Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Допомога молодому вчителю | [ Додати статтю ] |
Школа сприяння здоров’ю. Компетентність педагога
Школа сприяння здоров’ю. Компетентність педагога Діти вчаться жити у життя • Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненависті. • Якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності. • Якщо дитину висміюють, вона стає замкненою. • Якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини. • Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати інших. • Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе. • Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною. • Якщо дитина живе в чесності, вона вчиться бути справедливою. • Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе. • Якщо дитина живе в розумінні, доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому світі. Інтенсивна навчальна програма, хронічна втомленість від перевантажень часто викликають у дітей страх перед школою, вчителем, який у свою чергу підвищує імовірність виникнення п психоматичний захворювань. Тому профілактика вище зазначених станів – одне із найважливіших завдань, що об’єднує вчителів та шкільного психолога. Актуальність психологічної роботи з педкадрами визначається тими вимогами, які ставить суспільство до особистості дитини, а отже - і до особистості педагога. Це стосується формування трьох складових професійної педагогічної компетентності вчителя: психологічної, комунікативної, мотиваційної. Саме активне соціально-психологічне навчання оптимально формує ключові компетентності кожної особистості. Це власне особистісна компетентність – обізнаність у власних сильних і слабких сторонах, здатність до рефлексії, постійний самоаналіз, самоконтроль, розвиток індивідуальності; компетентне ставлення до свого здоров’я, зокрема і психічного; соціальна компетентність – усвідомлення власних ціннісних орієнтацій, особливостей міжособистісних стосунків, вибір оптимальних стратегій спілкування; пізнавальна компетентність; попередження деформації особистості. Перша, основна риса особистості, на яку є зараз соціальне замовлення, - це толерантність. Толерантність виступає як одна з технологій гуманізму, оскільки гуманізм на перше місце ставить цінність людини, а вона полягає в його індивідуальності, неповторності. Індивідуальність – це сукупність специфічних, унікальних рис людини. У сучасному суспільстві розкриття індивідуальності дуже важливе, тому що воно є базою креативності, яка забезпечує адаптацію до швидкоплинного інформаційного суспільства. Розкриття індивідуальності можливе тільки як результат уважного, доброзичливого ставлення до всіх проявів дитини. Друга вимога до особистості дитини – мобільність. В умовах економічної і соціальної динаміки неможливо захистити дитину від змін, бо норою стає зміна норм і способів діяльності, потрібен інший тип адаптивності. Він виховується через креативність, вільний розвиток творчого потенціалу дитини, бо творити і є – створювати нове , змінювати щось. Життя вимагає формування міцного внутрішнього стрижня, внутрішнього контролю, як основи відповідальності: вчитель, педагог повинен бути уважним до внутрішнього світу дитини, уміти працювати з ним, допомагати дитині в самопізнанні. Креативність, вільний самовияв дитини без толерантності педагога неможливі. Тим паче неможливо відкрити свій внутрішній світ вчителеві, який критикує. Отже, соціальне замовлення на толерантну, мобільну, відповідальну особистість дитини визначає основні вимоги до професійних і особистісних рис педагога. 1. «Самоприняття» педагога, його відчуття власної цінності, унікальності, «любові до себе». Це довіра власним почуттям , власному вибору, власному досвіду. Це – основа толерантності, тому що в людини зазвичай, немає негативної реакції на ту поведінку оточення, яка не зачіпає її власних проблем. 2. Уміння працювати з внутрішнім світом дитини, допомагати їй у самопізнанні, а не просто давати оцінку: що «добре» і що «погано». 3. Бути «щасливою людиною», тобто переживати самій, цінувати і допомагати іншим створити «психологічний комфорт». 4. Прагнення стимулювати і підтримувати самовираження особистості дитини, розвивати її здатність до само підбадьорювання, само підтримки як основи впевненості в собі. 5. Уміння бачити в дитині суб’єкта . Вся демократизація освіти має на меті надати дитині право вільного вибору форм і методів навчання. Ці вимоги «сьогоднішнього дня» не скасовують традиційних уявлень про те, яким повинен бути справжній педагог, та допомагають наблизити педагогіку до глибинного розуміння дитини і сутності дитинства, компетентності процесу виховання загалом. Зростання – це якісна, незворотна зміна, а особистісне зростання педагога означає підвищення усвідомленості внутрішнього життя і своєї поведінки. Активні методи соціально-психологічного навчання – це плановий вплив на особистість педагога. Цілі застосування цих методів такі: 1. Керувати людина може тільки тим, що вона усвідомила. Тому перша мета – допомогти педагогу усвідомити особливості своєї поведінки, свої цінності й установки. 2. Розвиток уваги педагога до своїх внутрішніх, психологічних станів, уміння вербалізувати їх, бо саме це є психологічною передумовою педагогічної рефлексії. 3. педагоги здобувають навички психологієнічної профілактики. 4. Центральне питання психології навчання є питання мотивації. Впершу чергу надає значну мотивацію педагогу до подальшого самопізнання, само зміни, професійного зростання. Зупинимось на питанні мотивації. Соціально-психологічною службою було проведене моніторингове соціологічне дослідження з питань формування та розвитку в учнів позитивної мотивації навчальної діяльності на уроці. Дослідження проводились в 5-11-х класах СЗШ № 18. Використані методики : - «Почуття в школі» (за методикою С.Левченко)- опитувальник має 16 почуттів із яких вибрати тільки ті, які найчастіше переживаються в школі; - «Ставлення до навчальних предметів» (за методикою С.Левченко) – розподіляються навчальні предмети на групи:1) вивчають з інтересом, 2) байдужий, 3) не люблю, 4) почуття в школі. І також уточнює список «проблемних предметів». За даними методиками побудовані діаграми і наведені данні моніторингового дослідження. Загалом по результатах можна сказати, що всі діти на навчальний процес реагують адекватно. Сприймають нормально навчальні предмети. Почуття, значна більшість який позитивні , які вони переживають в школі вважаються психологічною нормою. В процесі педагогічної діяльності трапляються випадки деформації особистості. З погляду К.А. Абульханової на дану проблему, в основі професійної деформації лежать дві причини: 1) деформація діяльності (відбувається відчуження діяльності від особистості настільки, що руйнується її цілісність: маючи власні мотиви, людина змушена здійснювати далекі їй цілі, маючи ціль, вона немає жодного бажання її досягти; 2) деформація самої особистості (у цьому випадку вищі потреби особистості втрачають ціннісний характер, перестають задовольнятися: для самої людини відбувається знецінення результатів її праці, її зусиль, досвіду, зникає потреба вдосконалювання). Причиною такої деформації часто є стрес, що може бути спровокований «Работоголізмом». Дослідження Є.Н.Смоленської показують, що розвитку професійних деформацій особистості вчителя сприяють репродуктивне навчання і авторитарна позиція педагога.Основними показниками такої деформації є безапеляційність учителя, консервативність, закритість у спілкуванні тощо. У психолого-педагогічній літературі показано, що деформованість особистості діяльністю педагога може проявлятися на чотирьох рівнях.
1. Загально педагогічні деформації, що характеризують схожі зміни особистості у всіх осіб, які займаються педагогічною діяльністю. Наявність такого типу деформацій робить учителів , що викладають різні предмети, працюють у різних навчальних закладах, з різним характером і темпераментом, схожим одне на одного.Крім того, як відомо, педагогічна діяльність має свій, особливий, об’єкт впливу, що, на відміну від більшості професій , має істотну активність. Відомо, що в ході взаємодії з учнем учитель використовує свою особистість як інструмент впливу на нього, вдається до більш простих і діючих прийомів, що розглядається як авторитарний стиль керівництва. У результаті в особистості педагога зявляються такі риси, як повчальність, завищена самооцінка, надмірна самовпевненість тощо. 2. Типологічні деформації викликані злиттям особистісних особливостей з відповідними структурами функціональної будови діяльності в цілісні поведінкові комплекси. У педагогічній професії виділені чотири таких типологічні комплекси: комунікатор, організатор, інтелігент та предметник. Для вчителя-комунікатора характерні надмірна товариськість, балакучість, звертання до нього як до істоти молодої, недосвідченої. Учитель-організатор може стати занадто активним, втручаючись в особисте життя інших людей, прагнучи навчити їх, як «правильно жити». Учитель-інтелігент у результаті тривалого перебування в професії може стати «моралі затором», який бачить навколо себе тільки погане. Зміни особистості вчителя-предметника виявляються пов’язаними зі знаннями тієї дисципліни, яку він викладає. У зв’язку з цим він намагається внести елемент «науковості» у будь-які, навіть побутові ситуації, неадекватно використовуючи наукоподібні способи поведінки і оцінювання інших через призму їхніх знань предмета. 3. Специфічні деформації обумовлені специфікою обраного напрямку професійної діяльності. Вони виступають як предметні деформації, пов’язані зі специфікою предмета, що викладається. 4. Індивідуальні деформації визначаються змінами, які відбуваються зі структурами особистості й зовні не пов’язані з процесом професійної діяльності, коли паралельно становленню професійно важливих для вчителя якостей відбувається розвиток якостей, що не мають, на перший погляд, відношення до даної професії. Попередження і подолання можливих деформацій особистості педагога є одним із важливих завдань шкільного психолога, тому що від цього багато в чому залежить і психологічний клімат педагогічного колективу, і психічне здоров’я дітей. | |
| Переглядів: 1912 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |