Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Вчитель студенту | [ Додати статтю ] |
ШЛЯХАМИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
| «ШЛЯХАМИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ» (Усний журнал) Кучерявий Є.І., заступник директора з навчально-виховної роботи Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування Мусієнко З.Л., бібліотекар Ужгородського ВПУ ТТХ Мета: вшанування пам’яті великої української поетеси, виховання в учнівської молоді патріотичної свідомості, почуття належності до своєї держави, української мови, літератури та культури. Обладнання: 1. На сцені портрет Л.Українки. 2. На фортепіано запалені свічки. 3. Музичні записи, друковані сторінки журналу з періодами життя і творчості поетеси. 4. Напис «Шляхами життя і творчості Л.Українки» 6. Використання технічних засобів: комп’ютер. Звучить мелодія, на сцену виходять учні у національних костюмах. Учениця. Добрий день, шановні друзі!!! Запрошуємо Вас у царство мудрого і красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Учениця. Поезія - це вогник, схожий на полум'я свічки, що запалює душу людини (запалюється свічка). Учениця. Хай палає свічка, хай палає, Поєднає нас вона в цей час, Друзів голоси нехай лунають, Слово й музика нехай єднають нас. Учениця. Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через його Слово... Рідна земля виколисує і виховує свого Співця. І от звучить Лесин голос – тихий і ніжний, проникливий і мелодійний, пристрасний і променистий – голос великої Лесі Українки. Учениця. І край, що її народив, почув цей голос, почув і ожив, стрепенувся в новій надії, сповнився живим, поетичним світом. Наш рідний край у цих словах Який же зміст багатий! Це милий, рідний серцю шлях Від батьківської хати. Ліси, Полісся і річки, І льону голубизна, І рідна школа, рідний клас. Це все - моя Вітчизна, Наш рідний край, це він зростив Нам Лесю незабутню. Що Прометеєвим вогнем Шлях освітила людству. Учениця. Саме про Лесю Українку піде мова на нашому літературному святі. Гортаючи сторінки літературного журналу „Шляхами життя і творчості Лесі Українки” ми поринемо у світ пристрасного поетичного слова. Учениця: „ПЕРША СТОРІНКА ЖУРНАЛУ: ДИТЯЧІ РОКИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ” За вікном зима Ось у таку пору 25 лютого 1871 року в Новоград – Волинську народилася Лариса Петрівна Косач – псевдонім Леся Українка. 25 Учениця. Де б'ється Случ у береги камінні, Незмінні у мінливості століть, У старому Новограді на Волині, Старесенький будиночок стоїть. Цього будиночка привітні стіни. Домашня тишина його тепла Були найпершим світлом для дитини Що народилась тут і тут зросла. Русалкою вистрибувала в плесі, Над Случчю на вінки збирала цвіт. Зросла, назвалась Українка Леся І воїном пішла в широкий світ. Учениця. Леся жодного дня не вчилася в школі. Вчителями її були мати - письменниця Олена Пчілка, батько - Петро Антонович, книги і життя. Учениця. Жила нижче сім'я Косачів на Волині. Дівчину вражала бідність селян, селянських дітей, з якими вона дружила. Були вони неписьменні. Це дивувало малу Лесю, і вона вчила їх грамоти. Учениця. Чужий біль сприймала як власний. Несправедливість, неправда, гнітили її і їй хотілось протестувати. Коли Лесі було дев'ять років, несподівано заарештували за революційну діяльність її улюблену тьотю Елю. Страшенно тяжко вона переживала цю звістку і написала свій перший вірш „Надія”. Учениця. Декламує вірш „НАДІЯ” Учениця. З цього часу і до кінця життя, поезія, слово, пісня стали сенсом її життя. Леся швидко переймала народні пісні, співала, записувала їх. Учениця. Дуже любила Леся бувати на ярмарках, спостерігати народні свята, весілля. Взимку 1881 року на святі Водохреща застудилася. З цього часу і починається її тяжка, виснажлива боротьба з хворобою. Учениця. Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. „Що болить?” - мене питали, Але я не признавалась. – Я була малою горда, - Щоб не плакать, я сміялась. Учениця. Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла встати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її було прекрасною. Коли Леся жила у Колодяжному, у неї дуже заболіла рука, і дівчина змушена була кинути гру на фортепіано. Болісна була ця розлука. Пізніше біль виллється в поезію „До мого фортепіано”. (Читається цей вірш) Учениця. Коли Лесі виповнилося 13 років, у неї назбиралося уже кілька поезій, і мама, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка і публікує у журналі вірш «Конвалія». Від тоді і пішли по всьому світі прекрасні поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим ім'ям - Леся Українка. Сценка : „Я йду до людей” Учениця. Ти, дівчино, в які світи мандруєш? Леся. Я - до людей. Учениця. А як твоє ім'я? Леся. Леся. Учениця. А де зростала ти, дівчино вродлива? Леся. ( продовжує відповідати віршем) Учениця: „ДРУГА СТОРІНКА ЖУРНАЛУ: РОКИ ЮНОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ” Учениця. На роки юності Лесі Українки припадає значна частина поетичних творів. В супереч усім негараздам молодий талант зростав, вірив у себе. З кожним роком у цій фізично слабкій дівчині розвивались духовні сили. Леся йшла по життю з думкою про народ, про Україну. Ці думки почуття 26 породили пристрасне правдиве поетичне слово. З роками образ рідного краю став одним із головних у творчості Л.Українки. Учениця. До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунать, І пісня од серця поллється. По світі широкому буде та пісня літать, А з нею надія кохана. Скрізь буде літати, по світі між людьми питати Де схована доля незнання? І, може, зустрінеться пісня моя самотня У світі з пташками - піснями, То швидко полине тоді тая гучная зграя Далеко шляхами - тернами. Полине за синєє море, за гори, Літатиме в чистому полі, Здійметься високо-високо в небесні простори І, може, спідка тую долю. І, може, тоді завітає та доля жадана До нашої рідної хати, До тебе, моя ти Україно мила, кохана, Моя безталання мати! Звучить „Пісня про Україну” Учениця. У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист, її полум'яні віршовані рядки мимоволі западали в серця і будили. Учениця. з вірша „Досвітні огні” Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли – В кого думка повстала! Досвітній огонь запали. Година для праці настала, Коли ще зоря не заграла. Учениця. Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова, було справою всього її життя. Учениця: ТРЕТЯ СТОРІНКА ЖУРНАЛУ: „СЛОВО - МОЯ ТИ ЗБРОЯ” Учениця. Слово своє вона все частіше називає іскрою, вогнем, зброєю. Слово, чому ти не тверде як криця, Що серед бою так ясно іскриться? Чом ти не гострий, безжалісний меч, Той, що здійма вражі голови з плеч? Ти, моя щира, гартована мова, Я тебе видобуть з піхви готова, Тільки ж ти кров з мого серця проллєш, Вражого ж серця клинком не проб'єш... Вигострю, витончу зброю іскристу, Скільки достане снаги мені хисту. Потім її почіплю на стіні Іншим на втіху, на смуток мені. Слово, моя ти єдиная зброя, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів. Учениця. Не забуваймо, що JI. Українка - жінка з вразливою, тонкою душею. Були в її долі прикрі падіння і болісні втрати. Такою втратою стала для неї смерть коханого - Сергія Мержинського. Але 27 навіть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її нестерпні страждання, напівбожевільний стан несподівано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна жінка за один подих пише глибоку драматичну поему «Одержима». Пізніше вона згадуватиме, що якби в ту страшну ніч не вилила свій біль у слові, то, могла би збожеволіти. Учениця. Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подиву залізна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки - сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами. Учениця. Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій боротьбі може загинути борців, серед них і вона: «Хай я загину, та хай сяє мило Над людьми сонцем правда і надія!» Учениця. Ніжна, але така сильна духом, пройнята вогнем любові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу: звертається до музи, щоб порадила, як жити «нещасливим», шукає шляхів провідної зірки, які б вивели її народ до волі. Учениця. Читає вірш „Contra spem spero” Учениця: ЧЕТВЕРТА СТОРІНКА ЖУРНАЛУ: „СИМВОЛ НЕЗЛАМНОСТІ, МУЖНОСТІ, БОРОТЬБИ” Учениця. Будучи вірною девізові: „Тільки в боротьбі життя і щастя”, - Леся Українка слідом за Т. Шевченком та М. Некрасовим, разом з І. Франком проголосила: „Не поет, хто забуває про страшні народні рани...”. Учениця. Звернімося ще одного вірша – „Зоря поезії”, в якому поетеса проголошує естетичне кредо. Вона мала право сказати про свою поезію: „Зоре моя! В тебе світло повік буде ясне”. Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії. Учениця. Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання: Хотіла б я вийти у чистеє поле Припасти лицем до сирої землі. І так заридати, щоб зорі почули, Щоб люди вжахнулись на сльози мої. Учениця. Поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемогла. Промчалась та буря- негода палка наді мною, Але не зломила мене, до землі не прибила. Я гордо чоло підвела... І в серці моїм переможнії співи лунають Звучи ть пісня „У чорную хмару зібралася туга моя” Учениця. Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня Дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити. Учениця. Такою ввійшла Леся Українка в літературу - як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності боротьби. Учениця. Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовно могутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи. У політичній ліриці поетеси з'являється образ Спартака, котрий зібрав під свій прапор повсталих рабів. І особливо часто - образ легендарного багатоборця Прометея. Нащадками Прометея вона називає свій народ, і уславлює борців, які „блискучу іскру з неба здобувають”. Ліричний герой поетеси - це тип нової людини, готовий до подвигу, до найважчих випробувань. Учениця. Оптимізмом пройнятий вірш „Мріє, не зрадь!”. У ньому прославляється подвиг борців за волю. У вірші „Напис в руїні” Л.Українка стверджує безсмертя народу та велич її творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей і багатств - така основна думка поезії. Поетеса протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує „Хай гине цар!”. Учениця: „П'ЯТА СТОРІНКА ЖУРНАЛУ: ЛЕСИН ЗАПОВІТ” Учениця. Які ж заповіти лишила нам Леся українка, спадкоємцям і слави, і страждань українського народу? Бути з народом, любити народ. Виховувати в собі дух волі і незалежності. Творити ідеали, які б служили народові. Настанови Лесі Українки поетичними рядками виклав В.Грабовський у своїй поезії „Лесин заповіт”. Учениця. Я вас одне хотіла попрохати: Ви ревно бережіть пісень красу. 28 Як хтось почне від горя задихатись, Вони нове дихання принесуть. В пустелі й горах, в бурі стоголосій Снагу шукала в рідних я піснях. Моє життя із ними починалось І відлетить із ними на вустах. Все найдорожче візьме час безжальний, Прибуде тільки пісня. з роду в рід, Із Яроня, з-під Любара, і то зі Звягеля. Де я вродилася на білий світ. Учениця. Життя Лесі України було піснею - піснею мужності, любові, натхненню думок про Україну. Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Учениця. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким, Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем хибким. Учениця. Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне, Ясніші ніж зорі яснії, Гучніші, ніж море гучне. Учениця. Як я умру на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень. І стримуваний пломінь засіяє, Вночі запалений, горітиме у день. Учениця. Померла Леся Українка 01 серпня 1913 року. Похована вона в Києві на Байковому кладовищі. Учениця. В історії світової літератури важко знайти таке ім'я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю. Видатні поети ніколи не полишають нас. З'єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей і з їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Будуть відходити віки, будуть приходити віки... а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо поки живе надія - живий і народ. Учениця. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі. Звучить музика,Українська народна пісня. | |
| Переглядів: 1639 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |