Каталог статей

Стратегії виховання в сучасній школі

Людина росте, вона мусить відповісти собі на запитання: що таке добре і що таке погано. Вона поставлена перед необхідністю хоча б у якомусь наближенні зрозуміти, що таке життя, як воно влаштоване і що їй у ньому робити. Якщо сьогоднішня школа залишить на час формування цілісного стійкого світогляду в дитини, вона просто зрадить її. Школа позбавилася сформованої мети й раціональної системи виховання, класне керівництво перетворилось на формальність. Спроба звести виховання до освіти суперечить усьому досвіду світової педагогіки.

В основі якостей особистості завжди лежало ставлення людини до іншого, до суспільства. Але щоб воно склалось і закріпилось, ставлення повинно довго функціонувати, і тоді воно закріпиться як якість особистості. Для цього потрібне спілкування, воно дає можливість одержати та пережити більш широкий досвід, засвоїти ціннісні відносини. Умовою спілкування повинні бути свобода, рівноправність, незалежність учасників спілкування.

О. Газман у статті "Відповідальність школи за виховання дітей" пропонує ідеї, якими можна керуватись у сучасних умовах:

1. Виховання - це органічна частина цілісної "освіти особистості", воно здійснюється під впливом зовнішніх факторів соціалізації та внутрішніх процесів саморозвитку особистості.

2. Процес виховання - це взаємодія дорослих і дітей (їх співробітництво) з метою створення сприятливих умов для саморозвитку всіх суб'єктів.

3. "Реалізм цілей виховання" означає не всебічний, а різнобічний розвиток особистості.

4. Базова культура особистості служить підставою для розробки змісту виховання.

5. Ідея життєвого самовизначення особистості вихованця стає основною для гуманістичної орієнтації педагога.

6. Участь дітей у позаурочній виховній роботі має бути добровільною.

7. Колективна творча діяльність - це сукупність задач і методів, що забезпечують гуманістичну самоврядну спільність дітей і дорослих.

Школа завжди частина суспільства, у школі народжується завтрашній день країни. Ось чому доля школи - справа не одного лише вузького кола фахівців з педагогіки. Родина закладає фундамент особистості, на школу падає головна праця з її будівництва, причому нерідко доводиться займатись і зміцненням і перебудуванням самого фундаменту. Один із головних аспектів світогляду виховання - розвиток у людини здатності самостійно оцінювати соціальні явища. Ця здатність необхідна сучасній молоді і як передумова соціальної правильності її поведінки в обстановці ослаблення традиційних форм суспільного регулювання й контролю. Навіть істотно підвищуючи виховну віддачу навчання, школа не має права відмовлятись від виховання як первинної та більш масштабної мети, досягнення якої покликане підняти на нову якісну висоту ставлення вчителя до учнів. Тому задача вже початкової школи - починати виховання культури поведінки та мислення, поважного ставлення до праці та старших.

Праця підлітків, що організується школою, - не єдиний спосіб прилучити до трудової діяльності. Як показали соціологічні дослідження, діти мало трудяться вдома, і школі в цьому напрямі також необхідно працювати. Діти мало читають, більше дивляться телевізор, а це велика різниця. Велике значення має така організація професійної орієнтації, що набагато збільшила би трудову віддачу кожного, підвищила задоволеність працею, тому що тільки праця людини, яка знайшла себе, може стати творчою, принести їй повагу товаришів. Громадськість може сприяти виховній діяльності родини та школи в різних напрямах. Це розвиток неформальних контактів із підлітками; важливо в цьому випадку, щоб дорослі виступали перед дітьми в ролі зразка.

У даний час, у період науково-технічної революції, відновлення суспільства, ефективно готувати молодь до життя може тільки школа, що виховує. Хочеться закінчити словами ректора Рязанського педагогічного університету О. Ліферова: "Щоби стати центром спільноти (мікрорайону), школа сама повинна стати глобальною спільнотою, де внесок кожного в загальну справу, де ставлення учнів і батьків до навчального процесу не споживче, а конструктивне та творче. Розробка концепції школи від її загальної місії та портрета випускника до розробки планів, програм і вимог до уроку, до оцінки результатів - процес тривалий і безперервний, тому що вимоги життя й нові напрацювання вчителів вносять у нього свої корективи".

