Після Святого вечора, який припадає на 6 січня, починалися Різдвяні свята, тобто відзначення Різдва Христового 7-го січня — Різдво, 8 — Коляди, 9 — Стефана, Всі три дні в народі шанують як великі свята. День Різдва у містах і селах починали, а часто ще й нині починають з приходу віншувальників. Вони відіграють роль палазників, і ними можуть бути лише особи чоловічої статі (переважно діти). Віншувальники заходити у хату без всякого дозволу і у віршованій формі розповідають присутнім про народження Христа, зичать усіх благ у Новому році.
Віншованки та новорічні засіванки дещо схожі. Приклад віншованок, записаних у с. Колодіївка Підволочиського району:
Вінчую вас нині, всі добрі люди,
Нехай поміж вами всегда добре буде!
Кожної днини, кожної години
Най Бог благословить вас,
Біда хай загине
Худібка і пчілка нехай ся плекає,
Огонь, град і туча нехай нас минають!
Будьте здорові разом з діточками,
Хай горя і смутку не буде між вами!
Христос ся рождає!
Інші приклади:
Вінчую вас з Христовим Рождеством
На добру долю і щасливий вік,
Щоб вам ся ліпше нині жило, як вторік,
Христос рождається! (м. Тернопіль).
Вінчую вас в коляді:
Проживайте в гаразді
Без клопотів, без біди
До другої коляди. (с. Перемилів Гусятинського району).
Дитяча віншованка, записана в с. Конюхи Козівського району:
Сидить хлопчик на стопчику,
На дудочку грає,
Христа прославляє!
А ви, люди, чуйте,
Коляду рихтуйте:
Яблучка, горішки
Для нашої потішки,
Христос ся рождає!
Ще одна дитяча віншованка:
Ісусик маленький, рученьки біленькі,
Книжечку тримає, Христос ся рождає!
Вінчую тя, ґречний пане, щоби ся був охочий,
Най тя любить хто як хоче,
А я любив і буду, —
Заплати за коляду! (с. Оліїв Зборівського району).
Віншування господареві:
Вінчуємо тє щастєм, здоровлєм,
Святим Рождеством — Ісусом Христом!
Сесі свєта святкуй здоров,
На другі свєта дочекай знов,
Поможи, Боже, свєта кінчати,
В щастю, здоровлю других діждати. (с. Саранчуки Бережинського району).
Віншування дівчатам:
Вінчуєм ти щастєм, здоровлєм,
Добрим слівцем і красним молодцем
Розумом добрим і віком довгим.
Рости велика до черевика,
Від черевика до чоловіка...
Дай же ти, Боже, та в хаті ситно,
В хаті ситно, а в дворі прибитно,
На полю зілє, а в хаті весілє,
На пасіці бджоли роєчками,
А в стаєнці овечки парочками. (с. Вербівці Теребовлянського району).
Жартівлива віншованка, що завжди викликає посмішку, бо звучить з уст дитини:
Вінчую, вінчую — бо горівку чую
Де горівки не чувати, там не буду вінчувати!
Варіантів Різдвяних віншованок існує безліч. Вони чітко діляться на релігійні і світські. Ними також закінчувалася коляда під вікном чи у хаті, коли приходили колядники. Тільки закінчення тут було в одних місцях «Христос ся рождає», а в інших — «Дай, Боже, добрий вечір!»
Віншувальники ходили тільки з досвітку до обіду. Це відбувалося після святкової утрені до Служби Божої у церкві. Сніданок після утрені в народі був ще скоромним, А от після Служби Божої вся сім'я збиралася за святковим столом, щоб розговітися. Різдвяну трапезу починали, як правило, з учорашніх пісних страв, а вже потім переходили до м'ясних: ковбаси, шинки, кров'янки, паштету, холодцю, качки (гуски), картоплі з теплим м'ясом (птиця, кролик), борщу з м'ясом (товченим салом) та ін. Делікатесом вважали локшину на молоці або з сиром і сметаною, бо взимку, переважно, корови не доїлися.
Багатство різдвяного столу символізує прагнення людини до добробуту протягом року і належить до магії першого дня. Це підтверджують і окремі віншованки, як наприклад:
...На столі ковбаса і солонина:
Христос рождається! Щаслива година!
День Різдва ще вважають сімейним, святом. Через те у цей день переважно не ходять ні з колядою, ні з вертепними виставами, хоча в окремих районах це починають ще зі Святвечора. В цей день також проводили гуртову та індивідуальну ворожбу (магію). У миску з водою, в якій вмиваються, кидали срібні гроші,— щоб було грошей, як води, а лице чисте, як срібло. Перевіряли чи не приходили вечеряти душі померлих,— по тарілочках, у яких звечора накладено кутю. Залишками зі святочної вечері поїли худобу — щоб множилася, а крихти хліба зі столу віддавали всій наявній живності — щоб була здорова. Ніякі роботи, крім годівлі худоби, у цей день не виконували. Лише подекуди спалювали «дідуха» і сіно зі столу. Попіл вважали чудодійним. Але в більшості областей України це робили на Василія.
Після Різдва, 8 січня, наступали Коляди. Свято відзначали колядками, вертепними виставами «Цар Ірод», «Цар Максиміліан», «Шопка», «Вертеп», «Звізда» та ін. Саме колядки були найголовнішими елементами народної обрядовості. Колядки є святковими обходами, що супроводжуються величальними вітаннями, побажаннями, висловленими у пісні, слові, дії. В основі колядок закладена та ж магічна ідея «першого дня», згідно з якою привітання і побажання добра, здоров'я й щастя мали стати реальністю у недалекому майбутньому. Про давність звичаю колядування свідчить поділ, між самими колядками на церковні і світські. Перші з них розповідають про народження Христа, закликають до віри в Бога, який допоможе кожному, хто його просить. Інші (світські) мають звертання безпосередньо до господаря, господині, їх дітей, парубка чи дівчини з побажаннями різного благополуччя.
Прикладами церковних колядок можуть служити «Бог предвічний», «Нова радість стала», «Бог ся рождає», «Во Вифлеємі нині новина».
Прикладами світських — «Коляд, коляд, колядниця», «Ой чи є, чи нема», «Не було світа», «Там на горойці».
Колядувати починали ходити вже після обіду. Церковні групи чоловіків, жінок, молоді збирали «коляду» на церковні потреби. Світські групи були теж як одноосібні (чоловічі, дівоцькі), так і змішані, в т. ч. і дитячі. Групи мали святковий одяг, дехто рядився у маски кози, ведмедя, чорта, цигана та ін. Вони починали ходити дещо пізніше. У групі могли нести «Звізду». Але її вже мусили обігрувати і словом, і піснею (колядкою), що славили народження Христа. Обов'язковим членом групи був міхоноша. Очолювати групу обирали отамана (березу). Він мав ознаки влади (посох, дзвінок, шаблю).
Колядники просилися у хату словами: «Чи позволите коляду зачити, господу звеселити, Ірода засмутити?» Цю просьбу мовили через вікно. Після згоди господарів виконували колядки, а між ними короткі віншованки. Церковні групи після коляди виконували, як правило, віншування, що прославляли народження Христа. Світські групи, закінчували свою коляду, вимогою дати «п'ятака», «ковбаси і сала». Наприклад: «Дайте пиріг, бо потєгну хату за ріг!», «Дайте нам коляду, бо будете мати біду!». Або ще:
Коляда! Коляда! Дай, бабо, пирога!
Як не даси пирога — возьму вола за рога
Та виведу за поріг, і викручу правий ріг,
Буду рогом трубити, а воликом робити.
(с. Іванків Борщівського району)
Церковні групи віншували так:
Радуйтеся, християни, Ісус Христос межи нами!
Радуйтеся, веселіться рожденому поклоніться!
(с. Красівка Тернопільського району)
Ми принесли новини із чужої сторони;
Діва Сина породила і на сіні положила,
Тріє царі приходили, Єму дари приносили:
Ладан, миро і кадило, щоб ся всім
нам добре жило,
І ви нині веселіться, Христу-Богу поклоніться! (с. Озерна Зборівського району).
Ряджені з числа колядників без дозволу могли взяти у цей день усе те їстівне, що їм сподобалося. Дати багату коляду вважалося для господаря за честь. Продукти, зібрані під час різдвяних обходів, використовували на вечорницях.
Звичай ходити зі «Звіздою» існує лише з початку XIX ст. Це християнський символ, пов'язаний із Різдвом Христовим, яке возвістила зоря. Зірку виготовляли з обручайки сита, до якої прикріпляли по основі картонні чи диктові «роги». Зірка була, як правило, 8-кутною. Всю конструкцію обклеювали різнобарвним папером, фольгою, стрічками, кутасами. Бокові стінки прикрашали картинками на релігійні теми. Всередині встановлювали свічку (тепер беруть лампочку і батарейку).
У групи колядників часом вводили образ пастушків і трьох царів, які розповідали легенду про народження Христа.
Ходіння зі «Звіздою» є полегшеним варіантом вертепної вистави. Зі «Звіздою», але іншою, новорічною, також ходили на Василія, тобто на Новий Рік.
Вертеп — це ящик 60x40x30 см без передньої стінки. Його обклеювали теж гарним папером, фольгою, виготовляли дах або бані (шпилі), схожі на церковні. В середині вертепу була відображена сцена народження Христа — за допомогою примітивних ляльок, яких виготовляли з тополевої кори, паперу і клею. Розміщення ляльок було статичним. Наприклад: на задній стінці виблискує зоря, що шле своє проміння маленькому Христу. На цій же стінці контури міста Вифлеєма. Посередині вертепу стоять дерев'яні ясельця, у яких лежить Христос. Біля нього Марія і Йосип. Тут же ослик, ягня. Спиною до глядача, лицем до ясел стоять три царі, біля них пастушки. Підвішений до верхньої стінки, у повітрі застиг Ангел-хоронитель Христа-Бога. У верхніх кутках задньої стінки — два херувими з трубами.
Вертеп можна ускладнити, якщо на нижній стінці встановити рухомий круг, а на ньому всі ці персонажі. Рух круга навколо осі створює враження «живих» фігур.
Спрощеним варіантом вертепу є Шопка. Це той самий ящик, але менший за розмірами (40x30x20 см), обклеєний образками, які розповідають про народження Христа. Посередині встановлена свічка. Усі вертепні ящики мають спереду рухому передню стінку, обтягнуту по рамці целофаном (склом), що є своєрідним екраном.
Подекуди ще зустрічаються двоповерхові вертепи. Перший поверх містить у собі ляльки, які відображають козаків, цигана, жида, Маланку та інші персонажі, які розігрують світські пародійні сцени. На другому «поверсі» — ляльки з біблійного сюжету про народження Христа. Вертеп вносять у хату два пастушки, які розповідають про дивную новину (народження Бога-сина). Потім у народну виставу поступово включаються живі прототипи тих героїв, образи яких встановлені у вертепі.
На Тернопільщині існує багато варіантів вертепних вистав під загальною назвою «Цар Ірод». У народі кажуть: «Хлопці пішли з Геродом (Іродом)!
Вистави бувають масовими (15—20 персонажів) та малими (6—8 чол). Обов'язковими їх персонажами є пастухи (пастирі), три царі, Ірод, козак, Смерть, Чорт. У великих виставах вводять персонажі Жида, Цигана та їх жінок, римських воїнів, Стрільця, Козака, Селянина та ін. Цікавим є варіант вертепу у с. Острів Тернопільського району (запис Левка Крупи), де замість трьох царів виступають князі Володимир, Данило Галицький та гетьман Богдан Хмельницький.
Важливим засобом вираження задуму вистави є костюми героїв. Проте різдвяна вистава дозволяє спрощувати одяг її учасників, пристосовуючись до місцевих умов і можливостей. Тож не дивно, що пастушки (пастирі) одягнуті у кожушки і смушкові шапки, цар Ірод поверх кожуха має накидку з білого полотна. Смерть — у білому савані з маскою, Циган у рваному кожушку, з-під якого виглядає червона, сорочка, та в потертому капелюсі і т. п.
Гарну підбірку вертепних і новорічних вистав містить збірничок «Христос рождається! Славіте його», який підготував М. Крищук, Т., 1991 р.
Віншування
Я прийшов вас привітати
І про свято розказати,
Про свято Різдво Господнє
Розповім я вам сьогодні.
У вертепі в Вифлеємі
Породила Діва Сина,
І Христом Його назвала,
У ясельцях колисала.
По всій Україні пісня гомонить,
Христос народився — радіє весь світ!
Вся наша країна Його прославляє,
Слава Україні! Христос ся рождає!
Дай вам, Христе-Боже, ключі небесні,
Щастя, здоров'я, прибутки чесні.
На полі, на броді і на перевозі
Най Бог вам поможе удома, в дорозі,
Христос ся рождає!
«Бог предвічний народився»,—
Лунає по світі,
Божий люд весь веселиться,
Небо в зорях світить.
