Каталог статей

Роль школи: погляд з позиції держави і батьків
 

Темою даної публікації є виокремлення найбільш загальних рис, що характеризують роль сучасної української школи з позицій як держави, так і батьків, громадськості. Важливо дізнатись, у якій мірі погляди співпадають, а у якій відрізняються.

Одночасно виникають принаймні два дискусійних взаємопов’язаних питання:

1) Хто є замовником шкільної освіти: держава в особі місцевих адміністрацій та місцевих рад або сім’ї учнів?

2) Що є первинним: школа для держави або держава для школи?

Якщо вдасться знайти правильні відповіді на зазначені питання, значно легше буде виокремити складові вектору руху школи у часі та просторі.

Звичайно, локальні ролі кожної конкретної школи будуть відрізнятися між собою. Але було б дивно вважати, що не знайдеться загальних рис, які характеризують кожну школу у її державно-соціальному призначенні.

Завдання ускладнюється тим, що як держава, так і батьки не однорідні у своєму баченні проблеми. Хоча Міністерство освіти і науки, відповідно до законодавства, визначає освітню політику у державі (добре це робить або не дуже, то вже окрема тема), але здійснюють цю політику місцеві адміністрації та місцеві ради.

Як здійснюють, як трактують на місцях загальнодержавну політику в галузі освіти? По-різному, дуже по-різному.

У свою чергу, батьки наших учнів відносяться до різних соціально-культурних груп, і запити щодо школи у них відповідно різні.

Нарешті, так сталося, що перші 10-15 років незалежності держава у значній мірі відпустила зі своїх рук управління освітою, у зв’язку з чим утворилося надзвичайне різноманіття шкіл. І пересічна сільська школа нині схожа на столичну гімназію не більше, ніж старенький автомобіль «Жигулі –копійка» на сучасний позашляховик «Лексус».

Роль школи: погляд з позиції держави

Звісно, сутнісне призначення школи, а точніше «середнього загальноосвітнього закладу» з позиції держави, будемо визначати відповідно до норм діючого Закону «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 року, зі змінами.

Роль школи з позиції держави має грунтуватись на наступних засадах:

1) Реалізація права громадян відповідної території на повну загальну освіту на трьох освітніх рівнях (початкова, основна, старша школа) у закладах освіти різної організаційно-правової форми (державна, комунальна та приватна власність) у різних типах навчальних закладів (загальноосвітня школа, спеціалізована школа, гімназія, колегіум, ліцей, школа-інтернат, спеціальна школа, санаторна школа, школа соціальної реабілітації, вечірня школа, навчально-реабілітаційний центр) за груповою та індивідуальною формою навчання.

2) Доступність та безоплатність отримання повної загальної середньої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

3) Відповідність освіти вимогам «Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти», прийнятого Постановою Кабінету міністрів України від 23.11.2011 р. за №1392, зі змінами.

4) Забезпечення єдності навчання та виховання; виховання учнів у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи в школі.

5) Всебічний розвиток особистості на засадах загальнолюдських цінностей, науковості, гуманізму, демократії, громадянської свідомості, політкультурності, світського характеру, системності, інтегративності.

6) Оволодіння системою знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом чого є інтелектуальний, соціальний та фізичний розвиток особистості.

7) Вимога до педагогічних працівників бути особами з високими моральними якостями, відповідною педагогічною освітою, належним рівнем професійної підготовки, фізичним та моральним станом.

8) Забезпечення нешкідливих умов навчання, охорона життя і здоров’я учнів.

9) Забезпечення умов для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я, формування гігієнічних навичок, засад здорового способу життя.

10) Організація харчування учнів. Забезпечення учнів медичним обслуговуванням.

11) Заборона утворення і діяльності у школах організаційних структур політичних партій, релігійних організацій і воєнізованих формувань та заборона примусового залучення учнів до вступу у ці організації.

12) Проведення поточного підсумкового оцінювання знань учнів та підсумкової Державної атестації з метою видачі їм документів загальнодержавного зразка (свідоцтв про базову середню освіту після завершення 9-го класу та атестатів про повну середню освіту після 11 класу).

