Каталог статей

Що робити, якщо у вас проблеми з дисципліною?

— Не бігай! Ти що, не можеш ходити, як усі нормальні діти?

— Ну що ти скачеш весь час?

— Сядь як треба!

— Що ти стоїш на одній нозі, як лелека?

— Дивися, впадеш — ноги переламаєш.

Не можна пригнічувати моторні функції дитячого організму. Дітям просто необхідно стрибати, бігати, скакати, крутитися на місці та ін. Не треба піклуватися про стан меблів більше, ніж про здоров'я дитини. Заборона на рухливі ігри породжує в дитини напруженість, поганий настрій, агресивність.

Треба зробити так, щоб потреба дитини в рухах, у фізичній активності організму знаходила адекватний прояв. Це застава хорошої поведінки дітей і відповідно спокою батьків.

Порушення дисципліни.

Якщо батьки чітко виражають будь-яку заборону, не принижуючи дитину, то дитина звичайно підкоряється. Але іноді діти порушують будь-які заборони. Питання от у чому: що робити, коли дитина так поводиться? Необхідно, щоб батьки були добрі, але строгі. Реакція їх на порушення заборони не повинна бути багатослівною. Неприпустимо починати дискусію про доречність або недоречність заборони, не слід розпочинати з цього приводу довгі пояснення. Безглуздо пояснювати сину, чому не можна кривдити сестру, досить сказати: «Бити людей не можна». Даремно пояснювати, чому не можна шпурляти м'яч у шибку, треба просто підтвердити: «М'яч кидати в скло не можна».

Коли діти у своєму незнанні переступають межу, то в них з'являється страх перед розплатою за зроблену провину. Не слід підсилювати почуття страху довгими поясненнями — цим ми підсилюємо, і слабість. А дитина саме повинна в цей момент відчувати силу дорослої людини, яка допоможе їй справитися з небажаними поривами.

От приклад, який показує, як не можна реагувати на порушення заборон.

Мати: «Я бачу, ти розумієш мене тільки тоді, коли я кричу. Ну, добре. (Верескливо, голосно.) Припини, бо я зараз так тобі дам, що в очах потемніє! Спробуй, жбурни ще хоч раз!» Замість того щоб лякати і погрожувати, мати могла б виразити свій, на жаль, справедливий гнів кращим способом:

— Я дуже на тебе серджуся!

— Я гніваюся!

— Перестань, не зли мене!

— Кубики кидати не можна! Кидають тільки м'яч.

Встановлюючи заборони, не слід влаштовувати боїв з приводу їхньої необхідності, доречності, ущемляючи дитячу гордість.

Дівчинка (на дитячому майданчику): — Мені тут подобається. Я додому не піду. Залишуся ще на годину, так!

Батько: — Ти говориш — так, а я говорю — ні.

Така заява призведе до одного результату з двох, до того ж небажані обидва: або переможе батько, або переможе донька. Набагато краще зосередити увагу на бажанні доньки залишитися на майданчику, ніж на її виклик батьківському авторитету.

Наприклад, тато міг би сказати:

— Я бачу, що тобі тут подобається. Звичайно, ти хочеш грати тут хоч десять годин підряд! Але сьогодні вже немає часу, час додому.

Якщо навіть після цього дівчинка ще упирається, батько може взяти її за руку і повести з дитячого майданчика. Для малят дія куди красномовніша слів.

«Атаки» на батьків. Ніколи не можна дозволяти дитині бити своїх батьків. Ці «атаки» однаково шкідливі і для дітей, і для батьків. Дитина починає нервувати, боятися покарання. Батьки зляться на дитину, кричать. Щоб цілком виключити можливість таких реакцій, необхідно вчасно встановити певну заборону. Іноді доводиться спостерігати неприємні сцени. Маленький син, наприклад, хоче вдарити маму по голові, а вона замість цього пропонує йому стукнути по руці. «Удар мене, тільки не дуже сильно», — сказала тридцятирічна мати своєму трирічному сину, підставляючи йому руку. Хочеться втрутитися з криком: «Що ви робите? Краще б ви стукнули його, ніж він — вас!»

Мати повинна була негайно зупинити сина:

— Бити людей не можна. Цього я тобі не дозволю.

— Якщо ти сердишся, поясни чому.

Ця заборона повинна бути вічною, скасовувати її неприпустимо. Гарне виховання засноване на взаємній повазі батьків і дітей, але при цьому батьки завжди «старші», дорослі, більш досвідчені. Дозволяючи сину «вдарити, але не дуже сильно» себе по руці, мати вимагає від нього неможливого: тут він не в змозі провести чітку межу. Виходить, що мати сама як би кидає йому виклик, запрошуючи його «емпірично» визначити, що таке дійсний, сильний удар.

Пороття. Хоча пороття має дуже дурну «репутацію», воно проте є дуже популярним методом впливу. Звичайно січуть дітей тоді, коли більш звичні методи, типу погроз або прохань, не дали результатів. Так, пороття робить необхідну в даний момент дію: напруга спала, дитина підкорилася (принаймні, цього разу). Якщо пороття настільки ефективне, чому ж ми почуваємо себе так незручно, коли доводиться його застосовувати? Ми соромимося застосовувати силу і повторюємо собі: «Треба б знайти інший шлях розв'язання цієї проблеми». А погано саме те, що пороття «вчить» дітей неправильному способу розрядки дурного настрою. Ми ніби говоримо дітям: «Якщо злишся — бий!» Замість того щоб привчати їх до більш «цивілізованих» форм прояву своєї реакції, ми опускаємося до дикунських.

Одна з найгірших побічних дій пороття — перешкода вихованню свідомості в дитини. Пороття швидко «знімає» почуття провини, і дитина знову вільна поводитися так, як їй заманеться. Бухгалтерський розрахунок, та й тільки! Нерідко діти навіть провокують батьків на пороття, за виразом одного батька: «Вони просто самі напрошуються». Проблема ця не з легких. З такими дітьми треба розмовляти, відкрито обговорювати їхні провини, іноді підказати їм шлях вираження свого гніву, усвідомлення провини. Коли батьки і діти навчаться, кожний у міру своєї відповідальності, діяти спільно, необхідність у фізичних покараннях відпаде.

За матеріалами "Сучасної енциклопедії виховання"