Самоосвіта педагогічних працівників
Одним із показників професійної компетентності будь-якого фахівця, зокрема й педагога, є самоосвіта. Рушійною силою, яка спонукає до самоосвіти, є усвідомлення недосконалості професійного процесу, прагнення до зростання та самовдосконалення. До того ж сучасність потребує від фахівців професіоналізму, мобільності, здатності до творчого використання нової інформації на практиці. Що ж потрібно знати, аби самоосвіта стала усвідомленим та системним процесом?
Ключові слова:
самоосвіта; саморозвиток; самовдосконалення; мотивація до самоосвіти; готовність до самоосвіти; мета самоосвіти; функції самоосвіти; напрями самоосвіти; умови здійснення самоосвіти; методичний супровід самоосвіти
Самоосвіта є складовою безперервної освіти кожного педагогічного працівника. Утім це ідеал, який можна зустріти не часто. Адже здатність до самоосвіти не формується разом з отриманням диплома або за наказом керівника. Цього теж треба вчитися.
Саморозвиток — ознака професіонала високого рівня. Звісно, не всіх працівників нині можна зарахувати до цієї категорії, однак їх можна спонукати зробити кілька важливих кроків на шляху свого професійного розвитку. Водночас не слід забувати, що під адміністративним тиском будь-яка діяльність, зокрема й самоосвіта фахівця, матиме меншу ефективність, аніж тоді, коли вона є усвідомленою й бажаною. Тож завдання адміністрації навчального закладу — забезпечити такі умови, у яких самоосвіта кожного педагога спочатку стане його внутрішньою потребою, а згодом, можливо, перетвориться на корисну звичку, постійний потяг до самоактуалізації та самонавчання.
Визначення поняття
Суть самоосвіти полягає в оволодінні технікою й культурою розумової праці, умінні долати фахові інтелектуальні та практичні проблеми, самостійно працювати як над особистісним самовдосконаленням, так і над професійним.
Утім це багатокомпонентне явище, тож науковці — педагоги й психологи — поняття самоосвіти визначають по-різному, зокрема як:
- постійну діяльність фахівця, спрямовану на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки;
- самостійний спосіб отримання знань у певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла;
- безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення;
навчання, яке планують та здійснюють самостійно;
- риса характеру наполегливих осіб, позбавлених через певні обставини змоги отримати систематичні знання у відповідному навчальному закладі;
- засіб виховання, загартування характеру, перевірка здібностей і можливостей особистості;
- засіб пошуку та засвоєння соціального досвіду, за допомогою якого особистість може підвищити свій рівень знань, поліпшити професійну підготовку відповідно до окресленої мети й завдань її діяльності.
Навчати означає двічі вчитися.
Жозеф Жубер
Отже, самоосвіта — це основний шлях становлення майстерності фахівця, вдосконалення професійної діяльності. Водночас це можливість перейти на якісно новий рівень професійної майстерності. Як вважав видатний вітчизняний педагог Василь Сухомлинський, джерелом і рушійною силою самоосвіти є потреба в знаннях — «знати більше, ніж я знаю сьогодні».
Самоосвіта як показник професіоналізму
Професіоналізм є певним брендом сучасної освіти. Він сприяє не лише самореалізації фахівців, а й забезпечує якість і освітнього процесу, і взаємодії з дітьми, їхніми батьками та колегами.
До того ж розвиток науки та поява нових технологій завжди стимулювали педагога до неперервного навчання протягом усього свого професійного життя. Це завдання ще нагальніше постає перед сучасним педагогічним працівником, який обов’язково має систематично поповнювати та оновлювати знання, набувати нових умінь і навичок. Це необхідно для того, щоб відповідати рівню розвитку сучасних дітей, а відтак могти задовольнити їхні освітні потреби. Утім аби стати на шлях самоосвіти й зробити його цікавим і пізнавальним передусім для себе, фахівець має визначитися зі своїми інтересами, які й стимулюватимуть самоосвітню діяльність. Відтак, сформувавши коло своїх інтересів на певний період часу, фахівець має з’ясувати власні мотиви до самоосвіти й окреслити напрями роботи в поточному році та загалом на майбутнє.
