Структура особистості як психологічна проблема
Вивчення проблеми особистості у сучасній психологічній науці має різні підходи. Їх виникнення та існування пов’язане перш за все з розумінням структури особистості.
Першим, хто відкрито поставив питання про структуру особистості у психологічній науці був Володимир Миколайович М’ясищев. На думку науковця «питання структури – це співвідношення змістових тенденцій, вони, реалізуючись у різних видах діяльності, зв’язаних з умовами життя відповідного історичного моменту, витікають з основних відносин, тобто прагнень, вимог, принципів і потреб … структура більш чітко виявляється у відповідності визначальній ролі окремих потреб…» [45, с. 12].
Як бачимо, особистість – це перш за все система ставлень людини до оточуючої діяльності. Саме головне, що визначає особистість – це її відносини з людьми, які поступово стають взаємовідносинами.
Концепція особистості В. М. М’ясищева одна з перших оригінальних концепцій, в основі яких лежать відносини особистості, що виступають інтегратором всіх якостей особистості та забезпечують цілісність, стійкість, глибину й послідовність її поведінки [45].
Відносини є рушійною силою розвитку особистості і являють собою свідомий, заснований на досвіді зв'язок особистості з різноманітними сферами дійсності, який, в свою чергу, виявляється в діях, реакціях, переживаннях і формується в діяльності.
По суті В. М. М’ясищев виділяє в особистості наступні характеристики: спрямованість, структуру, рівень, динаміку, зазначаючи, що перші дві характеризують змістову сторону особистості.
Це важливий момент нашого дослідження. Оскільки взаємини між молодшими школярами як і сама особистість дітей цього віку формується під впливом навчальної діяльності та соціальної ситуації розвитку.
Одну із самих фундаментальних, диференційованих структур особистості запропонував Б. Г. Ананьєв. Він вважав, що при вивченні особистості важливе виділення деяких основних характеристик, параметрів.
Структуру особистості вчений відносить до суб'єктивних факторів, котрі впливають на стан особистості, динаміку її поведінки, процеси діяльності і всі види спілкування. Структура особистості - продукт індивідуально-психологічного розвитку.
На думку Б. Г. Ананьєва вивчення особистості розпочинається з визначення її статусу. На основі статусу і в постійному взаємозв'язку з ним будуються системи суспільних функцій - ролей, а також цінностей і ціннісних орієнтацій особистості.
Позиція особистості як суб'єкта суспільної поведінки і різноманітної суспільної діяльності представляє складну систему відносин особистості, установок і мотивів, цілей і цінностей. Вся ця складна система суб'єктивних особливостей реалізується у певному комплексі суспільних функцій - ролей, виконуваних людиною в заданих соціальних ситуаціях розвитку. Структура особистості будується поступово в процесі її соціального розвитку і являється, тим самим ефектом всього життєвого шляху людини.
Так, в структуру особистості, за Б. Г. Ананьєвим, входять: темперамент, задатки, здібності, мотивація, спрямованість, характер, воля, почуття. Крім того, ряд особистісних характеристик: статус, соціальні функції (ролі), мотивація поведінки і ціннісні орієнтації, структура і динаміка відносин.
Важливим в контексті нашого дослідження є ідеї відомого російського психолога В. С. Мерліна, який наголошував, що особистість проявляється і формується в активній діяльності з предметами. «Дитина вперше починає становитися особистістю, коли починає грати в … рольові ігри» (цитується за посібником Т. В. Слотиної) [62, с.111].
Отже, розвиваючи положення О. Ф. Лазурського та В. М. М’ясищева про особистість і її структуру, В. С. Мерлін зазначав, що структура особистості – це багаторівнева система взаємних зв’язків й організацій якостей особистості.
С. Л. Рубінштейном розроблена цілісна філософсько-психологічна концепція особистості. Вчений розглядає особистість в діяльності й упродовж всього життєвого шляху, тобто в її становленні, розвитку, зміні. Він розкриває систему відносин особистості до її свідомості - до світу, до іншої людини і до самої себе. С. Л. Рубінштейн пропонує модель особистості, що об’єднує «хочу» (мотиви, потреби), «можу» (здібності), «я сам» (характер). Характеризуючи особистість, автор особливу увагу приділяє залежності психічних процесів від особистості, що поступово стають її психічними функціями. Особистістю не народжуються, а стають [59].
