Сімейні конфлікти: причини та способи вирішення
Не буває безпричинних конфліктів. А якщо вміти находити ці причини, то можна легко подолати наслідки...
Насправді, жити з конфліктами і ставитися до них з повагою, як до цінних життєвих уроків, дуже складно. Проте ви можете почати експериментувати. Ви можете використати деякі ідеї, котрі описані в цій статті чи придумати свої індивідуальні способи, як подружитися з конфліктами. Наприклад, в одній сім'ї чоловік і жінка вирішили, що вони будуть обійматися, якщо конфлікт буде заходити надто глибоко, і це допомагає їм легше розв'язувати протиріччя, що виникають.
Головне, що тепер ви вже знаєте і можете спробувати на власному досвіді, що конфлікт може нести в собі не тільки загрозу, але й багато захованих можливостей, які можуть бути несподіваними і… приємними! Більшість людей одружуються і думають, що їх партнер такий самий, як і вони, що вони обидва хочуть одного й того самого в житті. Дуже швидко виявляється, що це не так. Жодну пару, що має близькі стосунки, не обійде відкриття істотних відмінностей між ними. Проблема в тому, як ми реагуємо на ці відмінності. Більшість із нас бачить у них загрозу своєму ідеалу щасливого шлюбу − гармонії між людьми, які хочуть одного й того самого одночасно. Коли виявляється неоднаковість якісь неочікувані риси характеру, багато хто намагається зробити свого партнера схожим на себе, змінити його. Покращити. Однак часто це зовсім не просто зробити. Коли ми впевнюємося, що так не виходить, то починаємо непокоїтися. Виникає думка, що причина нашого неспокою полягає в поведінці партнера: «Я нещасливий(а) через те, що він(вона) робить... Коли б він(вона) змінився(їлась), тоді б мені не було так погано. Це його(її) провина». Але, як це не дивно, ті, від кого ми домагаємося змін, зовсім не хочуть бути глиною, з якої можна зліпити все, що завгодно. У них є свої переконання, свої уявлення про правила сімейного життя, про цінності. Вони опираються.
І в цьому одна з основних причин сімейних конфліктів.
У відповідь на наші вимоги змінитися, партнер може:
а) поступатися;
б) атакувати;
в) просто уникати стосунків.
1) Ті, що поступаються: «Я хочу тільки того, чого хочеш ти». Головне завдання такого стилю поведінки в конфлікті − досягти миру будь-якою ціною. Люди, які часто застосовують такий стиль, бояться конфлікту, а ще більше − віддаленості у стосунках, нехтування з боку близької людини.
Поступливі у відповідь на вимогу партнера змінитися, прикидаються, що ніяких відмінностей немає. Вони можуть більше або менше усвідомлювати свої потреби, але вважають їх неправильними і такими, що руйнують сімейні стосунки, а тому ігнорують їх. Такий стиль поведінки допомагає створити видимість щасливого шлюбу. Та в поступливості є і зворотній бік - «добре, я поступлюся в цьому і в цьому, але ви за це заплатите!». Якщо партнер відмовляється "платити", то може виникнути конфлікт - «Я для тебе зробив те-то, а ти для мене навіть цього не можеш!». Якщо і це не спрацьовує, то той, хто поступився, збільшить тягар провини партнера і відіграється наступного разу або в інших питаннях.
Якщо ми не виявляємо відкрито свої почуття і потреби або робимо вигляд, що не помічаємо їх, це ще не означає, що вони десь зникають. Вони залишаються «всередині» і починають виражатися іншими способами. Частіше такий стиль використовують жінки. Проте чоловікам така поведінка теж властива.
«Поступливі чоловіки» як компенсацію за свою поступливість можуть випивати або не розмовляти. «Поступливі жінки» часто починають надмірно контролювати чоловіка (телефонують на роботу, мають сумнів щодо причин несвоєчасного повернення додому і т. ін.) або просто «пиляти» його.
