Каталог статей

Продовження

3.      Контроль

     В основі цього принципу — обхід класу. Встаньте й пройдіться класною кімнатою. Ходіть, коли учні працюють. Стежте за хо­дом виконання ними роботи. Через 2 хв після початку виконання учнями письмо­вих завдань учитель має обійти клас, пере­вірити, чи всі розпочали роботу, чи правиль­но зрозуміли завдання, чи поставили свої прізвища на роботах.

     Можливі перерви. Вчитель може нада­вати індивідуальні поради, якщо необхід­но. Учні, які ще не включилися у виконан­ня завдання, швидше це зроблять, побачив­ши, що вчитель наближається. Таким чи­ном можна заохотити до роботи тих, хто не досить уважний або надто повільний.

Вчитель не втручається в хід роботи, не

намагається робити загальні зауваження, якщо тільки не помітить однакових про­блем у кількох учнів. Він говорить спокій­ним голосом, і діти цінують його особисту позитивну увагу.

4.      Моделювання

     Усім відомий вислів «Навчити можна власним прикладом». Ввічливі, жваві, повні ентузіазму, терплячі, толерантні та організовані вчителі показують приклад своєю поведінкою. І, навпаки, вчителі, у яких слово розходиться з ділом, збивають із пантелику дітей та провокують їх до по­рушення поведінки.

Якщо ви хочете, щоб учні не підвищува­ли голос під час роботи, ви маєте також го­ворити тихіше.

5.      Невербальні сигнали

     У 50-ті роки XX ст. звичайним предме­том на уроці був нікельований дзвінок, який стояв на вчительському столі. Подзво­нивши, вчитель міг привернути загальну увагу класу.

Невербальними сигналами є також ви­раз обличчя, поза, жести. Ретельно підберіть типи невербальних сигналів для використання на уроці. Поясніть учням, що ви хочете від них, коли використовуєте ці сигнали.

6.      Контроль середовища

     Класна кімната має бути теплим та ра­дісним місцем. Учням подобається, коли в кабінеті щось періодично змінюється.

Навчальні центри, прикрашені карти­нами, оформлені з використанням при­ємних кольорів, викликають в учнів інте­рес до навчання.

Діти прагнуть щось знати про вас і ваші інтереси. Нехай у вашому класі буде щось особисте: сімейне фото, щось, що стосуєть­ся вашого хобі, якась колекція на вашому столі тощо. Вони обов'язково спонукають ваших учнів до особистої розмови. Коли діти краще знатимуть вас, ви матимете значно менше проблем із дисципліною.

Нехай класна кімната буде місцем, де ви легко зможете керувати увагою учнів, де їм буде легко зосередитися на виконанні зав­дання.

7.      Ненав'язливе втручання

     Розумний учитель подбає про те, щоб учень не був покараний за свою погану пове­дінку, опинившись у центрі уваги. Він про­водить урок, запобігаючи виникненню проблем.  Вжиті ним заходи щодо порушників поведінки мають бути майже непомітними для навколишніх. А отже, решта учнів не відволікатиметься від виконання роботи.

     Ефективно використовувати під час уро­ку прийом «згадування імені». Як тільки вчи­тель бачить, що учень розмовляє або не пра­цює, просто вставляє ім'я цієї дитини в роз­повідь так, щоб це виглядало абсолютно при­родно: «Як бачиш, Денисе, ми розібрали одну з десяти колонок». Денис, почувши своє ім'я знову повертається до роботи, причому реш­та класу не звертає на це уваги.

8.      Стверджувальна дисципліна

     Це традиційний обмежувальний авто­ритаризм. Запропонована Ле Кантером, вона має максимально застосовувати зао­хочення. Учням презентуються чіткі пра­вила, на необхідності виконання яких по­стійно наголошується.

9.      Стверджувальні «Я»-повідомлення

     Будучи компонентом стверджувальної дисципліни, ці «Я»-повідомлення є форму­люваннями, що використовує вчитель під час сутички з учнем, який погано пово­диться. Вони мають бути чітким описом того, якою повинна бути поведінка учня.

Вчитель, який досконало володіє цією технікою, фокусує увагу учня насамперед на тій поведінці, якої від нього чекають, а не на поганій: «Я хочу, щоб ви...», «Мені по­трібно, щоб ви...», «Я чекаю, щоб ви...».

     Недосвідчений учитель може припусти­тися помилки: «Я хочу, щоб ви припини­ли...». Це, як правило, породжує конфронта­цію та протест. Увага сфокусована на по­ганій поведінці, й учень готовий до негай­ної відповіді: «Я нічого не зробив!» або «Це не я...», й починається з'ясовування стосунків

10.    Гуманні «Неповідомлення

     Ці «Я»-повідомлення виражають почут­тя вчителя. Томас Гордон, автор методики навчання вчительської майстерності (ТЕТ), виокремлює 3 типи таких послань.

Перше—це опис поведінки дітей: «Коли ви говорите одночасно зі мною...». Друге— це враження, яке ця поведінка справляє на вчителя: «Я маю зупинити мій урок...». І третє—почуття, які вона породжує в душі вчителя:«... Це засмучує мене».

Учитель, якому постійно заважає учень, може одного разу вдатися до досить емо­ційного висловлення своїх почуттів: «Я не можу уявити, що такого я тобі зробив, чому ти вважаєш, що я не гідний твоєї поваги, в той час, коли решта учнів так не вважає. Якщо я був до тебе колись надто суворим чи неуважним, будь ласка, дай мені про це знати в будь-якому разі. Я почуваюся так, ніби чимось тебе образив, а ти тепер вва­жаєш за потрібне демонструвати мені свою неповагу». Після такої розмови учень має заспокоїтися на тривалий час.

11.    Позитивна дисципліна

     Говоріть дітям, як потрібно поводитися, замість того, щоб перераховувати речі, які вони не повинні робити. Замість «не бігай­те» скажіть «ходіть спокійно». Замість «не бийтеся» — «розв'язуйте конфлікти цивілі­зовано». Передавайте ваші правила як спо­дівання. Поясніть учням, як ви чекаєте від них пристойної поведінки в класі.

Частіше вдавайтеся до схвалення. Коли ви бачите, що хтось поводиться добре, висловіть йому своє задоволення. Ви можете це зробити словами, але не обов'язково тільки ними. Посмішка, схвальний порух головою — все це сприяє хорошій по­ведінці.

http://zastupnik.at.ua/