Каталог статей

Продовження

Учениця      На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз і вдруге і втретє переписувати історію на догоду диктаторові чи скороспеченому  ідеологічному божкові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.

1-й учень  Зі спогаді Лихоліта Дмитра Трохимовича , 1923 року народження із села Раївка.

Раз пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик з пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїми чоботями. А діти( їх було п’ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота.

За нашим городом було кладовище. Від сільради видавали тим, хто копав великі ями, по кілу хліба. І ось ці люди викопували великі ями, привозили мертвих цілими підводами. Я запам’ятав одну дівчинку, років 9-10. У неї були кіски й сині-сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються. Треба, щоб хтось закрив, але не було кому. Я ще пам’ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з простягнутими руками – просили, та й замерзли.

2-й учень  Свідок Спаська Єлизавета Митрофанівна, 1905 р. народження із                        с. Катеринівка.

…Я з 12 літ – сирота. Вийшла заміж за бідняка. Трудилися з ранку до ночі.   Вже була в нас корова, пара коней та четверо діток. Та страшний день не обминув мою хату. Прийшло п’ять чоловік, забрали коней і корову.  Я стала плакати й умовляти , щоб не брали корову, бо діти малі помруть. Та один з них лише вдарив мене по лиці, щоб не кричала. Забрали все , що було у дворі, у конюшні. У хаті, крім дітей, брати було нічого. Забрали все зерно – і те, що було для харчу і те, що для посіву. І так лишилися ми з малими дітьми в голодній хаті взимку 1933 року. Не можу збагнути – які ж ми були куркулі?

3-й учень  Від імені Малиночки Антоніни Миколаївни, 1921р. народження із                с. Топчине.

…Тільки тепер, маючи своїх дітей і онуків, я розумію той біль , який терзав мою маму,коли її з трьома дітьми вигнали з хати. До себе нас впустила сусідська бабуся. Мама боролася за наше життя. Першу травицю пускала в їжу. З квітів акації робила борошно. Я й тепер духу акації не терплю. Ніколи не забуду дівчинку Лізу, років дванадцяти. Вона кудись йшла, але впала край дороги. Я підійшла до неї. Вона страшно спухла. На литка глибокі тріщини – безкровні рани, з яких текла рідина. У ранах копошилися дрібні білі черви. То був останній день коротенького Лізиного життя. Тепер на сільському кладовищі немає ніяких слідів тих братських могил. І страшно думати, що відійде покоління, яке пам’ятає жахи 33 року. Спасибі тим, хто відроджує правду.

Уривок з музичного твору.

Учень1   «Їли кішок, собак. Одного разу знайшли в соломі цілий виводок їжаків, їх теж поїли . А сусіди померли всі..»

Учень2   «…Батька вбили на моїх очах за те, що виступив проти тих, хто забирав зерно у людей…

Пустіли села, заростали бур’яном поля. Голодомор стер    із пам’яті все хороше з дитинства…»

Учень3  «… Пекли хліб із гречневої полови, їли гнилу та мерзлу картоплю, крис, кору з дерев…»

Учень1 «  У моєму рідному селі у людей забирали зерно і вивозили на пустир, заривали в землю, щоб згнив. Навмисно підпалювали потяги з хлібом, щоб не дістався голодним…»

Учень2 «  Наша односельчанка після смерті чоловік залишилася одна із трьома дітьми, які спухли з голоду, стали слабкими, надії на те, що вони виживуть, не було. Тоді мати, щоб врятувати хоч когось із діток, зарізала 10-річного Петрика, а його м’ясо зварила. Після цього бідна жінка втратила розум. В такому стані її забрали невідомо куди.»

Учень  Які наслідки голодомору? Скільки людей загинуло? Чи все встановлено?

1-й учень. Голод послав у сиру землю від 3,5 до 13 млн. селян. Третина померлих – діти, які не дали нащадків.

2-й учень. Наслідки голодомору – це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда – прадіда, відсахнулись від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень!

3-й учень  І ще одна гірка істина. У могилу голодомору зійшли  найкращі. Гинули працьовиті самостійні Хазяї, яким «пришивали» куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, що мислило і протестувало, - все це винищувалося з корінням.

У залі поступово гасне світло, звучить мелодія вальсу. Юнак та  дівчина у вінчальному вбранні вальсують. У цей час звучить  вірш Т. Коломієць «Весільна балада 1933 року».

Учениця

Вже в безлюдді повнім погасла

Донечка, надія удовина.

І сама вдова її вдягала.

І сама поклала в домовину.

У візку скрипливому із двору

Дотягла насилу до могили,

Що її у цю недобру пору

Вирила, аби земля покрила.

А як дощ заструменів цівками,

Цвинтарі оплачуючи втрати,

Босими опухлими ногами

Танцювала у багнюці мати,

Чорний - чорний та недобрий сватав.

І дивись: таки зумів узяти.

І тепер весільну перед зятем

Гірко витанцьовувала мати,

Засихала на литках багнюка –

Отакі – то переди й халяви.

Босі п’яти нелюдську розлуку

Світові оглухлому жбурляли:

…Дочку взяв…

…Д-о-ч-к-у…

Учениця   Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам’ять.

Звучить сумна мелодія.

Учень  Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії ХХ століття.

Учениця  Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932 – 1933 роках.

Учень  Пам’яті наших земляків, безвинно убієнних.

Повільно гасне світло, плавною ходою до образу Божої Матері зі свічкою в руках рухається жінка в білому, стає на коліна й застигає в молитві.

Прости, народ, Боже! Прости Цю Прокляту землю, Цей милий рай, в якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свячок не світили, обідів за тебе не робили. І ми покарані за  безпам’ятство. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, душі убієнні!

1 -й учень Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

2 -й учень З давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар з душі спадав.

Учень  Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які нас згуртують, - пам’ять та віра!

Ти скажеш , не було голодомору?

Ти скажеш , не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш , не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села вимерли на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору?

Дишлєва С. В, учитель української мови та літератури;

Федорова С. Л., учитель історії, Макіївська школа № 15 Донецької обл.

http://osvita.ua/