Каталог статей

Щирі взаємини «педагог – учень» - основа успішного навчально-виховного процесу

Відомо, що вчитель початкових класів – найголовніша людина для молодшого школяра і авторитет його незаперечний. Переступивши поріг школи, дитина включається у певні стосунки з педагогом і своїми однокласниками. Бо навчання і виховання здійснюється на ґрунті взаємин принаймні двох головних дійових осіб школи – вчителя, який передає досвід попередніх поколінь, і учня, котрий засвоює його. Цей процес не лише об’єднує їх, а й потребує їхньої співдіяльності, взаємодії. У школі є й інші педагогічні стосунки, але головними є взаємини «вчитель - учень». Керівна роль тут належить учителеві. Від щирості стосунків з дітьми залежить психологічний клімат у дитячому колективі, ставлення дітей до навколишньої дійсності.

          Такі відносини знімають емоційну напругу школярів, стимулюють їх активну навчальну діяльність, викликають радість пізнання, впевненість у власних силах.

         В.О. Сухомлинський розглядає навчання не як просту передачу знань, а як процес складних людських стосунків. Однак у практиці відносини «вчитель - учень» не завжди виявляється виховуючи ми у позитивному плані, бо формуються вони шляхом спроб і помилок на інтуїтивному рівні, виходячи з досвіду особистості вчителя і природних даних. Як наслідок, сьогодні частіше окремо розглядаються робота школярів – навчання і вчителя – викладання. Лишається дуже поширеним уявлення про навчання і виховання, як спільну діяльність, або в кращому випадку, як взаємодію педагога з учнем. Навчання – доброзичлива, щира, творча взаємодія вчителя і учня.

         Це діалог двох рівних партнерів, відсутність страху, розкутість, радість спілкування. Педагог не повинен приймати рішення за вихованця і примушувати його до чогось, не поцікавившись спочатку його думкою, не дізнавшись про його міркування, смаки, звички, бажання. Лише в процесі спільної роботи можна отримати якісно новий результат зростання особистості, який ґрунтується не на примусі чи навіюванні, а на свободі вибору в результаті пройденого шляху до розв’зку.

         Процес формування гуманних взаємин передбачає три рівні: співпорядкування, співробітництво і співтворчість. Багато вчителів працюють на рівні співпорядкування. Праця для такого педагога стає ненависною, виснажливою. Причина – недостатня педагогічна підготовка, духовна бідність, низька професійна культура, а це відсутність почуття емпатії, внутрішнього контакту, основаного на повазі й розумінні дитини. Учитель має мудро визнавати право особистості, що формується, на помилку.

         Співробітництво – це високий рівень стосунків головних учасників навчально – виховного процесу. Взаємодія при співробітництві будується на взаємоповазі, взаємо інтересі і взаємодовірі. Великої питомої ваги набувають: милосердя, терпляче переконання, особистий приклад учителя, поетичний вплив, довіра, порада, прохання, гумор, захоплення перспективою, відкритість педагога, щирість. Вчитель має розвивати педагогічний такт, об’єктивність і справедливість в оцінці навчання і виховання дітей. Не випадково на перше місце діти ставлять саме ці риси вчителя. Найвищим рівнем стосунків вчителя і школярів є співтворчість. Для співтворчості характерні не лише професійна, ділова, а й глибоко особистісна увага, приязнь і любов один до одного. Це забезпечує дружню, сердечну прив’язаність учителя і учнів нерідко на все життя, що найчастіше виявляється як свідчить практика, у ставленні до першої вчительки. На досягнення співтворчості спрямовується вся майстерність, інтелект, поведінка, воля, емоції вчителя. Педагог, за висловом В.О.Сухомлинського, серцем торкається серця своїх учнів.

Марченко Н.Г.,  Золотоніська спеціалізована школа №1 з поглибленим вивченням економіки та права