Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Загальношкільні заходи | [ Додати статтю ] |
Сценарій свята «Дім без книги – день без сонця»
«Дім без книги – день без сонця» Сценарій свята (Зал прибраний святково, на стінах розвішані вислови про книги, виставка книг «Найстаріша книга у моїй сім’ї», виставка дитячих книг "Моя перша книга», атрибути для театралізованої сценки) Хід свята ДОБРИЙ ДЕНЬ, ШАНОВНІ БАТЬКИ, ВЧИТЕЛІ, ГОСТІ! Ми раді зустрічі з вами. Сьогоднішній вечір ми присвятили мудрому другові людей. А хто цей друг, ви скажете, коли відгадаєте загадку Леоніда Глібова Бачить – не бачить, чути – не чує. Мовчки говорить, добре мудрує. Часом захоче – правди навчає. Іноді бреше, всіх звеселяє. Люба розмова ,- будемо, діти, З нею довіку жити – дружити. Хто ж то такая в світі щаслива, Мудра, правдива і жартівлива? Як не вгадали, стану в пригоді: Річ коротенька - … , тай годі. - Зустрічаймо нашого вірного друга (Входить дівчинка, вносить розкриту книгу та промовляє:) Завжди можу стати в пригоді, моїх вам порад не злічить, І кажуть про мене в народі: «Мовчить, а сто дурнів навчить». 30 вересня відзначається Всесвітній день бібліотек . «Бібліотека» - слово це грецького походження і означає «зібрання, сховище книг». Тому сьогоднішнє наше свято присвячене книзі. Іменини, іменини всі книжки святкують нині. Ми свою любов до них пронесемо цілий рік. Книги - кращі друзі всіх, а тому вітаємо їх. Щоб розумниками стати, треба більше книг читати. Здавна люди прагнули до знань. Спочатку набуті знання передавались від покоління до покоління в усній формі. Але пам'ять людини має властивість забувати частину отриманої інформації. Отак наші предки змушені були вигадати письмо, а написане треба було теж якось зберігати, щоб його могли використати наступні покоління. Сценка 1 (Суне хлопчик, тримаючи в руках кілька звичайних цеглин. Хлопчик важко кладе їх на підлогу, зітхає, утирає спітніле чоло) Учень 1. Ой, хто це? Що це ти, друже, притяг до нас? Хлопчик. (роздратовано) Що, що! Хіба не бачиш? Підручники… Учень 2. Які такі підручники? Хлопчик. Та от вони, перед тобою. Щоправда – не всі, тут кілька перших сторінок, а інші розділи тато за мною везе караваном верблюдів. Учень 1. То ти… Ти не з нашої школи? Хлопчик. Яка така школа? Я з Вавилону! Учень 2. Здається, я зрозумів. Перед нами друзі давньоєгипетський школярик. Бідолашний. Таких книжок, як у нас нині, тоді, звичайно, не було: всі тексти спершу видряпувались загостреними паличками на глиняних табличках, а потім ці «сторінки» (показує на цеглини) обпалювались на вогні, тобто загартовувались. Учень 1. Але такі книжки були досить незручні в користуванні. По – перше, як ви бачите, досить важкі. По – друге, ненадійні, бо при перевезенні могли й розбитися. Хлопчик. (озирається довкола) Де ж це тато забарився? Ну добре, я піду собі, а то ще до школи запізнюся. А ви, якщо побачите мого татуся з іншими сторінками, покажіть йому, куди я пішов (виходить). Сценка 2 Учень 3. Тепер ви, друзі, розумієте, що такі підручники нелегко діставались нашим прадавнім ровесникам. І люди замислились, як виготовити легші та зручніші підручники. (До ведучих підходить хлопчик. Під пахвою в нього кілька сувоїв креслярського паперу) Учень 4. Здається, цей теж не наш. Хлопчик. Звичайно,- не ваш, а свій. Я – учень Пергамської школи. Учень 3. Ага, зрозуміло… А що це в тебе під пахвою? Мабуть, підручник якийсь? Хлопчик. Ти не помилився: це моя абетка (показує один із сувоїв), а це – зошит з письма (показує другий). Ой, забув!.. Учень 4. Що забув? Щось важливе? Хлопчик. Так, зошит з арифметики…Треба повертатись додому. Можна вас дещо попросити? Учні. Звичайно, можна. Кажи. Хлопчик. Скоро тут має з’явитись мій тато і ми можемо розминутись. Підкажіть йому , будь ласка, що я за зошитом додому побіг, а він хай череду жене далі. Учень 3. Яку таку череду? Хлопчик. А це він чергову череду телят жене до школи – для виготовлення нових зошитів і підручників (пихато), адже мене скоро переведуть у наступний клас. Учень 4. Ну, дива – так дива! Добре вже, йди собі швиденько, все буде добре. Учень 3. Все таки чудово, що ми живемо зараз! Не треба ніяких верблюжих караванів, щоб книжки до школи привезти, цілої череди теляток, аби зошитами розжитись… Сценка 3 Хлопчик 1. Будь ласка, дай мені одну стрічечку. Дивись, скільки їх у тебе. Дай хоч одну . Хлопчик 2. Ну, бери вже. Хлопчик 1. Ой, яка тоненька та легенька. Де ти взяв таку? Хлопчик 2. (Гордо) На даху своєї хати. Хлопчик 1. Де? Хлопчик 2. Розумієш, у нас протікав дах. Мій батько вирішив його полагодити. Він пішов на болото і нарізав папірусу. Хлопчик 1. Я знаю, що папірус використовують на будівництві. Але я не бачив таких стрічечок. Хлопчик 2. Слухай далі. Батько розрізав стеблину рослини, витягну волокнисту середину і покладу її на сонце. Так вона швидше висохне. Через деякий час волокна перетворились на ось ці сухі вузькі стрічки. Хлопчик 1. А для чого ти їх несеш у школу? Хлопчик 2. Ці стрічки добре вбирають фарбу. На них можна писати! Хлопчик 1.