Функції самоосвіти (за Мариною Князєвою):
• екстенсивна — накопичення, набуття нових знань
• орієнтувальна — визначення свого місця в суспільстві
• компенсаторна — подолання недоліків освіти, ліквідація «білих плям» в загальній культурі
• саморозвитку — розвиток самосвідомості, пам’яті, мислення, мовлення, рефлексивних здібностей
• методологічна — формування образу світу, свого місця в ньому
• комунікативна — встановлення зв’язків між науками, спеціальностями, віком
• творча — доведення діяльності до рівня творчості
• омолодження — подолання інерції власного мислення
• психотерапевтична — збереження життєвої енергії, сили особистості, переживання повноти життя
• геронтологічна — підтримка зв’язків зі світом, зміцнення життєстійкості організму
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Професійна самоосвіта, як і будь-яка інша діяльність, грунтується на доволі складній системі мотивів і джерел активності. Найдієвішою рушійною силою та джерелом самоосвіти будь-якого фахівця є внутрішня потреба у самовдосконаленні. Інакше кажучи, коли професійна діяльність набуває для людини вмотивованої, особистісної, глибоко усвідомленої цінності, тоді й виникає потреба в самовдосконаленні, а згодом розпочинається процес самоосвіти.
Також основою високого професіоналізму, окрім знань, є ще й готовність фахівця їх систематично поповнювати. Так, готовність до самоосвіти — це стан особистості, який характеризується позитивним ставленням до самоосвіти та практичним оволодінням навичок цього процесу.
Готовність педагогічного працівника до самоосвіти визначають такі чинники, як:
- наявність емоційно-особистісного прагнення до самовдосконалення;
- ступінь інтелектуального розвитку — уміння аналізувати й узагальнювати, бачити міжпредметні зв’язки, мати міцні знання, уміння та навички, гнучкість розумової діяльності;
- уміння працювати з джерелами інформації, творчо використовувати засвоєні знання, самостійно їх здобувати, переносити досвід у нову ситуацію.
Переваги самоосвіти
Самоосвітня діяльність є вищою формою пізнавально-навчальної діяльності людини. Це найскладніший вид освітньої діяльності, оскільки він пов’язаний із саморефлексією, самооцінюванням, самоідентифікацією, трансформацією здобутих знань у практику роботи.
Тобто в результаті самоосвітньої діяльності розвиваються сильні сторони успішної особистості. До того ж така діяльність має значні переваги, визначені індивідуалізованістю сучасного світу, зокрема:
- завжди є можливість самостійно вирішувати, коли й де пізнавати бажане, не підлаштовуючись при цьому під певні обставини чи діяльність кого-небудь;
- є змога самостійно визначати свою мету, шляхи та способи вдосконалення. Так, педагог здатен сказати «ні» тому, що порушує його плани. Окрім цього, він не потребує зовнішнього контролю і зважає передусім на власні потреби й бажання, а не на думку оточення;
- самоосвіта виховує сильну волю, формує такі риси характеру, як цілеспрямованість, врівноваженість, завзятість, самостійність у прийнятті рішень, уміння протистояти труднощам, обстоювати свої погляди в тому чи тому питанні, а також уміння об’єктивно оцінювати себе тощо. Ці та багато інших якостей, безсумнівно, допомагають педагогу в професійному становленні, успішній самореалізації, що є однією з головних вимог у сучасному суспільстві.
Напрями самоосвіти
Самоосвіта стає професійною якістю, лише за умови, що вона сприяє успішному виконанню професійних обов’язків, ефективному розв’язанню професійних завдань. Отже, педагогу, вдаючись до самоосвіти, слід замислитися й вирішити, який з її напрямів найліпше сприятиме його самоактуалізації та самонавчанню. Зокрема, є такі напрями самоосвіти, як-от:
Справжня ознака дорослої особистості — це ставлення до всього, що відбувається, як до можливості навчатися.
