв. 40 се­кунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської

електростанції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну тем­ряву.

Весна одягла барвисту,

Шовком шиту сорочку.

Весна між Десною і Прип'яттю

І не думала навіть про смерть.

І прибутному рокові наказувала, мов синочку:

"Сину, ступай міцніше

На землю отчу, на твердь!"

Атом ще спав покірно -

В реакторах і в долонях,

Ще не чули його загрози

Поліські бори і вода,

І лиш земля відчула, як б'ється жилка в скронях,

Як вишумовує травами весна співуча і молода...

І раптом - вибух, як сполох,

І полум'я смертоносне,

І вмить здригнулася планета

На всіх полюсах Землі,

Відчули трава і дерево,

Що вже не вмиються росами, -

Як перед смертю, постали батьки і діти малі.

8-й учень: Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що ви­йшла з-під контролю.

Уже через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру - лише 23 роки. У мо­лодого лейтенанта не було права на помилку.

9-й учень: І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідом­лювали небезпеку, так як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.■

10-й учень: Лейтенанти - хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління!

Ви, як пам'ять у тривожнім світі.

Роду незнищенного коріння

        Сівачі, поліщуки від роду –

       Ви з вогнем назавжди подружили,

        В сонцеткану днину і негоду

        Той вогонь перепинить зуміли.