Каталог статей

СТИЛІ МОВЛЕННЯ

(Інформація для вчителя)

Стилістика – це розділ науки про мову, який вивчає стилі мовлення, їх розвиток, а також способи добору мовних засобів залежно від умов і завдань спілкування. Основним поняттям стилістики є стиль. Це слово, що зводиться до латинського stilus – загострена паличка для написання, має багато значень (див. «Красномовний словничок») і  вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та інших науках.

Стилі – це основні різновиди літературної мови, що використовуються в різних сферах спілкування. Кожен із стилів має свої характерні особливості.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі стилі:

·        розмовно-побутовий;

·        науковий;

·        офіційно-діловий;

·        публіцистичний;

·        художній;

·        конфесійний.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ

(Інформація для вчителя)

За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення. Твори, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба довести до різних верств суспільства.

Важливою рисою наукової мови є вживання розгорнених складнопідрядних речень, зокрема з причинно-наслідковим зв’язком. Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документація тверджень, цитати, посилання тощо. За типом мовлення наукові тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формах.

Залежно від конкретних завдань, людей, що сприймають інформацію, в науковому стилі виділяють кілька різновидів: власне (суто) науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний, виробничо-технічний.

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

(Інформація для вчителя)

Матеріали, викладені у формі цього стилю, задовольняють потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових стосунках між установами. З офіційно-діловим стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, у діловому листуванні. Лексика здебільшого нейтральна, вживається у прямому значенні, повністю позбавлена емоційного забарвлення. Застосовується особлива термінологія (високі договірні сторони, укладання угоди, довідка, акт, позивач, свідок, майно, затвердити, ухвалити і под.). Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти. У кінці багатьох документів ставиться дата й підпис.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту.

Ще одна характерна риса стилю – відсутність індивідуальних авторських рис.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ

(Інформація для вчителя)

Публіцистичний стиль використовується в газетних та журнальних статтях, у різних засобах інформації, в усних публічних виступах.

Об’єктом публіцистичного викладу є явища всіх ділянок життя людини – від картинок побуту до подій історії й світової політики. Тому перед публіцистом завжди стоїть потреба пошуку оптимальних засобів упливу на широкі маси читачів, зокрема пошуків експресії. Адже в публіцистичному творі потрібно не тільки подати інформацію, а й витлумачити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій.

Щоб формувати громадську думку, публіцистичний твір має бути бездоганним стосовно логічної побудови. Якщо офіційно-діловий та науковий стилі прагнуть до найбільшої інформативності, то публіцистика мусить бути одночасно і впливовою, й інформативною. Їй властиве чергування експресивних та інформативних уривків. Цьому стилеві притаманний широкий вияв авторської індивідуальності.

ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ

(Інформація для вчителя)

Стиль художньої літератури (художній або художньо-белетристичний стиль) являє собою складний сплав, у якому відображається усе багатство національної мови. Тут можливі поєднання усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших складників, якщо це вмотивоване потребами мистецького зображення дійсності. Призначення художнього стилю – образно відтворювати дійсність, тобто змальовувати життя через образи, втілені в слові. У художньому стилі широко використовуються синоніми, антоніми, однорідні члени речення, фразеологічні звороти.

РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ

(Інформація для вчителя)

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови, оскільки виконує функцію спілкування. Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя.

Для розмовно-побутового стилю характерні: загальновживана, побутова, просторічна лексика; наявність експресивних засобів мови (звертань, вигуків, часток, фразеологізмів); речення в основному прості, неускладнені, часто неповні.

Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Компонентами його є позамовні елементи – міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність об’єкта мовлення. Синтаксична побудова розмовного стилю залежить від числа мовців – монолог, діалог, полілог. Але найтиповішою формою є діалогічне мовлення.

Основні правила спілкування

1. Намагайтеся, щоб спілкування з вами було для людей корисним і приємним.

2. Будьте завжди ввічливі, привітні, доброзичливі й тактовні у спілкуванні, з повагою ставтеся до співрозмовника.

3. Вмійте уважно вислухати інших.

4. Неввічливо говорити багато про себе, перебивати співрозмовника.

5. Говорити бажано про те, що може бути цікавим адресату мовлення.

6. Необхідно враховувати вік, статус, характер, інтереси співрозмовника, час та умови спілкування.

7. Учіться відчувати настрій співрозмовника, його ставлення до ваших слів. Намагайтеся не виявляти свого поганого настрою, роздратованості.

8. Під час спілкування по телефону будьте лаконічними, стриманими, говоріть по суті справи, щоб не забирати багато часу у співрозмовника.

9. Не забувайте про слова ввічливості: будь ласка, будьте люб’язні, вибачте, спасибі, прошу і подібні.

РИТОРИЧНИЙ ЦИТАТНИК

√  Джерело красномовства – у серці (Дж. Мілль).

√  Заговори, щоб я тебе побачив (Сократ).

√  Красномовство – це не що інше, як уміння надати краси логічним побудовам (Д.Дідро).

√  Кращою похвалою ораторові буде, якщо кожний, хто чув його промову, скаже собі: «Але я сам так думав, він лише висловив те, що я почував» (Е. Віолле ле Дюк).

√  Мета ораторського мистецтва – не істина, а переконання (Т.Маколей)

√  Найкращий оратор той, який своїм словом і навчає слухачів, і приносить задоволення, і  справляє на них велике враження (Цицерон).

√ Гарно говорити – значить просто гарно думати вголос (Е.Ренан)