Робін Шарма
- фаховий, професійний — відповідає напряму підготовки (тобто залежить від предмета викладання);
психолого-педагогічний — зорієнтований на удосконалення педагогічної взаємодії з дітьми, а також їхніми батьками;
- психологічний — сприяє формуванню певного іміджу, стилю спілкування, розвиває мистецтво впливу та лідерські якості тощо;
- методичний — сприяє вивченню технологій, форм, методів і прийомів навчання;
інтелектуальний — забезпечує поповнення загальноосвітніх знань;
- правовий — допомагає зорієнтуватися в правому полі, що стосується освітньої діяльності;
інформаційно-комп’ютерний — сприяє опануванню навичок роботи з новими електронними ресурсами та технологіями;
- естетичний — розширює картину світу людини, робить її одухотвореною, а також стимулює особистісний розвиток засобами театрального, образотворчого, вокального, танцювального мистецтва тощо;
- історичний — забезпечує розуміння історії розвитку науки, а також дослідження, аналізування та узагальнення педагогічного досвіду попередників задля поліпшення сучасного освітнього процесу;
лінгвістичний — забезпечує вивчення іноземних мов;
- політичний — розширює політичний світогляд, формує здатність об’єктивно аналізувати політичні події та явища, що особливо необхідно в сучасних умовах;
здоров’язбережувальний — допомагає переорієнтувати освітній процес у здоров’язбережувальне русло як щодо дитини, так і щодо дорослого;
- інтереси й хобі — забезпечує розвиток і вдосконалення різних сфер особистості.
Утім це не весь перелік напрямів самоосвіти. Його можна доповнювати та розширювати відповідно до інтересів, прагнень та професійної необхідності конкретного педагогічного працівника.
Вихователь сам має бути тим, ким хоче зробити вихованця.
Володимир Даль
Індивідуальна самоосвітня діяльність
Індивідуальна робота — одна з основних форм самоосвіти. Вона може охоплювати різні види діяльності, зокрема:
- науково-дослідну роботу з певної проблеми;
- відвідування бібліотек, вивчення науково-методичної та навчальної літератури;
систематичний перегляд відповідних телепрограм;
- перегляд в інтернеті інформації про здобутки науки у сфері освіти, а також огляд загальнопедагогічних та психологічних новин тощо;
- прослуховування лекцій, доповідей в установах, до яких фахівець незалучений офіційно;
відвідування семінарів, тренінгів, конференцій, майстер-класів;
- опанування інформаційно-комп’ютерних технологій;
- відвідування театрів, музеїв, виставок, концертів та екскурсій;
- спілкування з колегами міста, району, області безпосередньо або за допомогою сучасних технологій (в інтернеті, телефоном тощо);
- консультування в досвідчених фахівців наукових та науково-педагогічних установ психологічного та педагогічного спрямування, а також закладів охорони здоров’я тощо;
- відвідування занять колег, обмін думками щодо організації роботи, змісту освітнього процесу, методів викладання;
- теоретичне розроблення й практична апробація різних форм занять.
Зауважимо, що кожний з цих видів індивідуальної самоосвіти значно впливає не лише на професійне зростання педагога, а й на особистий розвиток також.
Мережеві педагогічні спільноти
Нині все більшої популярності набуває така форма організації самоосвіти педагогів, як мережеві педагогічні спільноти. Це інтернет-ресурси, створені для спілкування педагогів-однодумців з різних регіонів. Це дає змогу педагогам ознайомлюватися й запозичувати певні аспекти викладання не лише вітчизняних, а й іноземних колег.
Мережеві спільноти відкривають перед педагогами такі можливості, як:
- використання відкритих, безкоштовних, розміщених у вільному доступі електронних ресурсів;
самостійне створення мережевого навчального змісту;
- освоєння інформаційних концепцій, знань і навичок;
- спостереження за діяльністю учасників спільноти.
Серед головних переваг такої форми самоосвіти те, що методична допомога є персональною та адресною, тобто попросити й отримати консультацію колеги чи фахівця в іншій галузі можна у будь-який зручний для педагога час. Водночас спілкування в мережі інтернет дає змогу педагогам-практикам обмінюватися власним досвідом.