О. М. Леонтьєв запропонував свою концепцію структури та розвитку особистості. На думку автора, «особистість людини «виробляється» - створюється суспільними відносинами». Вченому вдалося розмежувати поняття «індивід» і «особистість». Якщо індивід - неподільне, цілісне, зі своїми індивідуальними особливостями фенотипічне утворення, то особистість - це психологічне утворення особливого типу, народжене внаслідок життя людини у суспільстві [37].
Д. О. Леонтьєв вважає, що особистість не статична незмінна категорія, а «змінювана особистість у мінливому світі». Автор виділяє три рівні.
Вищий рівень - це рівень ядерних структур особистості, той психологічний скелет, каркас, на який нашаровується все інше. Сюди відносимо духовність, відповідальність і свободу конкретної особистості.
Другий рівень - це відносини особистості зі світом, узяті з їх змістовної сторони (тобто «внутрішній світ особистості»). Тут знаходяться такі категорії, як потреби і цінності особистості, відносини, сенс життя.
Третій рівень - експресивно-інструментальні структури, характеризуючи для особистості типові форми і засоби зовнішнього вияву, взаємодія з оточуючим світом (характер, ролі, здібності). Цей рівень сміливо називаємо зовнішнім світом особистості [62].
Видатний український психолог Г. Костюк зробив значний внесок у психологічну теорію особистості. Він зазначав, що індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції, а на нашу думку, і соціальні ролі.
Г. С. Костюк наголошував на тому, що саме об'єктивна соціальна сутність особистості реалізується суб'єктивними психічними засобами. Одночасно соціально зумовлене психічне в людини визначає її соціальні відносили з іншими людьми.
Аналізуючи концепцію Г. С. Костюка, ми звернули особливу увагу на той факт, що особистість як суспільна істота, має природну сутність. Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею [32]. Найбільш продуктивним, на думку Г. Костюка, є підхід до проблеми структури особистості, який спирається на аналіз її діяльності, адже пізнати особистість можливо лише в процесі діяльності та в ході взаємодії з оточуючим світом.
Г. С. Костюк наголошував, що в тій же самій діяльності, наприклад навчальній або трудовій, психічні властивості нерідко формуються по-різному. Якості особистості, що виникають у ході діяльності, включаються у структуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюються та інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості. Остання виступає при цьому як стійка і динамічна система психічних властивостей. Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє ставлення до нього, свої функції та обов'язки [32].
Таким чином, можна зробити висновок, що важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуттями. Про що конкретно говорив та детально описував Г. С. Костюк. Зважаючи на те, що структура особистості - ієрархічне утворення, до складу якого входять підструктури різного онтогенетичного віку, які включаються в загальну організацію особистості як суб'єкта спілкування, пізнання і праці [32], компоненти рольової структури особистості молодшого школяра розвиваються в ході провідної (навчальної) діяльності.
Отже, особистість являє собою діалектичну єдність різноманітних та взаємопов'язаних психічних процесів і властивостей. Розкрити особистість в конкретно-психологічному плані намагалася Л. І. Божович. На її думку, особистість - особливе психічне утворення, що виконує наступні функції: забезпечує цілісність психічного життя і діяльності людини, формує внутрішню позицію людини, дозволяє людині пристосовуватися до оточуючого середовища і свідомо перебудовувати його і саму себе.
Л. І. Божович вводить поняття «внутрішньої позиції», яке відображає новий рівень самосвідомості. Саме це характеризує нову позицію молодшого школяра. Сформувавшись в рамках даного вікового періоду, «внутрішня позиція» стає фактором, зумовлюючим перехід на новий етап особистісного розвитку. Саме в цьому основна відмінність особистісної концепції Л.І.Божович від теорії розвитку особистості як присвоєння соціального досвіду [8, с.22-29].
Таким чином, у вітчизняній психологічній науці виділяється декілька поглядів щодо проблеми особистості та її структури. їх виникнення, риси схожості та відмінності пов'язані, на наш погляд, перш за все з розумінням структури особистості, як змістової їх характеристики та з вибором предмета вивчення психології особистості.
Щодо рольової структури особистості як психологічної проблеми, треба зазначити, що серед основних компонентів, автори (Б. Г. Ананьєв, В.С.Мерлін, Д. О. Леонтьєв) називають «ролі», «функції як ролі», «моделі поведінки» тощо.
Задля визначення дефініцій феномену «рольова структура особистості» вважаємо за потрібне більш детально проаналізувати точки зору зарубіжних психологів.
3. Фрейд першим запропонував трьохкомпонентну структуру особистості. Розкриваючи характер взаємодії основних потреб людини - лібідозної і агресивної, - З. Фрейд виділяє в структурі особистості наступні компоненти: «Воно» - містить все спадкове, закладене в конституції. Складається із інстинктів, джерело яких є - біологічні потреби організму. Їх мета зводиться до задоволення напруження, вони функціонують за принципом задоволення; «Я» - частина психічного апарату, що знаходиться у взаємодії із зовнішнім світом, вона розвивається з «Воно». Головна задача «Я» - самозбереження та захист; «Над-Я» - виступає суддею або цензором діяльності і думок «Я», має три функції: совість, самоспостереження і формування ідеалів.
За К. Юнгом, психіка людини включає три рівні: свідомість, індивідуальне несвідоме, колективне несвідоме. Колективне несвідоме проявляється у окремих людей у вигляді архетипів, які спостерігаються у сновидіннях та творчості. К. Юнг звів поняття «Я» та пояснив його як прагнення людини до цілісності та єдності.
Одне із основних відкриттів А. Адлера - введення поняття «стиль життя», яке найбільш чітко проявляється в установках та поведінці конкретної особистості і формується під впливом соціуму [2].
На його думку, структура особистості єдина, а детермінантою в розвитку особистості є прагнення до переваги над іншими. Він виступив проти поділу особистості на три інстанції.
К. Левін вважав, що рушійні сили розвитку знаходяться всередині самої особистості. У своїй теорії «психологічного поля» він виходив з того, що особистість живе і розвивається в психологічному полі оточуючих її предметів, кожен з яких має певний заряд.
У зв’язку з цим, він виділяє два види потреб - біологічні і соціальні, або квазіпотреби. Потреби в структурі особистості не ізольовані, а знаходяться в ієрархії. Згідно Левіну, життєвий простір кожної особистості включає всі впливи, діючі на організм в даний момент. Це психологічні фактори, у яких він виділяє внутрішні (голод, втома) і зовнішні події (соціальна ситуація, спогади). Психолог зазначає, що джерело поведінки особистості знаходиться не в самій людині, не в певній ситуації, а в їх взаємодії і визначається відношенням цієї людини до ситуації, причому людина і ситуація мають розглядатися як єдине ціле.
Один із основних представників теорії ролей Д. Мід у своїх роботах першим звернувся до проблеми особистості, показав, яким чином народжується усвідомлення свого Я. Він доводить, що людина знаходиться в постійній взаємодії з суспільством, тому неможливо передбачити поведінку особистості. Людина являється моделлю тих міжособистісних стосунків, які більш часто повторюються в її житті. Так у спілкуванні з різними людьми суб'єкт грає різні ролі, його особистість представляє собою об'єднання різноманітних ролей, які він постійно на себе приміряє.
Д. Мід і його наступник М. Кун вважали, що основним механізмом і структурою особистості являється рольова сутність. Увесь розвиток особистості відбувається тільки через розігрування певної ролі.
Таким чином, Д. Мід і його наступники здійснили спробу психологізувати соціальні відносини.
Трансактний аналіз, засновником якого був Е. Берн, являє собою систему, в якій взаємодія індивідів аналізується з погляду трьох основних его-станів. На думку автора, кожна людина має свій життєвий сценарій, модель якого намічається в ранні дитячі роки. У відповідності зі своїм життєвим сценарієм люди грають у різні ігри, виконують при цьому різні ролі. Достоїнство концепції Е. Берна полягає також і в тім, що вона ставить своєю метою формування щирої, чесної, доброзичливої особистості.
Структура особистості за Е. Берном також трьохкомпонентна як і у З.Фрейда. Терміном «Я» («Его») він позначає особистість. Кожне «Я» може виявлятися в будь-який момент часу в одному з трьох станів: «Дитина», «Дорослий», «Батько». На думку Е. Берна, «Дитина» - це джерело спонтанних, архаїчних, неконтрольованих імпульсів. «Батько» - педант, «голова», що знає, як треба поводитися і схильний до повчань. «Дорослий» - свого роду рахункова машина, що зважує баланс «хочу» і «треба». У кожній людині ці «троє» живуть одночасно, хоча і виявляються в кожен момент поодинці [7].
Теорія Дж. Келлі конструктивного альтернативізму, значно випередила свій час. Згідно цієї теорії особистість слід розглядати як цілісну, неподільну на окремі елементи, систему. Для інтерпретації сутності особистості в цій теорії використовують специфічну одиницю аналізу - конструкт. Особистісний конструкт - це особливий суб'єктивний засіб, сконструйований самою людиною, перевірений на власному досвіді, за допомогою якого людина виокремлює, оцінює і прогнозує події, організовує свою поведінку, розуміє інших людей, конструює систему взаємовідносин і будує «образ Я». Це одночасно і спосіб поведінки, і параметр оцінки взаємовідносин.