Сяють хмари вівтарями,
До вертепу діти
Зі свічками, молитвами
Йдуть Дитя зігріти.
У пелюшках і на сіні
Бога привітати
Плине нарід у молінні
Від хати до хати.
Всюди радість, всюди співи —
Воля воскресає.
Радуйтеся, українці,
Христос ся рождає! Дмитро Павлич
Колядка
Народився Бог в стодолі,
На пахкім, зеленім сіні,
Розлилася пісня волі
По широкій Україні.
Мати Божа пеленає
Сина в теплу кожушину,
Тішиться, бо ще не знає,
Що розпнуть її дитину
В Божу честь та з честь народу
Три царі складають строфи,
Та вже викуваний з льоду
Сяє хрест з гори Голгофи.
Снігом куриться дорога,
Від морозу в'януть зорі.
Тулиться ягня до Бога
В здивуванні та в покорі.
Навіть звірі на коліна
Перед ним стають покірно,
Чом же Богу Україна
Дорога така безмірно!
Чом же ми, раби-пігмеї,
Кидаєм її в зневірі,
Чом же людський син за неї
Має вмерти на Сибірі?
Новий рік
Новорічне свято на Україні зустрічають 14 січня за новим стилем. Увечері з 13 на 14 січня на Маланки господиня знову готує святкову вечерю, яка цього разу називається щедрою, у народі — «щедра кутя». Напевно, від назви вечері і походить назва обрядових новорічних пісень, що змінюють колядки і називаються щедрівками.
Як і на Свят-вечір, на столі є ритуальні страви: хліб, кутя, узвар, голубці, риба й різні вареники. Кількість страв числом не обмежується. Перед вечерею господар ховається за столом, на якому лежить кілька хлібин, і питає дітей:
— Чи ви видите мене, діти?
— Ні, тату, не видимо.
— Ну то дай, Боже, щоби сте мене так нігди не виділи...
Вечеря починається з такої молитви:
—Дякую Ти, Боже, що сьмо дочекали до Святої Вечері всі разом у щасті і здоровлі. Заразом просимо Тя, Господи, аби допустив до Вечері з нами і тих душ, що ми їх не знаємо, а їх дожидаємо; що за тих ніхто не знає, що вони припадками припадають, що вони бутинами побиті, дорогами покалічені, пострачувані, потоплені, за котрих ніхто не знає, лягаючи і встаючи, і дорогов ідучи — ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають. І сего святого вечора чекають. Що у нас у цей вечір молитви великі йдуть, що такі душі се найдуть, що тоті душі пом'януть. Щиро Бога просимо, поклони б'ємо і споминаємо усі душі за: і тоті, котрі не знаємо! Господи, заборони людську худібку і мою од звірини і від недоброго ока. На росах, на водах, на всіх переходах! Дякувати Богу святому, що поміг до чекати у мирности, радости і веселости сих Божих святок! Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від сих за рік других дочекати!
Як видно, цю молитву, напевно, виконували і на Святвечір, і на Щедрий вечір, і на Бідну Кутю (Йордан). Потім господар хрестив макітри з кутею, починав вечерю, як і на Святий вечір. На Щедрий вечір дозволялося вже вживати вино, причому, пили його по ковтку всі присутні. Починав господар, звертаючись до дружини з такими словами:
—Здорова будь, жінко! Дай, Боже, до такого самого вечора діждати!
Вона йому відповідала:
—Пий здоров! Дай, Боже, здоровля нам і нашим пчолам!
Опісля чарка вже переходила до рук господині, і вона з такими ж словами зверталася до старшого сина (дочки). Звертання господарів до бджіл пов’язане з їх містичною пошаною. Бджіл вважали райськими створіннями, занесеними на землю з райськими деревами, шанували як божих послушниць.
При вечері обов'язково виконували церковні і світські щедрівки. Після вечері співали щедрівники, хлопці водили «Козу», «Маланку», розігрували виставу «Новий рік», ходили гурти з новорічною «Звіздою».
Вранці 14 січня господар виносив з хати «дідуха», робив з нього у дворі перевесла і йшов з усією родиною в сад. За цей час жінки підмітали у хаті, збирали сіно, яке теж несли у садок. Господар звертався до кожної деревини з такими словами:
—Роди, Боже, нам рясно, як на небі звізди,
І так красно, як від них рясно.
Після того кожне дерево обов'язково обв'язували перевеслом з «дідуха», посипали попелом з сіна.
