Самостійність
навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й
навичками. Часто і правильно застосована робота розвиває довільну увагу дітей,
виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і
взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов’язковість і
різноманітність самостійних робіт.
На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного
дидактичного призначення, такі як [Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. –
К.: Абрис, 1997. – 256с.]:
·
перевірні;
·
підготовчі;
·
навчальні.
Основна функція перевірних самостійних робіт –
контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.
Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і
навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці
вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й
письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій,
попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання
описів, замальовок якихось об’єктів, знаходження даних тощо.
До навчальних самостійних робіт відносимо ті, які пропонують
дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу. Щоб самостійна
робота на уроці була ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду
дидактичних умов.
Самостійна робота на уроці – органічна частина
навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними
особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.
Плануючи самостійну роботу, вчитель має [Ткаченко Л.
Впровадження принципу індивідуалізації в навчально-виховному процесі початкової
школи. // Початкова школа. – 2003. – № 11. –С. 13–15]:
1) визначити її місце в структурі уроку;
2) знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння
матеріалом;
3) передбачити труднощі, які можуть виникнути під час
роботи у різних групах дітей;
4) правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх
подачі; тривалість самостійної роботи;
5) дібрати потрібний дидактичний матеріал;
6) знайти раціональний спосіб перевірки роботи.
Розглянемо можливості забезпечення цих умов.
Самостійну роботу залежно від її мети можна проводити на
різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення і
повторення. І дуже рідко – до вивчення нового матеріалу, хоча він вивчається
майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здібності дитини, їй слід
пропонувати для самостійного ознайомлення і новий матеріал.
1.
Форму самостійних завдань бажано
урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам’яті: зорова, слухова,
моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання. (Ця вимога
стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу
навчання) [Маркова А.К.
Формирование мотивации учения в школьном возрасте. – М., 1983.].
Результативність самостійної роботи залежить і від того,
як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими,
фронтальні з індивідуальними.
Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить
від способу постановки завдання (йдеться про розробку навчальних завдань, їх
формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб
інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити
новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язування
задачі, схема морфологічного і фонетичного розбору тощо), варто оформити їх у
вигляді пам’ятки (настінної таблиці), яку вивішують на дошці.
Найчастіше молодшим школярам потрібне керівництво
вчителя, коли вони опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати
рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.
Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель
враховує можливості кожного виду роботи і його відповідність меті уроку. Так,
коли самостійно виконуються тренувальні вправи, доцільно використати підручник
чи картки з диференційованими завданнями: а коли йдеться про підготовку до
сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть розповідь-бесіда,
вправи з дошки тощо. Неправильне визначення часу на самостійну роботу може
спричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.
Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом
чинників. Один з найважливіших – складність та обсяг завдання. Воно може бути
невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка
виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну
роботу слід відводити більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу.
Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим
школярам слід пропонувати такі самостійні завдання, виконання яких потребує
поєднання розумових дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й
поділити текст на частини; не тільки пригадати правило, а й записати в зошит
власні приклади тощо.
2. Для
виконання самостійних вправ, що передбачають формування комплексних умінь,
доцільно пропонувати інструкції, які вказують на характер і послідовність
розумових і практичних дій. Вони мають бути граничне чіткими й лаконічними [Організація
самостійної роботи учнів на уроках у малокомплектній школі. // Початкова школа.
– 2004 – № 1. – С. 45-48.].
Пропонуємо інструкцію для розрізнення іменників.
Роби так:
1. Усно постав запитання до слова.
2. Вибери слова, які відповідають на
питання хто? що?
3. Що ці слова означають? Якщо назви
предметів, подій, почуттів, явищ природи, це – іменники.
4. Випиши іменники.
У процесі ознайомлення молодших школярів з новими
правилами, поняттями важливо, щоб відбувалося одночасне засвоєння і способів
користування цими правилами. Тому на етапі первинного закріплення доцільно дати
дітям зразок міркування для виконання самостійних вправ.
Пробні вправи, які виконуються на етапі первинного
закріплення, потребують «теоретичного випередження», що дає учневі змогу до
початку роботи над завданням ще раз повторити правила, якими він має
користуватися.
Відносно новим для початкової ланки є застосування на
уроці групових форм самостійної роботи, коли діти виконують якесь завдання в
парі або по троє-четверо. Це виховує вміння співробітничати в колективі,
організовуватися на співпрацю. Діти тягнуться на уроці до спілкування у процесі
виконання групових завдань, треба не тільки не присікати їхню природну
схильність, а використати її для взаємного навчання. Тим більше, що в дитячому
садку малюки дуже часто працювали у малих групах. Спостерігаючи за учнями під
час виконання групових завдань, учитель відкриє для себе чимало нового в їхній
поведінці, здібностях до навчання. Наприклад, учителька дає на парту один
конверт. У ньому кілька літер, з яких можна скласти два слова, треба у парі
розібрати, що ж це за слова; або на уроці математики вдвох складають приклади з
даного набору чисел, класифікують геометричні фігури тощо.