Існуюча вже кілька років суспільно-економічна криза в нашій країні тісно пов'язана з низьким рівнем освітньої й виховної систем в умовах реально існуючого соціалізму. Насамперед має місце особливий виховний дисонанс. Педагогічний дисонанс розуміється як відсутність гармонії й узгодження, як розбіжність між передбачуваними та існуючими підсумками виховання. Навмисні цілі виховання залишаються в дисонансі з результатами, які реально виявляються, - поглядами та поведінкою молоді. Наприклад, у системі суспільних цінностей, прийнятих сучасною молоддю, переважають ті, які стосуються особистих, індивідуальних справ, а такі, як культурна та громадська активність, політична небайдужість або навіть професійна праця, далеко не на першому плані. Маємо справу з адаптацією молоді до існуючих умов соціалістичного способу життя, але у принципі іншими, ніж припущені уявлення.

Чим же обумовлюється педагогічний дисонанс? Чому так сталось, незважаючи на існуючий діючий раніше так званий єдиний виховний фронт? Є сенс у цьому місці вказати на більш загальні педагогічні закономірності, з якими маємо справу в цьому стосунку в сучасних умовах.

Це обумовлюється насамперед явищами суспільного дисонансу, що виявляється у стосунках між вихованням (соціалізацією) й вихованням, яке широко розуміється у вузькому значенні. У широкому розумінні виховання охоплює всі явища та процеси, пов'язані з впливом суспільно-культурного та природного середовища на людину, яке виховує її особистість.

У вузькому розумінні це тільки усвідомлені й навмисні дії установ чи осіб, які спеціалізуються в цій діяльності, та формують особистості відповідно до прийнятих зразків чи виховного ідеалу. Урахування такої диференціації та зосередження уваги на вихованні, що організовано цілісно й заздалегідь, має сенс до тих пір, доки в даному широкому суспільному середовищі панують відносний порядок і гармонія, а негативні явища, що впливають на людей стихійно, неконтрольованим способом, не перевищують певного тривожного рівня.

Разом із перевищенням певного критичного чи тривожного рівня у валовому суспільстві діяльність виховних установ порушується і може навіть сприяти збільшенню кількості негативних явищ. Саме такий процес спостерігається у вихованні, тому що живемо ми в епоху великих змін і суспільної напруги.

Тиск і темпи перетворюючих процесів у суспільстві, їх взаємодія та посилення негативних явищ викликають те, що заплановані цілі, зміст, цінності й виховні процеси в дусі гуманних ідеалів соціалізму послабляються або навіть скасовуються. Перемагають спонтанні процеси пристосування окремих одиниць і суспільних груп до дійсного способу життя в родині, трудовому середовищі й місці проживання. Ми переконались, що у швидко змінюваному світі вплив соціалізації стає не тільки більш інтенсивним, а разом з тим і суперечливим, що може послабити чи знищити плановані умови виховання.

Що мають прийняти педагоги в цій обстановці? Здається, що єдино правильним буде творче використання наявних теоретичних досягнень психолого-педагогічних наук та окремих індивідуальних концепцій для порушення чи регулювання освітніх змін.

Ця директива стосується в першу чергу модернізації виховної діяльності сучасної школи. Шкільне виховання стане діючою силою міцного відновлення й саморегулювання, якщо спочатку відбудеться зміна стилю програмування кожної школи. Школа, як і інші просвітительсько-виховні установи, повинна одержати певне поле свободи, повинна бути позбавлена "надконтролю" - головним чином адміністративного - як явища, шкідливого для виховання.

