Каталог статей

Самоврядування в початкових класах

Перед собою я поставила такі цілі:

• допомогти кожній дитині виявити себе як особистість, індивідуальність;

• прислухатися до думки кожного, брати за основу його інтереси й потреби;

• дати дітям право вибору: не нав'язувати, а радитися;

• діти повинні відчути себе господарями класу, свого життя у ньому;

• надати кожній дитині можливість самореалізуватися у вибраній сфері діяльності, а для цього вивчити інтереси дітей, їхні захоплення, особистісні якості;

• розвивати почуття відповідальності;

• викликати інтерес до навчально-виховного процесу, зацікавленість у поліпшенні взаємин ніж членами колективу;

Першим етапом роботи стало проведення виховної години «Моя Батьківщина — Україна», на якій уточнювались і поповнювались знання про такі поняття як державні символи, органи влади, Конституція. Разом з дітьми ми з'ясували, що Батьківщина складається з маленьких батьківщин кожного громадянина. Наше місто, наша школа, наш клас — це маленька частинка нашої України. Кожен присутній у майбутньому може стати кваліфікованим робітником, досвідченим інженером, лікарем, учителем, керівником школи, фірми, підприємства, депутатом Верховної Ради, і навіть президентом. Та цього, звичайно, треба вчитися. А коли ж починати вчитися, як не в школі?

Мою пропозицію створити власну маленьку країну, жителі якої (учні класу) самі б керували її життям, вихованці підтримали одностайно. Одразу націлила дітей: це не гра в дорослих, а серйозна робота, і усе в нас вийде тільки в тому випадку, коли кожен відповідально підійде до цієї справи.

Перевіркою на готовність ло створення власної держави було завдання: добре подумати, порадитися з друзями і батьками, яку саме державу слід будувати, як здійснювати керівництво нею?

На наступній виховній годині після бурхливих обговорень, вирішили створити чотири міністерства:

— освіти;

— культури і дозвілля;

— фізкультури і спорту;

— правопорядку.

У результаті всі міністерства відрізнялися кількісним складом, але члени кожного з них мали рівні права.

Керування роботою міністерств вирішили покласти на прем'єр-міністра. Кандидатури на цю посаду пропонували діти, хтось пропонував себе сам. У передвиборчому марафоні брали участь шість кандидатів: троє дівчаток і троє хлопчиків.

Усі вони мали представити свої програми — реальні, спрямовані на покращення життя колективу.

У ході підготовки до виборів хлопчики зійшли з дистанції, дівчатка ж продовжили боротьбу.

Вибори були максимально наближені до реальних. Це робилося для того, щоб діти, по-перше, ознайомились із ходом виборів, по-друге, відчули значущість того, що відбувається. Голосування було таємним, тому заздалегідь створена лічильна комісія підготувала бюлетні. У день виборів були і наглядачі — батьки. Обраний за результатами голосування прем'єр-міністр у своїй програмі пропонував:

• дати учням можливість самостійно вирішувати деякі питання життя класу;

•  проводити інтелектуальні ігри із різних предметів;

• організувати гуртки за інтересами, звернувшись за допомогою до батьків;

• організувати допомогу в навчанні тим, хто її потребує;

• домагатися, щоб всі учні ходили до школи у шкільній формі;

• допомагати батькам у проведенні ремонту класної кімнати.

Міністерство освіти:

 — надає допомогу у навчанні тим учням, які цього потребують;

— організовує рейди-перевірки збереження підручників, ведення зошитів;

— стежить за систематичним заповненням клас¬ного календаря погоди.

— готує інструкторів (членів міністерства), що проводять ранкову гімнастику, фізкультхвилинки на уроках;

— організовує ігри на перервах;

— бере участь у плануванні роботи на семестр, створенні проектів свят, ранків, самостійно добирає матеріали для сценаріїв, готує та проводить свята.

— стежить за порядком у класі та школі;

— проводить роз'яснювальну роботу серед правопорушників.

Щоб донести рішення кабінету міністрів до кожного члена колективу, вирішили створити «Куточок самоврядування». Тут показано структуру органів самоврядування, поданий план роботи на семестр, записані ухвалені рішення з різних питань. Крім «Куточка», у класі виходить газета «Школярик». Редакційна група поміщає на її сторінках, окрім рішень Кабміну, поезію, публіцистичні статті і замітки про проблеми класу.

Створюючи модель учнівського самоврядування, я прагнула втілити в життя мрію про дитячу самостійність, про можливість повної самореалізації, бо творити індивідуальність необхідно саме в шкільному віці, коли формується характер та визначаються риси особистості.