Каталог статей

«Серце віддаю дітям»

Хто він, Василь Сухомлинський - учитель радянського періоду чи педагог на всі роки?

28 вересня виповнюється __ років від дня народження одного з найвідоміших педагогів і дитячих письменників ХХ століття - українського вчителя, вченого Василя Олександровича Сухомлинського. У радянські часи у бібліотеці кожного вчителя були його праці, зокрема, знамениті книги "Серце віддаю дітям”, "Народження громадянина”, "Розмова з молодим директором школи”.

Минули роки. Нині ми живемо в іншій державі – незалежній Україні. Останніми роками частіше згадуємо імена видатних вчителів, імена котрих у радянські часи замовчували – Григорія Ващенка, Софії Русової. А що ж Герой Соціалістичної праці Василь Сухомлинський? Яке його місце у педагогічній спадщині України? Чи потрібні його думки, його глибокі філософські твердження сучасним молодим вчителям?


Інтерактивну методику він впроваджував десятиліття тому

Розповідає директор Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Марія Михайлівна Барна.

- Дуже помиляються ті, хто вважає Василя Сухомлинського педагогом радянського періоду: радше це вчитель на всі часи. Просто Василь Сухомлинський у той період жив і працював, і, зважаючи на вимоги тодішньої ідеології, щоб надрукувати свої твори, змушений був адаптовувати їх певним чином. Наприклад, пишучи про християнське чи родинне виховання, повинен був називати його комуністичним. Але не зрозуміти цього може хіба та людина, яка глибоко не вчитується у твори Сухомлинського, а тільки гортає їх. Вдумайтеся у фразу "Серце віддаю дітям” – нею сказано все. Таким має бути вчитель. І таким був Василь Сухомлинський – вчитель із маленької сільської школи на Кіровоградщині. Те, що сьогодні ми називаємо інтерактивною методикою, він впроваджував багато років тому – тоді й слова такого не було. Відомо, що Василь Сухомлинський часто проводив свої уроки на природі – вчив дітей бачити, розуміти навколишній світ, доторкатися на нього. Є у Львові педагоги, які їздили на Кіровоградщину переймати цей досвід роботи. Розповідають, він з винятковою повагою ставився до кожного свого учня. А його педагогіка родинного виховання – заповіді молодому батькові, поради батькам тощо – не втрачають актуальності у всі часи.

…Я була учасницею кількох конференцій в Києві, приурочених до певних дат, пов’язаних із Василем Сухомлинським. На них вчителі з великим болем говорили про те, що у багатьох державах (зокрема у Китаї, в Японії) перевидають твори Сухомлинського, а в Україні тривалий час не знаходилося грошей, аби зробити це чи підтримати його рідну Павлиську школу. Років три тому саме приїхала з такої конференції, ввімкнула телевізор, а там показують вчителів Павлиської школи, які оголосили голодування. Аби привернути увагу, що занепадає школа великого українського педагога. Тому дуже доречними є заходи, передбачені постановою Верховної Ради України про відзначення роковин з дня народження талановитого вчителя. Зокрема, йдеться про видання протягом 2002-2008 років зібрання вибраних творів В. О. Сухомлинського; проведення ремонтно-реставраційних робіт у приміщенні педагогічно-меморіального музею В. О. Сухомлинського (селище Павлиш Онуфрїївського району Кіровоградської області).


У сім’ї Сухомлинських ніколи не карали дітей…

Народився Василь Сухомлинський у селі Василівка Кіровоградського району в незаможній сім’ї. Батько працював столярем і теслярем, майстрував колеса і музичні інструменти. Мама, Оксана Юдівна, працювала у колгоспі, а зимовими вечорами сиділа над своїм шитвом і розказувала дітям казки. У цій родині, крім Василя, було ще троє дітей – Іван, Сергій і Меланія. Розповідають, батьки ніколи не карали дітей. Може, тому усі вони вибрали професію педагога.

Василь ріс жвавим і допитливим. Змалку любив малювати. Але зошити, фарби і пензлі можна було придбати тільки за лікарські рослини. Та бажання малювати було таке сильне, що хлопець цілими днями пропадав у лісі. За склянку насіння акації одержував два зошити. Одного разу Василь із товаришами пішки пройшли 45 кілометрів, аби купити фарби.

Під час Другої світової війни був на фронті. Двічі пережив поранення. Особливо постраждала рука. Хірурги боялися, що її доведеться ампутувати. Перед операцією повідомили про це Василя Олександровича. "Ой ні, руку будь що треба залишити!” "Навіщо тобі рука? Ти що, артист?” – запитав старенький хірург. "Ні, я вчитель”. Операція була складною, хірурги зробили усе можливе. Рука залишилася, але після операції стала на шість сантиметрів коротшою. Важким було й поранення в груди, але вчитель все одно повернувся до школи.

«Діти йдуть до школи, а я йду з життя…»

Після закінчення Полтавського педагогічного інституту Василь Сухомлинський 35 років працював вчителем і директором школи. Про нього розповідають багато незвичайних випадків. Одного разу, за два тижні до початку навчального року, він захотів познайомитися зі своїм 6 класом. Пройшовся по домівках, але нікого не застав. Матері знизували плечима, мовляв, хто його знає, де носяться їхні чада. Можливо, біля річки за селом? Василь Сухомлинський пішов туди – так і є. Ватага хлопців бавилася "у війну”. Молодий вчитель одразу приєднався до них. А коли уже всі втомилися, почалося спілкування.

32 роки Василь Сухомлинський вів педагогічний щоденник, у якому записував свої спостереження за поведінкою учнів. А потім ці розповіді виливалися на папір і ставали книгами. Для молодших школярів він написав майже 1500 художніх мініатюр-казок, оповідань, легенд, притч, новел.

Уже перебуваючи у лікарні, важкохворий, Василь Сухомлинський не переставав думати про школу. Коли діти з квітами прийшли до нього в палату, він підвівся на руки, поглянув у вікно, промовив: "Діти йдуть до школи, а я йду із життя…” Помер Василь Сухомлинський 2 вересня 1970 року. Похований на кладовищі всього за 300 метрів від школи, якій віддав усе своє життя. "Я ніколи в житті не належав собі” (Василь Сухомлинський).


Афоризми Василя Сухомлинського

• Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

• Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

• Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.

• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

Галина Миць