Утім, аби продуктивно спілкуватися у фахових мережевих спільнотах, самих навичок впевненого користування електронними ресурсами замало. Педагог має досконало володіти ще навичкою критичного мислення.
Той, хто мало знає, і навчити зможе мало.
Ян Амос Коменський
Зауважимо, що найліпший досвід, найцікавіші знахідки, найдієвіші прийоми інколи бувають такими лише у роботі конкретного педагога. Адже особистість педагога є визначальною в освітньому процесі. Окрім цього, у педагогічній діяльності велике значення має й колектив дітей з якими працює педагог. Тож, перш ніж запозичувати й впроваджувати у власний професійний досвід будь-яку цікавинку, педагог має проаналізувати її з огляду на власні ресурси, досвід, знання, вміння та специфіку дитячого колективу в цілому й кожної дитини зокрема.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Трапляється, що певна інформація не є наразі актуальною, тож доводиться на певний час її відкласти. Утім поповнювати скарбничку педагогічних знахідок потрібно завжди. Адже за кілька років прийдуть нові учні зі своїми освітніми потребами, які педагогу потрібно буде сповна задовольнити. Тоді й стане у пригоді педагогічний прийом, який він свого час підгледів, але досі не застосовував.
Водночас, обмінюючись досвідом з колегами, потрібно пам’ятати й про самоповагу як до фахівця та до своєї діяльності, знань, вмінь, адже вона утримує педагога від безглуздого копіювання навіть найліпшого досвіду. Однак самоповагу не слід плутати з самовпевненістю та самозакоханістю. Самоповага насамперед не дає людині втрати своє Я та стимулює її до аналізування як своєї діяльності, так і діяльності інших.
Отже, саме критичне мислення та самоповага виводять самоосвіту на рівень усвідомленості та внутрішньої потреби особистості.
Учитель живе доти, доки він вчиться. Тільки-но він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель.
Костянтин Ушинський
Забезпечення методичного супроводу
Самоосвіта посідає особливе місце у формуванні компетентності та професійного зростання педагогічних працівників. Тож ефективна самоосвіта передбачає методичний супровід, який має бути багаторівневим і поступовим.
Саме тому завдання методичної служби та адміністрації навчального закладу — постійно мотивувати педагогів до самоосвіти та оновлення знань. Адже на якому етапі життя і професійного шляху не перебував би фахівець, він не може вважати свою освіту завершеною, а свою професійну компетентність — цілком сформованою.
Аби стимулювати самоосвіту педагогів, можна використовувати різні форми роботи (табл.).
Спрямованість Форми роботи
Посилення практичного напряму самоосвіти навчальні семінари
розв’язання проблемних професійних завдань інструктивно-методичні консультації й наради
бесіди з колегами
Посилення наукового напряму самоосвіти тематичні семінари
проблемні семінари
презентації професійних новинок
Активізація колективної творчості засідання круглого столу
подання матеріалів на інформаційних стендах
Заохочення до активної творчої діяльності узагальнення досвіду
ділові ігри
професійні конкурси
Оприлюднення індивідуальних напрацювань публікація статей у фахових періодичних виданнях
творчі звіти
майстер-класи
+
Отже, основним змістом самоосвіти є оновлення й удосконалення знань фахівця, його умінь і навичок для досягнення бажаного рівня професійної компетентності. Кожний педагог має розуміти, що самоосвіта — це усвідомлений процес пізнавальної діяльності, вдосконалення будь-яких (як професійних, так і особистісних) якостей або навичок, постійний пошук, зростання та розвиток. До того ж потреба в самоосвіті завжди захищає особистість від інтелектуального зубожіння.
Підготувала Тетяна ГУРКОВСЬКА, психолог-консультант, Київ.
Ел.журнал «Практика управління дошкільним закладом»
Джерело: http://ezavdnz.mcfr.ua/article.aspx?aid=482178 |
