Каталог статей

Сьогочасні думки про національний дух і культуру, або що таке Істина?

Наша школа вікнами до сонця... Слова місцевого поета Миколи Рудика стали девізом життя Степанівської загальноосвітньої школи, що на Драбівщині. Проблема щирості стосунків,відкритого спілкування педагога і вихованця сьогодні є важливою і справді потребує обговорення у педагогічних колах.

Вже не один рік сільська школа «підшуковує» інноваційні стежини, проводить експериментальну діяльність, змагається у нелегких потугах з титанами освітнього процесу (як от міські школи) у праві на повноцінне, а не меншовартісне існування, у можливостях надання якісних освітніх послуг, у вихованні й навчанні учнів, здатних конкурувати на ринку освітніх послуг. Партнерська взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу – ось основа, «альфа й омега» діяльності сільської школи. Учитель у нашій школі не є диктатором – він партнер, товариш, який допомагає вихованцеві вмотивувати потребу здобуття знань. Без мотиваційного елементу взаємодія може трансформуватись у бездіяльність, або й авторитаризм.

То що ж таке Істина? Мойсею потрібно було сорок років, нове покоління іудеїв, власна смерть, щоб донести до людей Істину. Чи ж має стільки часу вчитель? Напевне що ні. На хвилі демократичних змін у 2005 році мені, директору сільської маленької школи, здалось, що мине ще декілька років і у сільського вчителя зникне традиційний у пострадянський період «синдром відчаю»: як вижити, чи не закриють школу і не залишусь без роботи, коли отримаю гідну зарплату і не буду тримати підсобне господарство, робота біля якого забирає весь вільний час. Час пройшов, а проблеми залишились ті ж. Невже творити школу –берегиню національного духу і культури, зможуть бідні, залякані люди. Ні. Звичайно ні. Через те й національний дух і культура вивітрилися з наших шкіл. Та чи й був він (той дух) взагалі?!

В державі Україна протягом майже двох десятиліть відсутня система виховання національної ідентичності дитини, підлітка, юнака. Виховання в учнів відчуття приналежності до української нації, сповідування національної ідеї, творення молодої еліти, спорядженої духом українського націоналізму – ось чого не вистачає сучасній школі. Немає доктрини, яка б чітко конкретизувала виховні засади. Основні орієнтири виховання, які запропоновані сучасній школі, виявились малоефективними. Ідеологічна розпорошеність суспільства – це велике горе для освіти. Безсмертна фраза «власть міняється» стала для школи страшним злом. Немає у владних коридорах поваги до вчителя, ліплять із нього «слоників» в надії, що він усе витримає.

Чи ж є сьогодні школа берегинею національного духу і культури? Хотілося б у це вірити і можливо обмін думками освітян області допоможе зробити якісь оптимістичніші висновки. Більшість учителів нашої школи взяли участь у обговоренні питань, запропонованих модераторами інтернет-семінару. Їхні думки розміщуємо на пропонованому сайті.

Дзега Володимир Дмитрович, директор Степанівської ЗОШ І-ІІ ступенів
Драбівського району  Черкаської області,  вчитель-методист

http://oipopp.ed-sp.net/