13) Визначення мови навчання та виховання у школах відповідно до статті 20 “Мова освіти” Закону України «Про засади державної мовної політики» від 23.07.2012 року, зі змінами.

Закон визначає, що «вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується … за умови обов’язкового вивчення державної мови… Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою або мовами меншин …за заявами про мову навчання, які надаються … при вступі».

14) Покладення відповідальності за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми на їх батьків.

15) Заборона перевіряти рівень знань під час зарахування дітей до школи, крім гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл.

У свою чергу, відповідно до Закону “Про загальну середню освіту” засновники шкіл – місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування:

забезпечують реалізацію державної політики у сфері освіти на відповідній території;
створюють умови для одержання громадянами повної загальної середньої освіти;
організують матеріальне, науково-методичне забезпечення.
Мабуть, тепер доречним буде надати деякі коментарі до цієї державної позиції перш, ніж висловити погляди батьків на призначення школи. Для цього переглянемо знову одну за одною вищезазначені тези.

1. Закріплення шкіл за певною територією (так званий «шкільний мікрорайон») має безперечний практичний сенс у сільській місцевості. Що стосується населених пунктів, де знаходяться від 2 до 500 (як у столиці) шкіл, дана норма нерідко «розмивається» різницею у юридичній (паспортній) адресі проживання батьків учнів та фактичному місці проживання. Інша справа, що школа не має права відмовляти у прийомі учня, що прописаний на її території обслуговування (виключення – ліцеї, гімназії, спеціалізовані школи, які не мають закріпленої території).

На відміну від європейських підходів, наші школи не обмежують прав на доуніверситетську освіту після основної школи і приймають до профільних 10-11 класів усіх бажаючих учнів (виключення ті ж самі – ліцеї, гімназії, спеціалізовані школи, набір до яких дозволений за конкурсом відповідно до 8-10, 5, 1 класів).

Право на отримання освіти у приватних школах держава обмежує повною відсутністю фінансової підтримки цих закладів. Зазначена обставина може бути критичною для дітей з особливими потребами (медичними або психологічними), сім’ї яких мають невисокі статки.

2. Доступність та безоплатність навчання, визначені як основопокладаючий конституційний принцип освіти, на практиці не виконуються державою у зв’язку зі стабільним не забезпеченням шкіл технічними засобами навчання та недофінансуванням інших питань життєзабезпечення шкіл.

3. Освітні галузі, визначені Державним стандартом, загалом відповідають європейським підходам, крім, імовірно, галузі «Технології». Інша справа, що «Типові навчальні плани», розроблені на базі стандарту Міністерством, суттєво обмежують права учнів на власний вибір частини предметів, які ними вивчаються. У тому числі, норма 50х50, закладена стандартом для старшої профільної школи, трактується у цих планах Міністерством не на користь учнів.

Оскільки компетентісний підхід, закладений авторами стандарту, не підкріплений економічними розрахунками вартості «освітнього кошику», виконання його школами у повному обсязі суттєво обмежується бюджетним недофінансуванням.

4. Принцип виховання учнів учителем у школі, на мій погляд, суперечить як Сімейному кодексу, так і Загальній декларації прав дитини.

5,6. Зазначені норми розвитку особистості учня не викликають жодного сумніву окрім того, що вони мають декларативний характер, а їх фактична реалізація суттєво обмежуються людським фактором (таким, який є, учителем), вкрай недосконалими навчальними програмами та підручниками, частково відсутніми технічними засобами навчання.

7. Професійна кваліфікація учителів значно обмежується недосконалою системою педагогічної та післядипломної освіти, а також загальним моральним станом учительства у зв’язку з їх невисоким соціальним статусом у державі та суспільстві.

8,9. Права дітей на нешкідливі умови навчання суттєво обмежуються практикою безглуздого перевантаження навчальних програм, особливо у початковій школі, та людським фактором - контингентом учнів, з одного боку, та, подекуди, учителем з нездоровою нервовою системою, психічним вигоранням.