Треба зробити все, щоби школа стала місцем, де будуть культивуватися загальнолюдські цінності, насамперед гуманні, де, незважаючи на кризу віри, довіри та всіляких авторитетів, є час і місце замислитись над організацією свого життя. Шляхом виховних та інших впливів необхідна переорієнтація в галузі визнаних зразків життя та суспільного підвищення: з вертикального орієнтування на горизонтальне, з орієнтування «мати» на орієнтування "бути", з інтересів домагання на устремління.

У шкільному вихованні повинна наступити концентрація уваги на задачах і конкретних діях, а не тільки на особі вихованця. У вихованні треба акцентувати увагу на перспективі, на майбутньому, не тільки на минулому та сучасності. Це дасть молоді змогу прийняти позицію антиципації ідеального стану та прагнення до його здійснення. У виховній діяльності треба віддавати перевагу спрямуванні на розвиток альтернативних рішень. Це буде позначати виховання людей, схильних планувати зміни в навколишньому середовищі й у власній особистості, а не тільки підтримувати існуючу дійсність, що є важливим у зв'язку з необхідною перебудовою мислення та дій, формування орієнтування прогромадської поведінки молоді. Завдяки досягненню цих властивостей можливою стає готовність людей до співробітництва та прийняття дій на благо інших людей чи установ.

У ставленні до школи, її виховної діяльності треба прийняти принцип партнерства. Оновлення вимагає й теорія виховання, роль якої у формуванні суспільно-виховної практики буде набагато більшою, якщо врахувати передумови, що випливають з явищ суспільного дисонансу. Її основою повинні бути насамперед суспільні реальні факти, що випливають із суспільної й економічної кризи країни. Адже виховання є діючим чинником суспільних змін і прогресу в різних сферах нашого життя.

Норма особистості - це здатність особистості у своєму розвитку знаходити соціальну суть людини, яка має такі особливості: ставлення до іншої людині як до самоцінності; здатність до самовіддачі; творчий характер життєдіяльності, здатність до вільного волевиявлення; можливість проектувати своє майбутнє; внутрішня відповідальність перед собою, іншими людьми, минулим і майбутнім; прагнення до знаходження сенсу життя.

Викорінювання причин психологічної кризи неповнолітніх, що призводить до протиправної, у тому числі злочинної, поведінки, можна досягнути тільки при корінному оздоровленні суспільства (економічному, соціальному, духовному), що гарантує захист прав та інтересів дітей і підлітків. При цьому необхідна така зміна системи виховання, яка б забезпечувала оптимальні умови для саморозвитку особистості, зорієнтованої на загальнолюдські цінності.

Зрозуміло, що ці задачі через сформований стан економіки та науки, правової свідомості й рівня моральної, психологічної та педагогічної культури нашого суспільства найближчим часом повною мірою нездійсненні.

Задачі оздоровлення суспільства, у тому числі й системи виховання (включаючи і рішення проблеми злочинності), є першорядними й повинні бути представлені в довгострокових програмах розвитку нашого суспільства.

Необхідна кардинальна реформа соціальної системи допомоги дітям і підліткам, що передбачає захист їх моральності, здоров'я та конституційних прав, попередження й коректування відхилень і деформацій у поведінці підлітків. Повинні бути переборені такі принципові недоліки, як роз'єднаність соціальних, психологічних, педагогічних, медичних і правових заходів; змішання загально-виховних і спеціалізованих функцій, невідповідність між поставленими перед органами влади задачами та можливостями їх рішення (фінансового, кадрового, методичного, правового, інформаційного) тощо.

Допомога дітям і підліткам, які потрапили у важку ситуацію, повинна бути гарантована державою шляхом організації спеціальної державної соціальної служби. Вона всебічно допомагає підліткам і дітям у реалізації їх конституційних прав на освіту, працю, охорону здоров'я; охороняє права дитини, використовуючи при цьому силу закону, соціальні інститути, громадські структури.

Діяльність служби соціальної допомоги дітям і підліткам повинна визначатись у першу чергу особистісним підходом до них і будуватись на основі медико-соціально-психологічних характеристик особистості.