Ольга З. одружилася з чоловіком, який уже був у шлюбі. Він довго й болісно розлучався і першою дружиною, і після одруження з Ольгою сказав: «У моєму попередньому шлюбі були одні скандали. І я хотів би, щоб у нас з тобою не жодного.» Ольга дуже кохала чоловіка і вирішила, що чого б їй це не коштувало, але скандалів в домі не буде, вона буде поступатися. Спочатку все йшло добре, однак з часом її невдоволення почало накопичуватися. Народилась дитина, почала підростати, але на всі спроби Олі завести мову про роботу, чоловік відповідав невдоволеним мовчанням. Вона зазвичай поступалася. А напруга продовжувала накопичуватися. У результаті вона поступово почала перетворюватися в своєрідну домоправительку. У конфліктах вона, як і раніше, поступалася, але тепер контролювала чоловіка у всіх дрібницях. Вона телефонувала до нього на роботу, регулярно контролювала час, коли він йшов і повертався з роботи, відмовлялася зустрічатися з його друзями і ображалася, якщо він сам проводив час без неї. Було ще багато різних дрібниць, якими вона «карала» чоловіка за те, що була неспроможна відстояти свої інтереси. У наслідок після восьми років шлюбу він залишив її і пішов до іншої жінки. Те, що її домашня «тиранія» була викликана подавленими агресивними почуттями, вона зрозуміла значно пізніше, працюючи з психологом. Її слова: «У цьому шлюбі заради чоловіка я втратила себе і в результаті стала йому не цікава і не потрібна».
2) Ті, що атакують, думають: «Є дві точки зору - моя і неправильна»
Ті, що атакують, розглядають партнера як проблему і відверто намагаються його ЗМІНИТИ.
До того часу, доки «супротивник» не буде робити і розуміти все так само, як вони, вони відчувають себе переможеними і основні сили витрачають на те, щоб змусити іншого робити по-їхньому. Якщо щось виходить не так, як вони вважають за потрібне і правильне, вони відчувають себе пригнобленими (хоча не завжди зізнаються в цьому). Те, що є інша точка зору, викликає у них різні почуття, зокрема й агресію. Здавалося б, людина відкрито виявляє свої почуття і своє невдоволення. Проте проблема в тому, в якій формі це відбувається. У даному випадку виявлення почуттів перетворюється на звинуваченні іншого, доведення його неправоти і недосконалості. Це тільки погіршує ситуацію. Партнер може відчути себе звинуваченим в чомусь і намагатиметься порозумітися чи виправдатися. Його може розсердити те, що партнер вважає себе правим настільки, що може дозволити собі подібні зауваження.
3) Ті, що уникають стосунків: «Я не буду думати про це тепер, я подумаю про це завтра».
Для деяких людей найкращою реакцією на будь-які вимоги є відсторонення. Вони відходять або фізично, або емоційно, коли обстановка стає для них надто напруженою. Це можна зробити тонко − змінити тему розмови чи включити телевізор або різко − наприклад, піти з дому.
Ті, що уникають, звичайно поводять себе таким чином тому, що відчувають своє безсилля. Вони вважають, що партнер сильніший і не бачать можливості бути самими собою в близьких стосунках з владною людиною. Ці люди часто здаються незалежними, але це всього лише вивіска. Про них можна сказати: «Вони незалежні, тому що від них нічого не залежить». Ці три способи поведінки в конфліктній ситуації виявляються непродуктивними і сприяють накопиченню агресивних почуттів у партнерів Як поділитися своєю точкою зору та не поглибити конфлікт? Ключовий підхід полягає у використанні «Я - висловів». Ви повідомляєте інформацію про свої почуття, потреби або оцінки без зневаги та осуду. ВИ говорите про те, чого ВИ хочете, що ВАМ необхідно або що ВИ думаєте, а не про те, що треба робити або говорити іншому. Ви відстоюєте свої інтереси, але при цьому не чините тиск на іншу людину. Людина не буде відчувати себе припертою до стіни, у неї не буде необхідності захищатися і, як наслідок, входити у конфлікт або його загострювати. «Я - вислови» просто починаються із займенника «Я» і представляють ваші власні почуття або реакцію.
«Ти - вислови» представляють звинувачення і оцінку, що змушує людину захищатися і провокує її агресій.
Коли Вам хочеться сказати:
«Чому ти так пізно?! Ти повинен бути уже давно вдома!».
Скажіть:
«Я дуже хвилювалась, що тебе так довго немає».
Успіхів!
(За матеріалами книги Р.Річардсона «Сімейні пута, що зв'язують» та публікації Міжнародного Гуманітарного Центру «Розрада»)
|