На Закарпатті господар у цей день виходив з карачуном (у нас хліб «Василь») і йшов до хліва. Тут відбувалася між господарем і господинею така розмова:
—Хто йде?
—Пан Біг!
—Що несе!
—Пиріг!
Потім господар давав худобі по кусочку того хліба.
За плином літ багато предметних новорічних ворожінь забуто, але навіть і ті, які залишилися, свідчать, що вони були єдиною складовою з тими, які розпочиналися на Катерини й Андрея і продовжувалися перед Різдвом і до Водохрещі.
Того ж ранку по хатах ходять засівальники. Тільки тепер це не лише хлопчики, а подекуди і дівчата. Виголошуючи свої побажання, вони розсівали по хаті зерно. Коли вдома є дівчина на виданні, вона старається зловити насінини на льоту. Якщо спіймає пару зерен - бути цьогоріч і їй у парі.
Заспіванки
Новий Рік ся розпочав,
А старий ся скінчив,
Що було у вас в нім злого,—
Най щезне, як дим.
Най здоров'я вам сприяє,
Всім добром ся наповняють,
Ваші хліви і обори,
Ваші скрині і комори.
Щоби були сте хороші
І багато мали грошей,
Щоб сте Бога вихваляли,
Завжди чисте серце мали,
Щоб сте хоч сто літ прожили.
Вінець в Бога заслужили...
...Сійся, родися, жито, пшениця,
На той Новий рік,
Щоб вам жилось краще, як торік…
Христос ся рождає! (с. Нараїв Бережанського району).
Ходить Ілля на Василя,
Несе кугу житяную.
Куди махне — жито росте,
Вроди, Боже, жито, пшеницю,
І всяку пашницю.
У полі ядро,
У домі добро,
З колоска — жмінка,
Зі снопа — мірка,
У полі колосок,
В хаті — пиріжок.
Щедрий вечір! («Колядки та щедрівки», К., 1965 р.).
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю.
Щоб родило із землі,
Щоби хліб був на столі,
І в коморі, і в стодолі,
Щоб всего було доволі,
І не знали щоб розпуки
Ваші діти і онуки.
Дай же, Боже, в добрий час,
Щоб добро гостило в нас.
* * *
Сію вам жито, щоб добре вам ся жило,
Сію вам просо на все хороше.
Посилаю пшеницю яру, щоб горя не знали,
На щастя, на здоров'я, на той новий рік,
Щоби вам ся ліпше жило, як вторік,
* * *
На щастя, на здоров'я, на новий рік,
Роди, Боже, жито, пшеницю,
в загороді бики і телицю,
В кошарі барана і ягницю,
У запічку дітей цілу копицю.
Я — малий пахолок, народився у вівторок,
А в середу рано до школи віддано.
Іду я і плачу, стежечки не бачу,
Сльози витираю, з Новим Роком вас вітаю!
Христос ся рождає!
Тексти віншувань по виконанні щедрівок:
Щедрик, щедрик, дайте вареник!
А ще мало — дайте сала!
Кільце ковбаски, грудочку кашки,
Умочіть в масло, щоб було смачно!
Будьте здорові! Даруй вам, Боже, щастя і долю,
Всього уволю! А хліба найбільше!
До хліба посилай, Боже, капусту, буряки і огірки,
Щоб діждати садити, поливати і в здоров'ї споживати!
Пошли вам, Боже, здоров'я у ваш дім на родиночку
Щастя на двір — на худобиночку!
На родину багатую,
На худобу рогатую! (с. Городниця, Підволочиського району).
Щедрівок, на відміну від колядок, є менше церковних. Здебільшого це ті ж самі віншування чи засіванки у співаній формі. Щедрівки діляться на родинні, які присвячуються усім присутнім у домі, а також ті, що адресовані конкретно господарю, господині, парубкові, дівчині. В побуті українців у ніч на Василя були цікаві театралізовані обряди проводів старого і зустрічі Нового року. У першому випадку це народна вистава «Новий рік», у якій негативними персонажами були самовпевнений і лихий цар - Старий Рік і його слуга-воїн. Позитивними — Новий Рік, Селянин, Ремісник, Робітник, їм допомагали звичні Смерть і Чорт. На початку вистави — Воїн-підлабузник хвалив Старий Рік за його вміння чинити зло людям, перераховував усі нещастя, які були у році. Увіходили Селянин, Ремісник, Робітник зі своїми скаргами і просили Старий Рік, щоб уже йшов на спочинок, вказували на свої кривди. При цій суперечці заходив Новий Рік, і відбувалася його розмова зі Старим Роком. Вона закінчувалася тим, що Смерть убивала останнього, а Чорт вів його душу до пекла.