Допомога дітям і підліткам може бути безпосередньою (покращення умов проживання й навчання, захист від зазіхань на їх права, свободу та здоров'я, психолого-педагогічна допомога у важких ситуаціях тощо) чи опосередкованою (через роботу з батьками, учителями й іншими дорослими, від яких залежать життя та благополуччя неповнолітнього).

Форми надання допомоги не повинні принижувати честь, достоїнство, підривати самоповагу й самооцінку особистості неповнолітніх та їхніх батьків, створювати негативне ставлення до батьків. Організацію допомоги не слід обмежувати тільки роботою із самим підлітком. Обов'язково треба залучати до неї і його оточення, насамперед його родину.

Робота служби соціальної допомоги дітям і підліткам повинна будуватись на науково обґрунтованих принципах. Необхідно організувати постійно діючий підрозділ, що здійснює прикладні дослідження в інтересах служби соціального захисту. Соціальна служба допомоги створюється для забезпечення дітям і підліткам соціально-правової та психолого-медико-педагогічної підтримки через:

• сприяння оптимізації умов їх життя й виховання;
• охорону й захист їх особистих і майнових прав;
• різнобічну допомогу родинам, що мають труднощі у змісті й вихованні неповнолітніх або потрапили в екстремальні ситуації (біженці, які постраждали від катастроф і т. п.);
• різнобічну допомогу родинам і неповнолітнім із груп підвищеного ризику;
• різнобічну допомогу неповнолітнім, які залишились (постійно чи имчасово) без батьків, або жертвам екстремальних ситуацій, право порушень чи злочинів, постійного вживання наркотичних речовин;
• реадаптацію та ресоціалізацію неповнолітніх, які втратили нормальний соціальний статус, правопорушників і злочинців після застосування до них передбачених законом заходів.

Створювана служба соціальної допомоги повинна мати у своєму складі:

• підрозділи, робота яких спрямована на надання невідкладної допомоги неповнолітнім (телефон довіри, бригади невідкладної допомоги, кабінети анонімного прийому, будинки-притулки для дітей і підлітків, які негайно потребують зміни мікросередовища проживання);
• підрозділи, що надають неповнолітнім первинну допомогу, вивчають умови їх життя, виявляють десоціалізуючі фактори та визначають заходи допомоги й захисту дітей і підлітків.

Служба соціальної допомоги повинна бути укомплектована штатними педагогами, психологами, лікарями, юристами, соціальними працівниками й іншими фахівцями. Соціальна служба допомоги повинна бути створена як державний інститут.

Держава гарантує необхідний мінімум різнобічної допомоги дітям (правової, матеріальної, психологічної, педагогічної тощо). Але за характером роботи соціальна служба допомоги повинна бути громадсько-державною, об'єднуючи зусилля громадських організацій, державних службовців і приватних осіб.

У районах із великою чисельністю населення соціальна служба допомоги створює в кожному мікрорайоні комплексні групи з охорони прав та інтересів неповнолітніх; з роботи з родинами, що мають труднощі у змісті й вихованні дітей, родинами біженців і жителів районів катастроф; неблагополучними родинами; з дітьми та підлітками, які вимагають педагогічної та психологічної корекції особистості; з дітьми та підлітками, які відстають у розвитку, інвалідами, іншими дітьми та підлітками з вираженими психічними та фізичними вадами та захворюваннями, які потребують соціальної реабілітації у зв'язку із глибокими конфліктами, утечею з дому, відхиленнями в навчанні та роботі, приналежністю до антигромадських угруповань, завершенням лікування від токсикоманії, наркоманії, відбуванням покарання.

Основною ланкою соціальної служби допомоги є районна служба. У її складі - окремі групи, що діють у мікрорайонах. Поряд із цим повинні існувати міжрайонні або міські підрозділи служби, а для допомоги при різних катастрофах - обласні, крайові, республіканські органи служби. Районні служби створюються та працюють на постійній основі, інші організуються тимчасово, у міру потреби. У районній соціальній службі допомоги організуються два основних відділи - соціально-правової та психолого-медико-педагогічної допомоги.