Великі можливості для групових завдань є на уроках
малювання і трудового навчання, де учні вдвох можуть виконувати роботу на одну
тему (на одному аркуші або на двох, а потім об’єднати). Звичайно, цього
молодших учнів треба вчити, не дратуючись їхніми наївними запитаннями, робочим
шумом.
Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти [Савченко
О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 256с.]:
·
організовувати свою роботу;
·
здійснювати її якнайекономніше й
раціональніше;
·
перевіряти якість зробленого.
За цим коротким визначенням стоїть величезна кількість
умінь і навичок організаційних, загальномовленнєвих, загальнопізнавальних,
контрольно-оцінних, що їх має набути школяр.
Уміння й навички, які сприяють формуванню повноцінної
навчальної діяльності молодших школярів, мають міжпредметне використання. Щоб
учні опанували їх, потрібна тривала копітка праця вчителя, вдумливе врахування
ним можливостей кожної навчальної теми.
Так, звичка до зовнішнього порядку дисциплінує учня,
формує зосередженість, довільну увагу. Якість будь-якої роботи значно
підвищується, коли учень чітко усвідомить її мету. (З чого треба почати роботу?
Які засоби, матеріали для цього потрібні? Чи можна передбачити результат? Як
себе перевірити?)
Зрозуміло, що до розгорнутої форми планування діти
прийдуть поступово, нагромаджуючи елементарний досвід планування різних видів
праці. Проте очевидно, що без цієї складної й необхідної навички якісно
виконати тривалу самостійну роботу неможливо.
Учитель має систематично перевіряти готовність класу до
сприймання усного мовлення, розвивати у вихованців уміння точно й грамотно
відповідати на запитання.
Неабияке значення у вихованні самостійності та потрібного
темпу роботи має дотримання єдиних вимог у веденні зошитів з усіх предметів.
Привчені до певної послідовності в оформленні роботи, учні не ставлять зайвих
запитань, не відвертають уваги всього класу.
Не можна виховувати самостійність у навчанні, не
підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного нового завдання дитину
треба готувати, заохочувати її до самостійності. Учитель спочатку показує на
прикладі, як виконувати певні дії. Потім учні вправляються під його
керівництвом і, нарешті, цілком самостійно виконують аналогічні й нові
завдання, де правила треба застосувати в змінених умовах.
Щоб учні правильно виконали самостійні завдання, треба
давати їм чіткі настанови (пам’ятки, алгоритми) щодо послідовності роботи. З
ними вчитель поступово ознайомлює учнів, прагнучи зробити їх надбанням власного
досвіду кожної дитини. Спочатку пам’ятка використовується під час фронтальної роботи.
Згодом її варто запропонувати як інструкцію до самостійного розв’язування
задач.
Алгоритм у навчанні, як відомо, являє собою чіткий опис
прийомів мислення або послідовності розумових операцій, спрямованих на розв’язання
багатьох однорідних завдань. Алгоритмічні приписи визначають найдоцільнішу
послідовність розумових і практичних дій і цим самим привчають дитину міркувати
правильно й економне [Кирилов Г.Д. Теорія і практика уроку в умовах
розвиваючого навчання. – М.. 1980].
Для навчання дітей «діяти за правилом» найдоцільніше
виділяти час, коли новий вид роботи вводиться вперше. А щоб це не набуло
формального характеру, основним методом має бути не пояснення вчителя, а
приучування дітей користуватись алгоритмом під час виконання завдань. Спочатку
під керівництвом учителя, а потім і самостійно, учні виконують за алгоритмом
аналогічні й нові завдання. Загальні алгоритми тривалої дії бажано оформити у
вигляді настінної таблиці-пам’ятки (алгоритм застосування правила про
ненаголошені голосні, сумнівні приголосні, визначення будови слова, відмінкових
закінчень; алгоритми розв’язування задачі; ділення багатоцифрових чисел тощо) [Кирилов
Г.Д. Теорія і практика уроку в умовах розвиваючого навчання. – М.. 1980].
Розчленування правила або способу дії на ряд послідовних
операцій допомагає учням свідомо користуватися ним під час самостійного
виконання завдань, сприяє організації розумових і практичних зусиль учнів.
Розвиток самостійності органічно включає формування в
учнів умінь і навичок самоперевірки й самоконтролю. Ці якості розвиваються
поступово, їх формують систематично, в певному комплексі. Самоконтроль у
навчальній діяльності не можна розглядати як навичку, вироблену внаслідок
багаторазових повторень. Це – і підготовча робота до застосування правила
(осмислення його суті, усвідомлення послідовності операцій), і контроль за
правильністю його застосування, формування вміння виявляти й виправляти
допущені помилки.
Таким чином, самостійна робота в початкових класах – обов’язковий
компонент процесу навчання, її роль, зміст, тривалість, способи керівництва
визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем
підготовки школярів.