В іншому випадку у групі щедрівників були образи Старого і Нового років. Поміж щедрівками вони теж вели суперечку, хто з них кращий. Тут Старий Рік був одягнутий як дід-жебрак, а Новий Рік — як козак, обвішаний кольоровими стрічками і прикрашений квітами. Своїм образним вирішенням ці інтермедії ілюструють народний погляд на акт новоліття.
Можна назвати ще безліч звичаїв, пов'язаних із днем Василя. В цей день відзначали день Ангела чоловіків, яких звали Василями. У зв'язку з тим, що 14 січня у церковному календарі є святом обрізання Ісуса Христа за єврейським звичаєм, то у народі (Волинь, Закарпаття, Гуцульщина) цього дня забороняли брати до рук ножа. Особливо це стосувалося вагітних жінок. Усе, що треба було нарізати з їжі, заготовляли напередодні.
Українці не мали свого новорічного героя, яким у росіян є Дід Мороз, у німців — Санта Клаус, у французів — Пер Ноель і т. п. Його нам замінив образ св. Миколая — доброго, лагідного, щедрого і милосердного священослужителя древніх часів. На Західній Україні Миколай розносив подарунки дітям під надвечір'я 18 грудня і до Нового Року. Проте на сам Новий Рік Миколай уже не ходив, бо це свято вважали суто родинним.
Новорічні прикмети
З Новим Роком, як і з Різдвом, пов’язано чимало прикмет про погоду й господарство. Кажуть:
—На Новий Рік день ся прибавив на заячий скік.
—Коли новорічна ніч зоряна, без вітру і на деревах є іней, то буде добрий урожай. Коли у цю ніч вітер з півдня — на гарну ярину, коли з півночі — на озимину.
—На Закарпатті ворожили на жевріючих вуглинах, вийнятих з печі. Якщо згорить до кінця — будуть добрі овочі.
—На Гуцульщині теж ворожили на здоров'я, вибираючи вуглини за кількістю членів родини.
—На Київщині, Полтавщині дівчата перекидали чобіт через хату. Якщо вдасться за перший раз — вийде заміж цьогоріч.
—Увечері на Маланки в центральних областях України, як на Андрея на Західній Україні, хлопці організовували «збитки» (жартівливі крадіжки: ворота, сани, навіть худобу). Але тут усе «вкредене» повертала до господаря наступного дня за викуп, тобто гостину. Нерідко так відбувалися прелюдії до майбутнього сватання.
У народі вірили, що в новорічну ніч «відчиняється небо» і можна випросити у Бога все, що заманеться, а вода у криницях в цю ніч перетворюється у вино,
Йордан (Водохреща)
19 січня закінчувався дванадцятиденний період свят, пов'язаних з Різдвом Христовим. Останній день того періоду — церковне свято Богоявленія (хрещення), відоме в народі як Йордан (Іордан, Ордан, Водохреща). Це свято теж, безумовно, має ще язичеські корені, бо супроводжується різними магічними діями, ворожіннями, повір'ями. Про це свідчить устав князя Володимира (до 1011 р.), який забороняв молитися коло води. Головне місце у йорданських обрядах займають ті, що пов'язані з водою. Але це стосується тільки православної та греко-католицької церков, бо католики за найголовніший елемент цього свята мали процесію «трьох крулів», звідси і назва свята. Церква представляє «таїнство» хрещення як чисто християнський ритуал, заповіданий Христом. Випікання просфор доручалося одній з найбільш шанованих у селі (місті) родин. За місяць до Різдва священик з амвона оголошував про те, що цьогоріч просфори випікатиме та чи інша родина, яка є взірцем у стосунках членів родини між собою та з ближніми сусідами, тут не зловживають алкоголем, люди — добрі господарі, не відмовляють допомогти стра-жденному. Таким чином, серед селян було мовчезне змагання за те право. Виховний момент такої форми відзначення кращої родини безсумнівний.
Проте, якщо згадати, ряд язичеських свят, пов'язаних із природою, приміром, того ж Івана Купала, то основні його елементи, а саме: уявлення про чудодійну силу води, про очищення гріхів через омивання тіла, закликання й ворожба — все це можна знайти у багатьох релігіях, у т. ч. і в язичеських віруваннях східних слов'ян.