Якщо це необхідно, для успішної роботи служби створюються також відділи статевого виховання та гармонії сімейного життя; методичний відділ, відділ консультацій (професій на вибір), організаційно-інформаційний, консультативної роботи з учителями та вихователями. Керує роботою соціальної служби допомоги дирекція з фінансовим і господарським підрозділом.

Якщо це необхідно, при район ній службі створюються такі підрозділи:

1. Центр психолого-педагогічної реабілітації з дитячим садком і школою (інтернатного та напівінтернатного типу) індивідуального навчання, включаючи забезпечення занять удома й у медичних клініках із дітьми, нездатними протягом тривалого строку відвідувати школу.

2. Центр медико-психологічної реабілітації зі школою та полірежимним психотерапевтичним стаціонаром для дітей і підлітків, які мають хворі легені, у початковій стадії відхилення у психічному здоров'ї, які епізодично вживають алкоголь, наркотики та інші одурманюючі речовини. Поміщення в цей центр дітей і підлітків здійснюється за бажанням батьків і неповнолітніх (за висновком діагностичної комісії служби допомоги). При центрі організується заміський філіал.

При невеликій кількості пацієнтів два центри можна об'єднати в єдиний центр медико-психолого-педагогічної реабілітації.

3. Виробничий комплекс із престижними видами праці (наприклад, зборка комп'ютерів, кінофото апаратури, музичної апаратури та іншої складної техніки).

4. Спортивно-культурний центр.

5. Бюро обміну квартир родин неповнолітніх, які потребують зміни району проживання.

6. Центр невідкладної допомоги, що включає телефон довіри, кабінет анонімного прийому, притулок для тимчасового проживання неповнолітніх і матерів з дітьми, комплексна бригада невідкладної допомоги.

7. Притулок звичайного типу й домашнього типу.

8. Центр реадаптації та ресоціалізації для роботи з неповнолітніми, які повернулись із ВТК та спеціальних навчальних закладів.

9. Сезонні лікувально-оздоровчі та спортивні табори.

Соціальна служба забезпечує допомогу всім установам району, які забезпечують навчання й виховання, охорону фізичного та психічного здоров'я, дозвілля, праці, перевиховання неповнолітніх. Відділ психолого-медико-педагогічної допомоги здійснює діагностику психічного розвитку, відхилень у розвитку дітей і підлітків, виявляє причини, труднощі адаптації учнів до школи, поведінку дітей і підлітків, що відхиляється від норми; консультації, що стосуються вибору типу школи чи навчальних класів, форми індивідуального навчання й виховання, стосунки батьків і дітей у родині, різних проблем особистого життя неповнолітніх; проводить індивідуальну психолого-педагогічну корекцію поведінки та психічних процесів неповнолітніх, психотерапевтичну роботу при початкових стадіях психічних відхилень у дітей і підлітків, при травмуванні психіки неповнолітніх, які стали жертвами злочинів, правопорушень, соціальних, технологічних і природних катастроф та інших подій, що травмують, надає допомогу в реадаптації та ресоціалізації неповнолітніх.

У соціальній службі допомоги працюють психологи - фахівці в галузі загальної, вікової, педагогічної, соціальної та медичної психології, психології праці та юридичної психології; педагоги, у тому числі ті, хто одержав спеціальну підготовку для роботи з неповнолітніми з поведінкою, що відхиляється від норми; вихователі; соціальні працівники різної спеціалізації (юридичні, психологічні, педагогічні, медичні, організатори дозвілля й ін.); учителі-дефектологи; лікарі (дитячі психіатри, психоневрологи та невропатологи, психотерапевти, наркологи, педіатри й ін.); юристи, фахівці зі статевого виховання, сексологи, соціологи; технічний і допоміжний персонал.

По матеріалам: Освіта.ua