Норма про зміцнення здоров’я дітей, на жаль, взагалі входить у протиріччя із реальною шкільною практикою. Навпаки, під час навчання у школі, здоров’я дітей занадто часто поступово погіршується, а саме зір, статура, виникають шлунково-кишкові розлади. Відносно «формування гігієнічних навичок», дана норма вочевидь випадково потрапила до шкільних пріоритетів, оскільки формується саме сім’єю дитини.

10. Соціальні функції – харчування та медичне обслуговування поки що залишаються складовими діяльності школи; якість надання таких позаосвітніх послуг відповідає загальному рівню громадського харчування та бюджетної медицини.

11. Дана норма, у певній мірі не однозначно сприймається у зв’язку з розвитком конфесійних шкіл та наявністю обов’язкового предмету «Захист Вітчизни».

12.Тенденція до об’єднання процедур підсумкової Державної атестації та Зовнішнього незалежного оцінювання спочатку для учнів 11 класу, а пізніше і 9 класу виглядає абсолютно доречною.

13. Без коментарів.

14. Відповідальність батьків за нестворення умов для освіти власних дітей досить проблематично реалізується на практиці. Одночасно нерідко саме школи, шкільні вчителі стають заручниками батьківської безвідповідальності.

15. На жаль, не рідко дана норма не виконується. Причини на це різні: від щирого, але незаконного бажання вчителя, директора таким способом поліпшити загальний рівень учнів та, відповідно, підняти репутацію школи до пошуку шляхів додаткового (позабюджетного) фінансово-матеріального забезпечення шкільної освіти.

Як бачимо, законодавчі норми, що стосуються призначення шкіл, виконуються ними тільки частково. Шкільна освіта є компромісним варіантом між ідеалізованими намірами “Закону про загальну середню освіту” та реальним життям організації, яка зветься «школа».

Незважаючи на те, що місцевою владою школа недофінансовується, загальні видатки на освіту з місцевого бюджету складають до 70%. Це суттєво дратує владні структури і вони постійно шукають шляхи зменшення шкільних витрат.

З іншого боку, контингенти батьків та учителів є досить потужним та зручним електоратом для майбутніх місцевих та центральних виборів. З огляду на це, досі домінує утилітарно-побутовий погляд місцевої влади призначення школи: підтримувати її (владу) на виборах та не псувати контрольовані «зверху» соціально-економічні показники.

Роль школи: погляд з позиції батьків

А що ж батьки, у чому полягає їх бачення місії школи, її призначення?

Якщо сьогодні запитати у звичайної людини, який автомобіль вона хотіла б мати, ця людина, як правило, відразу назве вам з десяток моделей хороших автомобілів ("Мерседес", «Тойоту», «Пежо» "Феррарі", "Ленд Крузер" тощо). Тобто у результаті такого простого опитування ми відразу ж переконаємось, що більшість наших людей чудово розуміють, якою має бути хороший автомобіль. Ймовірно, що ці люди ніколи в таких авто навіть не сиділи, ніколи не зможуть їх купити, але це не заважає їм про таке авто мріяти.

Будь-який чоловік має уявлення, як має виглядати гарна жінка. Наші жінки сідають на дієту чи ходять до фітнесклубу, щоб відповідати цим ідеалам чоловіків.

Якщо ви сьогодні запитаєте якою має бути сучасна школа, більшість людей говоритиме про дещо удосконалений варіант нинішньої «школи як школи».

Тобто навіть в мріях у звичайної людини немає уявлення про сучасу «школу, яка не школа». Більшість людей взагалі не уявляють, що шкільна освіта може бути організована інакше. Як це, школа без дзвінків і класно-урочної ситеми ? Як це індивідуальна освітня траєкторія? Що це там за тьютори?

Ви зараз скажете, що у нас немає грошей на іншу школу. Це не правда. Сучасні моделі організації освітнього середовища не завжди дорогі. Тож проблема не в цьому.