Конструкти мають форму біполярних понять, тобто мають два полюси (чорний - білий, щедрий - скупий), отримані шляхом знаходження схожості і відмінності між трьома елементами. Полюси конструкта індивідуальні і не обов'язково прямо протилежні один одному.
Отже, проаналізувавши роботи видатних вчених, ми бачимо, що у вітчизняних і зарубіжних концепціях немає єдиного погляду на визначення категорії «особистість», її структури (змістової характеристики) та рольової структури особистості як похідної від них.
Для зручності подальшого аналізу психологічних підходів до питання ролі – основного компонента рольової структури особистості молодшого школяра, необхідно визначити що таке рольова структура особистості взагалі.
Б. Бідл визначає п’ять найбільш значущих рольових теорій: функціональну рольову теорію (Р. Лінтон, Т. Парсонс), структурну рольову теорію (Р. Берт, М. Мендел, Х. Уайт, С. Уайншіп), організаційну рольову теорію (Н. Гросс, Р.Л. Кан, М. Ван-Селл), когнітивну рольову теорію (Я.Л. Морено) та теорію символічного інтеракціонізму (Дж. Г. Мід, Ч.Х. Кулі, Г. Блумер, Т. Шибутані та ін.) [43], [70].
В рамках функціональної теорії ролі розглядались як соціальні функції, узагальнені нормативні очікування, які пояснюють типові форми поведінки людей, що посідають відповідні соціальні позиції у соціальній системі стосунків
Соціальні структури, які є стійкими організаціями людей, розглядає структурна рольова теорія. Цим «структурам» відповідають аналогічні взірці поведінки («ролі»), що виконуються іншими людьми в цих організаціях.
В основі організаційної рольової теорії лежать емпіричні дані, отримані на базі формальних організацій (цілеспрямовані, ієрархічні соціальні системи). Представники цієї теорії наголошують на тому, що ролі, прийняті у таких організаціях, пов’язані з ідентифікованими соціальними позиціями та породжуються нормативними очікуваннями. Проте норми та правила поведінки можуть відрізняти індивідів, а можуть віддзеркалювати як офіційні вимоги організацій, так і вплив неофіційних груп. Відіграючи неоднозначні ролі, індивід приходить до рольового конфлікту, який створює напруження та потребує вирішення.
В основі когнітивної рольової теорії лежить ідея про вивчення відношень між рольовими очікуваннями та поведінкою людини. Представники цієї теорії наголошують на тому, що особливої уваги потребують соціальні умови, які викликають очікування.
Теорія символічного інтеракціонізму містить найбільш повне уявлення про особистість та її ролі. У межах даної теорії розглядались питання Я-концепції та рольової ідентичності з точки зору їх символічного змісту. Найбільш вагомим внеском теорії інтеракціонізму виступило визначення категорії самості людини [5], [18].
Теорія соціальних ролей у розумінні й опису структури особистості виходить з того, що кожна людина у житті приймає і завжди грає певні соціальні ролі у взаємодії з іншими людьми. Засвоєними і вміло виконуваними людиною соціальними ролями визначається структура її особистості.
Ролі, які людина частіше за інші приймає, в які вона вживається настільки, що вони стають типовими (характерними) для неї, які вона виконує в різноманітних життєвих ситуаціях, і визначають людину як особистість [47].
В інтеракціонізмі, підкреслює Г. М. Андрєєва, в більшій мірі, ніж в інших теоретичних орієнтаціях, зроблено спробу встановити саме соціальні детермінанти людської поведінки. Задля цього вводиться в якості ключового поняття «взаємодія» (звідки й назва орієнтації), в ході якої і здійснюється формування особистості [5].
Р. С. Немов визначає інтеракціонізм як психологічне учіння, яке стверджує, що набуті людиною психологічні якості і форми поведінки є результатом взаємодії (інтеракції) того, що дає людині суспільство (що виступає соціальним) [47].
Група теорій особистості, в яких людина як особистість представлена через якості, що характеризують її взаємодію з оточуючими людьми (наприклад, через інтеракціоністське поняття «соціальна роль»). В свою чергу, поведінка людини і в інтеракціоністській теорії особистості пояснюється через взаємодію (інтеракції) внутрішніх (психологічних) і зовнішніх (соціальних) факторів, тобто власних психологічних особливостей людини й оточуючого середовища [47].
Дослідження соціальних ролей спрямовані на пояснення поведінки особистості, її взаємозв’язку із соціальним середовищем. Специфіка соціальних ролей, їх класифікація розглядаються у рольових теоріях інтеракціоністського напряму, представниками якого є І. Гофман, Р. Лінтон, Р. Мертон, Т. Сарбін, Р. Ромметвейт.
Термін «роль» у соціальній психології було запропоновано Дж. Мідом та Р. Лінтоном, однак концептуального визначення даного поняття авторами зроблено не було [4].
Р. Лінтон запропонував статусно-рольову концепцію, у межах якої зв’язки індивіда з різними системами суспільства розкриваються через поняття «роль» та «статус». Автор визначає поняття «роль» як динамічний аспект статусу, в свою чергу статус розуміється Р. Лінтоном як місце, яке індивід займає у певній системі. Отже, поняття роль використовується автором для опису усієї суми культурних взірців поведінки, які пов’язні з певним статусом. Таким чином, роль у розумінні Р. Лінтона включає установки, цінності та поведінку, визначені суспільством для кожного індивіда з певним статусом [4].
Г. М. Андрєєва вказує на те, що в інтеракціоністських теоріях соціальна роль має функцію різнорівневих явищ об’єктивного та суб’єктивного порядків, які проявляються у рольовій поведінці особистості [5]. Об’єктивний аспект рольової поведінки представляється загальним способом або прийнятим стандартом поведінки тієї чи іншої соціальної ролі, суб’єктивний аспект ролі визначається особливостями особистості виконавця ролі, при цьому рольова поведінка набуває індивідуалізований, особистісний характер. Якщо об’єктивний аспект соціальної ролі є предметом розгляду соціологічного підходу, то соціально-психологічний аспект соціальної ролі пов'язаний, перш за все, з вивченням суб’єктивних факторів соціальної ролі, тобто розкриттям певних соціально-психологічних механізмів та закономірностей сприйняття і виконання соціальних ролей [4].
Дж. Мід вперше звернувся до проблем соціального научіння та зробив спробу психологізувати соціальні стосунки. Дослідження автора стали основою для розробки напрямку в соціології та соціальній психології, який отримав назву, символічного інтеракціонізму [43].
Дж. Мід та інші представники теорії ролей основним механізмом та структурою особистості визначає її рольову сутність. Структура особистості виступає як сукупність певних соціальних ролей. Дж. Мід, першим звернувся до проблеми особистості, показав, яким чином народжується усвідомлення свого Я. Він доводить, що людина знаходиться у постійній взаємодії із суспільством, тому неможна завбачити поведінку людини. Людина є моделлю тих міжособистісних відносин, які найчастіше повторюються в її житті. Через те, що у спілкуванні з різними людьми суб’єкт грає різні ролі, його особистість являє собою свого роду об’єднання різних ролей, які він постійно на себе приміряє, причому мова має найважливіше значення.
Науковий інтерес представляє думка Дж. Міда про те, що індивід спочатку має тільки «I» («Я»), тобто уявлення індивіда про себе, а коли він починає приймати деякі ролі, народжується «Ми» - властива індивіду сукупність установок «інших», цінностей та норм суспільства [43].
Індивід формує плани поведінки у відповідності до ролей та статусів у групах, з якими він себе ідентифікує. Згідно з основними положеннями теорії ролей, людина виступає не в якості «абстрактної особистості», а носієм певних нормативів, прав та обов’язків. Таким чином, розвиток психіки відбувається у процесі виконання рольових функцій, соціалізація людини, в свою чергу, являє собою формування її соціальних ролей [62].
Отже, основним положенням теорії ролей, яка протистоїть біхевіоризму, є те, що індивід діє певним чином не тому, що відповідає на якийсь стимул, а тому, що є членом певної соціальної групи. На думку Дж. Мід та М. Кун, розвиток особистості відбувається тільки в процесі розігрування будь-якої ролі.
Т. Шибутані підкреслює центральне значення інтерпретації, створення значень, опосередкування безпосередніх впливів у концепції Дж. Міда. Так, наприклад, жести партнерів по комунікації інтеракціоністами сприймаються не прямо, а як символи, продукти інтерпретації чуттєвого матеріалу [70]. На думку Т. Шибутані, те, що робить індивід, у значній мірі передбачено її розумінням своєї ролі; саме роль, а не людина, на думку автора, є одиницею, яка підлягає вивченню.