Надвечір'я напередодні Йордану називають Щедрим вечором. Це ніби мала Різдвяна вечеря.
У народі її ще називають «голодна кутя», «бабин вечір», «водохресний вечір». Вечеря має насамперед сімейний характер і не передбачає відвідувань родичів та виділення вечері для померлих. Готують знову кутю, рибні страви, вареники, пісні голубці, киселі, узвари. Вечеря є також скоромною і не має більше 9 страв.
18 січня був днем строгого посту. В деяких місцевостях воду хрестять увечері 18 січня, а в більшості — 19 січня, В тих місцевостях, де воду освячують напередодні, нею починають вечерю. В інших, зокрема на Галичині, вечерю починають з тієї самої просфори. Просфори (польські облатки) можна було купити у церкві. Це, до речі, був також один із видів селянського заробітку взимку.
У цей вечір, як і перед Різдвом, здійснювали різні приготування до вечері і свята в цілому. Знову на столі і долівці було сіно, знову кликали кутею мороз. Якщо «свята» вода була перед вечерею, то господар скроплював нею худобу, птицю, вулики з пасікою, малював крейдою на всіх дверях хрести. У минулому цього вечора «виганяли кутю». Для цього діти калатали у миски і цебра, бігаючи кругом хати, господар стріляв у небо. В цей вечір закінчувалася тічка у вовків, і дороги для подорожніх ставали безпечнішими. Сам процес вечері нічим не відрізнявся від Різдвяної, тільки після вечері господар виносив з хати «дідуха», частину його давав худобі, а з решти робив перевесла і обв’язував ними фруктові дерева, щоб добре родили, Ворожінь з групи любовної магії на цю вечерю в нашій місцевості не зустрічається, певно, тому, що за таке переслідували свого часу церква і влада. Після вечері під вікнами кожної господи лунали щедрівки, починалися ходіння з «Козою», «Маланкою». Наступного дня, як і на Різдво щедрувати ходили церковні групи — збирали кошти на церкву.
Головною подією 19 січня є обряд самого хрещення води. Зранку люди йдуть до церкви на Службу Божу. Потім усі на чолі зі священиком вирушають до ставка, річки, де ще минулого вечора з криги вирубано хрест. В окремих місцях його фарбували червоним буряковим соком, ставили коло церкви, прикрашали вінком з ялини, квітами. Кожен приносив воду з собою, і священик, обходячи ряди, кропив її або у воду занурював срібний хрест. Якщо дія відбувалася на воді, то хрест ставили і прикрашали біля ополонки, з якої його витягли. В кінці хрещенської служби на льоду, коли священик і народ проголосив «Великий єси Господи», священикові підносив господар (господиня), які мають бджоли, три свічки — жертву триєдиному Богу Отцю, і Сину, і Св. Духу. Священик у воді гасив ці свічки. Після того він занурював у воду хрест. Звучали церковні йорданські пісні, і обряд вважали завершеним. Колись давно у цю хвилину козаки стріляли, в небо випускали голубів, що символізували Бога Духа, який зійшов на Христа в образі голуба під час його хрещення. Люди притьмом набирали воду у посудини і старалися якнайшвидше йти з нею додому. Вважали, що той, хто прийде останнім з водою додому, незабаром помре. Священну (святу) воду зберігали у кожній сім'ї про-тягом року. Нею лікували людей, худобу, скроплювали молодих до шлюбу та померлих в останню дорогу. На Йордан хлопчикам, яким виповнилося 14 літ, змочували водою волосся і злегка вистригали його за вухами.
На Західній Україні на Йордан священик з дяком, крім того, ходять від хати до хати і кроплять йорданською водою господу. Платять за цей обряд особисто служителям церкви.
Про древність обряду водохрещення свідчать такі факти: на Гуцульщині і в областях Східної України священними вважали мітли, якими кропили воду, дерев'яні чопи, якими кололи льодовий хрест, і навіть камінці з річки. Камінці клали на городі, щоб родила ка-пуста, огірки. Прути з мітли варили, і напій вважали лікувальним. Під час водохрещі окремі люди приносили предмети праці і опускали їх у воду, щоб процвітало те чи інше ремесло.
У тих же областях збереглися пережитки прославлення водохресного обрядового вогню. Всі люди