Поки не буде суспільного запиту на іншу якість шкільної освіти, нічого не зміниться. Поки наші люди не почнуть мріяти про нову школу, нічого не зміниться.

Критеріями вибору школи для пересічного українця і далі слугуватимуть прості речі: розміщення школи неподалік місця проживання, спроможність навчального закладу створити безпечне для дитини середовище, репутація школи взагалі та конкретного вчителя, який набирає клас зокрема. На жаль, до критеріїв вибору школи входить також і економічний фактор – розміри так званого «вступного внеску» та щомісячної допомоги на утримання школи.

У подальшому, в залежності від категорії (соціальної групи) батьків, на перший план виходять наступні ролі навчального закладу:

1. Школа як зручне (або незручний) місце для соціалізації дитини у колективі та підтримки її мотивації до продуктивного навчання. Цим батькам важливі знання (оцінки?) з предметів та позитивні відгуки про стосунки з учителями та однолітками.

2. Школа як певна “камера схову” для дитини на час відсутності вдома батьків. Якщо у школі запроваджений продовжений день, є різні гуртки та спортивні секції, батьків це дуже влаштовує.

3. Школа як престижна елітна тусовка для VIP-сімей. У такому випадку вартість перебування в цій школі висока. Головна вимога батьків: їх дітям школа має подобатись, оцінки мають бути позитивні, а вчителі повинні бути завжди привітні, усміхнені.

4. Школа як підготовка вступу до українських університетів. Для цього у складі школи повинні бути кваліфіковані, вмотивовані вчителі (особливо з предметів, які виносяться на ЗНО - українські мова і література, математика, історія України, англійська мова тощо) та самомотивуюче учнівське середовище.

5. Школа як підготовка до подальшого виїзду на навчання за кордон. У цьому випадку головним фактором стає високий рівень викладання іноземної (як правило, англійської) мови та отримання будь-яким способом високого середнього балу свідоцтва або атестату.

Повернемося до того, з чого починали: батьки у своїх прагненнях неоднорідні. Найбільш вразливою, тривожною є група батьків, хто віддає свою дитину до 1-го класу, надалі вчить її у початковій школі. Особливо це стосується великих міст, де багато різних шкіл, є вибір.

Висновки:

1. Роль школи, прописана у положеннях “Закону про загальну середню освіту”, з одного боку, є нормою ідеалізованою, а з іншого, застарілою, оскільки з моменту прийняття Закону пройшло вже 17 років. Змінився світ, змінилося українське суспільство.

Реальна школа, де вчаться діти і працюють вчителі, живе вже іншим життям, з великими зусиллями намагаючись утиснутись у застарілі норми Закону минулого століття.

2. За 25 років незалежності так і не вдалося реалізувати ідею про рівний доступ до якісної освіти. Є великі сумніви і щодо рівного доступу, і щодо якісної (у європейському, цивілізованому розумінні) освіти.

3. Суспільство поляризованих соціальних нерівностей, що утворилося на залишках колишньої комуністичної держави, створило цілу палітру різних шкіл, кожна з яких поступово сформувала власний імідж. У кращих варіантах маємо консолідовані найбільш прогресивні риси державної політики у галузі шкільної освіти та зусилля батьків, прогресивних учителів у напрямку наближення намірів державної школи до потреб дитини, запитів сім’ї, сучасного суспільства.

4. Поступово, в умовах пасивності педагогічної спільноти, збереження стану обережного очікування місцевої влади та побоювання центральної влади у можливому розхитуванні суспільства, на перший план у реформаторських зусиллях з формування нової місії української школи почала виходити батьківська громадськість. Саме незалежні організації батьків(«Батьки SOS», «Батьківський контроль» та інші), поступово педагогізуючись, стануть активними каталізаторами змін.

5. Зміни неминучі. Новітня роль школи у найближчі роки буде сформована.

Юрій Шукевич, директор Фінансового ліцею, заслужений працівник освіти України, м.Київ. Освітня політика