На думку Т. Шибутані, «у всякій організованій дії ролі знаходяться в обов’язковому взаємовідношенні одна з одною; як у драмі будь-яка роль має сенс лише тоді, коли вона пов’язана з поведінкою інших діючих осіб. Тому ролі не можуть бути визначені у термінах поведінки самої по собі, а тільки як шаблон взаємних прав та обов’язків» [70, с.46]. Отже, мова йде про структурні зв’язки, про взаємодію та взаємовідношення ролей, тобто про рольову структуру. Підтвердження цього факту знаходимо в ідеях інших соціальних психологів, які підкреслюють, що поведінка детермінована ролями, а ролі, в свою чергу, існують незалежно від людської поведінки.
Одна з перших спроб систематизації ролей була розпочата Т. Парсонсом. На думку автора, кожна роль описується наступними характеристиками:
- емоційною – одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші – розкутості;
- способом одержання – одні пропонуються, інші завойовуються чи одержуються;
- масштабом – частина ролей сформульована і строго обмежена, інша – невизначена, не чітка;
- нормалізацією – дія виконується у строго встановлених правилах, а бо довільно;
- мотивацією – широкий спектр мотивів від просоціальних до прагматичних.
Таким чином, соціальні ролі представниками теорії ролей розглядаються у трьох аспектах, взаємозв’язок яких являє собою рольовий механізм особистості: 1) у соціологічному – як система рольових очікувань; 2) у соціально-психологічному – як реалізація міжособистісної взаємодії; 3) у психологічному – як внутрішня уявна роль, яка не обов’язково реалізується у рольовій поведінці, однак, впливає на неї [53].
У зазначеній структурі провідним компонентом виступають соціальні рольові очікування (експектації), які визначають поведінку людини і виступають як задана суспільством модель ролі. Досить часто теорію ролей називають теорію очікувань, оскільки виконання певної ролі завжди пов’язане з очікуванням оточуючих і самої людини результатів виконання цієї ролі. Саме в залежності від очікувань і минулого досвіду діти по-різному грають одні і ті ж ролі.
Складність феномену соціальної ролі обумовлює неоднорідність підходів до її вивчення. М. Дойч и Р. Краус у своїх спробах визначення соціальної ролі наводять наступні її аспекти [2]:
- роль як існуюча у суспільстві система очікувань поведінки індивіда, який обіймає певне положення у взаємодії з іншими індивідами;
- роль як система специфічних очікувань індивіда до себе, його модель власної поведінки та взаємодії з іншими людьми;
- роль як відкрита поведінка, яку можна спостерігати у індивіда, який займає певне положення.
Таким чином, у першому аспекті мова йде про уявлення інших людей про те, як має бути поведінка індивіда, який обіймає певну позицію, у другому – про його власне уявлення про таку поведінку, у третьому – про спостерігаєму (реальну) поведінку індивіда, що обіймає певну позицію.
К. Д. Лумпкін використовує термін «роль» для опису деяких обов’язків, прерогатив, установок, які мають люди, що у групі виконують однакову функцію [9].
На думку Р. Мертона, кожна людина має свій «набор ролей», які визначають її належність до певної соціальної групи, у них фіксуються права та обов’язки, що охоплюють характеристики індивіда: професію, кваліфікацію, характер роботи, посаду, матеріальне становище, політичний вплив, національність, сімейний стан тощо. Система соціальних ролей передбачає суспільну детермінованість поведінки кожного індивіда у межах суспільства та пов’язує індивіда з іншими людьми [72].
Дж. Морено спочатку пропонує поняття ролі, а потім – теорію ролей. Автор надає декілька визначень цього поняття:
- одиниця синтетичного досвіду, у яку входять часткові соціальні та культурні елементи;
- певний узагальнений характер або деяка функція, що існує у соціальній реальності;
- актуальна на даний момент форма, яку приймає наша самість;
- остаточна кристалізація життєвих ситуацій людини, тобто специфічної області оперування, яку засвоїла людина;
- одиниця консервованої поведінки;
- форма функціонування, яку приймає індивід у певний момент, реагуючи на певну ситуацію, у яку включені інші особи чи об’єкти.
Дж. Морено пропонує наступну класифікацію ролей:
1) психосоматичні ролі (пішохід, їдок, сплячий);
2) психодраматичні ролі (матір, учитель, християнин тощо);
3) соціальні ролі [73].
Р. Кеттел розумів роль як конфігурацію відповідей на стимули, пов’язані з комунікацією, які дозволяють проявлятись відмінностям в особистості лише у соціально предписаних межах. Автор зазначає, що роль включає у себе необхідну групу функцій.
М. Ньюкомб визначає роль як способи реалізації функцій, пов’язаних з певними позиціями, способи, з якими погоджується група [74].
У сучасній соціальній психології інтеракціонізм включає не лише розвиток ідей Дж. Міда, але й ряд інших теорій, а саме теорію ролей (Т.Сарбін) і теорію референтних груп (Г. Хаймен, Р. Мертон). В руслі інтеракціонізму розвиваються і ідеї так званої соціальної драматургії Е. Гофмана.
Т. Сарбін та В. Ален поділяють ролі на формальні (професійні, соціально-демографічні) та неформальні (лідер, аутсайдер тощо). Формальні ролі відносяться авторами до макроструктури, а неформальні – до мікроструктури особистості. Автори такого підходу підкреслюють, що по відношенню до формальних ролей учасники взаємодії мають більш чіткі та визначені уявлення про права та обов’язки носіїв цих ролей, ніж по відношенню до неформальних ролей. За таким же принципом Т. Шибутані поліляє ролі на конвенційні та міжособистісні. За Т. Шибутані міжособистісні ролі також як і неформальні у концепції Т. Сарбіна і В. Алена менш визначені у порівнянні з конвенційними, оскільки вони пов’язані із суб’єктивним ставленням та психологічними особливостями індивіда [70].
Р. Лінтон поділяє ролі на активні та латентні за таким принципом, що індивід як член суспільства вступає у стосунки та виступає носієм багатьох ролей, однак у кожний окремий момент він може активно виконувати лише одну роль. Саме така роль, на думку автора, буде в цей момент активною, інші залишатимуться пасивним.
Д. Тібо і Дж. Келлі поділяють ролі на надписані, тобто ті, які задані ззовні, не залежать від зусиль індивіда, отримані при народженні (наприклад, донька, сестра) або пізніше (наприклад, дорослий) та досягнуті, тобто ті, які були отримані завдяки особистим зусиллям індивіда (наприклад, студент, директор) [11].
Феномени рольової ідентичності та рольового розвитку особистості виступають ключовими компонентами у соціально-психологічній картині рольової структури особистості.
Т. Шибутані визначає наступні форми рольової ідентичності:
1) статева – одна з основних форм ідентичності, що полягає в ототожненні себе з тією чи іншою статтю;
2) етнічна – пов’язана з національною самосвідомістю, мовою і соціокультурними особливостями;
3) групова – пов’язана з членством у різних малих соціальних групах;
4) політична – пов’язана з соціальними і політичними цінностями та інтересами;
5) професійна – пов’язана з особливостями професійних ролей [70].
Автор зазначає, що рольовий розвиток може відбуватися не гармонійно і супроводжуватись виникненням рольових дисгармоній, серед яких можна виділити рольовий інфантилізм та рольові девіації. Рольовий інфантилізм він розглядає як фіксацію на інфантильних життєвих ролях при забрудненні функціонування і нерозвинутості «дорослих» життєвих ролей. А рольові девіації на його думку, це значні відхилення психологічних ролей від загальноприйнятих норм [70].
Узагальнюючи зарубіжні дослідження рольових теорій, Б. Бідл та Е. Томас визначають такі стадії в історії їх розвитку:
1) визначення основних понять теорії ролей, проблематики та сфери дослідження;
2) розробка понять для обговорення різних соціальних явищ;
3) емпіричні дослідження у різних соціальних контекстах.
У вітчизняній соціальній психології наукові погляди на соціальні ролі представлені у дослідженнях Г. М. Андрєєвої, Н. Н. Богомолової, Л.П.Буєвої, Е. Е. Вендрова, П. П. Горностая, І. С. Кона.
Г. М. Андрєєва [5] підкреслює важливість вивчення особистості у загальній системі суспільних відносин, яку і являє собою суспільство, тобто в деякому «соціальному контексті». Цей «контекст» представлений системою реальних відносин особистості з зовнішнім світом.
На думку Г. М. Андрєєвої, суспільні відносини носять безособистісний характер, їх сутність полягає не у взаємодії конкретних особистостей, а у взаємодії конкретних соціальних ролей.
