Каталог статей

Стосунки батька малої дитини - любов чи виховний процес

Мій чоловік фізично карає й постійно сварить нашого 2 річного хлопчика. Я вже втомилася з ним лаятися. Дитина постійно плаче і все частіше хворіє. Допоможіть, будь-ласка, пояснити батьку, що так виховувати маленьку дитину неправильно. 

Зараз немало жінок звертається з приводу непорозуміння (або повного ігнорування у спілкуванні) між чоловіком та їх спільною дитиною. Особливо проблемним є період, поки дитина ще не розмовляє або погано розмовляє, чи вдумливо не відповідає. Для деяких батьків, якщо дитина ще не балакає і розважливо не розмірковує, начебто, вона «не людина», з нею нема про що поговорити і, тим більше, їм немає що з нею разом робити. Такий батько чекає, поки їхній дитині виповниться хоча б 4 роки або, взагалі, вона стане школярем чи зрілим підлітком, і лише потім починає виховувати вже сформовану людину. Загалом, як кажуть усі спеціалісти, дитина формується до 3-х років. До 7 років (поки вона не пішла до школи) можна ще «відкорегувати» певні виховні моменти. А вже після 7 років дитина активно вступає у «доросле» соціальне життя і лише закріплює здобуті знання, звички, ролі, ту чи ту поведінку в різних життєвих ситуаціях. Соціально адаптована людина і відповідальна особистість повністю формується до 20 років, а в деяких це процес закінчується пізніше.

А як щодо пропущених батьком років виховання і формування дитини? Як маленька дівчина навчиться спілкуватися з представниками іншої статі? Де хлопчик буде брати приклад для наслідування справжньої чоловічої поведінки?

Стосовно дівчат, то змалечку вони запам’ятовують свої перші стосунки зі своїм «першим чоловіком» (батьком) і ці стосунки, як «записаний на плівку сценарій», програють потім у своєму дорослому житті. Так, наприклад, якщо батько ігнорує існування своєї доньки (бо хотів, наприклад, народження хлопця – свого наступника), то в неї є всі шанси в майбутньому поводитися з чоловіками так, щоб вони теж її ігнорували (це відбувається несвідомо). Такі жінки довго не можуть вийти заміж чи взагалі не виходять. Якщо ж батько б’є маленьку доньку чи перебуває постійно у нетверезому стані, то у майбутньому, коли вона стане дівчиною хлопця або вже жінкою свого чоловіка, вона (несвідомо) провокує свого партнера на таку ж поведінку, відтворюючи вже побачені стосунки чоловіка-жінки, бо інших може й не знати. Щодо хлопця, то він теж буде «програвати» вже засвоєну від батька поведінку зі своєю жінкою чи дітьми. Ця поведінка-роль може бути як тирана, п’яниці, «того, хто розпускає руки» чи, навпаки, уважного чоловіка, закоханого у свою жінку та мудрого батька, що вміє не лише навчати, але й гратися з дитиною.

Любов чи ненависть батьків прямим чином впливає на поведінку їхніх дітей, як між собою, так у їхніх особистих стосунках та в сімейному житті. Завжди є винятки, та для цього має бути сильна людська воля, усвідомленість своїх вчинків і бажання щось змінити, але це вже у дорослому житті.

«Вимкненість» з виховання говорить про те, що в чоловіка ще не активізувався «гормон батьківства» (усвідомленість, що це його дитина і тепер він відповідальний за її життя). І справді, чоловікам набагато важче одразу ж побачену в пологовому будинку дитину прийняти як частину себе, своє генетичне продовження. Найбільших проблем з цим зазнають чоловіки, які не «проживали» разом зі своєю жінкою усі місяці її вагітності. Дослідження показують, що чоловік, який був усі 9 місяців поруч з дружиною й разом із лікарем (чи просто поряд з жінкою) приймав пологи, одразу ж відчуває себе батьком.

Тож повернемося до минулої ситуації й розглянемо можливі причини такої батьківської поведінки.

1.     Чоловік може не вірити, що це його дитина і всю злість таким чином виливати на сина. Або він не хотів цю дитину чи бажав, щоб народилась дівчинка, тому під таке невдоволення й потрапляє хлопчик.

2.     Чоловік може бути невдоволений міжособистісними стосунками з дружиною і «скидати» роздратованість на дитину.

3.     Батько може мати проблеми на роботі, в кар’єрі й теж від цього може страждати дитина, граючи роль «боксерської груші».

4.     Не виключаємо й невміння поводитися з малою дитиною. Це також може бути «сценарною поведінкою», так його батько вів себе і так само його виховували. У цьому випадку допоможе література з виховання.

5.     Батько просто може не вміти гратися з дитиною, бо це теж певна майстерність. Тут також не завадять декілька книжок для невеликою освіченості.

Причиною частого плачу дитини є страх перед батьком і перевтомлена від постійного стресу нервова система малюка. Через це й страждає імунна система й загальний фізичний стан дитини. Також на здоров’я малюка безпосередньо впливає емоційний стан матері (до 3-х років). Якщо в поведінці справді є щось неприйнятне, то завжди можна, по-перше, з’ясувати «звідки виросли ноги» - де дитина це взяла й унаслідувала (наприклад, сусіди, бабусі, дідусі, друзі або герої мультфільму чи телепередачі). А, по-друге, у такому віці щось погане можна легко виправити: проігнорувавши неприйнятну поведінку і показавши добру, «як потрібно», відповідно закріпивши похвалою або чимось смачненьким.

 Якщо створити для дитини спокійний простір, сповнений любові і сприйняття, то вона завжди буде здорова й щаслива.

Що стосується батька, то з ним потрібно поговорити віч-на-віч і дізнатися першочергову причину його зривів. Особливо, якщо такого раніше не було, потрібно згадати, що передувала цій «неприйнятній поведінці», що трапилося в чоловіка на роботі, в дома чи на душі, що змінилося. І якщо батько насправді любить та розуміє свою родину і не хоче, щоб ані його жінка, ані його дитина страждали та жалілися, то він виправить своє ставлення до сина і відкриє своє серце сповнене любові й прийняття.

Боярченко О.І., психолог-консультант

http://rozumnik.jimdo.com/