(Захоплено) І ти несеш їх, щоб показати вчителю? Хлопчик 2. Так. Наші книги стануть зручнішими, легшими. Та годі вже говорити . Йдемо швидше, бо на урок запізнимось. Так з’явилися книжки з папірусу. Писати на них було зручно, але через кілька років такі книжки ламалися та розсипалися. Найпоширенішим матеріалом для написання книг у Київській Русі був берест – тонкий лист березової кори. Кістяними або мідними стрижнями наносили літери. Звичайно, такі книги швидко ламалися і розсипалися. Нелегко жилося нашим ровесникам у давні часи. Не те що нам зараз: видали безкоштовно підручники на різні предмети – тільки вчись. А чи відомо вам, що перші книги були не друковані, а рукописні. Найдавніша книга нашої літератури – «Повість временних літ», створювалась в ХІ – на початку ХІІ століття. Оригінал втрачено, збереглись лише пізні списки. Найвідоміший із них складений ченцем Києво – Печерського монастиря Нестором, який показує історію нашої держави до 1113 року. А я знаю, що існували у Стародавній Русі й книги, які називались ізборники. До їх змісту входили статті та уривки з різних книг. Найвідоміший ізборник має назву «Ізборник Святослава». Названий він на честь князя Святослава Ярославовича (син Ярослава Мудрого), який у 1073 році замовив для себе цю книгу, яка вміщує матеріали дуже важливі для того часу. Я хочу запитати у гостей: як пов’язані між собою жителі Хмельницької області, книга і Президенти? У 1556 році в с. Двірці син протоієрея Василевича Михайло розпочав переклад та переписування Євангелія зі староболгарської мови. Закінчив переклад і переписування 1561року архімандрит Пересопницького монастиря на Рівненщині Григорій. Книга дістала назву «Пересопницьке Євангеліє», на якому тепер присягають Президенти України. Це величезна книга в дерев’яній палітурці. Подекуди на ній залишилися шматочки зеленого оксамиту – колись він її огортав, мов святкове вбрання. Книга важить понад 9 кілограмів. Її прикрашають художні візерунки та оздоблення рослинними орнаментами. У цьому році книга святкує свої 450 іменини. Створювались такі книги надто довго і існували переважно в одному примірнику. Та справи покращились, коли німецький винахідник Йоган Гутенберг придумав спосіб книгодрукування. Цей винахід дозволив тиражувати багато примірників і приєднати до знань багато людей. Засновниками книгодрукування в Росії та Україні був Іван Федоров Довгий шлях пройшла книга, поки набула сучасного вигляду. Але в усі часи вона була потрібна людині як повітря, як світло. Усе робити краще, якщо візьмеш собі в помічники книгу, досвід інших людей: набути професію, посадити дерево, спекти торт … Все ми в книзі знайдемо. Кращої не знаємо, доброї і вірної подруги малят! Книгу зрозумілу, чесну, добру, сміливу І дівчатка й хлопчаки – хочуть всі читать! Книги дружать з дітворою, полюби їх у житті – І улюблені герої будуть друзями в путі. Вдячні люди склали про книжки багато прислів’їв. З книгою жити – з добром служити. Книгу читаєш – розуму набираєш. Книга – твій друг, без неї як без рук. Золото добувають з землі, а знання – із книг. Книги – морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той. Хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить. Звучить пісня «Дружба з книгою» на музику «Бременських музик» Презентація найстарішої домашньої книги, представленої на виставці «Найстаріша книга у моїй сім’ї» Презентація дитячих книг «Моя перша книга» Виступ бібліотекаря Звучить «Песня о книге» на мотив «Песенки мамонтенка» Як краплин у Дніпрі, як зірок угорі, Як листочків на гіллі – стільки книг на землі! Є великі й малі, є легкі та важкі. На полицях, в столі наші друзі - книжки. автор Дичко М.В., вчитель початкових класів Хмельницької спеціалізованої школи І ступеня № 30 | |
| Переглядів: 13945 | Рейтинг: 3.4/8 |
| Всього коментарів: 0 | |