Так, соціальна роль це фіксація певного положення, що займає той чи інший індивід у системі суспільних взаємин. Більш конкретно, зазначає Г.М.Андрєєва під роллю розуміється «функція, нормативно схвалений взірець поведінки, який очікується від кожного, хто обіймає певну позицію» [5]. Ці очікування, на думку Г. М. Андрєєвої, визначають загальні контури соціальної ролі і не залежать від свідомості та поведінки конкретного індивіда. Суб’єктом ролей являється не індивід, а суспільство. До такого розуміння соціальної ролі автор додає те, що суттєвим є не тільки і не скільки фіксація прав і обов’язків (що виражається терміном «очікування»), скільки зв'язок соціальної ролі з певними видами соціальної діяльності особистості. Цей термін означає той факт, що кожен член групи не просто виконує в ній свої функції, але й обов’язково сприймається, оцінюється іншими. Група через систему очікуваних зразків поведінки, що відповідає кожній ролі, певним чином контролює діяльність своїх членів. В ряді випадків може виникати розбіжність між очікуваннями, які має група стосовно будь-якого її члена, і його реальною поведінкою, реальним способом виконання ним своєї ролі. Для того, щоб ця система очікувань була певним чином визначена, в групі існує ще два надзвичайно важливих утворення: групові норми і групові санкції [5].
Цікавою є думку Ю. П. Сокольнікова про те, що чим довше, складніше за своїм змістом діяльність, тим більше людей та соціальних ролей у ній включено [63].
У концепції О. Г. Асмолова [6], соціальна роль виступає одиницею передачі соціально-типового досвіду, яка забезпечує адаптивну поведінку особистості. Автор визначає два підходи до структури особистості. Інтерпсихологічному підходу, у фокусі аналізу якого є рольові відносини у групі, властиве функціонування «ролі-для-групи». Така «роль-для-групи» представлена відповідними структурними компонентами особистості, що у сукупності забезпечують спілкування та взаємодію особистості у групі. О.Г. Асмоловим також визначено «роль-для-всіх», під якою автор розуміє реалізацією особистістю нормативно-заданих стосунків. В інтрапсихологічного підході особистість представлена з позиції «роль-для-себе». У структуру цієї ролі покладені мотиви, які забезпечують сенс вчинків особистості.
На думку Л. П. Буєвої, соціальна роль є «суспільно необхідний вид соціальної діяльності та спосіб поведінки особистості» [11].
Н. Н. Богомолова важливою особливістю соціальної ролі визначає те, що вона в узагальненому вигляді поєднує прояви певної системи узагальнених відносин, конкретного виду діяльності та відповідних норм та правил поведінки людей [9].
Е. Е. Вендров визначає роль як поняття, що пояснює поведінку, очікування від даної особи у певному соціальному відношенні. Така роль визначає положення особистості у колективі тільки у тому випадку, коли вона прийнята, засвоєна та виконується індивідом відповідно до правил та обов’язків цієї ролі [13].
Я. Л. Коломінський визначає соціальну роль як виражену суспільством програму дій людини у певних обставинах. Роль, на думку автора, може бути повноцінною за умов наявності інших людей [28].
Н. А. Крутиков визначає роль як форму вираження потреб організації, її очікувань по відношенню до людей як до об’єктів-суб’єктів праці, спілкування, пізнання [33].
Є. С. Кузьмін зазначає, що роль може оцінюватись у соціальній, соціально-психологічній та психологічній системах. Роль у соціальному плані – це об’єктивний результат та суспільна значущість діяльності суб’єкта. Роль у психологічному плані – це відповідність якостей особистості індивіда. Роль у соціально-психологічному змісті, яка цікавить нас у першу чергу, це глибина розуміння, прийняття та відповідальності у виконанні ролі [34].
М. М. Лебедєва сутність ролі розуміє у наступних чинниках: 1) у проблемі, яка лежить в основі дійсності, що імітується; 2) у структурі такої діяльності [35].
Л. А. Маленкова стверджує, що у процесі соціологічного дослідження роль визначається як образ дії, діяльність, яку особистість здійснює через систему функцій, функція в свою чергу уточнює роль як більш загальне поняття, наводить конкретні напрямки програми, вказує на відповідність результатів діяльності потребам той чи іншої соціальної системи [42].
На думку А. В. Петровського, роль – це нормативно схвалені форми поведінки, які очікуються від індивіда, який займає певну позицію у системі міжособистісних відносин [55].
А. А. Радугін визначає соціальну роль як сукупність дій, які має виконати індивід, який займає певний соціальний статус у соціальній системі [56].
Л. Н. Родигіна вважає, що сутність ролі полягає у системі очікувань, які існують у суспільстві стосовно поведінки людини, яка обіймає певне положення, у її взаємодії з іншими індивідами [58].
Д. В. Тадевосян розглядає соціальну роль як очікувану поведінку людини, пов’язану з її соціальним статусом та типову для людей відповідного статусу у даному суспільстві. Сукупність ролей, на думку автора, які відповідають даному статусу, є рольовою системою [66].
На думку А. В. Філіппова, роль виступає сукупністю очікуваних вчинків, дій у конкретній системі соціальних стосунків [67].
|
